Рішення № 94451631, 18.01.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1440/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, буд. 3)

про стягнення 1012642,72 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р., у тому числі – 595815,03 грн. пені, 110884,63 грн. 3% річних, 305942,06 грн. інфляційних втрат

секретар судового засідання: Павлюк В.Г.

Представники сторін:

від позивача: Незнамова Т.О. (довіреність № 14-333 від 22.12.2021 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1276 від 04.10.2017 р.);

від відповідача: не з`явився;

Обставини справи:

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – НАК “Нафтогаз України”, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” (далі – КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа”, відповідач) про стягнення 1012642,72 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р., у тому числі – 595815,03 грн. пені, 110884,63 грн. 3% річних, 305942,06 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” зобов`язань за договором постачання природного газу № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р. в частині своєчасного проведення розрахунків за переданий у власність відповідача природний газ, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 595815,03 грн. пені, 110884,63 грн. 3% річних, 305942,06 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.05.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.06.2020 р.

Підготовче засідання відкладалось.

07.08.2020 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив № 978 від 30.07.2020 р. (вх. № 16677/20 від 07.08.2020 р.) на позов, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зменшити нараховану АТ “НАК “Нафтогаз України” суму пені на 90%, обґрунтовуючи вказане клопотання наступним.

27.10.2016 р. між відповідачем та позивачем було укладено договір постачання природного газу № 1804/1617-БО-17, розрахунки за яким здійснювались коштами, які перераховувались КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” на користь АТ “НАК “Нафтогаз України” виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання згідно з нормативами розподілу коштів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р., якою затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Вказаним Порядком, як вважає відповідач, фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов`язками) за визначеними нормативами. КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” вказує, що кошти з оплати отриманого останнім природного газу було перераховано постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р., про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення на загальну суму 49925425,85 грн.

Окрім того, відповідач вказує, що КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” не могло самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались останньому позивачем на підставі договору постачання природного газу № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р., з огляду на те, що всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, розподіляються уповноваженим банком самостійно згідно з затвердженим постановами НКРЕКП алгоритмом та перераховуються на рахунок позивача. При цьому, як наголошує відповідач, підприємство не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов`язань з безперебійного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинно діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.

З огляду на викладене, оскільки оплата за спожитий природний газ здійснювалась відповідачем у порядку та на умовах, визначених Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 18.06.2014 р. № 217, на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП, у відповідності до умов п. 6.2 договору № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р., на які КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” не могло вплинути, то, відповідно, підстави для нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з порушенням п. 6.1 договору, є відсутніми.

Поряд з цим, відповідач стверджує, що фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, та що вказане створює передумови для його кризового становища. Скрутне фінансове становище, як зазначає відповідач, підтверджується, зокрема, звітами про фінансовий стан та про фінансові результати підприємства за 2017, 2018 та 2019 роки. При цьому, КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” наголошує, що, на його думку, стягнення пені в повному обсязі призведе до понесення підприємством додаткових збитків та не дасть змоги провести ремонтно-відновлювальні роботи обладнання в неопалювальний період, погіршить фінансове становище відповідача, що в майбутньому може призвести до неможливості початку опалювального сезону та банкрутства підприємства.

Враховуючи вищенаведене, відповідач зазначає, що оскільки він є комунальним підприємством, що створене для задоволення потреб споживачів (населення та установ бюджетної сфери м. Біла Церква) в теплопостачанні, зважаючи на те, що пеня – це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, то на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” просить зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення суми пені на 90%.

14.08.2020 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь № 39/5-1057-20 від 12.08.2020 р. (вх. № 17205/20 від 14.08.2020 р.) на відзив, відповідно до якої позивач просить суд позов задовольнити у повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначає, що відповідно до пункту 6.1 договору постачання природного газу № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р., оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. При цьому, як вказує позивач, останній виконав взяті на себе зобов`язання за договором у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.

АТ “НАК “Нафтогаз України” наголошує, що, укладаючи договір № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р., сторони у пп. 2 п. 6.3 визначили, що відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 договору, а отже, було чітко встановлено строки виконання зобов`язання щодо сплати коштів за отриманий природний газ.

Проте, як вказує позивач, здійснення КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” оплати за природний газ власними коштами відбувалось з порушенням умов договору № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р., що, в свою чергу, призвело до нарахування штрафних санкцій.

При цьому, позивач вважає, що посилання відповідача на Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 18.06.2014 р. № 217, є безпідставним, оскільки вказаним Порядком визначено виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання, і який не впливає на зобов`язання сторін щодо належної оплати послуг за договором.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення суми пені на 90%, АТ “НАК “Нафтогаз України” зазначає, що, на думку товариства, відповідачем належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення нарахованих сум за невиконання зобов`язання у строк, визначений умовами договору, в розумінні ч. 1 ст. 233 ГК України, а тому прохання відповідача про зменшення розміру нарахованих НАК “Нафтогаз України” сум задоволенню не підлягає.

Водночас, як вважає позивач, саме по собі клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення суми пені свідчить про визнання останнім факту порушення умов укладеного договору, оскільки представник відповідача вказує на можливість (на його думку) застосування положень ст. 233 ГК України, що має наслідком визнання правильності застосування позивачем положень ЦК України, ГК України і умов договору, які підлягають до застосування у разі порушення того чи іншого договірного зобов`язання.

12.10.2020 р. до господарського суду Київської області від Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” надійшла заява № 1326 від 09.10.2020 р. (вх. № 22142/20 від 12.10.2020 р.) про зупинення провадження у справі, відповідно до якої відповідач зазначав, що оплата за поставлений позивачем природний газ на виконання умов договору № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р. була проведена в порядку та на умовах пункту 6.1 договору, у визначеному статтею 19-1 Закону України “Про теплопостачання” та постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. “Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки” порядку, за затвердженими постановами НКРЕКП нормативами (алгоритмами) розподілу коштів через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, при яких відповідач не міг впливати на порядок, строки та розміри розрахунків. Тому підстави для нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з порушенням п. 6.1 договору відсутні, а спір у справі № 911/1440/20 виник з правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі № 903/918/19, яка на даний час передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене та подібність правовідносин у даній справі № 911/1440/20 і справі № 903/918/19, яка передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відповідач просить суд зупинити провадження у справі № 911/1440/20 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 903/918/19, для усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.10.2020 р. було зупинено провадження у справі № 911/1440/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 903/918/19.

19.11.2020 р. до господарського суду Київської області від представника АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” надійшло клопотання № 39/5-3326-20 від 19.11.2020 р. (вх. № 25629/20 від 19.11.2020 р.) про поновлення провадження у даній справі № 911/1440/20, мотивоване тим, що обставина, яка стала підставою для зупинення провадження у справі № 911/1440/20, на даний час усунута, оскільки 16.10.2020 р. Верховний суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову у вказаній справі № 903/918/19.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.11.2020 р. було поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 21.12.2020 р.

18.12.2020 р. до господарського суду Київської області від КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” засобами електронного зв`язку надійшло клопотання № 1581 від 18.12.2020 р. (вх. № 31371/20 від 18.12.2020 р.) про відкладення розгляду справи, згідно з яким відповідач просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з хворобою представника відповідача.

У судовому засіданні 21.12.2020 р. представник позивача заперечувала проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення підготовчого засідання, заявляла про надання до матеріалів справи всіх наявних доказів, що мають значення для вирішення спору та про наявність підстав для переходу до розгляду справи по суті; представник відповідача у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.

Розглянувши клопотання відповідача № 1581 від 18.12.2020 р. (вх. № 31371/20 від 18.12.2020 р.) про відкладення розгляду даної справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, про, що без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу, з огляду на те, що до клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не було подано жодних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, зокрема, щодо хвороби представника підприємства, як і доказів неможливості направлення іншого уповноваженого представника юридичної особи відповідача для участі у судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.12.2020 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 січня 2021 р.

18.01.2021 р. до господарського суду Київської області від КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” засобами електронного зв`язку надійшло клопотання № 74 від 18.01.2021 р. (вх. № 1057/21 від 18.01.2021 р.) про відкладення розгляду справи, згідно з яким відповідач просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку із введенням постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантинних заходів, де додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених п. 2 цієї постанови, в період з 08.01.2021 р. до 25.01.2021 р. на території України буде діяти локдаун.

У судовому засіданні 18.01.2021 р. представник позивача заперечувала проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, просила суд задовольнити позов у повному обсязі; представник відповідача у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.

Розглянувши клопотання відповідача № 74 від 18.01.2021 р. (вх. № 1057/21 від 18.01.2021 р.) про відкладення розгляду даної справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, про що без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу, з огляду на таке.

Формального посилання заявника на встановлені державою карантинні обмеження для задоволення клопотання про відкладення судового засідання недостатньо, адже ініціатор відкладення розгляду справи має обґрунтувати ту обставину, що він, через встановлені обмеження, фактично позбавлений об`єктивної можливості вчинити певні процесуальні дії, з`явитися в судове засідання, надати докази та ін.

Оскільки такого обґрунтування клопотання представника відповідача про відкладення засідання з розгляду справи по суті не містить, то підстави для його задоволення є відсутніми.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу, відповідно до якої суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У судовому засіданні 18.01.2021 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

27.10.2016 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (на даний час - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” (споживач) було укладено договір № 1804/1617-БО-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 р. по 31.03.2017 р. природний газ орієнтовним обсягом до 11942,272 тис.куб.м.

У відповідності з п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором з 01.10.2016 р. становить 5916,00 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 8.2 договору, у разі невиконання п. 6.1 цього договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі - щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016 р. до 31.03.2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).

Додатковими угодами № 1 від 28.10.2016 р., № 2 від 22.11.2016 р., № 3 від 30.12.2016 р. до договору № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р. змінювалась ціна за 1000 куб. метрів природного газу.

На виконання умов договору № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р. НАК «Нафтогаз України» було поставлено КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” природний газ на загальну суму 61625425,85 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, у тому числі – від 31.10.2016 р. на суму 1848610,38 грн., від 30.11.2016 р. на суму 7615601,04 грн., від 31.12.2016 р. на суму 10035039,09 грн., від 31.01.2017 р. на суму 16289800,63 грн., від 28.02.2017 р. на суму 12621717,77 грн., від 31.03.2017 р. на суму 13214656,94 грн., підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Зазначена обставина сторонами справи не заперечується.

З матеріалів справи слідує, що КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” було оплачено поставлений НАК «Нафтогаз України» газ у повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача за загальний період з 07.11.2016 р. до 05.12.2017 р.

Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за періоди прострочення оплат.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначалося вище та вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений газ згідно договору № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р. станом на момент подання позову до суду було погашено повністю, однак з порушенням строків виконання зобов`язання.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” не могло самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались останньому позивачем на підставі договору постачання природного газу № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р. з огляду на те, що всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, розподіляються уповноваженим банком самостійно згідно з затвердженим постановами НКРЕПП алгоритмом та перераховуються на рахунок позивача. При цьому, як наголошує відповідач, підприємство не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов`язань з безперебійного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинно діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.

З огляду на викладене, оскільки оплата за спожитий природний газ здійснювалась відповідачем у порядку та на умовах, визначених Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 18.06.2014 р. № 217, на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП, у відповідності до умов п. 6.2 договору № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р., на які КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” не могло вплинути, то, відповідно, підстави для нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з порушенням п. 6.1 договору, на переконання відповідача, є відсутніми.

Постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" врегульовано питання механізму проведення розрахунків за газ коштами, які надходять до теплогенеруючих та теплопостачальних організацій від споживачів, і він не стосується коштів, які спрямовуються для розрахунків за газ за рахунок державних субвенцій.

У п. 20 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 р. у справі № 903/918/19 зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статтей 79, 265 Господарського кодексу України щодо здійснення відповідачем господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі - щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Таким чином, Об`єднана палата у справі № 903/918/19 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 р. у справі № 917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.

