Рішення № 94436159, 30.11.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2630/18

Провадження № 2/522/1195/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Стогнієнко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Добробут ЛТД», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - « про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом зобов`язання не чинити перешкоди в здійсненні права власності, виселення та вселення»,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання недійсними договорів, визнання права власності на квартири, витребування із чужого незаконного володіння квартир шляхом зобов`язання не чинити перешкод, виселення та вселення.

Позов ґрунтується на тому, що Позивачем був укладений ряд договорів, за якими зобов`язання були виконанні належним чином. В той же час ТОВ «Добробуд ЛТД» не виконав належним чином свої зобов`язання, та не передав майно Позивачу. Крім того ТОВ «Добробуд ЛТД» здійснив відчуження майна третім особам, у зв`язку із чим оскаржуються відповідні правочини.

ТОВ «Добробуд ЛТД» подало відзив на позов, в якому позов не визнало, стверджуючи, що договір купівлі-продажу майнових прав було розірвано у зв`язку із неналежним виконанням своїх обов`язків Позивачем.

Інші учасники справи пояснень не надавали участі у судових засіданнях не приймали.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін встановив.

Позивачем було укладено наступні договори:

- договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна №Г1/Д-182 від 28.03.2008р.;

- договір викупу емітентом цільових облігацій №1/21-22-178/о від 21.01.2010р.;

- договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178 від 24.03.2010р..;

- договір про припинення зобов`язань заліком зустрічних вимог №1/21-22-178/з від 24.03.2010р.

Також, Позивачем було укладено договір купівлі-продажу облігацій №Б-235/03;185-П від 28.03.2008р., згідно якого ОСОБА_1 зобов`язався оплатити та прийняти Облігацію у власність на умовах договору купівлі-продажу облігацій №Б-235/03;185-П від 28.03.2008р. Характеристика Облігації: Емітент ТОВ «Добробуд ЛТД» (код ЄДРПОУ 32146472), іменна безпроцентна (цільова) облігація, форма випуску - бездокументарна, номінальна вартість облігації 391637,03 грн., базовий актив Облігації квартира АДРЕСА_1 .

Договором про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна №Г1/Д-182 від 28.03.2008р. передбачено що ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 . Пай, а ОСОБА_1 зобов`язується прийняти Пай і передати в обмін на пай Підприємству Облігацію у власність.

Пай - безумовне майнове право на Новозбудоване майно (після здавання Об`єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою Пайовика) стає правом власності Пайовика на Новозбудоване майно як на нерухомість. Об`єкт будівництва - багатоповерховий жилий комплекс із вбудованими приміщеннями обслуговування з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 . Новозбудоване майно - квартира будівельний номер НОМЕР_2 розрахунковою площею 172,82 кв.м., розташована на 21-22 поверсі жилого будинку №1 Об`єкту будівництва. Право власності на Новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України. До виникнення права власності Пайовика на Новозбудоване майно як на нерухомість Пайовик не має права розпоряджатися Новозбудованим майном як нерухомістю. Характеристика Облігації: Емітент ТОВ «Добробуд ЛТД» (код ЄДРПОУ 32146472), іменна безпроцентна (цільова) облігація, форма випуску - бездокументарна, номінальна вартість облігації 391637,03 грн., базовий актив Облігації квартира АДРЕСА_1 .

Згідно договору викупу емітентом цільових облігацій №1/21-22-178/о від 21.01.2010р. ТОВ «Добробуд ЛТД» здійснило викуп Облігації у ОСОБА_1 за ціною 391637,03 грн.

Тим самим було припинено Договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна №Г1/Д-182 від 28.03.2008р. на підставі ст. 606 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

24.03.2010 року був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178, згідно яким ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати у власність ОСОБА_1 безумовне майнове право на Новозбудоване майно (після введення об`єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок ОСОБА_1 стає правом власності ОСОБА_1 на Новозбудоване майно, як на нерухомість. Об`єкт будівництва - багатоповерховий жилий комплекс із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2. Новозбудоване майно - квартира будівельний номер НОМЕР_2 на момент підписання цього Договору розрахунковою площею 172,82 кв.м., розташована на 21-22 поверсі жилого будинку №1 Об`єкту будівництва. Право власності на Новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.

