Рішення № 94423485, 26.01.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2021 року Справа №480/4328/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4328/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2015 року по 31.12.2018 року та зобов`язати провести нарахування та виплату індексації його грошового забезпечення за цей період;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 06.09.2019 включно та зобов`язати нарахувати та виплатити йому зазначену компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу 06.09.2019;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за 2013 - 2019 роки та зобов`язати нарахувати та виплатити йому зазначену компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу 06.09.2019;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.09.2019 по 10.07.2020 у сумі 122282,16 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що він проходив військову службу у Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Наказом начальника 5 прикордонного загону від 06 вересня 2019 року №264-ос з ним припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 6 вересня 2019 року. Під час проходження військової служби та при звільненні відповідачем не було проведено ряду нарахувань та не виплачено належні позивачу суми. Так, відповідачем не було нараховано та виплачено індексацію заробітної плати за період з червня 2015 року по грудень 2018 року. Також під час виключення позивача зі списків військової частини, відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 06 вересня 2019 року. Окрім того, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи посади, визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Однак за період служби з 2013 року ця відпустка йому не надавалася та при звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку. Позивач зазначає, що відповідачем не проведено в повному обсязі розрахунок та не виплачено йому всіх належних при звільненні сум (індексація та компенсації за невикористані додаткові відпустки), що є підставою для стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Відповідно до даних, які містяться у розрахунково-платіжних відомостях, середньоденний заробіток (грошове утримання) за 2 останні повні місяці служби перед звільненням (липень-серпень 2019 року) становить 397,02 грн. На день звернення до суду з позовом, час затримки складає 308 днів. Таким чином позивач вважає, що стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 122282,16 грн.

Ухвалою суду від 17.07.2020 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

04.08.2020 р. представник відповідача надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що виплата індексації заробітної плати здійснюється виключно в межах фінансових ресурсів на відповідний рік. Враховуючи вимоги Закону України "Про державний бюджет України на 2015-2018 роки", було значно зменшено та затверджено в кошторисах видатки для Державної прикордонної служби України, внаслідок чого адміністрацією Державної прикордонної служби України були видані накази, пункт 10 яких передбачає: «Утримання чисельності військовослужбовців і працівників та фактичні видатки на грошове забезпечення і заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, здійснювати лише в межах фонду грошового забезпечення і заробітної плати». Згідно з межами фінансових ресурсів, виділених військовій частині 9953 - Сумському прикордонному загону згідно з бюджетними призначеннями за спірний період, кошти на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення не передбачено, тому позивачу правомірно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Також представник відповідача зазначає, що з огляду на дію особливого періоду в державі та вимог п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, позивач не мав права на додаткову відпустку, що передбачена ч. 4 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ під час проходження військової служби. Компенсація, яка передбачена абз. 3 п. 14 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ, надається за не використані щорічні основні відпустки (п.1 ст.10-1), додаткові відпустки за виконання обов`язків військової служби в особливих умовах .... (п.4 ст.10-1), а також додаткової відпустки військовослужбовцям-жінкам. Однак така компенсація надається виключно: а) в рік звільнення; б) тільки військовослужбовцям, тобто особам які ще не виключені з військової частини та виконують обов`язки. Тобто, нарахування компенсації за додаткові відпустки абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ не передбачає, а так само не регламентує нарахування компенсації особам, які вже звільненні з військової служби і в яких припиненні правовідносини з військовою частиною. Також відповідач зазначає, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців. У задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що позивач проходив військову службу у Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 06 вересня 2019 року №264-ос з позивачем припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.14).

З витягу з розрахунково - платіжної відомості про отримане грошове забезпечення за період з червня 2015 року по вересень 2019 року (а.с.16-34), вбачається, що індексація позивачу з червня 2015 року по грудень 2018 року не нараховувалась і не виплачувалась.

Щодо позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2015 року по 31.12.2018 року та зобов`язання провести нарахування та виплату індексації його грошового забезпечення за цей період, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами ст.ст. 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Тобто на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-ХІІ).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Отже індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Відповідачем не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним протягом 2015-2018 років надсилались до відповідного органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

Таким чином, відповідач протиправно не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з червня 2015 року по грудень 2018 року.

Отже позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2015 року по 31.12.2018 року та зобов`язання провести нарахування та виплату індексації його грошового забезпечення за цей період підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 06.09.2019 включно та зобов`язання нарахувати та виплатити йому зазначену компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу 06.09.2019, суд зазначає наступне.

На звернення позивача Сумським прикордонним загоном Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України було надано відповідь від 18.11.2019 року № 12/В-350, в якій зазначено, що за час проходження військової служби в Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України додаткова відпустка як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік не надавалась, відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та при звільненні не виплачувалась компенсація за невикористані календарні дні зазначеної додаткової відпустки.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті), є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Отже при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2015-2019 роках додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбачених п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 06.09.2019 р.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки за спірний період.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 06.09.2019 р., то позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 06.09.2019 включно та зобов`язання нарахувати та виплатити йому зазначену компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу 06.09.2019, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за 2013 - 2019 роки та зобов`язання нарахувати та виплатити йому зазначену компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу 06.09.2019, суд зазначає наступне.

Сумський прикордонний загін листом від 23.06.2020 № 12/В-289 підтвердив, що додаткова відпустка, яка пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, позивачу у 2014 - 2019 роках не надавалася та при звільненні компенсація не виплачувалася (а.с.35).

Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено Переліки військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.

Додаток 4 до вказаної постанови містить перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 займав посаду - інспектора прикордонного контролю 1 категорії - начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Юнаківка» (тип А) відділу прикордонної служби «Юнаківка» І категорії (тип Б).

Займана позивачем посада належить до військових посад за вказаними Переліками.

Таким чином позивач, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи посади, визначені Постановою № 702 під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

При цьому суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Отже щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби.

Суд зазначає, що право нараховувати та визначати кількість днів щорічної додаткової відпустки належить відповідачу.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за 2013 - 2019 роки та зобов`язати нарахувати та виплатити йому зазначену компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу 06.09.2019.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.09.2019р. до 10.07.2020р. (день звернення із позовом до суду) у сумі 122282,16грн. суд зазначає наступне.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби у прикордонному загоні.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Водночас, на переконання суду, вимога позивача стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні задоволенню не підлягає.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Тому, суд звертає увагу позивача, що його вимога стягнути з Сумського прикордонного закону середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із з 07.09.2019р. до 10.07.2020р. (день звернення із позовом до суду) є передчасною та відповідно не може бути задоволена судом.

На користь даного висновку свідчить і правова позиція Верховного Суду у справах щодо аналогічного предмета спору.

Зокрема, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Оскільки на час розгляду справи судом відповідачем не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.06.2015 року до 31.12.2018 року та грошова компенсація за невикористані дні календарної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 06.09.2019 року включно, то для стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої індексації та компенсації на їх відповідність наведеним вище критеріям.

Оскільки відповідачем за вказаний вище період такі виплати не здійснені, то позивачем сформульовано вимогу щодо захисту ще не порушеного права - по день ухвалення судового рішення.

Разом з тим, КАС України передбачає можливість захисту тільки вже порушеного права (частина 1 статті 2, частина 1 статті 5 КАС України).

Отже, суд відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог.

Позивачем при подачі даної позовної заяви був сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 10.07.2020 № 0.0.1763264566.1 (а.с.7).

Таким чином, позивачу підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2015 року по 31.12.2018 року.

Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Громадянський, 1, м. Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2015 року по 31.12.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 06.09.2019 включно.

Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Громадянський, 1, м. Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 06.09.2019 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу 06.09.2019.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за 2013 - 2019 роки.

Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Громадянський, 1, м. Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за 2013 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу 06.09.2019.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Громадянський, 1, м. Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Осіпова