Рішення № 94451348, 27.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2021Справа № 910/17392/20Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КУРЕНІВСЬКА ХХІ"

до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕЙБІ КОНСАЛТІНГ"

про стягнення 67 367,26 грн., -

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КУРЕНІВСЬКА ХХІ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕЙБІ КОНСАЛТІНГ" про стягнення заборгованості у розмірі 67 367,26 грн., з яких: 52 000,00 грн. - основний борг, 103,06 грн. - сума штрафу, 15 264,20 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав топографо-геодезичні роботи за договором №25/06/2018 від 25.06.2018, а також не повернув грошові кошти, які були сплачені позивачем в рахунок передплати.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105477200091 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Натомість, конверт з поштовим відправленням №0105477200091 повернувся до суду з відміткою: «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

Разом з цим, процесуальним правом на подання відзиву відповідач не скористався. Жодних клопотань та заяв по суті спору не заявив.

Крім того, суд неодноразово намагався повідомити відповідача про відкриття провадження у справі шляхом здійснення телефонограми за телефонним номером, який зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в якості офіційного засобу зв`язку з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕЙБІ КОНСАЛТІНГ", а саме: 0442234515. Також суд намагався повідомити відповідача шляхом здійснення телефонограми за телефонним номером, який зазначено в позовній заяві як номер засобу зв`язку з відповідачем, а саме: 0443612040. Проте, абонент не відповів на жоден вхідний дзвінок з телефонної мережі загального користування, які здійснювалися судом на вищезазначені телефонні номери.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не заявив інших заяв та клопотань по суті спору, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 27.01.2021.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

25.06.2018 між ТОВ "КУРЕНІВСЬКА ХХІ" (замовник, позивач) та ТОВ "ЕЙБІ КОНСАЛТІНГ" (виконавець, відповідач) був укладений договір № 25/06/2018 (далі - Договір), за умовами якого виконавець бере на себе зобов`язання своїми силами і засобами за рахунок замовника виконати зазначені в п. 1.2. - 1.4. Договору роботи, а замовник зобов`язується прийняти результати таких робіт і оплатити виконавцеві вартість виконаних робіт.

Відповідно до пункту 1.2. Договору, об`єктом топографо-геодезичних робіт є: комплексі інженерно-геодезичні роботи щодо виготовлення векторного цифрової топо-геодезичної основи М 1:500 земельної ділянки, яка знаходиться за адресою м. Київ, пров. Куренівський, 17 (літ Ч,Ю Ш, Щ, Ю), земельна ділянка 8000000000:78:122.

Вартість робіт за цим Договором становить 80 000 грн. За виконання проектних робіт замовник сплачує виконавцю:

- передплату у розмірі 8 000,00 грн. з ПДВ - до 27.06.2018;

- передплату у розмірі 32 000,00 грн. з ПДВ - за 5 робочих днів до початку робіт;

- всього оплата у розмірі 40 000 грн. з ПДВ у строк не пізніше 5 банківських днів після підписання акту виконаних робіт (пункти 5.1-5.2. Договору).

Спір виник внаслідок того, що, за доводами позивача, відповідач не виконав топографо-геодезичні роботи за договором №25/06/2018 від 25.06.2018, а також не повернув грошові кошти, які були сплачені позивачем в рахунок передплати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач здійснив перерахування грошових коштів на рахунок відповідача відповідно до наступних платіжних доручень:

- № 1250 від 25.06.2018 на суму 8 000,00 грн.;

- № 6 від 11.07.2018 на суму 32 000,00 грн.;

- № 1701 від 24.01.2020 на суму 12 000,00 грн.

Усі перелічені платіжні доручення містять посилання саме на умови Договору № 25/06/2018 від 25.06.2018. Загальна сума перерахованих позивачем на рахунок відповідача коштів склала 52 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.6. Договору термін виконання проектних робіт за Договором становить 30 календарних днів з дня отримання вихідних документів відповідно (дод1) та отримання авансу.

Згідно пункту 3.7. Договору термін виконання робіт, зазначених у п. 1.3-1.4. становить 180 днів з дня отримання передплати, зазначеної у п. 5.2.

Таким чином, зважаючи на положення п. 3.7. Договору та з урахуванням факту того, що передплата була повністю перерахована позивачем 11.07.2018, суд дійшов висновку, що кінцевим терміном виконання усіх робіт за Договором (перелік яких наведений у пунктах 1.1. - 1.4.) є 07.01.2019.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи не містять жодних доказів виконання відповідачем робіт за Договором, в тому числі відсутні будь-які відомості щодо підписання сторонами актів здачі-прийняття технічної документації, комплекту технічної документації, обов`язкова наявність якої передбачена п. 4.1. Договору.

В свою чергу, частиною 2 статті 849 ЦК України встановлено, що у випадку якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Таким чином, замовнику законом надано право відмовитись в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене. Одностороння відмова від договору тягне за собою припинення зобов`язань його сторін.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 13.04.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією на повернення перерахованих грошових коштів в загальній сумі 52 000,00 грн., посилаючись на ті обставини, що виконавець не виконав роботи, які мав виконати за умовами Договору.

Даний лист надіслано відповідачу 13.04.2020 рекомендованою кореспонденцією з поштовим ідентифікатором № 0407322755719, що підтверджується квитанцією та описом вкладення у цінний лист.

Приписами статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За змістом ч. 2 ст. 570 ЦК України авансом є певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредиторові в рахунок майбутніх платежів.

Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Зважаючи на наведені вимоги законодавства, у зв`язку з надсиланням позивачем на адресу відповідача претензії про повернення суми передплати (яка за своєю суттю є реалізацію права, передбаченого частиною 2 статті 849 ЦК України), кошти в розмірі 52 000 грн. на момент вирішення даного спору утримані відповідачем без достатньої правової підстави.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання повернути позивачу 52 000,00 грн., сплачених за роботи, які фактично виконані не були, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Натомість, суд не вбачає об`єктивних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 103,06 грн. - сума штрафу, 15 264,20 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, враховуючи наступне.

Судом приймаються доводи позивача про те, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, на яку можуть нараховуватися проценти, передбачені ст. 536 ЦК України, тоді як пунктом 6.1. Договору передбачено сплату штрафу за прострочення виконання робіт.

В свою чергу, пунктом 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Проте, у позовній заяві позивачем наведений розрахунок процентів за користування чужими коштами та штрафу, який не може бути прийнятий судом в якості обґрунтованого, здійсненого у відповідності до вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами Договору.

Зокрема, безпідставним є обрахунок позивачем процентів за користування чужими коштами на загальну суму 52 000 грн., початок якого визначений стороною з 14.08.2018. Так, під час даного провадження судом встановлено, що кінцевим терміном виконання усіх робіт за Договором виконавцем (перелік яких наведений у пунктах 1.1. - 1.4.) є саме 07.01.2019. Тоді як визначення позивачем початку періоду прострочення виконання робіт з 14.08.2018 прямо суперечить пункту 3.7. Договору в частині встановлення 180-ти денного кінцевого терміну виконання робіт. Крім того, безпідставним є нарахування позивачем відповідних санкцій виключно на загальну суму 52 000 грн. за увесь визначений стороною період, зважаючи на факт того, що грошові кошти у розмірі 12 000 грн. були перераховані позивачем тільки 24.01.2020, а до цієї дати існувала заборгованість лише у розмірі 40 000,00 грн.

При цьому судом враховано, що матеріали справи взагалі не містять достовірних відомостей щодо реального змісту правовідносин між сторонами у спірний період. Так, вказуючи на те, що відповідач у період понад двох років не виконував навіть частини договірних робіт, позивач, в той же час, надає докази перерахування додаткових 12 000 грн. у січні 2020 році (сплата яких взагалі не передбачена умовами договору до моменту підписання сторонами акту виконаних робіт). При цьому, сторона посилається на певні «усні домовленості», зміст та правову природу яких суд не має можливості перевірити на підставі наявних матеріалів. Тоді як вже у квітні 2020 позивач просить відповідача повернути кошти у загальному розмірі 52 000 грн. на власний рахунок.

Розрахунок штрафу містить аналогічні суперечності як в частині невідповідності структури заборгованості фактичним обставинам, так і в частині початкової дати нарахування відповідної санкції. При цьому, наведений позивачем розрахунок взагалі не містить кінцевої дати нарахування, тоді як замість суми штрафу у таблиці використана категорія «загальна сума процентів», правомірність застосування якої жодним чином не обґрунтоване стороною.

З урахуванням викладеного, доданий до позовної заяви розрахунок позовних вимог не може бути прийнятий судом в якості обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються, в розумінні приписів пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, оскільки даний розрахунок містить очевидні суперечності як в частині структури заборгованості, так і в частині періодів нарахування відповідних санкцій, що унеможливлює з`ясовування усіх обставини, пов`язаних з правильністю здійснення позивачем розрахунку, необхідних для перевірки його правомірності.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не подав відзив на позовну заяву, не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 52 000,00 грн.

В іншій частині позов не підлягає задоволенню, враховуючи встановлені у даному рішенні обставини.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕЙБІ КОНСАЛТІНГ" (Україна, 03142, місто Київ, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА КРИМСЬКОГО, будинок 4-А, ідентифікаційний код 40643355) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КУРЕНІВСЬКА ХХІ" (Україна, 04073, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУРЕНІВСЬКА, будинок 21, ЛІТ. "Г", ідентифікаційний код 37797234) основну заборгованість у розмірі 52 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 622,51 грн.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2021.

Суддя І.В. Приходько