Рішення № 94453213, 27.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року Справа № 160/13362/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог, -

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №Ф-2113-52/04-63 від 11.02.2020 року, складену ГУ ДПС у Дніпропетровській області, щодо стягнення з ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 29293,44 гривень;

- визнати податкову вимогу №Ф-2113-52/04-63У від 04.02.2019 року, складену Соборним управлінням ГУ ДФС у Дніпропетровській області, щодо стягнення з ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 18276,72 гривень, такою, що не підлягає виконанню як виконавчий документ;

- визнати протиправними дії головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо обчислення у період часу з 2017 року по теперішній час стосовно ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та визначення сум боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування всупереч положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних, отриманих із інформаційно-телекомунікаційної системи податкового органу (інтегрованої картки платника податку (ІКП);

- зобов`язати головне управління ДПС у Дніпропетровській області утриматися від обчислення стосовно мене єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та визначення сум боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування всупереч положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних, отриманих із інформаційно-телекомунікаційних систем податкового органу (зокрема, але не обмежуючись, із інтегрованої картки платника податку (ІКП), що не пройшли державну експертизу у відповідності до законодавства України та не мають відповідний атестат відповідності комплексної системи захисту інформації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесено вимоги №Ф-2113-52/04-63 від 11.02.2020 року та №Ф-2113-52/04-63У від 04.02.2019 року

про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки позивач набув право на заняття адвокатською діяльністю. Протягом періоду з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року розмір позивачем отримано чистового оподаткованого доходу в розмірі 0,00 грн, як фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність), що виключає правомірне нарахування будь-яких сум недоїмки зі сплати єдиного внеску за вказаний період.

На думку позивача, оскаржувані вимоги є протиправними та підлягають скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/13362/20 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок.

За правилами частин п`ятої та шостої ст. 31 Закону № 5076 протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Слід зазначити, що згідно Єдиного реєстру адвокатів України, здійснення адвокатської діяльності позивачем не зупинялось протягом 2018-2020 років.

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, обов`язок сплати ЄСВ не виникає у адвоката, який не здійснює адвокатську діяльність, а відповідно і не отримує доходу, у випадку:

- припинення адвокатської діяльності, якщо адвокат не має наміру надалі здійснювати адвокатську діяльність (у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»);

- зняття з обліку платника податків в якості самозайнятої особи та платника єдиного соціального внеску.

У задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Відповідно до даних інформаційної систему органу доходів і зборів, 14.10.2008 року адвоката ОСОБА_1 взято на облік головного управління ДПС у Дніпроптеровській області ,як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю на підставі самостійно поданої заяви від 14.10.2008 року № 1911.

Відповідно до відомостей з інтегрованої картки платника єдиного внеску, наданого відповідачем до відзиву, за позивачем обліковується заборгованість з єдиного внеску, а саме:

1) згідно з вимогою від 04.02.2019 року №Ф-2113-52/04-63У, було нараховано єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн. * 12 місяців);

2) за 2018 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (819,06 грн. * 12 місяців):

1 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018;

2 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018;

3 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018;

4 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строї сплати до 21.01.2018;

3) за 2019 рік загальна суму заборгованості складає 11016,72 грн.:

- 1 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019;

- 2 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019;

- 3 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019;

- 4 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020.

Відповідачем, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, прийнято вимоги про сплату боргу №Ф-2113-52/04-63У від 04.02.2019 року та №Ф-2113-52/04-63 від 11.02.2020 року.

Не погодившись з прийнятими вимогами позивачем направлено до головного управління ДПС у Дніпроптеровській області скарги, за результатами розгляду яких скарги фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю ОСОБА_1 , залишено без розгляду.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-2113-52/04-63У від 04.02.2019 року та вимогою про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-2113-52/04-63 від 11.02.2020 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин.

Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Частиною другою статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464).

Згідно з ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.4 ст.25 Закону №2462 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Суд зазначає, що відповідно до норм ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» необхідними умовами для сплати особою, яка провадять незалежну професійну діяльність єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є підставою та доказом здійснення такої діяльності.

Представником відповідача суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач у спріний період здійснював незалежну професійну діяльність та отримував дохід від такої діяльності.

Аналогічна правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.03.2019 року у справі № 820/6324/17.

Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), тощо.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania).

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що при обчисленні головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області спірної недоїмки зі сплати єдиного внеску щодо позивача не було використано відомості бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску не загальнообов`язкове державне соціальне страхування" нараховується єдиний внесок.

Водночас, у листі ГУ ДПС у Дніпропетровській області №51368/04-36-51-81 -40-15 від 27.05.2020 року (копія додається до позовної заяви) вказано, що розмір чистого оподатковуваного доходу в розмірі 0,00 гривень, отриманого позивачем за період часу з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року, як фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну адвокатську діяльність, базою нарахування єдиного внеску для позивача, як фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність), є грошова сума в розмірі 0,00 гривень та, відповідно, сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті позивачем у відповілносгі до законодавства України за період часу з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року, становить 0,00 гривень.

Доказів наявності у позивача, як фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність), доходу за спірний період, який є базою нарахування єдиного внеску, суду не надано.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові вимоги, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, і, як наслідок, виключається правомірне нарахування щодо менепозивача будь-яких сум недоїмок зі сплати єдиного внеску за вказаний період.

Відтак, підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправними дій головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо обчислення у період часу з 2017 року стосовно ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та визначення сум боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних, отриманих із інформаційно-телекомунікаційної системи податкового органу (інтегрованої картки платника податку (ІКП), та про скасування податкової вимоги №Ф-2113-52/04-63 від 11.02.2020р.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відносно позовної вимоги про визнання податкової вимоги №Ф-2113-52/04-63У від 04.02.2019 року зі сплати єдиного внеску у сумі 18276,72 гривень, такою, що не підлягає виконанню як виконавчий документ, то з огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача та з урахуванням положень ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №Ф-2113-52/04-63У від 04.02.2019 року, як більш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача ніж обраний ним, адже визнання вимоги такою, що не підлягає виконанню як виконавчий документ не скасує таку вимогу і остання залишиться чинною.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання головне управління ДПС у Дніпропетровській області утриматися від обчислення стосовно мене єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та визначення сум боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування всупереч положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних, отриманих із інформаційно-телекомунікаційних систем податкового органу (зокрема, але не обмежуючись, із інтегрованої картки платника податку (ІКП), що не пройшли державну експертизу у відповідності до законодавства України та не мають відповідного атестату відповідності комплексної системи захисту інформації, то суд відмовляє у задоволенні вказаної вимоги, оскільки такі вимоги будуть мати наслідком вртучання у дискреційні повноваження відповідача та є передчасними.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Формування та надсилання вимоги є повноваженнями контролюючого органу, якими відповідач наділений з метою реалізації державної податкової політики та є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому обмеження повноважень відповідача у надсиланні вимоги є неприпустимим.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративний суд в межах своїх повноважень вирішує спори з метою захисту вже порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб і не наділений повноваженнями щодо прийняття рішень на майбутнє, а тому вимога про зобов`язання не надсилати вимогу в подальшому є такою, що спрямована на майбутнє та не може бути задоволена судом.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Стосовно клопотання позивача від 04.01.2021року про звільнення від сплати судового збору у розмірі 2522,40 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 2522,40 грн, проте, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року відстрочено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплату судового збору у розмірі 2522,40 грн за подання до адміністративного суду позову майнового характеру до ухвалення судового рішення в адміністративній справі.

З урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні та з урахуванням ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 241-246, 295, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог – задоволити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №Ф-2113-52/04-63 від 11.02.2020 року, складену ГУ ДПС у Дніпропетровській області, щодо стягнення з ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 29293,44 гривень.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №Ф-2113-52/04-63У від 04.02.2019 року, складену Соборним управлінням ГУ ДФС у Дніпропетровській області, щодо стягнення з ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 18276,72 гривень.

Визнати протиправними дії головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо обчислення у період часу з 2017 року стосовно ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та визначення сум боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних, отриманих із інформаційно-телекомунікаційної системи податкового органу (інтегрованої картки платника податку (ІКП).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук