Ухвала суду № 94428545, 25.01.2021, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/2910/17

Провадження №2/367/374/2021

УХВАЛА

Іменем України

25 січня 2021 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Кафтанова В.В.,

секретаря Сливки А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань суду позовну заяву ОСОБА_1 до Бучанської міської ради про визнання права на одержання земельної ділянки безоплатно у власність без підпису власника (користувача) суміжної ділянки та права на розроблення проекту землеустрою без надання дозволу,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що 02 червня 2015 року Позивач, будучи внутрішньо переміщеною особою із зони проведення АТО, керуючись частиною 9 статті 11 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, частинами 6-11 статті 118 “Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами” Земельного кодексу України, письмово звернувся до Бучанської міської ради з клопотанням про передачу безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовним розміром 0,09 га, розташованої в АДРЕСА_1 в кадастровому кварталі 3210800000:01:038 між будинками АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 ) та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність вказаної земельної ділянки. До клопотання він додав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки - копії з Генерального плану міста Буча, Плану зонування території міста Буча, Публічної кадастрової карти України, а також копії документів, що посвідчують особу. Вказане клопотання з додатками Бучанська міська рада отримала 05 червня 2015 року.

Згідно з приписами частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, міська рада мала розглянути його клопотання та дати у місячний строк відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову в його наданні. У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання міська рада не надала дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні, то у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку особа має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє міську раду. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Отже, право розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки набувається особою в одному з таких випадків:

1) надання місцевою радою у місячний строк з дня реєстрації клопотання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

або 2) ненадання місцевою радою у місячний строк з дня реєстрації клопотання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи мотивованої відмови у його наданні, при умові, що особа в наступний місячний строк замовила розроблення проекту землеустрою без надання дозволу і письмово повідомила про це міську раду, додавши договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Після того, як у місячний строк з дня реєстрації клопотання Позивач не знайшов в офіційних ЗМІБучанської міської ради (сайт Бучанської міської ради bucha-rada.gov.ua, газета “Бучанські новини”) жодної інформації про розгляд його клопотання Бучанською міською радою, Позивач звернувся 05 липня 2015 року до ради з офіційним письмовим запитом на отримання публічної інформації щодо того, чи приймалося радою у місячний строк одне з двох рішень - про надання дозволу чи про надання відмови. Зазначений запит міська рада отримала 08 липня 2015 року. Листом від 14 липня 2015 року Бучанська міська рада повідомила Позивача, що вирішення радою його питання поставлене в залежність від надання комунальним підприємством “Бучабудзамовник” висновків, після чого заява буде розглянута. Зазначений лист міської ради, по-перше, підтвердив, що в місячний строк жодного рішення радою прийнято не було, надав йому можливість скористатися “принципом мовчазної згоди” - замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу. Задля цього, 24 липня 2015 року Позивачем було укладено Договір № 1529020100070 із землевпорядною організацією - Київською обласною філією Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру”, предметом якого є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в АДРЕСА_1 . 24 липня 2015 року Позивач направив письмове повідомлення до Бучанської міської ради про замовлення виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу, до повідомлення додав Договір № 1529020100070. Повідомлення було отримано радою в той же день. Отже, виконавши усі передбачені статтею 118 Земельного кодексу формальності, Позивач набув право замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу, і належним чином скористався ним.

Протягом серпня 2015 року-січня 2016 року проект було виготовлено. Стаття 50 Закону України “Про землеустрій” встановлює, що складовою частиною проекту землеустрою є кадастровий план та Акт приймання-передачі межових знаків на зберігання. Відповідно до частини 2 статті 198 Земельного кодексу України, складовою частиною кадастрових зйомок є складання кадастрових планів та погодження із суміжними власниками та землекористувачами. Таке погодження здійснюється шляхом підписання Акту. Вимоги до Акту приймання-передачі межових знаків на зберігання наведені в “Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками” (затверджена Наказом Держкомзему України від 18.05.2010 № 376, зареєстрована Мінюстом України 16.06.2010 року за № 391/17686). У відповідності з цим, власники (користувачі) суміжних земельних ділянок підписують Акт, засвідчивши тим самим відсутність своїх претензій до існуючих меж. Згідно кадастрового плану, суміжними власниками (користувачами) є декілька громадян, в тому числі ОСОБА_2 . Встановити місцезнаходження ОСОБА_2 (земельна ділянка у АДРЕСА_4 ) не вдалося, оскільки належна їй ділянка не забудована, на ній ніхто не проживає, сусіди не мають інформації щодо її місцеперебування. На оголошення у пресі ОСОБА_2 також не відгукнулася. Водночас, землевпорядною організацією Позивача було завірено в тому, що жодна межа жодної суміжної земельної ділянки не порушена при розробленні за його замовленням проекту землеустрою, крім того межі суміжних ділянок відмежовані твердими контурами - парканами. Відповідно до частини 3 статті 158 Земельного кодексу України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства (в частині 3 статті 103 “Зміст добросусідства” Земельного кодексу серед добросусідських дій зазначено, зокрема, “встановлення, зберігання межових знаків тощо”). Межі Бучі встановлені рішенням Київської обласної ради від 22 жовтня 2004 року № 219-17-ІV “Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області” (на даний час це рішення є чинним і ніким не оскаржуваним), згідно якого загальна площа Бучі складає 2658,1362 га. Отже, Бучанська міська рада у межах населеного пункту загальною площею 2658,1362 га має вирішувати земельні спори щодо меж земельних ділянок та добросусідства. Однак, на заяву Позивача від 18 жовтня 2016 року стосовно підписання Акту приймання-передачі межових знаків на зберігання (як один з варіантів вирішення питання межі із сусідом, місцеперебування якого не відоме), Позивач отримав від Бучанської міської ради відмову (рішення від 07 листопада 2016 року № 909-20Л/ІІ), яка жодним чином не стосується суті піднятого мною питання земельної межі та вмотивована наступним: 1) Бучанська міська рада не має повноважень розпоряджатися землями в межах умовної площі 890 га відповідно до рішення Ірпінського міського суду від 17.10.2014 року по справі №367/4187/14-ц; і 2) Бучанською міською радою прийнято рішення від 11 серпня 2015 року № 2413-75-VІ.

Вважає рішення міської ради від 07 листопада 2016 року таким, що не вирішує по суті питання земельної межі з огляду на наступне.

Дослідивши рішення Ірпінського міського суду по справі № 367/4187/14-ц від 17 жовтня2014 року (а також ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня2015 року, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року), він не знайшов у вказаних судових рішеннях жодної заборони Бучанській міській раді вирішувати питання земельних меж та добросусідства в межах населеного пункту, т.я. такі повноваження ради не були предметом судового розгляду та не ставилися кимось під сумнів (крім того, повноваження з вирішення питань добросусідства чи земельних спорів не є тотожними повноваженням розпоряджатися землею, як вважає міська рада. Це прямо випливає зі змісту статті 12 Земельного кодексу України). Ним не знайдено судового рішення, яким би було витребувано із відання Бучанської міської ради на користь держави в особі Кабінету Міністрів земельну ділянку умовною площею 890 га. Таким чином, вважає, що Бучанська міська рада не мала наміру розглядати по суті питання земельної межі, а підготувала “відписку”, вмотивовану “справою 890 га".

