Рішення № 94433234, 27.01.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/9416/19

Провадження № 2/638/2330/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретарів Тягунової Р.Ю., Тітової М.О.,

Башинської К.С.,Подосокорської А.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представників відповідача

ТОВ «Кей - Колект» Порохня Л.А., Тимошенко Д.В.,

Колосова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна «Про визнання права власності на 1\2 частину квартири та визнання недійсним договорів іпотеки»,-

ВСТАНОВИВ:

24.06.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування якого вказує, що 07.09.2006 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №11035632000. На забезпечення виконання кредитного договору, 07.09.2006 та ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір іпотеки. В цей же день зареєстровано заборону на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 . У липні 2016 позивачу стало відомо про те, що квартира, яка була оформлена на ОСОБА_2 перереєстрована на ТОВ «Кей Колект». Підставою для перереєстрації став договір іпотеки. В подальшому реєстрацію права власності рішенням суду скасовано. Позивач вважає договір іпотеки недійсним, оскільки на момент укладення ОСОБА_2 договору іпотеки, не існувало квартири АДРЕСА_1 , а була об`єднана квартира НОМЕР_6 та НОМЕР_5. На момент укладення договору іпотеки ОСОБА_2 , співвласником квартири була ОСОБА_1 (після зміні прізвища ОСОБА_1 ), яка мешкала разом з відповідачем ОСОБА_2 . Позивач вказує, що з ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах, мали спільний побут, разом заробляли та витрачали спільні гроші. 02.07.2007 шлюб зареєстровано у органах реєстрації актів цивільного стану. У зв`язку з чим позивач просить визнати за нею право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 , визнати недійсним договір іпотеки від 07.09.2006, укладений між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» (а.с. 3-8).

02.03.2020 генеральним директором ТОВ «Кей- Колект» Вишневською О.І. подано відзив на позов, у якому вказано, що позивач не є стороною оспорюваного договору та не надала належних доказів про те, які саме цивільні права або інтереси порушені укладеним договором. Представником відповідача зазначено, що ОСОБА_1 вводить суд в оману, оскільки між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки від 11.09.2006 посвідчений приватним нотаріусом за умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 . Посилання позивача, що квартиру було переобладнано не можуть бути прийняті судом, оскільки позивачем не надано доказів того, що квартири дійсно були об`єднані. Станом на дату укладення договору 07.09.2006 ОСОБА_2 не перебував у шлюбі, про фактичні шлюбні відносини відповідача ОСОБА_2 з позивачем банк не знав та не міг знати. ОСОБА_2 був єдиним власником квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим представник ТОВ «Кей - Колект» просив відмовити у задоволені позову (а.с. 138-147)

26.05.2020 позивачем ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що позивач просить визнати договір іпотеки з моменту укладення, будь- як подальші дії, будь- яких осіб через певний час не мають жодного значення для визнання недійсним правочину. Позивач просить визнати право власності на 1\2 частину спірної квартири, оскільки на момент придбання зазначена квартира не була об`єднана з квартирою НОМЕР_5 . У зв`язку з чим позивач наполягала на задоволенні позову (а.с. 185-187).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, позов підтримала та просила задовольнити (а.с. 132).

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав та зазначив, що на момент укладені спірного договору іпотеки, квартира НОМЕР_6 була самовільна переобладнана та об`єднана з квартирою НОМЕР_5 , проте це не було зареєстровано у законному порядку. На момент укладення договору в шлюбі з позивачем не перебували, проте перебували у фактичних шлюбних відносинах, мали спільний бюджет, в органах реєстрації актів цивільного стану шлюб з ОСОБА_1 , уклали в 2007 році. Факт того, що він та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах встановлений рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.05.2010, яке набрало законної сили 19.08.2010.

Представники співвідповідача ТОВ «Кей - Колект» Порохня Л.А , Тимошенко Д.В. , Колосов А.В. у судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити у його задоволенні, з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, зазначила, що позов просить задовольнити (а.с.76-77).

Третя особа ОСОБА_3 та приватний нотаріус Руденко О.Є. у судове засідання не з`явились, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Суд, вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2 , представників співвідповідача ТОВ «Кей- Колект» та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що 06.07.2004 ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі- продажу, став власником квартири АДРЕСА_1 .

АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 уклали договір про надання споживчого кредиту №11035632000 від 07.09.2006 (а.с. 9-12).

07.09.2006 ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» уклали договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 7754 (а.с. 13-14).

Відповідно до п. 1.1. договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_2 передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру, зазначену в п. 1.4 цього договору. За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки на дату укладання договору складає 511969,00 грн.

П. 1.4 договору іпотеки визначає, що предметом договору є квартира АДРЕСА_1 .

02.06.2007 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 , після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 », про що свідчить копія свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , видане Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції (а.с. 19).

12.12.2011 між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей - колект» укладено договір факторингу №1, відповідно до якого права вимоги переходять від клієнта до фактору у дату відступлення, після чого фактор одержує право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов`язань за первинним договорами і договорами забезпечення (а.с. 15-18).

Через порушення боржником ОСОБА_3 основного зобов`язання іпотекодержатель прийняв рішення про задоволення власник вимог за рахунок предмету іпотеки в позасудовий спосіб та зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2016 у справі №820/3779/16 визнано незаконними та скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2016 та внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена постанова набрала законної сили 02.02.2017.

25.05.2010 Київським районним судом м. Харкова прийнято рішення у справі №2-1212/10/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Державний виконавець відділу державної виконавчої служби Дзержинського району Харківського міського управління юстиції Загорулько Є.О. про визнання права власності на майно та звільнення його з- під арешту. Зазначене рішення ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19.08.2010 залишено без змін. Окрім того, рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.05.2010 та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 19.08.2010 залишені без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.02.2012.

Зазначеними рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанції встановлено, зокрема, що у 2004 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка (рішення Київського районного суду м. Харкова , аркуш рішення 2, зворотна сторона) (а.с. 196 зворотна сторона).

Ухвалою АСХО встановлено, що в 2004 році ОСОБА_1 (на той час ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 , придбали дві об`єднані квартири за адресою АДРЕСА_3 квартира НОМЕР_5 та квартира НОМЕР_6 , де і проживали разом, що підтверджується договорами купівлі- продажу, наявністю реєстрації у паспорті сторін, а також звітом про оцінку вартості квартир ( ухвала АСХО, аркуш ухвали 2 зворотна сторона) (а.с. 198 зворотна сторона).

Окрім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 1993 року проживали однією сім`єю, вели спільне господарство (ухвала ВССУ, аркуш ухвали 2, зворотна сторона) (а.с. 200 зворотна сторона).

За правилами ч. 4,5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

За положеннями частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, згідно із статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який встановлений рішеннями судів, не спростований , зокрема особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені, суд вважає доведеним факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю на час придбання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається з проаналізованих в судовому засіданні доказів, суд вважає доведеним факт проживання позивача ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 в момент укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , а тому у них виникло право спільної сумісної власності на зазначену квартиру. Тому, суд знаходить обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , як об`єкта права спільної сумісної власності.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо визнання недійсним договору іпотеки від 07.06.2006, укладений між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 суд виходить з наступного:

Як на підставу позовних вимог недійсності правочину позивач ОСОБА_1 вказує, що вона з ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах, проте згоду на укладення договору іпотеки не надавала.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є порушення стороною (сторонами) загальної заборони того, щоб зміст правочину суперечив положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства саме на момент його вчинення.

Згідно зі статтею 572 ЦК України у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 ЗУ «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) тільки за згодою всіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.

