Рішення № 94423836, 19.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 січня 2021 року № 520/10090/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сагайдака В.В.,

за участі: секретаря судового засідання - Югова С.А.,

представника позивача - Демура І.Б.,

представника відповідача - Лантушенко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЄВРОДОРСТРОЙ" (вул. Вокзальна, буд. 14, смт. Золочів, Харківська область, 62203, код ЄДРПОУ 41554266)

до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРЄВРОДОРСТРОЙ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00000460503, №00000430503, №00000440503, №00000450503, №00004763307, №00004753307, №00004773307 від 19 березня 2020 року та рішення №00004353307, №00004363307, №00004373307, №00004383307, №00004393307, №00004403307, №00004413307, №00004423307 від 12 березня 2020 року, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області на підставі акту № 548/20-40-05-03-08/41554266 від 26.02.2019 року про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРЄВРОДОРСТРОЙ” за період з 31.08.2017 по 30.09.2019.

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, згідно якого у задоволенні вимог просив суд відмовити.

Судом встановлені наступні обставини справи.

Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЄВРОДОРСТРОЙ» за період з 31.08.2017 по 30.09.2019. За результатами вищезазначеної перевірки ГУ ДПС у Харківськійобласті був складений акт № 548/20-40-05-03-08/41554266 від 26.02.2019 року. (т.1 а.с.28-108)

На підставі акту перевірки № 548/20-40-05-03-08/41554266 від 26.02.2019 року ГУ ДПС у Харківській області було прийнято:

1. податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с.163-181):

- № 00000460503 від 19 березня 2020 року за порушення п. 201.10 ст.210 Податкового кодексу України, в результаті чого не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, виписані отримувачам (покупцям), на загальну суму ПДВ 1145104,0 грн.

- № 00000430503 від 19 березня 2020 року за порушення п.44.1 ст.44, п. 134.1.1 п. 134.1 Податкового кодексу України, та збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 1067157,50 грн., з яких: збільшення за податковими зобов`язаннями - 853726 грн., а сума за штрафними (фінансовими) санкціями - 213431,50 грн.;

- № 00000440503 від 19 березня 2020 року за порушення п.44.1 ст.44, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу України, та збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 380931,00 грн., з яких: збільшення за податковими зобов`язаннями - 253954 грн., а сума за штрафними (фінансовими) санкціями - 126977 грн.;

- № 00000450503 від 19 березня 2020 року за порушення п.44.1 ст.44, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, г. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу України, та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 399377,00 грн.;

- № 00004763307 від 19 березня 2020 року запорушення п. 176.2 (б) ст.176 Податкового кодексу України та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 510,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 00004753307 від 19 березня 2020 року ГУ ДПС у Харківській області було встановлено порушення пп. 168.1.2, пп. 168.1.4 , пп. 168.1.5 п. 168.1 ст.168, пп. 176.2 «а» п. 176.2 ст.176 Податкового Кодексу України, та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 86620, 69 грн., з яких за штрафними (фінансовими) санкціями штрафами) 81919,69 грн., з яких пені 4701,12 грн.;

- № 00004773307 від 19 березня 2020 року за порушення пп.1.4, пп.1.5, пп.1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX пп. 168.1.2, пп. 168.1.4 , пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 176.2 «а» п. 176.2 ст.176 Податкового Кодексу України, та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 5072,62 грн., з яких за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 4918,88 грн., з яких пені 153,74 грн.

2. рішення (т.1 а.с.182-192):

- № 00004353307 від 12 березня 2020 року на підставі п.6 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 12514,47 грн. за штрафом;

- № 00004363307 від 12 березня 2020 року за порушення ч.1 п.2 ст.6, ч.1 ст.7, ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 1082,00 грн. за штрафом;

- № 00004373307 від 12 березня 2020 року ГУ ДПС у Харківській області на підставі ч.10 п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 4756,39 грн. за штрафом;

- № 00004383307 від 12 березня 2020 року на підставі п.5 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 255,00 грн. за штрафною санкцією;

- № 00004393307 від 12 березня 2020 року за порушення пункту 4 ч.2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, п.3.1 «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 170,00 грн. за штрафною санкцією, за вересень 2017 року;

- № 00004403307 від 12 березня 2020 року за порушення пункту 4 ч.2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, п.3.1 «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 170,00 грн. за штрафною санкцією, за жовтень 2017 року;

- № 00004413307 від 12 березня 2020 року за порушення пункту 4 ч.2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", п.3.1 «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”,та визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 170,00 грн. за штрафною санкцією, за жовтень 2017року;

- № 00004423307 від 12 березня 2020 року за порушення пункту 4 ч.2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, п.3.1 «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум зарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, та визначено суму додаткового зобов`язання у розмірі 170,00 грн. за штрафною санкцією, за грудень 2017року.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомлення-рішеннями та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ТОВ «УКРЄВРОДОРСТРОЙ» було здійснено придбання товару у ТОВ «РОУЛІ ГРУП», ПП «ТАЙМІКС», ТОВ «СХІДТЕПЛО БУД», ТОВ «МЕЛІНЕС» послуги транспортні з перевезення ТМЦ, які були придбані за договорами поставки, укладеними з ТОВ «ІНТАЙМ ТРЕЙД», ТОВ «ТРАНСРЕСУРС КОМПАНІ».

З урахуванням викладених обставин справи суд зазначає наступне.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як слідує з акту перевірки та відзиву, відповідач, зокрема, ставить під сумнів реальність господарських операції позивача з його контрагентами.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «РОУЛІ ГРУП».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 по справі № 520/123/20 адміністративний позов ТОВ «УКРЄВРОДОРСТРОЙ» до ГУ ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, яке залишено без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 року, встановлено, що встановлено ТОВ «РОУЛІ ГРУП» виконало свої зобов`язання за договором купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту від 04.06.2018 року за №12, а ТОВ «УКРЄВРОДОРСТРОЙ» прийняло товарно-матеріальні цінності за цим договором та відобразило господарські операції у податковому та бухгалтерському обліку Позивача. Суди також дійшли висновку про достатність первинних документів для підтвердження податкового кредиту, задекларованого за операціями з ТОВ «РОУЛІ ГРУП» щодо придбання товарів.(т.7 а.с. 185-194).

На підтвердження реальності взаємовідносин Позивача з ТОВ «РОУЛІ ГРУП» з поставки товарів за договором поставки №12 від 04 червня 2018 року та специфікаціями до нього (т.1 а.с. 193-198) та перевезення ТОВ «ІНТАЙМ ТРЕЙД», в матеріалах справи наявні наступні докази:

- Докази на підтвердження оплати, а саме копії виписки/особовий рахунок від 08 січня 2019 року, платіжного доручення №219 від 08 січня 2019 року, платіжного доручення №220 від 08 січня 2019 року, платіжного доручення №221 від 08 січня 2019 року, платіжного доручення №222 від 08 січня 2019 року, платіжного доручення №223 від 08 січня 2019 року, платіжного доручення №224К від 08 січня 2019 року;

- Копії первинних документів, а саме: рахунок-фактур, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних: рахунку-фактури №РГ-297/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №281 від 05 липня 2018 року, товарно-транспортної накладної №23, рахунку-фактури №РГ-298/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №284 від 06 липня 2018 року, товарно-транспортної накладної №23, рахунку-фактури №РГ-303/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №285 від 06 липня 2018 року, товарно-транспортної накладної №41, рахунку-фактури №РГ-286/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №286 від 07 липня 2018 року, товарно-транспортної накладної №43, рахунку-фактури №РГ- 287/4 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №287 від 20 липня 2018 року, товарно- транспортної накладної №53, рахунку-фактури №РГ-290/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №290 від 21 липня 2018 року, товарно-транспортної накладної №51, рахунку-фактури №РГ-302/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №302 від 16 серпня 2018 року, рахунку-фактури №РГ-1293/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №293 від 20 серпня 2018 року, товарно-транспортної накладної №56, рахунку- фактури №РГ-294/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №294 від 22 серпня 2018 року, товарно-транспортної накладної №61, рахунку-фактури №РГ-291/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №291 від 27 липня 2018 року, товарно-транспортної накладної №57, рахунку-фактури №РГ-297/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №297 від 03 вересня 2018 року, товарно-транспортної накладної №62, рахунку-фактури №РГ-298/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №298 від 04 вересня 2018 року, товарно- транспортної накладної №63 (т.1 а.с. 207 - 250), рахунку-фактури №РГ-303/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №303 від 05 вересня 2018 року, товарно-транспортної накладної №64, рахунку-фактури №РГ-306/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №306 від 06 вересня 2018 року, товарно-транспортної накладної №70, рахунку-фактури №РГ-304/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №304 від 21 вересня 2018 року, товарно-транспортної накладної №68, рахунку-фактури №РГ-305/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №305 від 02 жовтня 2018 року, товарно-транспортної накладної №68, рахунку-фактури №РГ-307/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №307 від 05листопада 2018 року, товарно-транспортної накладної №75, рахунку-фактури №РГ-310/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №310 від 06 листопада 2018 року, товарно- транспортної накладної №82, рахунку-фактури №РГ-309/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №309 від 16 листопада 2018 року, товарно-транспортної накладної №81, рахунку-фактури №РГ-308/1 від 16 грудня 2018 року, видаткової накладної №308 від 17 листопада 2018 року, товарно-транспортної накладної №76 (т.2 а.с. 1 - 33).

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ТАЙМІКС».

30 листопада 2018 року між позивачем (покупець) та ТОВ «ТАЙМІКС» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту №5 щодо придбання (т.2. а.с. 34 - 42).

На підтвердження реальності господарських операції позивачем надано до суду наступні документи:

- Видаткові накладні №201 від 06 грудня 2018 року, №133 від 03 грудня 2018 року, №190 від 03 грудня 2018 року, №191 від 03 грудня 2018 року, №200 від 05 грудня 2018 року, №136 від 06 грудня 2018 року, №195 від 04 грудня 2018 року, № 196 від 04 грудня 2018 року, № 197 від 04 грудня 2018 року, № 198 від 05 грудня 2018 року, № 199 від 05 грудня 2018 року, № 192 від 03 грудня 2018 року, № 193 від 03 грудня 2018 року, № 194 від 04 грудня 2018 року, №202 від 06 грудня 2018 року, № 134 від 04 грудня 2018 року, № 13 5 від 05 грудня 2018 року,

- Товарно-транспортні накладні №Р201 від 06 грудня 2018 року; №Р133 від 03 грудня 2018 року, №Р190 від 03 грудня 2018 року, №Р191 від 03 грудня 2018 року, №Р200 від 05 грудня 2018 року, №Р136 від 06 грудня 2018 року, №Р194 від 04 грудня 2018 року, №Р195 від 04 грудня 2018 року, №Р196 від 04 грудня 2018 року, №Р197 від 04 грудня 2018 року, №Р198 від 05 грудня 2018 року, №Р199 від 05 грудня 2018 року, №Р192 від 03 грудня 2018 року, №Р192 від 03 грудня 2018 року, №Р202 від 06 грудня 2018 року, №Р134 від 04 грудня 2018 року, №Р135 від 05 грудня 2018 року,

- рахунки на оплату (т.2 а.с. 43 – 86, т. 7 а.с. 153 - 172), виписки/особові рахунки(т.6 а.с. 224 - 229),

- податкові накладні (т.7 а.с. 142 - 145).

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «СХІДТЕПЛО БУД».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 по справі №520/14216/19, яке Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 року залишено без змін встановлено, що ТОВ «СХІДТЕПЛО БУД» надані належні первинні документи, що підтверджують його господарські взаємовідносини із ТОВ «ОКТАРИОН», а також з ТОВ «УКРЄВРОДОРСТРОЙ» щодо подальшої реалізації придбаної продукції. (т.7 а.с. 173-184).

На підтвердження реальності взаємовідносин Позивача з ТОВ «СХІДТЕПЛО БУД» з поставки товарів за договорами поставки № 1-Щ від 16 квітня 2018 року, № 1 -ІД від 04 березня 2019 року та специфікаціями до них (т.2 а.с. 87-91, т.3 а.с.83-86), позивачем до матеріалів справи надані наступні документи: акти приймання-передачі товару, видаткові накладні, рахунки-фактури (т.2 а.с. 92-250, т.3а.с. 1 -170), докази здійснення оплати (т.6 а.с. 199 - 223), податкові накладні (т.7 а.с. 41-141)

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «МЕЛІНЕС».

Між ТОВ «МЕЛІНЕС» (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки №01/07-2019 від 01.07.2019 року, на підтвердження виконання якого позивачем до матеріалів справи надані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні (т.3 а.с. 171-175).

Видаткова накладна №92 від 01 липня 2019 року (т.3а.с. 176), акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №№947-992, 1110 щодо перевізника ТОВ «ТРАНСРЕСУРС КОМПАНІ» отриманого товару та товарно-транспортні накладні №№331-612 (т.3 а.с. 177 – 250, т.4 а.с. 1 - 250), підтверджують факт отримання товарно-матеріальних цінностей ТОВ «УКРЄВРОДОРСТРОЙ». Також позивачем надані докази оплати отриманого товару (т.5 а.с.1, 2), т.6 а.с. 194-198) та податкові накладні (т. 7 а.с. 8-33, 152).

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно абз.3 п.2.4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

В Постанові Верховного суду від 15.05.2018 р. по справі №0870/9721/12 зазначено, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, придбання товарів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, платник податку на додану вартість має право на податковий кредит.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Суд зазначає, що копії долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України”, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

На підтвердження виконання зазначених господарських операцій позивачем було надано копії податкових накладних, видаткових накладних, акти виконаних робіт, а також проведено оплату товару/послуг, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями, копії яких мітяться в матеріалах справи. В свою чергу, відповідачем не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Посилання відповідача на інформацію про існування кримінального провадження №62019170000000123 щодо контрагента позивача, суд вважає необґрунтованими враховуючи наступне.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2020 року по справі №280/373/19 зазначає, що посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень, в яких фігурують підприємства контрагентів позивача суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки, по-перше, в зазначених кримінальних провадженнях відсутні вироки, а по - друге відомості, отримані під час досудового розслідування кримінального правопорушення, не відповідають вимогам належності на допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 25 лютого 2020 року по справі №809/1449/16 вказує, що відомості, отримані під час досудового розслідування кримінального правопорушення, не відповідають вимогам належності та допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків. Ухвала, на яку посилається відповідач, є лише ухвалою, якою слідчим слідчої групи у кримінальному провадженні надано дозвіл на проведення огляду приміщення, проте вказана ухвала не встановлює обставин щодо господарських правовідносин як в цілому, та відносно позивача, зокрема. Сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Крім того, посилання відповідача на кримінальні провадження є безпідставним, оскільки відповідно до відомостей з реєстру по даним контрагентам-постачальникам відсутній вирок суду, а відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України тільки вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний правопорушення, які набрали законної сили, звільняють сторону від процесу доказування фактів вчинення діяння та особи, яка його вчинила.

Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі, якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Платник податків, в даному випадку позивач, не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни своїх контрагентів, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ними податкового законодавства.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Зокрема, Верховний Суд у своїй постанові від 20.03.2018 по справі № 805/10886/13-а (провадження № К/9901/1424/18) зазначає, що за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов`язання.

Суд зазначає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які містяться в матеріалах справи.

Щодо посилань податкового органу на те, що у контрагентів позивача були відсутні необхідні матеріальні ресурси для здійснення господарських операцій суд зазначає наступне.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового Кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Верховний Суд в постанові від 07.08.2018 р. у справі №808/760/16 зазначив, що відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

В постанові Верховного суду від 15.05.2018 р. по справі №0870/9721/12 зазначено, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, придбання товарів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, платник податку має право на податковий кредит.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 22 травня 2020 року справа №П/811/1384/16 відсутність у контрагентів добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні та транспортні засоби можуть перебувати у контрагента на праві оренди або лізингу. Відповідно до постанови Верховного Суду від 16.01.2018 по справі № 820/4648/13, постанови Верховного Суду від 16.01.2018 по справі № 826/1398/14; постанови Верховного Суду від 26.02.2019 по справі № П/811/530/17 відсутність у контрагентів позивача працівників для здійснення господарської діяльності не спростовують обставин поставки позивачу товару та надання послуг, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів).

Факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які оформлені відповідно до приписів чинного законодавства України. Первині бухгалтерські документи містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди.

З урахуванням викладеного, суд вважає зазначені вище посилання податкового органу є необґрунтованими.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Необхідно враховувати, жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платника податку - одержувача товару (послуг) - вимагати від контрагента-постачальника будь-яких відомостей щодо повноти сплати ним податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ним законодавчих приписів, а також наявність у цього контрагента умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Щодо податкової інформації суд зазначає, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Вказана позиція суду викладена у постанові Верховного суду від 29.03.2019 р. №808/3412/16. Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 по справі № 804/111/13-а вказав, що будь - яка податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Щодо посилання контролюючого органу на те, що первинні документи мають дефекти в частині оформлення, суд зазначає наступне.

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена, а умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі сукупності документів (зокрема договорів, додаткових угод та ін.) зробити висновок, що витрати фактично понесені (постанова Верховного Суду від 20 червня 2019 року справа №826/1453/14; постанова Верховного Суду від 18 грудня 2018 року справа № 810/4483/16; Ухвала Вищого адміністративного суду України від 01.03. 2017 по справі № 823/5399/15).

Податковим законодавством України ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 20.06.2019 р. по справі № 9826/1453/14.

Вимоги Положення №88 п.2.4 при заповненні обов`язкових реквізитів первинних документів: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складання; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно абз.3 п.2.4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд зазначає, що копії долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Водночас, реальність господарських операцій позивача із контрагентами підтверджується фактом надходження товарів за договором та списанням коштів з рахунку позивача на оплату постачальникам.

Щодо реєстрації податкових накладних по взаємовідносинам Позивача з ТОВ «ЕНЕРГОТЕПЛО».

Судом встановлено, що Рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/9579/18 від 04 лютого 2019 року, яке набрало законної сили 11.04.2019, було скасовано рішення комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такої реєстрації, ГУ ДФС у Харківській області від 14 серпня 2018 року про відмову у реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов`язано зареєструвати. (т.1. а.с. 142-162). Копії податкових накладних містяться в матеріалах справи (т.5 а.с. 192-250) (т.6 ас. 1- 50).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Вищенаведені норми Податкового кодексу України не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни, зокрема і фактичної сплати сум податків до бюджету, постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) контролюючим органом при проведенні перевірки не спростована, а навіть підтверджена (накладні, фактична наявність товару, його використання та отримання поштою тощо). Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у процесі перевірки не встановлені.

На підтвердження виконання зазначених господарських операцій позивачем було надано належним чином оформлені копії первинних документів. В свою чергу, відповідачем не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Враховуючи викладені обставини, з наданих позивачем первинних документів встановлено наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій, а також подальшу реалізацію придбаних товарів. Актом перевірки не наведено обставин, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності Позивача незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, на підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджує наявність руху його активів, а також підтверджують подальшу реалізацію придбаних товарів.

Щодо податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2020 №00004753307, № 00004763307, №00004773307.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем складені, зокрема, ППР від 19.03.2020 №00004753307 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями – 81919,69 грн, пені - 4701,12 грн; №00004763307 про збільшення грошового зобов`язання з податку доходи фізичних осіб у вигляді нарахованих штрафних санкцій на суму 510,00 грн; №00004773307 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору за штрафними санкціями - 4 918,88 грн, пені - 153,74 грн.

Відповідач посилається на те, що позивачем несвоєчасно сплачено податок з доходів фізичних осіб із заробітної плати працівників підприємства за період жовтень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень-травень, серпень 2019 року в загальній сумі 109 616,33 грн. та підприємством несвоєчасно сплачено військовий збір за період жовтень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень-травень 2019 року в загальній сумі 6 884,60 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу га способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з ходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV Кодексу.

Пунктом 176.2 ст.176 ПК України визначено, що податкові агенти зобов`язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається; нести відповідальність у випадках, визначених Кодексом.

Згідно з п. 119.2 ст.119 ПК України, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми отриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Статтею 168 ПК України встановлений порядок нарахування, утримання та сплати перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету, пп. 168.1.1 п. 168.1 якої передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Кодексу.

Так, згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 К України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Кодексу.

Відповідно, до пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Підпунктом 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України визначено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені Кодексом для місячного податкового періоду.

Згідно пп. 168.4.7 п. 168.4 ст. 168 ПК України відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Пунктом 16і підрозділу 10 розділу XX Перехідних Положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно з пп. 1.2 п. 16і підрозділу 10 розділу XX Перехідних Положень ПК України об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України, а саме загальний місячний (річний) оподаткований дохід, до складу якого, зокрема, включається дохід у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору -контракту).

Відповідно пп. 1.4 п. 16і підрозділу 10 розділу XX Перехідних Положень ПК України, нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 Кодексу, за ставкою (1,5 відсотків), визначеною пп. 1.3 цього пункту.

Згідно з пп. 1.5 п. 16і підрозділу 10 розділу XX Перехідних Положень ПК України, відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 Кодексу.

Відповідно до пп. 1.6 п. 16і підрозділу 10 розділу XX Перехідних Положень ПК України, платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 ІПС України дня податку на доходи фізичних осіб.

Пунктом 127.1 ст. 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи подані платіжні доручення зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. (т.7 а.с.228, 230, 235, 237-239, 241). Разом з тим, як вбачається з розрахунків штрафних санкцій та пені зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, позивачем дійсно порушені строки сплати зазначених податків. (т.1 а.с.176-178, 180-181).

Отже, враховуючи викладене суд вважає обґрунтованими податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2020 №00004753307, №00004763307, №00004773307, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині скасування зазначених рішень не підлягають задоволенню.

Щодо рішень податкового органу стосовно несвоєчасної сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

За приписами частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI (починаючи з 24.12.2015 року) єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Абзацом 1 частини шостої статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Згідно із частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (ч. 10 ст. 9 Закону №2464-VI).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та зарахуванням штрафів.

Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI за неперерахування або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону).

Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону №2464-VI).

Аналогічні положення викладені у розділі VI Наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до пункту 5 розділу VII Інструкції №449 на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

В письмових поясненнях позивача останній з цього приводу зазначив, що відповідачем не надано жодного допустимого доказу в обґрунтування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішень, не надано докази факту вчинення платником податків порушення щодо відображення в обліку показників податку, зокрема, ЄСВ, хоча фактично в дійсності відбулись.

Позивачем до матеріалів справи були надані платіжні доручення зі сплати ЄСВ за: січень, лютий, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2018 року; лютий 2019 року (сплачено 19.03.2019).

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, підставою для застосування штрафних санкцій та нарахування пені стосовно позивача стали обставини несвоєчасної сплати єдиного внеску за квітень, грудень 2018 року, січень, лютий, липень 2019 року в загальній сумі 23781,97 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачем не доведено своєчасність сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та не надано на підтвердження зворотного відповідних доказів, а відповідачем в свою чергу під час перевірки встановлені зазначені порушення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень №00004353307 від 12 березня 2020 року; №00004363307 від 12 березня 2020 року; №00004373307 від 12 березня 2020 року; №00004383307 від 12 березня 2020 року; №00004393307 від 12 березня 2020 року; №00004403307 від 12 березня 2020 року; №00004413307 від 12 березня 2020 року; №00004423307 від 12 березня 2020 року.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЄВРОДОРСТРОЙ" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00000460503, №00000430503, №00000440503, №00000450503 від 19 березня 2020 року, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЄВРОДОРСТРОЙ" (вул. Вокзальна, буд. 14, смт. Золочів, Харківська область, 62203, код ЄДРПОУ 41554266) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 21020 (двадцять одна тисяча двадцять) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27 січня 2021 року.

Суддя Сагайдак В.В.