Наведена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.10.2020 р. у справі № 925/1235/19.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, Порядок № 217 не впливає на строки здійснення КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” оплати за поставлений позивачем газ, встановлені договором № 1804/1617-БО-17 від 27.10.2016 р.

Як зазначалось вище, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача 595815,03 грн. пені, 110884,63 грн. 3% річних, 305942,06 грн. інфляційних втрат.

Згадуваним пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання п. 6.1 цього договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У силу вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені було визначено позивачем в сумі 595815,03 грн., нарахованій на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі – за період з 26.11.2016 р. до 15.12.2016 р. в сумі 14542,92 грн., з 28.03.2017 р. до 13.04.2017 р. в сумі 11215,09 грн., з 26.04.2017 р. до 25.10.2017 р. в сумі 570057,02 грн., з 28.02.2017 р. до 27.08.2017 р. в сумі 485427,79 грн., з 28.03.2017 р. до 27.09.2017 р. в сумі 5323558,39 грн., з 26.04.2017 р. до 25.10.2017 р. в сумі 3197885,63 грн., і він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 110884,63 грн. 3% річних та 305942,06 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 110884,63 грн., нарахованій на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі – з 26.11.2016 р. до 15.12.2016 р. в сумі 2077,56 грн., з 28.03.2017 р. до 13.04.2017 р. в сумі 1907,29 грн., з 26.04.2017 р. до 04.12.2017 р. в сумі 106899,78 грн., і він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 305942,06 грн., нарахованих на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо акту приймання-передачі природного газу за період з 01.05.2017 р. до 30.11.2017 р. в сумі 595815,03 грн., і він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Отже, за результатами перевірки судом розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, наданих позивачем, суд встановив, що вони є арифметично вірними. Крім того, відповідачем вірність розрахунків не заперечено, власних контррозрахунків не надано.

Водночас, суд відзначає, що відповідач у своєму відзиві просив суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 90%.

У свою чергу, у відповіді на відзив позивач просив суд відмовити у задоволенні вказаного клопотання відповідача про зменшення розміру пені, вказуючи, що відповідачем належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення пені.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90% підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Поряд з цим, слід відзначити, що неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні в зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі № 904/4083/18).

Суд відзначає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд бере до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що основним напрямком діяльності відповідача є безперебійне забезпечення тепловою енергією житлового фонду, кооперативних та громадських організацій, комунально-побутових і інших об`єктів м. Біла Церква. Фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, та що вказане створює передумови для його кризового становища. Скрутне фінансове становище підтверджується, зокрема, звітами про фінансовий стан та про фінансові результати підприємства за 2017, 2018 та 2019 роки. При цьому, КП Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” наголошує, що, на його думку, стягнення пені в повному обсязі призведе до понесення підприємством додаткових збитків та не дасть змоги провести ремонтно-відновлювальні роботи обладнання в неопалювальний період, погіршить фінансове становище відповідача, що в майбутньому може призвести до неможливості початку опалювального сезону та банкрутства підприємства.

Водночас, відповідач зауважував, що порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, у зв`язку з чим останній просить зменшити розмір нарахованих санкцій на 90%.

Суд, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус позивача, який має стратегічне значення для країни, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, його незадовільні фінансові результати у спірний період, а також те, що сума основного боргу сплачена в повному обсязі, беручи до уваги, що, окрім пені, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема, щодо можливості постачання теплової енергії населенню, вважає за можливе застосувати приписи ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% і стягнути з відповідача пеню в сумі 297907,52 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У зв`язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати витрати на сплату судового збору, суд, відповідно приписів ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, буд. 3, код 04654336) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 297907 (двісті дев`яносто сім тисяч дев`ятсот сім) грн. 52 коп. пені, 110884 (сто десять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 63 коп. 3% річних, 305942 (триста п`ять тисяч дев`ятсот сорок дві) грн. 06 коп. інфляційних втрат, 15189 (п`ятнадцять тисяч сто вісімдесят дев`ять) грн. 64 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28.01.2021 р.

Суддя В.М. Бабкіна