Рішення № 94453006, 20.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 січня 2021 р. Справа № 120/4589/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Лояніча В.

представника позивача: Оскоми О.М.

представника відповідача ((МО України): Літвіна С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3

до: Міністерства оборони України, комісії Міністерства оборони України з розгляду питань , пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, 3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вінницький обласний військовий комісаріат

про: визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про:

- визнання протиправним та скасування рішення комісії про відмову у призначені одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого старшого сержанта ОСОБА_4 , викладену у пункті 3 протоколу засідання комісії № 78 від 14.06.2019 р.;

- зобов`язання Міністерство оборони України призначити та виплатити передбачену статтею 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразову грошову допомогу у разі смерті військовослужбовця ОСОБА_4 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата, в рівних частках матері – ОСОБА_1 та сину – ОСОБА_3 .

На обґрунтування позову зазначено, що 15.07.2015 р. ст. сержант ОСОБА_4 був призваний на військову службу по частковій мобілізації. В період проходження служби приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, під час чого отримав травму грудної клітини та перелом ребра. Тривале лікування та погіршення стану здоров`я стало причиною для звільнення з лав ЗС України 8.11.2016 р.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. 7.12.2017 р. військово-лікарська комісія протоколом №355 визнала, що захворювання та причина смерті пов`язані з захистом Батьківщини.

Матір та законний представник сина померлого військовослужбовця звернулись із заявами до Вінницького обласного військового комісаріату, в яких просили вирішити питання про призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця.

У серпні 2020 року , з відповіді на звернення, стало відомо, що згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 78 від 14.06.2019 р., відмовлено у призначені членам сім`ї померлого одноразової грошової допомоги. Підставою для відмови у призначені одноразової грошової допомоги зазначено, що на момент смерті ОСОБА_4 не був військовослужбовцем, а тому на членів його сім"ї не розповсюджуються положення сттаті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Вважаючи таке рішення протиправним та необґрунтованим позивачі звернулись з позовом до суду.

Ухвалою від 18.09.2020 р. за цим позовом відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 26.10.2020 р. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивачів та залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вінницький обласний військовий комісаріат.

2.10.2020 р. до суду надійшли пояснення третьої особи, в яких зазначено, що за змістом статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в редакції чинній на момент смерті ОСОБА_4 , право на призначення/ отримання одноразової грошової допомоги мали члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця. Тобто норма Закону передбачала виплату допомоги у разі смерті військовослужбовця, а не осіб звільнених з військової служби, яким був ОСОБА_4 . Відтак, на думку третьої особи, оскаржуване рішення є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

6.10.2020 р. до суду надійшов відзив представника Міністерства оборони України, яким просив відмовити у задоволені позову. Обґрунтовуючи свою позицію представник, посилаючись на положення статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” вказав, що право на виплату одноразової грошової допомоги дійсно мали члени сім`ї померлого військовослужбовця. Проте, на день смерті ОСОБА_4 військовослужбовцем не являвся, адже був звільнений з лав ЗС України та виключений із списків особового складу військової частини. Окрім того, вказав на безпідставність вимоги про виплату одноразової допомоги виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата, адже порядок проведення виплат встановлює, що для обрахунку має застосовуватись прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому настала загибель (смерть).

Ухвалою суду від 26.10.2020 р. задоволено клопотання представник позивача про участь у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою суду від 26.10.2020 р. підготовче судове засідання відкладено на 12.11.2020 р.

12.11.2020 р. протокольною ухвалою суду підготовче судове засідання відкладено у зв`язку із витребуванням відповідним судовим рішенням від 12.11.2020 р. додаткових доказів та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

26.11.2020 р. підготовче судове засідання відкладено, оскільки до суду не надійшли витребувані документи.

Ухвалою суду від 1.12.2020 р. відмовлено в задоволені заяви представника відповідача 1 про залишення позову без розгляду, за відсутності підстав вважати, що строк звернення з позовом до суду пропущено.

Відповідною протокольною ухвалою суду відкладено підготовче судове засідання на 22.12.2020 р. з метою надання додаткових доказів.

22.12.2020 р. протокольною ухвалою суду закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 20.01.2020 р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 11.06.2013 р. та свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 23.09.1999р. - ОСОБА_5 (після розірвання шлюбу ОСОБА_1 ) – є матір`ю ОСОБА_4 .

Згідно довідки в/ч А0501 № 01/44/66 від 9.02.2016 р. старший сержант ОСОБА_4 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

На підставі наказу командира військової частини польової пошти В6250 № 245 від 8.11.2016 р. старший сержант ОСОБА_4 звільнений наказом командира військової частини польова пошта В6250 від 28.09.2016 р., посаду здав і направлений на зарахування на військовий облік до Козятинського РВК. З 8.11.2016 р. виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно свідоцтва серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10 травня 2018 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Вінницького обласного військового комісаріату із заявами про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю (смертю) сина ОСОБА_4 (для першої) та батька дитини (для другої).

За наслідком розгляду поданої заяви, Вінницький військовий обласний комісаріат направив ОСОБА_1 відповідь від 30.05.2018 р., у якій повідомив, що документи щодо можливості призначення та виплати одноразової грошової допомоги із відповідним висновком направлені для розгляду і прийняття відповідного рішення до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Зазначено, що ОСОБА_4 , згідно відповідного наказу, виключено зі списків особового складу військової частини, тобто до дня смерті. Отже на час смерті він не був військовослужбовцем. Відтак, посилаючись на положення статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” вказав, що виплата одноразової грошової допомоги проводиться у разі смерті саме військовослужбовця, а не осіб звільнених зі служби.

22.08.2018 року Вінницький обласний військовий комісаріат адресував ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лист за № 12/2321, яким повернув документи щодо розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого ОСОБА_4 . При цьому, з посиланням на пункт 10 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.213 р. № 975, вказав на неповний комплект документів.

19.04.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до Вінницького обласного військового комісаріату з заявою про виплату грошової допомоги у зв`язку із смертю сина ОСОБА_4 , оскільки його смерть пов`язана із захистом України. До заяви додано низку документів.

23.04.2019 р. Вінницький військовий обласний комісаріат листом за № 12/046 повідомив ОСОБА_1 , що старшого сержанта ОСОБА_4 виключено зі списків частини до дня смерті, а отже на час смерті він не був військовослужбовцем, що не передбачає виплату одноразової грошової допомоги. Водночас вказано, що заява з документами буде направлена на розгляд засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Вінницький ВОВК листом № 12/1996 від 29 липня 2019 р. повідомив ОСОБА_1 , що згідно протоколу № 78 від 14.06.2019 р. комісією Міністерства оборони України з розгляду питань , пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийнято рішення про відмову у призначені одноразової грошової допомоги матері та сину, в зв`язку із тим, що старший сержант ОСОБА_4 на день смерті не був військовослужбовцем.

Не погоджуючись із таким рішенням комісії, позивачі звернулись із цим позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Статтею 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон № 2011-XII, тут та в подальшому в редакції чинній станом на момент смерті ОСОБА_4 ), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Приписами частини першої статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Частиною дев`ятою статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975, далі - в редакції чинній станом на день смерті ОСОБА_4 ).

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Згідно з пунктом 4 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала:

1) під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;

2) у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Зі змісту зазначених правових приписів видно, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується зокрема членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданого 13.10.20217 р., ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У свою чергу, захворювання та причина смерті ОСОБА_4 пов`язані із захистом Батьківщини, що зафіксовано в витязі з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранення, контузій, травм, каліцтв №335 від 7.12.2017.

Обставина, що причина смерті ОСОБА_4 пов`язана із захистом Батьківщини, відповідачем не заперечуєтеся.

Таким чином, суд вважає, що захворювання, які стали причиною смерті, безпосередньо пов`язані з виконанням ним обов`язків військової служби та захисту Батьківщини.

Між тим, на переконання відповідача та третьої особи, виплата одноразової допомоги може бути проведена тільки за умови, якщо статус померлої особи був "військовослужбовець". Вважають, що ОСОБА_4 був колишнім військовослужбовцем, виключеним зі списків особового складу частини 8.11.2016 р., а помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що, в свою чергу, унеможливлює здійснення виплати одноразової грошової допомоги членам його сім`ї за приписами діючої на момент смерті редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

При цьому, обґрунтовуючи свою позицію відповідач та третя особа посилаються на положення статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка, лише в редакції чинній станом на 13.10.2018 р. (тобто після смерті військовослужбовця) встановила, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. До цієї дати законодавець не передбачав виплату одноразової допомоги членам сім`ї осіб, які не були військовослужбовцями.

Оцінюючи аргументи сторони відповідача та третьої особи, суд вказує наступне.

Зі змісту процитованого вище пункту 1 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.

Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Аналізуєма норма статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній на момент смерті ОСОБА_4 ), у зв`язку з складністю її конструкції допускає неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону.

Якби законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Натомість, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.

Аналіз зазначених норм Закону № 2011-XII та Порядку №975 свідчить про те, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується зокрема членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, в тому числі після звільнення такої особи з військової служби.

Право на отримання одноразової грошової допомоги членами сім`ї військовослужбовця не залежить від наявності у особи на момент смерті статусу військовослужбовця, а безпосередньо пов`язане з наявністю юридично-правового зв`язку між смертю особи та захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби.

Відповідний правовий висновок при застосуванні саме положень статті 16 Закону № 2011-XII висловив Верховний Суд у постанові від 28.01.2020 р. у справі № 2240/2957/18.

У даному випадку, суд встановив, що смерть ОСОБА_4 безпосередньо пов`язана з захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби та захисту Батьківщини.

Таким чином, суд вважає наявними у позивачів, як членів сім`ї ОСОБА_4 , права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої положеннями статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відтак, рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом №78 від 14.06.2019 р. в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги матері та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання отриманого під час виконання військового обов`язку, пов`язаного із захистом Батьківщини старшого сержанта ОСОБА_4 є протиправним та підлягає до скасування.

Окремо суд звертає увагу, що у пункті 3 оскаржуваного рішення вказано прізвище “ ОСОБА_6 ”. Проте, згідно листа Департаменту фінансів МО України № 248/9539 від 14.12.2020 р., комісією МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, 10.12.2020 р. протоколом № 164, у зв`язку з допущеною помилкою прийнято рішення змінити слово “ ОСОБА_6 ” словом “Квашук” у відповідних відмінках.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання виплатити позивачам одноразову грошову допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства".

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №802/1869/17-а.

Суд вважає, що неотримання позивачами одноразової грошової допомоги за наявності законних підстав для її отримання є порушенням їх права власності, гарантованого статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також суд вважає можливим та доцільним застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" наголосив, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

Таким чином, на думку суду, наявна в суб`єкта повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене вище суд вважає, що дії комісії та Міністерства оборони України як суб`єктів владних повноважень та можливі варіанти рішень, які можуть прийматись за результатами розгляду заяви особи про признання та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, чітко регламентовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядком №975, а тому відсутність передбачених цими нормами законодавства обставин, які б перешкоджали у спірному випадку виплатити одноразову грошову допомогу позивачам, є підставою для зобов`язання виплатити таку допомогу.

Крім того, суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

"Ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином наявні підстави для зобов`язання Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 – матері та ОСОБА_3 -сину військовослужбовця ОСОБА_4 , смерть якого настала внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого на 1 січня календарного року, в рівних частках матері ОСОБА_1 та сину ОСОБА_3 .

При цьому, надаючи оцінку доводам сторін щодо прожиткового мінімуму, який слід застосовувати при проведені виплати, суд керується та виходить з наступного.

За змістом процитованих вище статей 16, 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Як зазначалось вище, частина дев`ята статті 16-3 Закону № 2011-XII містить відсилочну норму, за якою порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається саме Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Згідно підпункту 1 пункту 4 Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначаєтьсяь у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

При цьому, за змістом пункту 5 Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Отже, Порядок виплати одноразової грошової допомоги також визначає розмір та прожитковий мінімум , який слід застосувати при проведені відповідної виплати.

В контексті наведеного, суд зауважує, що календарним роком є проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.

З аналізу процитованих вище норм, суд доходить висновку, що до обрахунку одноразової допомоги слід брати прожитковий мінімум встановлений законом для працездатних осіб станом на 1 січня саме календарного року, в якому настала смерть військовослужбовця, тобто, у досліджуваному випадку, саме станом на 1 січня 2017 року.

Окремо суд звертає увагу, що у процитованій вище статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній на момент смерті ОСОБА_4 ) встановлено 750-кратний прожитковий мінімум, тоді як у Порядку № 975 (в редакції чинній на момент смерті ОСОБА_4 ) - 500-кратний прожитковий мінімум.

Таким чином на момент виникнення спірних правовідносин одночасно існували норми Закону та підзаконного НПА, які суперечили один одному в частині визначення розміру одноразової допомоги.

Визначаючись щодо застосування до спірних правовідносин розміру 750 або 500- кратного прожиткового мінімуму, суд виходить з наступного.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Відтак, в спірній ситуації слід застосовувати 750 – кратний розмір прожиткового мінімуму, який визначено Законом, а 500-кратний, який встановлено Порядком.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в редакції позивачів щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата. Проте, належить зобов`язати суб`єкта владних повноважень призначити та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).

При цьому, судом не беруться до уваги посилання представника позивачів на рішення ВС у справі №2240/2957/18 від 28.01.2020 р., оскільки Верховним Судом не надавалась оцінка та взагалі не досліджувалось питання застосування прожиткового мінімуму станом на 1 січня року, в якому настала смерть або в якому б здійснювалась виплата, в аналогічних спірних правовідносинах. Верховний Суд надавав правову оцінку та висловив свою позицію лише щодо наявності самого права на виплату одноразової допомог у випадку смерті осіб звільнених з військової служби.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено, а позивачами спростовано правомірність відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.

З урахуванням викладених обставин, позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивачі за подання позову звільнені від сплати судового збору, останній не підлягає відшкодуванню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовільнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов"язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначені одноразової грошової допомоги членам сім"ї померлого старшого сержанта ОСОБА_4 викладне у пункті 3 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №78 від 14.06.2019 р.

Зобов"язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у разі смерті військовослужбовця ОСОБА_4 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому настала загибель (смерть), в рівних частках матері ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) та сину - ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_6 .

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_5 )

Позивач: ОСОБА_2 (22145, с. Сигнал, Козятинський район, Вінницька область, код НОМЕР_7 ) в інтересах ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_6 )

Відповідач: Міністерство оборони України (03168,, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022)

Відповідач: Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум ((03168,, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6)

3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вінницький обласний військовий комісаріат (21036, м. Вінниця, вул. Д.Галицького , 31, код ЄДРПОУ 08362793)

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна