Рішення № 94454691, 27.01.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/4694/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 (за місцем реєстрації); АДРЕСА_1 (фактичне місце проживання)) в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_3 )

до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39767636; адреса: вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25030)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії,

ОСОБА_1 звернувся в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 13 жовтня 2020 року №11-14166/14-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою»;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області на підставі клопотання від 11.09.2020 року.

Принагідно позивач просить визначити Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області розумний строк для виконання рішення суду у відповідності до частини шостої статті 245 КАС України.

Ухвалою судді від 26 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області. Однак, наказом від 13 жовтня 2020 №11-14166/14-20-СГ відповідач відмовив у наданні такого дозволу, пославшись на те, що до заяви не додана письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника та дозвіл органу опіки та піклування у відповідності до частини третьої статті 177 Сімейного кодексу України. Позивач наголошує, що в даному випадку такий правочин вчинено дієздатною особою і законним представником - батьком позивача в інтересах малолітньої, що відповідає вимогам Цивільного кодексу України. ОСОБА_1 зауважує, що земельним законодавством не передбачено вікових обмежень для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. При цьому, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є вичерпним та ним не передбачено підстави для відмови у наданні вказаного дозволу, у зв`язку із недосягненням повноліття.

Відповідач позовних вимог не визнав та у відзиві на позовну заяву наполягав на правомірності та обґрунтованості прийнятого Наказу. На думку відповідача, вчинення малолітньою особою правочину щодо земельної ділянки вимагає нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозволу органу опіки та піклування. Крім того, представник відповідача наголошував на тому, що суд не може втручатися у дискреційні повноваження Головного управління, перебираючи на себе функції органу щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Своїм процесуальним правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

11 вересня 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту.

До заяви додано: графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки; копії паспорта та ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від від 13 жовтня 2020 року №11-14166/14-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з таких підстав: для вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації за участю неповнолітнього (будь-то відчуження, чи набуття у власність на ім`я дитини), вимагається попередній дозвіл (згода) органів опіки і піклування. Справжність підпису (підписів) батьків (усиновлювачів) або піклувальників на заяві про їх згоду на посвідчення правочинів від імені неповнолітніх осіб повинна бути засвідчена нотаріально. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч.3 ст.117 Сімейного кодексу України).

Надаючи правову оцінку такому рішенню відповідача, суд керується наступним.

Статтею 14 Конституції України та статтею 373 Цивільного кодексу України земля визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частинами першою, другою, пунктом "а" частини третьої статті 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Так, згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, зокрема, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Так, зокрема, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більш 2,0 гектара (пункт «б» частини першої статті 121 ЗК України).

При цьому законом чітко та постадійно визначена процедура надання зацікавленим громадянам земельних ділянок у власність, зокрема, алгоритм дій уповноваженого на це органу.

У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №308 від 17 листопада 2016 року, розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України, належить саме до повноважень відповідача як територіального органу Держгеокадастру.

Так, відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим. Вказана норма містить застереження, за яким органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У свою чергу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої статті 118 ЗК України).

Вказаною нормою передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідач натомість, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, послався на відсутність письмової нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника та дозволу органу опіки та піклування.

На переконання суду, таке посилання є безпідставним, оскільки суперечить частині сьомій статті 118 ЗК України. Передбачені цієї нормою підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у спірному Наказі не наведені.

Крім того, про необгрунтованість відмови відповідача свідчить таке.

Відповідно до частин першої - третьої статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Відповідно до статті 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Наведеною нормою не передбачено право малолітньої особи на вчинення правочинів щодо нерухомого майна за наявності нотаріально посвідченої згоди батьків та дозволу органу опіки та піклування. Наявність такої згоди передбачена лише статтею 32 ЦК України для неповнолітніх осіб, тобто осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. При цьому, суд зазначає, що формулювання статті 31 ЦК України свідчать про виключні випадки самостійної участі малолітніх осіб у цивільних відносинах. Тому усі інші правочини, крім двох вищенаведених, від імені малолітніх вчиняють батьки (усиновлювачі) або опікуни.

Відповідно до частини першої статті 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Матеріали справи свідчать про те, що в інтересах малолітньої ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся її батько, яким і підписана дана заява. Як зазначає позивач і цього не заперечує відповідач, до заяви також додано копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 та копію паспорта її законного представника - ОСОБА_1 .

Таким чином, вказаний правочин вчинено законним представником ОСОБА_2 в її інтересах, що відповідає нормам Цивільного кодексу України, зокрема статей 32, 242 Цивільного кодексу України.

Суд погоджується, що для вчинення ряду правочинів, зокрема щодо набуття у власність земельної ділянки малолітньою особою необхідно отримати дозвіл відповідного органу опіки та піклування.

В той же час, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звертався від імені та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. При цьому надання відповідачем вказаного дозволу жодним чином не гарантує розроблення такої документації, погодження відповідачем такої документації та набуття у майбутньому у власність відповідної земельної ділянки на підставі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Тобто, правочин у формі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою і правочин, згідно з яким набувається у власність земельна ділянка, є різними правочинами за своєю суттю та змістом і регулюються різними положеннями чинного законодавства. В даному випадку мова йде не про розпорядження земельною ділянкою, як нерухомим майном (стаття 181 Цивільного кодексу України), а про ініціювання процедури виділення, формування та передання у власність такої земельної ділянки, первинним етапом якої є отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Викладеним спростовуються доводи відповідача про необхідність долучення до заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки дозволу органу опіки і піклування.

Крім того, земельним законодавством не передбачено вікових обмежень для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є вичерпним та ним не передбачено підстави для відмови у наданні вказаного дозволу, у зв`язку із недосягненням особою повноліття.

За таких умов суд вважає, що відмовляючи позивачу в інтересах малолітньої дитини, у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства, з підстав, викладених в оскаржуваному Наказі, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, діяло не у межах і не у спосіб, визначений Земельним кодексом України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відтак, Наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 13 жовтня 2020 року №11-14166/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд вважає, що з огляду на визнання протиправним наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_2 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за заявою ОСОБА_1 , який звернувся в її інтересах, є зобов`язання відповідача повторно розглянути цю заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог земельного законодавства та з урахуванням висновків суду.

При цьому, суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача, з урахуванням встановлених судом обставин, а також правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.

Керуючись частиною шостою статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині - не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31.01.2018 року (справа №814/741/16) та від 14.03.2018 року (справа №804/3703/16), на які посилається відповідач, не є застосовними у даній справі, оскільки сформульовані щодо інших правовідносин - а саме з приводу реалізації фізичною особою права замовити виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за мовчазною згодою.

Разом з тим, суд не має правових підстав для задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийняти законне і обґрунтоване рішення, яким надати ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою, з огляду на таке.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Законодавчо поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень не унормовано. Однак, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли йдеться лише про один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі суб`єкта діяти чи не діяти, а якщо діяти - то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, прямо або опосередковано закріплених у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У спірних правовідносинах повноваження Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні чітко регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні - орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В контексті обставин спору, застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Натомість підставою для задоволення даного позову є виключно необгрунтованість спірного Наказу. Правова оцінка спірного Наказу стосувалася лише тих мотивів, які у ньому наведені. Однак, суд не досліджує, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх умов для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Судові витрати у справі (судовий збір в сумі 840,80 грн,) належить розподілити відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши позивачеві 420,40 грн (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) з бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, м.Кропивницький, вул.Академіка Корольова, 26, ЄДРПОУ 39767636) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 13 жовтня 2020 року №11-14166/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , від 11 вересня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені судові витрати на оплату судового збору в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень, сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39767636).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд (а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук