Рішення № 94422835, 21.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/9663/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області, в якому просить:

- прийняти позовну заяву та відкрити провадження у справі;

- розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін;

- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 1300-0503-8/79108 від 06 жовтня 2020 року щодо формування та подання до Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошових коштів в розмірі 5445,00 грн. (п`ять тисяч чотириста сорок п`ять гривень 00 копійок) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до банківської квитанції № 26787 від 27 серпня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, адреса: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області (код ЄДРПОУ 37965138; 79057, Львівська область, м. Львів, вул. Конотопська, 6/8) про повернення гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошових коштів в розмірі 5445,00 грн. (п`ять тисяч чотириста сорок п`ять гривень 00 копійок) сплаченого збору на обов`язкове державне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до банківської квитанції № 26787 від 27 серпня 2020 року;

- судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 27 серпня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максьоновою Г.В. вперше (у спільну часткову власність) придбав житло, а саме житловий будинок АДРЕСА_2 . При нотаріальному посвідченні вказаного договору позивач сплатив збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 5445,00 грн., що становить 1% вартості придбаного майна.

Позивач зазначає, що оскільки житло ним придбавалось вперше, то він відповідно до вимог пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» не повинен був сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна, сплата такого збору в сумі 5445,00 грн. (1% вартості квартири) є помилковою, а тому підлягає поверненню з державного бюджету.

У зв`язку з цим, 22 вересня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про повернення безпідставно сплачених коштів, у якій просив сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення грошових коштів у розмірі 5445,00 грн., однак отримав відмову, яка мотивована тим, що Пенсійний фонд та його органи не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, а видача довідок щодо звільнення від сплати збору осіб, які придбавають майно вперше не належить до його компетенції. У разі надання органам Пенсійного фонду відповідного документа про визнання громадянина особою, що придбаває нерухоме майно вперше, виданого органом до компетенції якого це відноситься, він буде звільнений від сплати збору. Враховуючи, що на сьогодні такого органу не існує, особу, що придбаває житло вперше, може бути визнано в судовому порядку.

Позивач уважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки, на його думку, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України і його територіальних органів можливості встановити факт придбання житла конкретною особою вперше не може ставитись за провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами. Тому й органи Пенсійного фонду України зобов`язані довести, що конкретні особи придбавають житло не вперше. А оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

У зв`язку з вищевказаним, адміністративний позов просить задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не володіє інформацією щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому не має можливості встановити факт придбання житла фізичними особами вперше. Крім того, зазначає, що позивачем не надано жодних документів (доказів), які б підтверджували, що майно придбано нею вперше.

Відповідач стверджує, що громадяни, які придбавають житло вперше звільняються від сплати збору на підставі закону, а не за рішенням органу Пенсійного фонду. Тому питання звільнення від сплати збору повинно було з`ясовуватись при нотаріальному посвідченні цивільно-правового договору.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.

Позивач подав відповідь відзив, у якій з підстав, викладених у позовній заяві, зазначає про те, що посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання житла конкретною особою вперше, як на підставу для відмови в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.

У поясненні Управління державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року затверджені деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету. Цією постановою установлено, що перелік податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету визначається відповідно до Переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету. Відповідно до Переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету, контроль за справлянням надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна» закріплено за органами Пенсійного фонду України. Тому повернення такого збору органами Казначейства здійснюється на підставі подання органів Пенсійного фонду України.

Враховуючи викладене, просить суд врахувати це пояснення під час розгляду справи, а розгляд справи проводити без участі представника управління Казначейства, як третьої особи.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 03 листопада 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін. Залучено Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Вказаною ухвалою також запропоновано позивачу подати до суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_1 . Суд відзначає, що на виконання вимог ухвали судді, 09 листопада 2020 року позивач подав до суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_1 .

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

27 серпня 2020 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (Покупці) укладено договір купівлі - продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максьоновою Г.В., зареєстрований в реєстрі № 706, згідно з яким, зокрема, позивач - ОСОБА_1 купив і оплатив у рівній частці згідно умов цього договору житловий будинок АДРЕСА_2 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта власником зазначеного будинку (1/2 частки - спільна часткова власність) є ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53787359 від 27 серпня 2020 року.

Крім того, згідно указаної вище Інформації позивач є власником також житлового будинку (1/2 частки - спільна часткова власність) № 9, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . Підставою державної реєстрації цього житлового будинку зазначено: договір дарування, серія та номер: 369, виданий 04 квітня 2013 року.

Відповідно до квитанції № 26787 від 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 сплатив збір з операцій придбавання (купівлі - продажу) нерухомого майна в сумі 5445,00 грн. на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області.

22 вересня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про повернення безпідставно сплачених грошових коштів, у якій просив сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області про повернення ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 5445,00 грн. (п`ять тисяч чотириста сорок п`ять гривень 00 копійок) сплаченого збору на обов`язкове державне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до банківської квитанції № 26787 від 27 серпня 2020 року.

Листом від 06 жовтня 2020 року № 1300-0503-8/79108 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача на його заяву від 22 вересня 2020 року про те, що Пенсійний фонд України та його органи не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, а видача довідок щодо звільнення від сплати збору осіб, які придбавають майно вперше не належить до його компетенції. У разі надання органам Пенсійного фонду відповідного документа про визнання громадянина особою, що придбаває нерухоме майно вперше, виданого органом до компетенції якого це відноситься, він буде звільнений від сплати збору. Враховуючи, що на даний час такого органу не існує, особу, що придбаває житло вперше, може бути визнано в судовому порядку.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає відмову відповідача протиправною, оскільки ним по суті безпідставно (помилково) сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості придбаного майна.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 8 частини 1 статті 2 цього ж Закону передбачено, що об`єктом оподаткування є, для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Згідно з абзацом 1 пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Згідно з пунктом 15-3 цього ж Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Аналіз наведених норм законодавства вказує, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта позивач є власником житлового будинку (1/2 частки - спільна часткова власність) АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі - продажу житлового будинку від 27 серпня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максьновою Галиною Валеріївною, зареєстрований у реєстрі № 706, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53787359 від 27 серпня 2020 року.

Відомості щодо придбання позивачем іншого житла у матеріалах справи відсутні. В свою чергу, відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого житла, придбаного уперше, а відтак, свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору.

Крім того, суд зауважує, що з наявної у матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта слідує, що позивач є також власником житлового будинку (1/2 частки - спільна часткова власність) № 9, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . Підставою державної реєстрації цього житлового будинку зазначено: договір дарування, серія та номер: 369, виданий 04 квітня 2013 року.

З цього приводу суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, в законодавстві України відсутнє визначення терміну «придбавання майна», проте системний аналіз використання цього терміну у законодавстві України дозволяє зробити висновок, що цей термін на відміну від більш широкого поняття «набуття майна», означає не будь-який спосіб набуття майна, а конкретний - купівля-продаж, в той же час як набуття майна внаслідок, зокрема, дарування, поняттям «придбавання майна» не охоплюється.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач 27 серпня 2020 року вперше придбав житло (житловий будинок (1/2 частки - спільна часткова власність) АДРЕСА_2 ) за договором купівлі-продажу, і при його нотаріальному посвідченні безпідставно сплатив збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в сумі 5445,00 грн.

Таким чином, відповідач протиправно відмовив позивачу у поверненні безпідставно сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 5445,00 грн. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2020 року.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що на момент виникнення спірних правовідносин в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Суд зазначає, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись за провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.

Разом з тим суд зазначає, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.

Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Така позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які наведені у його постановах від 20 березня 2018 року (справа № 819/1249/17), від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17), від 31 січня 2018 року (справа № 819/1667/17) та в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються судом під час ухвалення рішення у справі.

Відповідно до квитанції № 26787 від 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 сплатив збір з операцій придбавання (купівлі - продажу) нерухомого майна в сумі 5445,00 грн. на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області.

Згідно із пунктом 10 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.

Тому, з огляду на наведене правове регулювання та, враховуючи, що збір з операцій купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 5445,00 грн. сплачений позивачем на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати до Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 5445,00 грн. сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна згідно з квитанцією № 26787 від 27 серпня 2020 року.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат суд зазначає таке.

27 листопада 2020 року представник позивача подав через канцелярію суду клопотання про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, у якому просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді (витрати на правничу допомогу) у розмірі 3000,00 гривень (три тисячі гривень) та 840,80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) судового збору.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою - третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно квитанції № ПН1140669 від 23 жовтня 2020 року при поданні позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача належить стягнути 840,80 грн. сплаченого судового збору.

Щодо стягнення з відповідача 3000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд встановив, що 05 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Ті Енд Ті Партнерс» (Адвокатське об`єднання) (далі - разом іменуються Сторони) укладено договір про надання правової допомоги № 168 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання відповідно до чинного законодавства України приймає на себе зобов`язання із надання правової допомоги щодо представницьких повноважень, захисту прав і законних інтересів Клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю Сторін.

Надання правової допомоги за цим Договором здійснюється учасниками/членами Адвокатського об`єднання, які у випадках, передбачених Законом діють на підставі Ордерів про надання правової допомоги/Довіреностей (пункт 1.4 Договору).

Згідно із пунктами 4.1, 4.2 Договору Сторони домовились, що вартість послуг Адвокатського об`єднання з надання правової допомоги за цим Договором встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю Сторін в Актах про надання правової допомоги, які формуються Адвокатським об`єднанням в міру надання правової допомоги (юридичних послуг) та вручаються безпосередньо Клієнту (уповноваженій особі Клієнта) або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв`язку за його місцезнаходженням.

Сторони дійшли згоди, що Акти про надання правової допомоги повинні містити детальний опис виконаних робіт з розрахунком кількості робочих годин та вартості таких послуг, відомості про звітний період, номер справи, місця надання правової допомоги.

Моментом отримання акту Клієнтом є дата, зазначена в розписці уповноваженої особи Клієнта, повідомленні про вручення рекомендованого або цінного з описом поштового відправлення, підтвердженні надіслання засобами комунікаційного зв`язку (факсом, електронною поштою, тощо).

Сторони домовилися, що якщо поштове повідомлення про надіслання акту про надання правової допомоги повернеться Адвокатському об`єднанню, то, незалежно від причини такого повернення (відсутність Клієнта за його місцезнаходженням, Клієнт відмовився від отримання листа, тощо), Клієнт вважається таким, що отримав акт про надання правової допомоги за цим договором належним чином.

Акти про надання правової допомоги повинні бути розглянуті, підписані, завірені печаткою (за наявністю) та повернуті Клієнтом Адвокатському об`єднанню протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання у спосіб, визначений п.4.1. цього договору.

Відповідно до пунктів 4.6, 4.7 Договору Сторони домовились, що усі платежі за цим Договором, на розсуд Клієнта, підлягають сплаті Клієнтом у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Адвокатського об`єднання або у готівковій формі, шляхом безпосередньої передачі Клієнтом грошових коштів уповноваженому представнику Адвокатського Об`єднання, про що уповноваженою особою Адвокатського Об`єднання складається Прибутковий касовий ордер, а Клієнту надається квитанція до прибуткового касового ордера.

Сторони домовились, що після одержання Адвокатським об`єднанням від Клієнту Акту про надання правової допомоги та у випадках, визначених п. 4.3. цього Договору, Адвокатське об`єднання формує і направляє на адресу клієнта чи безпосередньо надає Клієнту рахунок на оплату послуг, а Клієнт бере на себе зобов`язання забезпечити оплату послуг Адвокатського об`єднання на підставі рахунку протягом 1-го (одного) банківського дня.

Як слідує зі змісту Акта про надання правової допомоги № 01 згідно Договору про надання правової допомоги № 168 від 05 жовтня 2020 року Сторони свідчать, що відповідно до положень пунктів 1.1, 2.1 Договору Адвокатським об`єднанням було надано Клієнту правову допомогу (юридичні послуги) в межах розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, а саме:

- підготовка, написання і подача позовної заяви (витрачено 6 робочих годин) - вартість: 2000,00 грн.;

- підготовка, написання та подача відповіді на відзив (витрачено 3 робочі години) - вартість: 1000,00 грн.

Усього витрачено 9 робочих годин, а вартість наданих послуг становить 3000,00 грн.

Згідно рахунку-фактури № 01 від 24 листопада 2020 року позивачу належить сплатити 3000,00 грн. Адвокатському об`єднанню «Ті Енд Ті Партнерс» за надання правової допомоги (юридичних послуг) згідно Договору про надання правової допомоги № 168 від 05 жовтня 2020 року на підставі Акта про надання правової допомоги № 01 від 24 листопада 2020 року.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 25 листопада 2020 року Адвокатське об`єднання «Ті Енд Ті Партнерс» прийняло від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3000,00 грн., підстава: договір про надання правової допомоги № 168 від 05 жовтня 2020 року; акт про надання правової допомоги № 01 від 24 листопада 2020 року.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно положень статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Крім того, суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі й постанов Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що значно спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.

З огляду на наведене, суд вважає, що визначений в Акті про надання правової допомоги № 01 проміжок часу для підготовки та написання цього адміністративного позову тривалістю у 6 годин та вартістю таких послуг у розмірі 2000,00 грн. не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Також, на думку суду, визначений в Акті про надання правової допомоги № 01 проміжок часу для підготовки та написання відповіді на відзив тривалістю у 3 години та вартістю таких послуг у розмірі 2000,00 грн. не є співрозмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки у цій відповіді на відзив представник позивача вказав на необґрунтованість посилань відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання житла конкретною особою вперше, як на підставу для відмови в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, з тих же мотивів, що викладені у позовній заяві.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

08 грудня 2020 року відповідач подав заперечення на клопотання про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, у якому зазначає про те, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. є неспівмірними з сумою позову (5445,00 грн.). Зауважує, що ця справа належить до категорії справ, які є малозначними, зі сформованою судовою практикою, а відтак розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., заявлений позивачем до відшкодування, є необґрунтованим.

З огляду викладене, просить у задоволенні клопотання про вирішення питання щодо розміру судових витрат відмовити повністю.

Беручи до уваги все вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правничу допомогу адвоката у сумі 3000,00 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області (вул. Конотопська, 6/8, м. Львів, 79044) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії - задоволити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, викладену у листі від 06 жовтня 2020 року № 1300-0503-8/79108, щодо сформування та подання до Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 5445,00 грн. відповідно до квитанції № 26787 від 27 серпня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) сформувати до Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області (вул. Конотопська, 6/8, м. Львів, 79044, код ЄДРПОУ 37965138) подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 5445,00 грн. відповідно до квитанції № 26787 від 27 серпня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 840,80 грн. судового збору, сплаченого згідно квитанції № ПН1140669 від 23 жовтня 2020 року та 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, сплачених згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 25 листопада 2020 року.

У стягненні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 2000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 26 січня 2021 року.

Суддя Клименко О.М.