ОСОБА_1 , зі свого боку зобов`язався сплатити Інвестицію та прийняти Новозбудоване майно. Розмір інвестиції визначався Розділом 5 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178 від 24.03.2010р.

Відповідно до договору про припинення зобов`язань заліком зустрічних вимог №1/21-22-178 від 24.03.2010р. ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати йому новозбудоване майно зазначене у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178 від 24.03.2010р., ОСОБА_1 не мав грошових зобов`язань перед ТОВ «Добробуд ЛТД».

Відповідно до заяви Позивача у липні 2014 року він дізнався про вимогу від ТОВ «Добробуд ЛТД» від 05.02.2013р., в якій зазначалась зміна площі Новозбудованного майна, але зазначену вимогу він не отримував.

В 2018 році Позивач дізнався про укладення договору 1/21-22-177/1 від 20.11.2010р. між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_2 , згідно якого було відчужено майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач важає, що зазначена квартира є майном яке він інвестував,тому ТОВ «Добробуд ЛТД» не мало право відчужувати зазначене майно, тому договір між Відповідачами має бути визнаний недійсним.

У зв`язку із зазначеним Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

ТОВ «Добробуд ЛТД» визнало укладання з Позивачем зазначених договорів. Але зазначило, що Позивачем не виконано належним чином умов договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178 від 24.03.2010р.

Так, п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178 від 24.03.2010р. у випадку прострочення ОСОБА_1 внесення щомісячних членських внесків до Громадської організації «Асоціація інвесторів «Гагарін Плаза» (ЄДРПОУ 36502834), ТОВ «Добробуд ЛТД» має право розірвати цей Договір в односторонньому порядку. У такому випадку Договір вважається припиненим з моменту одержання Інвестором відповідного письмового повідомлення ТОВ «Добробуд ЛТД». У випадку, якщо з причин, що не залежать від ТОВ «Добробуд ЛТД», таке повідомлення неможливо вручити ОСОБА_1 , цей Договір вважається припиненим з моменту одержання ТОВ «Добробуд ЛТД» повторного (другого) повідомлення підприємством зв`язку про неможливість вручення відповідного повідомлення ОСОБА_1

ТОВ «Добробуд ЛТД» отримало лист Громадської організації «Асоціація інвесторів «Гагарін Плаза» (ЄДРПОУ 36502834) від 26.03.2015р. в якому зазначено, що ОСОБА_1 був виключений із членів Громадської організації «Асоціація інвесторів «Гагарін Плаза» у зв`язку із несплатою членських внесків з червня 2012 року. На підставі цього ТОВ «Добробуд ЛТД» 27.03.2015р. склало повідомлення про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178 від 24.03.2010р. на підставі п. 7.3. Договору та направило його ОСОБА_1 31.03.2014р., та повторно направило його 02.04.2015р.

Згідно листа кур`єрської служби від 07.04.2015р. зазначені поштові відправлення не були доставлені ОСОБА_1 з причин відмови від отримання листа. Адреса відправлення листів була вказана відповідно до адреси вказаної в Договорі.

Під час розгляду справи, Позивач уточнив позовну заяву та додав вимоги щодо визнання недійсним одностороннього правочину та визнання недійсним договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв`язку із тим, що під час розгляду справи предмет позову було відчужено.

Також, в справі була призначена судово-технічна експертиза щодо встановлення давності створення документів, а саме лист ГО «Асоціація інвесторів «Гагарін Плаза» від 26.03.2015р.; лист ТОВ «Добробуд ЛТД» від 27.03.2015р.; лист від 07.04.2015р. Позивач стверджував, що зазначені документи були створені в 2018 році, а не в дати вказані в документах, у зв`язку із чим і було проведено експертне дослідження.

Відповідно до висновків №1605/19-33/19754-19758/19-33 від 17.07.2019р. та №1604/19-34/11386/11387/20-34 від 23.04.2020р. встановити чи в той час нанесені відтиски печаток, проставлені підписи яким ці документи відповідно датовані не виявилось можливим. Зазначені висновки експертів не містить чіткої відповіді щодо часу створення зазначених документів.

