Рішення № 94423563, 27.01.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3900/20

27 січня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.

представника позивача: Деми Н.І.;

представника відповідача: Кузь Т.С.;

представника третьої особи: Бойка Д.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 05.11.2015 ВП №43983945 про стягнення виконавчого збору;

визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 12.12.2018 ВП №57895914 про відкриття виконавчого провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що всі його банківські рахунки (карткові, поточні) заблоковані. В результаті ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №57895914 позивачу стало відомо, що 05.11.2015 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та 12.12.2018 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови №43983945 від 05.11.2015 року. Вказує, що стягнення виконавчого збору може мати місце виключно за умови, що боржник який належним чином був повідомлений про відкриття щодо нього виконавчого провадження (отримав постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення) у встановлений нормами чинного законодавства термін не оплатив суму боргу самостійно, однак жодних постанов про відкриття виконавчих проваджень щодо нього позивач не отримував, а тому, на його думку, постанова від 05.11.2015 №43983945 є незаконною та підлягає скасуванню. Також, на думку позивача, є незаконною та підлягає скасуванню постанова №57895914 від 12.12.2018, оскільки вона як виконавчий документ була пред`явлена до виконання 12.12.2018, тобто після пропуску трирічного строку для пред`явлення такого документу до виконання.

Ухвалою судді від 07.12.2020 позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі №500/3900/20.

14.12.2020 представник відповідача подав до суду відзив, в якому вказав, що виконавчий збір з боржника стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду, а порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи дії.

Ухвалою суду 17.12.2020 розгляд справи відкладено у зв`язку із витребуванням доказів.

Ухвалою суду від 11.01.2021 розгляд справи було відкладено за клопотанням представника позивача.

Ухвалою суду від 20.01.2021 клопотання представника позивача задоволено, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), розгляд справи відкладено.

26.01.2021 представник третьої особи подав до суду пояснення, в яких вказав, що твердження позивача про те, що його не було повідомлено про відкриття щодо нього виконавчого провадження є хибним, оскільки йому надсилалася рекомендованим листом з повідомленням про вручення постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.07.2014 №43983945, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Однак дана постанова була повернута відправнику за закінченням терміну зберігання. Також посилаючись на правову позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 26.08.2020 по справі №360/4369/19 зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору з дати її винесення виконується в межах виконавчого провадження, в якому її було винесено. Оскільки в даному випадку постанова про стягнення виконавчого збору від 05.11.2015 виконувалася в межах виконавчого провадження №43983945, тому на думку третьої особи, строк її пред`явлення не пропущено.

Ухвалою суду від 26.01.2021, занесеною до проколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про здійснення заміни неналежного відповідача Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на належного Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, просили відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції від 15.07.2014 відкрито виконавче провадження №43983945 з виконання виконавчого листа №607/17935/13-ц виданого 23.05.2014 Тернопільським міськрайонним судом про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в особі Тернопільської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором №014/09-05/1354/05 від 04.11.2005 в розмірі 218635 доларів США 50 центів, що еквівалентно 174753,56 грн та понесені судові витрати в сумі 3654,00 грн.

05.11.2015 державним виконавцем винесено постанову №43983945 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 175120,75 грн.

12.12.2018 головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову №57895914 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №43983945 від 12.12.2018 Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про стягнення з ОСОБА_1 в користь держави виконавчого збору у розмірі 175120,75 грн.

Також 12.12.2018, в межах виконавчого провадження №57895914, головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про арешт майна боржника, що належить ОСОБА_1 та сформовано і надіслано запит державного виконавця №50592 до управління Держпраці у Тернопільській області, Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області, відділ Держгеокадастру у місті Тернополі та ТзОВ "Міське бюро технічної інвентаризації".

29.11.2017 головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову №43983945 про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

За результатами перевірки зведеного виконавчого провадження №43983945, постановою від 17.12.2018 №28, дії головного державного виконавця з винесення постанови від 29.11.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" визнано вчиненими із порушенням Закону України "Про виконавче провадження"; постанову головного державного виконавця №43983945 від 29.11.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу скасовано; зобов`язано головного державного виконавця відновити виконавче провадження №43983945, та вжити заходів, щодо усунення порушень у відповідності до чинного законодавства в строк до 20.12.2018.

20.12.2018 головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову №43983945 про відновлення виконавчого провадження

28.01.2019 головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову №57895914 про передачу виконавчого провадження, якою передано постанову №43983945 від 05.11.2015 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.

Постановою старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 14.02.2019 прийнято виконавче провадження №57895914 з примусового виконання постанови №43983945 виданої 05.11.2015.

20.03.2019 головний державний виконавць Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №43983945.

Постановою від 13.01.2020 старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) прийнято виконавче провадження №57895914 з примусового виконання постанови №43983945 виданої 05.11.2015.

Постановами від 21.05.2020 та 17.08.2020 головним державним виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належать ОСОБА_1 .

Не погодившись із постановами №43983945 від 05.11.2015 про стягнення виконавчого збору та №57895914 від 12.12.2018 про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання постанови №43983945 від 05.11.2015 позивач звернувся до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

На момент винесення оскаржуваної постанови від 05.11.2015 ВП №43983945 про стягнення виконавчого збору був чинним Закон України "Про виконавче провадження" 21 квітня 1999 року N 606-XIV (далі - Закон України 606-XIV).

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Поряд із цим згідно розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.

Отже, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

При цьому, на момент винесення оскаржуваної постанови від 05.11.2015 ВП №43983945 механізм виплати винагород державному виконавцю та розміри таких винагород визначав Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 р. № 126 (далі - Порядок).

У відповідності до п.2 даного Порядку, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, під час виконання якого здійснювалася реалізація майна боржника, отримує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (крім іпотечного майна).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є:1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

А за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, провадження № 11-445апп19, що в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України, є обов`язковою для врахування при вирішенні спірних правовідносин.

Суд зазначає, що з моменту відкриття виконавчого провадження №43983945 відповідно до постанови від 15.07.2014 держаним виконавцем дії, спрямовані на примусове виконання не вчинялися, з боржника не було стягнуто на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні підстави для пред`явлення до виконання оскаржуваної постанови від 05.11.2015 ВП №43983945.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України 1404-VIII), в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови від 12.12.2018 ВП №57895914 про відкриття виконавчого провадження, постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч.1 ст.12 Закону України 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Оскільки, як зазначалося вище, виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України, тому для пред`явлення постанови про стягнення виконавчого збору встановлюється тримісячний строк.

Згідно із п.2 ч.4 ст.4 Закону України 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи виконавчого провадження №57895914 постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 05.11.2015 №43983945 як виконавчий документ була пред`явлена до виконання лише 12.12.2018, тобто після пропуску строку для пред`явлення такого документу до виконання.

При розгляді даної справи суд приймає до уваги посилання третьої особи на правову позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 26.08.2020 по справі №360/4369/19 та на те, що постанова про стягнення виконавчого збору з дати її винесення виконується в межах виконавчого провадження, в якому її було винесено.

Поряд із цим суд зазначає, що у відповідності до ч.3 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження", у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, як вбачається із вищенаведеного, державний виконавець після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.11.2017 №43983945 згідно п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", повинен був винести постанову про стягнення виконавчого збору, та виконати її у порядку, встановленому цим Законом, тобто пред`явити до виконання у тримісячний строк, чого ним зроблено не було.

Суд зазначає, що поновлення в подальшому вказаного виконавчого провадження не спростовує обов`язку державного виконавця щодо винесення та пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу у визначений законом строк.

Відтак з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для винесення оскаржуваної постанови від 12.12.2018 ВП №57895914.

Суд вважає за необхідне зазначити, що твердження позивача про те, що його не було повідомлено про відкриття щодо нього виконавчого провадження є хибним, оскільки на виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем надсилалася на його адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.07.2014 №43983945, однак дана постанова була повернута відправнику за закінченням терміну зберігання. Вказане підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та довідкою на поштовому конверті.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ.

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 05.11.2015 ВП №43983945 про стягнення виконавчого збору.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 12.12.2018 ВП №57895914 про відкриття виконавчого провадження.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1681,60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), місцезнаходження: вул. Князя Острозького, 14, м. Тернопіль, 46008, код ЄДРПОУ 40330167.

третя особа - Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) місцезнаходження: вул. Київська, 3а, м. Тернопіль, 46016, код ЄДРПОУ 34905338.

Головуючий суддя Баранюк А.З.