Разом з тим, відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, за змістом пункту 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, принцип справедливості, добросовісності та розумності. Такі засади цивільного права підлягають застосуванню як під час тлумачення й реалізації актів цивільного законодавства та інших джерел цивільного права, а так само під час здійснення оцінки поведінки учасників цивільних відносин.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм права у їх взаємодії й взаємозв`язку необхідно зробити висновок, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такі за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15,від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16.

Укладаючи договір іпотеки ОСОБА_2 зазначив, що предмет іпотеки до цього часу не є предметом іпотеки за іншим зобов`язанням, жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває (п. 1.7 договору іпотеки).

Окрім того, при укладенні договору іпотеки ОСОБА_2 зазначив, що предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 є власністю Іпотекодавця - ОСОБА_2 і немає жодних договірних строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких іпотекодавець набув право власності на предмет іпотеки (п. 1.5 договору іпотеки)

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (стаття 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із статтею 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду визначає, що боржник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення в нього зобов`язання щодо повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності. Це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинне бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що всі зобов`язання перед ним за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав і правомірних інтересів кредитора.

Разом з тим, в порушення принципу добросовісності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ініціювали в судовому порядку питання щодо встановлення факту проживання однією сім`єю з 1993 року, тобто в період, що включає в себе час укладення договору іпотеки.

Наведені дії щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, сторони вчинили у 2010 році, тобто після сплину тривалого часу з моменту укладення ОСОБА_2 спірного договору іпотеки та зазначений факт не був встановлений відповідним рішення суду на момент укладення договору іпотеки, а тому у сторін за договором не існувало будь - яких передбачених ЦК України та СК України, перешкод для укралення зазначеного договору.

Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що на момент укладення договору іпотеки не існувало квартири АДРЕСА_1 , а була об`єднана квартира НОМЕР_6 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_3 також не можуть бути прийняті судом, виходячи з наступного.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій передбачено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства (пп 1.4.1 п. 1.4).

Так, позивачем не надано доказів того, що нею було отримано дозвіл виконавчого комітету на переобладнання і перепланування квартири.

Окрім того, як вбачається з довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна в реєстрі наявна інформація щодо квартири, загальною площею 72,2 кв.м., житловою 43,7 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Зазначена довідка з реєстру сформована 26.02.2020 (а.с. 148-149).

Також, з довідки з зазначеного реєстру наявна інформація щодо квартири, загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_2 . Довідка сформована 26.02.2020.

Тобто, в реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація щодо двох різних квартир.

Також, як на доказ того, що квартира НОМЕР_6 та квартира НОМЕР_5 по АДРЕСА_3 об`єднані в одну позивач ОСОБА_1 посилається на звіт про оцінку майна №А-27/08/01, про зазначений звіт не є належним, допустим, достовірним та достатнім доказом в розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України.

Посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду переглядала справу за позовом про визнання недійсним договору іпотеки, предметом якого є майно, набуте у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, правовідносини даної справи є відмінними від обставин справи, яка переглядається Великою Палатою Верховного Суду.

Оскільки позивач не надала доказів на підтвердження своїх доводів щодо недійсності договору іпотеки, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

Керуючись ст. ст. 7, 11,12, 13,19,47,48,51,51, 81, 133, 141, 158,175,263,264, 265 ЦПК, ст. ст. 21,36,65,74 СК України, ст. ст. 3,203,215,369,572,578 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна «Про визнання права власності на 1\2 частину квартири та визнання недійсним договорів іпотеки» - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки від 07.09.2006, укладений між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк», який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксаною Євгенівною, номер в реєстрі 7754 - відмовити.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27.01.2021.

Сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_2

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», ЄДРПОУ 37825968, місцерозташування м. Київ, вул. Іллінська, 8,04070

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1

Треті особи:

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована АДРЕСА_8

ОСОБА_4 , зареєстрована АДРЕСА_2

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна, місцезнаходження м. Харків, вул. Валентинівська, 23-Е, офіс 37,61170

Суддя : І.В.Семіряд