Відповідно до встановлених вище обставин справи, причиною не отримання Позивачем за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178 від 24.03.2010р. є розірвання зазначеного договору з боку ТОВ «Добробуд ЛТД», а не укладання оскаржуваних договорів.

Щодо вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину ТОВ «Добробуд ЛТД» із розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178 від 24.03.2010р., то суд зазначає, що можливість розірвання зазначеного договору було передбачено взаємною згодою сторін при його укладені. Сторони встановили порядок розірвання і відповідно до встановленого порядку ТОВ «Добробуд ЛТД» реалізувало своє право.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 651 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовим наслідком односторонньої відмови від зобов`язання частково або в повному обсязі згідно з ч. 3 ст. 615 ЦК є відповідно зміна умов зобов`язання або його припинення. Також в разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

На підставі ст. 651 ЦК України, якою передбачено, що розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором таке право ТОВ «Добробуд ЛТД» передбачено й законом.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушують його законні права та інтереси.

Тому суд не вбачає підстав для визнання недійсним одностороннього правочину із розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №1/21-22-178 від 24.03.2010р., договору 1/21-22-177/1 від 20.11.2010р. між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_2 та договору купівлі-продажу, який укладений 26.12.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2456.

Щодо вимог про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

При цьому сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.

Тобто, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, позивач отримав обмежене речове право, за яким вона, як власник цього права, наділена певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Так, умовами договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати у власність Позивача безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об`єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок позивача стає її правом власності на новозбудоване майно, як на нерухомість). Право власності на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Для отримання позивачем права власності саме на новозбудоване майно необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти регламентовані п. 6.2 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року та діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, та такими фактами, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; акт приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна.

Факт підписання відповідного акта приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна мав підтвердити належне виконання сторонами умов договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, але з огляду на те, що у позивача є заперечення щодо належного виконання умов договору з боку ТОВ «Добробуд ЛТД», це виявилося неможливим.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

На час укладення сторонами відповідного договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та «;Про інвестиційну діяльність».

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Отже, порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірні квартири у втстановленому законом та договором порядку не набуте, вимоги Позивача щодо визнання його власником квартири не ґрунтуються на законі.

Крім того, має місце пред`явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно.

Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначені вище позови заявляються формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть.

Суд вважає, що з огляду на те, що позивач не є і не був власником квартири,на яку просить визнати право власності, а також не надала доказів, що є власником майнових прав на ці квартири, то позивач безпідставно звернувся із позовом з такими вимогами.

Також суд зазначає, що власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

При цьому неможливо одночасного пред`являти позов про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Отже, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного , так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до позовної заяви, позивач вважає, що його права та інтереси порушені саме невиконанням ТОВ «Добробуд ЛТД» своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, які стосуються передання йому новозбудованого майна та документів необхідних для реєстрації за нею права власності на нього. Отже, з огляду на те, що позивач стверджує про перебування із ТОВ «Добробуд ЛТД» у зобов`язальних відносинах, то права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Аналогічні висновки в аналогічній справі були викладені у Постанові Великої палати Верховного суду від 18.12.2019р. у справі №522/1029/18.

Також суд зазначає, що обрані Позивачем способи захисту його порушених прав не є ефективними.

Частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Суд також зазначає, що дослідження питання та відповідних доказів щодо ідентичності майна, що витребовується, тому що було за інвестовано Позивачем, не є обов`язковим з огляду на те, що суд прийшов до висновку обрання позивачем не ефективного пособу захисту його порушених прав, або такого способу захисту, що не може бути застосований судом відповідно до норм діючого законодавства викладених вище.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволені позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 242, 247, 258-273, 354-355 ЦПК України

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Добробут ЛТД», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - « про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом зобов`язання не чинити перешкоди в здійсненні права власності, виселення та вселення»,- відмовити.

Скасувати заборону ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження кв. АДРЕСА_5 , загальною площею 190,5 кв.м. ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1456307651101), яка належить на праві власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладену ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 19.02.2018 року.

Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 190,5 кв.м. ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1456307651101), ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 01.07.2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 09.12.2020 року.

Суддя: Р.Д. Абухін

30.11.20