Стосовно ж рішення Бучанської міської ради від 11 серпня 2015 року № 2413-75-VІ вказав, що у Бучанської міської ради згідно Земельного кодексу був місячний строк з 05 червня 2015 року по 04 липня 2015 року для прийняття рішення про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою чи відмови в наданні такого дозволу. Жодного рішення в цей строк радою прийнято не було. Зі спливом цього місячного строку, в Позивача з`явилося право протягом наступного місячного строку, тобто з 05 липня 2015 року до 04 серпня 2015 року, замовити розроблення проекту землеустрою без надання дозволу. Цим правом він скористався сповна, уклавши договір про розроблення проекту землеустрою 24 липня 2015 року і в той же день повідомивши про це належним чином міську раду. Вважає, що з моменту він набув право замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу. Зазначає, що законодавець докладно прописав в частині 7 статті 118 ЗК України механізм подальших дій у зв`язку з ненаданням радою будь-якого рішення в місячний строк. При цьому, можливість видання радою будь-якого рішення зі спливом місячного строку законодавцем не передбачено, оскільки видання подібного рішення входило б у суперечність з виниклим правом громадянина розробляти проект землеустрою без надання дозволу (загальновідомий “принцип мовчазної згоди”). Таким чином, рішення, прийняте радою 11 серпня 2015 року з пропущенням відведених законом строків, через більш ніж 2 місяці з дня реєстрації його клопотання, і після того, як він повідомив раду про розроблення проекту землеустрою без надання дозволу, вважає нікчемним, прийнятим поза компетенцію ради і таким що не створює правових наслідків. Крім того — прийнятим з порушеннями пункту 34 частини 1 статті 26 та підпункту 1 пункту “а” частини 1 статті 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, оскільки вирішення питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції міської ради, а підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо надання під забудову та для інших потреб земель віднесено до компетенції виконавчого органу ради. Вказані повноваження не можуть бути делеговані нікому, в т.ч. юридичній особі: КП “Бучабудзамовник”, якій було доручено скласти непередбачений законом “акт обстеження”.

В зв`язку з вище викладеним просив суд, визнати за ним, ОСОБА_3 , право на замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 (в кадастровому кварталі 3210800000:01:038 між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ) площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою; та право на одержання в подальшому безоплатно у власність вказаної земельної ділянки без підпису власника (користувача) суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_4 і Бучанської міської ради в Акті прийомки- передачі межових знаків на зберігання. Судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач, скориставшись своїм правом, подав відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу ОСОБА_3 в повному обсязі, виходячи з наступного. Зазначив, що 02.06.2015 року до Бучанської міської ради були подані клопотання щодо надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,09 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель у місті Буча Київської області. 14.07.2015 року позивачу було надіслано листи із повідомлення про те, що його заява буде розглянута після обстеження КП «Бучабудзамовник» на предмет можливості використання зазначеної земельної ділянки. Тобто Бучанською міською радою було повідомлено позивача про подальший розгляд його клопотання на сесії міської ради. Клопотання позивав від 02.06.2015 року було винесено на розгляд Бучанської міської ради, на якій було прийнято рішення Бучанської міської ради, згідно яких позивачеві було вирішено відмовити в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,09 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , враховуючи акт обстеження земельної ділянки, керуючись ст. 12, ч. 7 ст. 118 ЗК України пунктом 34 частини 1 статті 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування». Відповідач звертає увагу суду, що позивач не просить у суду визнати протиправним рішення міської ради, та з позовних вимог не вбачається, які саме неправомірні дії оскаржує позивач, так на підставі чого він бажає визнати право на одержання вподальшому безоплатно у власність вказану земельну ділянку без підпису власника суміжної земельної ділянки. Тобто, зазначеними позовними вимогами позивач просить суд фактично зобов`язати компетентні органи Держгеокадастру погодити розроблений проект землеустрою, що фактично суперечить законодавству, та зобов`язати міську раду погодити проект землеустрою.

В судове засідання позивач не з`явився, надав суду письмову заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача Бучанської міської ради в судове засідання не з`явився.

В зв`язку із чим суд, враховуючи письмові заяви представника позивача та відповідача, вважав за можливе розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як зазначено в п.п. 7.3, 7.31-7.40 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 р. в справі №369/10789/14-ц при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст. 16 ЦК України.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі №569/17272/15-ц та від 04.06.2019 р. у справі № 916/3156/17.

За змістом ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відзначалося, що «суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів».

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.

Заявлені у позові вимоги за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, підставами для обґрунтування звернення з позовом у спорі щодо права на отримання коштів чи речей, що не підлягають окремому розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільних, господарських чи то адміністративних).

В п. 8.5 вказаної вище Постанови Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 р. у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 р. у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 р. у справі № 9901/497/18, від 06.02.2019 р. у справі № 522/12901/17-ц та від 20.11.2019 р. №591/5619/17.

Таким чином, оскільки заявлені у позові вимоги не можуть бути або задоволені, вони не підлягають окремому розгляду в порядку позовного провадження в судах, тому слід закрити провадження у справі.

На підставі наведеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України,-

у х в а л и в:

Закрити провадження по справі.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: В.В. Кафтанов