Ухвала суду № 94447562, 27.01.2021, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/845/19

Провадження № 1-кп/185/84/21

У Х В А Л А

27 січня 2021 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області колегіально у складі:

головуючого - судді Мицака М.С.,

суддів - Самоткан Н.Г.,

- Щербини О.О.,

за участю секретаря - Пожидаєвої Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040000000788 від 21 серпня 2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 342 КК України,

за участю:

прокурора (в режимі ВКЗ) - Мазітова Т.Г.,

захисника - адвоката Куща Д.С.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В :

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому. Зазначив про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, уточнив, що ОСОБА_1 може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків, також зазначив про можливість продовження злочинної діяльності.

На підтвердження існування вказаних ризиків прокурор зазначив, що ОСОБА_1 перебував у розшуку, переховувався від органів досудового розслідування, не мав офіційного джерела доходів, тому для проживання були кошти, отримані від злочинної діяльності, при спробі затримання вчинив опір. А відсутність офіційної роботи може спричинити продовження злочинної діяльності.

Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання, зазначивши про можливість застосування домашнього арешту. Водночас захисник обвинуваченого - адвокат Кущ Д.С. подав клопотання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із встановленням обов`язків: заборонити цілодобово покидати приміщення буд. АДРЕСА_1 ; та прибувати за першим викликом суду у визначений час, зазначивши про втрату ризиками своєї актуальності, порушення принципу розумності строків, з огляду на перебування ОСОБА_1 під вартою більше ніж два роки, те, що ОСОБА_1 має на вихованні малолітню дитину, а за адресою по АДРЕСА_1 проживають його дідусь і бабуся, в яких він буде жити в разі застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Також захисник зазначив, що порядок дослідження доказів порушує право обвинуваченого на здійснення судочинства в розумний строк, а тримання під вартою не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Вислухавши думки сторін та їх обгрутування, зокрема, обвинуваченого та його захисника, розглянувши питання доцільності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, враховуючи, що рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обмежує права і свободи обвинуваченого та має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості, суд приходить до наступного висновку.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Водночас суд зважає на те, що зазначені прокурором ризики про переховування від суду та незаконний вплив на свідків все ще мають місце, виходячи з обставин пред`явленого обвинувачення, враховуючи ухилення ОСОБА_1 від затримання, оголошення у розшук та переховування від органів досудового розслідування. Також щодо такого ризику, як вплив обвинуваченого на свідків, то станом на 27.01.2021 року у даному кримінальному провадженні не всі свідки були допитані, але в той самий час існує необхідність у їх допиті. Враховуючи, що анкетні дані свідків містяться в матеріалах кримінального провадження, доступ до яких наявний у сторін кримінального провадження, у ОСОБА_1 буде наявна об`єктивна можливість незаконно впливати на них. Таким чином, існування вказаних ризиків і досі не втратило своєї актуальності та не спростоване стороною захисту.

Як встановлено, продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду, з огляду на його переховування від органу досудового розслідування, ухилення від затримання та перебування в розшуку.

Суд, окрім тяжкості кримінального обвинувачення, враховує роль, у виконанні якої обвинувачують ОСОБА_1 , враховує вищевказані підтверджені ризики та приходить до висновку, що вищевказані обставини разом з даними про особу обвинуваченого свідчать на користь позиції сторони обвинувачення.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України - при оцінці існування ризику кримінального провадження, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, слід враховувати, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання винним в інкримінованому злочині. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний/обвинувачений може ухилитись від слідства. Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування».

Також при розгляді даного клопотання суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 р. в справі «Тодоров проти України», відповідно до якого «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».

Так, тяжкість злочину не є єдиною підставою продовження строку тримання під вартою - на даний час відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що встановлені судом ризики при обранні та продовженні запобіжного заходу зараз втратили свою актуальність, а особа обвинуваченого перестала бути такою, яка може ухилитися від суду.

Суд враховує правову позицію Європейського суду, яка сформульована, зокрема, у п. 80 рішення у справі "Марченко проти України" про те, що при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Вирішуючи питання про можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд вважає, що жоден із альтернативних триманню під вартою запобіжний захід, на даному етапі кримінального провадження, не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків, оскільки обвинувачений ухилявся від досудового розслідування.

Щодо доводу захисника про те, що порядок дослідження доказів порушує право на розгляд справи судом в розумні строки, то суд враховує, що порядок дослідження доказів, судом встановлений за пропозицією прокурора, яку підтримала сторона захисту, тому посилання захисника на обраний спосіб дослідження доказів є безпідставним.

Суд також враховує розумність строків, проводить судовий розгляд з врахуванням складності даної справи, об`ємів доказів, зайнятості суддів колегії в інших провадженнях, де особи також перебувають під вартою.

Щодо доводу захисту про те, що тримання під вартою ОСОБА_1 не повинно бути «формою очікування» обвинувального вироку. Суд зазначає, що даний запобіжний захід є доцільним з огляду на ухилення обвинуваченого від досудового розслідування, ухилення від затримання та перебування його в розшуку, тобто наявності ризику ухилення й від суду, з огляду на тяжкість пред`явленого обвинувачення та можливого впливу на свідків. Зазначені захистом обставини у вигляді наявності малолітньої дитини та відсутність судимостей не перешкодили обвинуваченому ухилятись від досудового розслідування, отже, й не стануть на заваді обвинуваченому ухилятись від суду.

Тому, з метою виключення вищевказаних ризиків, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою та відмовити у зміні запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Задовольняючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд зважає на те, що обвинувачення висунуто за ч. 2 ст. 342 КК України, яка передбачає наявність опору. Опір полягає в активній поведінці із застосуванням фізичного впливу щодо потерпілого.

Таким чином, суд вважає за можливе не визначати розмір застави.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 177, 183, 372 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити щодо обвинуваченого у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 342 КК України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 17.00 год. 27 березня 2021 року.

Строк дії ухвали до 27 березня 2021 року, до 17.00 год..

Відмовити у клопотанні захисника обвинуваченого - адвоката Куща Д.С. про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для осіб, які перебувають під вартою, - протягом того же строку з моменту вручення копії ухвали.

Головуючий суддя: М. С. Мицак

Судді Н.Г. Самоткан

О.О. Щербина