Рішення № 94450814, 18.01.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2021 м. Дніпро Справа № 904/5888/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі:

судді Колісника І.І.

за участю секретаря судового засідання Лежньова О.Р.

та представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркас Логістікс Україна", м. Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцех+", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у сумі 152 867,00 грн

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аркас Логістікс Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцех+" про стягнення заборгованості у сумі 152 867,00 грн.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що сторони у справі шляхом листування за допомогою електронного засобу зв`язку намагалися укласти договір про надання транспортно-експедиторських послуг, однак не досягли угоди щодо всіх умов зазначеного договору. На підтвердження позивач долучив до позову договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 1810/18 від 18.10.2018, який містить підпис лише з боку позивача, копії заявок на перевезення, CMR, а також саме листування сторін (а.с. 16 - 40 том 1).

Позивач стверджує, що ним надані на користь відповідача послуги з міжнародного автомобільного перевезення вантажів за заявками останнього від 18.10.2018, 23.10.2018, 01.11.2018 у повному обсязі. Натомість відповідач свої грошові зобов`язання за отримані послуги за заявками виконав частково. Зокрема, послуги за заявкою від 23.10.2018 на суму 89 856,00 грн відповідачем оплачені своєчасно та в повному обсязі. За заявкою від 18.10.2018 надані послуги на суму 97 720,00 грн оплачені відповідачем лише у розмірі 50% - 48 860,00 грн, а послуги за заявкою від 01.11.2018 на суму 104 007,00 грн відповідач не оплатив взагалі.

У відзиві на позов, що надійшов до суду 21.01.2020, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке.

Відповідач зазначає, що між сторонами дійсно мали місце переговори щодо укладення договору про надання послуг з перевезення вантажів, однак такий договір між ними укладений не був. Належним чином оформлені як сам договір, так і заявки щодо послуг з перевезення вантажів відсутні.

Також відповідач вважає, що додані позивачем до позову електронні листи не є належними й допустимими доказами укладення договору, оскільки ці листи направлялися не на офіційну електронну адресу відповідача відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, саме електронне листування не містить електронних цифрових підписів.

На думку відповідача надані позивачем експрес-накладні кур`єрської служби доставки ТОВ «Нова пошта» також не можуть бути належними доказами на підтвердження надсилання на адресу відповідача документів та листів, оскільки правила ТОВ «Нова пошта» не передбачають перевірки вмісту відправлення, а тому єдиним засобом поштового зв`язку який би міг підтвердити належне відправлення документів є ПАТ «Укрпошта» та відповідний фіскальний чек з описом вкладення.

Відповідач зауважує, що у зазначених експрес-накладних отримувачем зазначено підприємство «Авто Цех», який не є відповідачем у справі.

Окрім цього відповідач не визнає й надані позивачем міжнародні автомобільні накладні (СМR), як докази фактичного надання йому послуг з перевезення, оскільки вони не містять підписів та печаток повноважних осіб відповідача.

Щодо долучених до позову актів звірки взаєморозрахунків, відповідач звертає увагу суду на те, що вони не містять підпису з боку відповідача, у зв`язку з чим ці акти не можуть бути належними доказами проведення взаєморозрахунків між сторонами. При цьому відповідач указав, що здійснення будь-яких оплат має проводитися виключно на підставі наявних первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність відповідної господарської операції.

У відповіді на відзив, яка подана до суду 03.02.2020, позивач на доповнення до обґрунтувань позову зазначає, що вартість наданих відповідачу послуг визначена рахунками, доданими до позову. Реальність господарських взаємовідносин між сторонами підтверджується частковою оплатою відповідачем цих рахунків.

Позивач наполягає, що відносини між сторонами виникни на підставі укладеного між ними договору транспортно-експедиторських послуг у зв`язку з повним виконанням послуг позивачем та частковою їх оплатою відповідачем.

Також позивач зазначає, що всі замовлені відповідачем перевезення були міжнародними, позивач здійснював перевезення вантажів за міжнародною автомобільною накладною (CMR) транспортними засобами, що належать позивачу на праві власності.

У клопотанні, що надійшло до суду 12.02.2020, відповідач просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн, отриману ним від адвоката Тарасюка О.О.

30.11.2020 представник відповідача подав до суду також заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог. Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України та частин першої, четвертої статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року до вимог щодо перевезення застосовується позовна давність в один рік.

Ухвалою суду від 24.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті було призначено на 22.01.2020, після чого оголошувалася перерва до 12.02.2020, 21.02.2020.

Ухвалою суду від 21.02.2020 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження на підставі статті 250 Господарського процесуального кодексу України з призначенням підготовчого засідання на 23.03.2020.

У зв`язку із введенням загальнонаціонального карантину підготовче засідання було відкладено, після чого ухвалою суду від 09.11.2020 підготовче засідання призначено на 01.12.2020.

Ухвалою суду від 01.12.2020 підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті на 17.12.2020, після чого розгляд справи відкладався до 18.01.2020.

У судове засідання представники сторін не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання судом повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 11, 12 том 2).

За наслідком судового засідання 18.01.2021 прийнято рішення з підписанням вступної та резолютивної його частини.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до заявки між сторонами № п18.10.18/20/2 від 18.10.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аркас Логістікс Україна" (далі – позивач) взяло на себе зобов`язання з перевезення вантажу відповідно до таких умов:

Маршрут: Турція Денезли, Стамбул – Україна, Хмельницький.

Дата завантаження: 23-24.10.2018 о 09:00.

Дата доставки: 07.11.2018 о 09:00 місто Хмельницький.

Адреса завантаження: Турція.

Адреса розвантаження: Україна, м. Хмельницький.

Фрахтова сума – 97720,00 грн. Передоплата на терміналі 50%.

Авто: 34TN2530.

Відповідно до заявки між сторонами № п23/10-18/20/1 від 23.10.2018 позивач прийняв на себе зобов`язання з перевезення вантажу відповідно до таких умов:

Адреса завантаження: завод «KAPLANLAR SOGUTMA A.S» Kardelen Sokak N 18 Bursa/TURKIYE.

Дата завантаження: 25-26.10.2018.

Адреса розвантаження: супермаркет «СІЛЬПО», м. Київ, вул. Соборна, 140а.

Вартість фрахту: безготівковий розрахунок (за курсом НБУ) на 23.10.2018 – 3200 у.е.

Платник: ТОВ «Автоцех +». Передоплата на терміналі – 50 процентів.

Авто: 35UV618.

Відповідно до заявки між сторонами № п01.11.18/20/2 від 01.11.2018 позивач прийняв на себе зобов`язання з перевезення вантажу відповідно до таких умов:

Маршрут: Турція – Україна, Одеса.

Дата завантаження: 01.11.2018 о 09:00.

Дата доставки: 08.11.2018 о 09:00, місто Харків.

Адреса завантаження: Турція.

Адреса розвантаження: Україна, м. Харків.

Фрахтова сума: 3700 дол. США по курсу на 01.11.2018.

Авто: 34JJ1652.

За надані послуги з перевезення позивач виставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Автоцех+" (далі – відповідач) рахунки на оплату:

№ 6461 від 05.11.2018 на суму 89 856,00 – за заявкою № п23/10-18/20/1 від 23.10.2018;

№ 6462 від 07.11.2018 на суму 97 720,00 грн – за заявкою № п18.10.18/20/2 від 18.10.2018;

№ 6517 від 13.11.2018 на суму 104 007,00 грн – за заявкою № п01.11.18/20/2 від 01.11.2018 (а.с. 47, 56, 58 том 1).

Відповідач здійснив часткову оплату у загальній сумі 138 716,00 грн, з якої: 89 856,00 грн - 07.11.2018; 48 860,00 грн - 08.11.2018, що підтверджується банківською випискою (а.с. 90 том 1).

Несплаченими залишилися заявлені позивачем до стягнення 152 867,00 грн, з яких:

48 860,00 грн – 50% вартості послуг за заявкою № п18.10.18/20/2 від 18.10.2018;

104 007,00 грн – за заявкою № п01.11.18/20/2 від 01.11.2018 (далі – спірні заявки).

Надіслані позивачем претензії № 45 від 11.02.2019 та № 430 від 18.11.2019 про сплату залишку грошових коштів у сумі 152 867,00 грн залишені відповідачем без задоволення, що й стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування у справі є обставини щодо укладення договору автомобільного перевезення вантажу, виконання/невиконання зобов`язань щодо оплати послуг із перевезення вантажів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Зазначена норма кореспондується з вимогами статті 144 Господарського кодексу України щодо підстав виникнення майнових прав та обов`язків суб`єктів господарювання.

За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим згідно з частиною першою статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

За змістом частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За змістом частини першої статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Частиною першою статті 919 цього Кодексу передбачено, що доставка вантажу до пункту призначення здійснюється перевізником у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків – у розумний строк.

Відповідно до частини першої та другої статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 50 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Разом з тим при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева (далі - Конвенція).

Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року (ст.ст. 1, 2 Конвенції).

При цьому Конвенція передбачає та регулює питання, що виникають з міжнародного перевезення вантажів транспортними засобами, зокрема щодо статусу учасників правовідносин, їх прав та обов`язків, а також наслідків порушення зобов`язань з перевезення та положень цієї Конвенції.

Статтею 5 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 5 Конвенції вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином (ч. 5 ст. 308 ГК України).

За статтею 52 Закону України “Про автомобільний транспорт” автомобільний перевізник має право відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів. В обов`язки автомобільного перевізника входить, серед іншого, забезпечення виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством.

Отже, системний аналіз зазначених нормативних положень у їх взаємозв`язку дозволяє дійти наступного висновку:

договір автомобільного перевезення вантажу укладається в письмовій формі за ініціативою будь-якої сторони, однак недотримання цієї форми не має наслідком недійсність договору, а тому він може бути вчинений в усній формі;

укладення письмового договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа – товарно-транспортної накладної/СMR;

договірні відносини щодо автомобільного перевезення вантажу потребують погодження щонайменше предмета, ціни та строку дії договору, однак законодавче застереження, яке допускає існування усного договору, свідчить про можливість усного погодження цих умов, у тому числі стягнення розумної плати за надані послуги та виконання договору (доставка вантажу) у розумні строки.

За таких обставин обґрунтування позивачем позовних вимог укладенням з відповідачем договору узгоджується з чинним законодавством. Однак, правова природа взаємовідносин сторін, враховуючи їх права й обов`язки, характерна не для договору транспортного експедирування, а для договору щодо перевезення вантажів, в якому позивач є перевізником, а відповідач – замовником-експедитором, що забезпечує (організовує) міжнародне автомобільне перевезення вантажу.

Доводи відповідача про відсутність договірних відносин з позивачем про надання послуг з перевезення та відсутність доказів на підтвердження надання відповідачу послуг з перевезення спростовуються наступним.

Так, копії заявки-договору на перевезення № п23/10-18-20/1 від 23.10.2018 та заявки №п01.11.18/20/2 від 01.11.2018 містять підпис директора та печатку відповідача (а.с. 42, 52 том 1).

Хоча заявка-договір на перевезення № п23/10-18-20/1 від 23.10.2018, яка повністю оплачена відповідачем, і не є предметом спору, але разом із спірними заявками, одна з яких від 01.11.2018 - підписана й скріплена печаткою відповідача, а інша від 18.10.2918 - частково оплачена ним, підтверджує перебування сторін у господарських взаємовідносинах та пояснює прийняття позивачем до виконання міжнародних перевезень за спірними заявками без особливої формалізації відносин з відповідачем.

Так, за міжнародними транспортними накладними (CMR) від 25.10.2018 та від 05.11.2018 позивачем-перевізником за спірними заявками відповідача № п18.10.18/20/2 від 18.10.2018 та №п01.11.18/20/2 від 01.11.2018 відповідно було здійснено перевезення та доставку за призначенням вантажів із Туреччини до України (а.с. 224-225; 218-219, 223 том 1).

Згідно з цими CMR одержувачами вантажів є ПП «Транс-Авто-Д» (за заявкою №п18.10.18/20/2) та ТОВ «Саліс Плюс» (за заявкою № п01.11.18/20/2 від 01.11.2018).

Часткову оплату послуг за заявкою № п18.10.18/20/2 від 18.10.2018 відповідач не заперечує. Фактичне надання послуг за спірними заявками не спростував.

Щодо заявки № п01.11.18/20/2 від 01.11.2018, то одержувачем вантажу за цією заявкою (ТОВ «Саліс Плюс») з відповідачем як експедитором було укладено договір на організацію перевезення від 01.01.2018, а також замовлення від 01.01.2018 на організацію перевезення із зазначенням: вантажовідправника, адреси завантаження, адреси вивантаження, автомобіля (авто Рено 34 НОМЕР_1 ), які повністю співпадають із тими відомостями, що зазначені у заявці № п01.11.18/20/2 від 01.11.2018 між сторонами у цій справі та даними у СMR, в якій зазначені, окрім іншого, позивач як перевізник та той самий автомобіль Рено 34 НОМЕР_1 з державним знаком НОМЕР_2 , що належить на праві власності позивачу (а.с. 52, 142 – 144, 171, 218-219, 223 том 1).

Отже, перевезення виконувалося позивачем та його автомобільним транспортом, на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 170 - 172 том 1).

Крім того, під час перевезення позивачем за заявкою № п01.11.18/20/2 від 01.11.2018 вантажу його було пошкоджено, що знайшло своє відображення як у відповідній СМR, так і в акті від 14.11.2018 про встановлення факту пошкодження вантажу, складеному представником одержувача – ТОВ «Саліс Плюс» та водієм перевізника (а.с. 218 – 223 том 1).

Відтак, позивач виконав свої зобов`язання за спірними заявками, в той час як відповідач своє зобов`язання з оплати виконав лише частково. З урахуванням відсутності узгоджених сторонами строків оплати спірних послуг з перевезення, строк оплати підлягає обчисленню відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги.

Позивач надіслав відповідачу рахунки на оплату (разом із СМR): 13.11.2018 – рахунок №6462 від 07.11.2018 на суму 97 720,00 грн за заявкою № п18.10.18/20/2 від 18.10.2018; 17.12.2018 – рахунок № 6517 від 13.11.2018 на суму 104 007,00 грн за заявкою № п01.11.18/20/2 від 01.11.2018, які останнім отримані 16.11.2018 та 20.12.2018 відповідно, що підтверджується експрес-накладними ТОВ «Нова пошта» (а.с. 56 - 59, 162, 163 том 1).

Строк оплати є таким, що настав. Доказів оплати відповідач суду не надав.

За таких обставин заявлені позивачем вимоги щодо стягнення основного боргу у сумі 152867,00 грн є законними й обґрунтованими.

Заперечення відповідача проти позову спростовуються викладеним. Крім того, відповідачем не оспорюється сам факт здійснених позивачем перевезень за спірними заявками.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно з частинами третьої та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено.

Вирішуючи питання строку позовної давності у спірних між сторонами правовідносинах, суд враховує, що згідно зі статтею 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

За статтею 5 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. За обставинами справи за спірними заявками СМR складені 25.10.2018 та 05.11.2018.

Оцінюючи виконання сторонами своїх зобов`язань у спірних правовідносинах, суд керується частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За обставинами справи відповідач не забезпечив належного виконання своїх зобов`язань з оплати відповідно до зазначених критеріїв та ухилився від їх добровільного виконання в позасудовому порядку. Тобто, допустив навмисне порушення свого зобов`язання.

З огляду на викладене до вимог позивача має бути застосований трирічний строк позовної давності, який на час звернення позивача з позовом до суду 06.12.2019 ще не сплив (а.с. 77).

Аналогічна правова позиція у питанні щодо застосування строку позовної давності викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2018 у справі № 911/151/16.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

За таких обставин на відповідача покладається сплачений позивачем судовий збір у сумі 2293,00 грн, а також усі понесені ним судові витрати під час розгляду цієї справи.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркас Логістікс Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцех+" про стягнення заборгованості у сумі 152867,00 грн задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцех+" (ідентифікаційний код 41838653, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Ганни Барвінок, буд. 40) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркас Логістікс Україна" (ідентифікаційний код 35769357, місцезнаходження: 65048, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 39, офіс 4) основний борг у сумі 152 867,00 грн, судовий збір у сумі 2 293,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 підпункту 17 пункту 1 розділу XI “Перехідні положення” цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27.01.2021.

Суддя І.І. Колісник