Рішення № 94422793, 27.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/11213/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, в якій просить суд:

- зобов`язати відповідача провести ОСОБА_1 поновлення нарахування та виплату пенсії інвалідності з 05.08.2020 року відповідно до Закону № 1058 - IV, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів;

- стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 03.11.2015 року позивачу було призначено пенсію по інвалідності. 18 травня 2020 року ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Республіки Польща, де був прийнятий на консульський облік в Генеральному консульстві України в м. Кракові. З 05 серпня 2020 року позивачу припинено виплату пенсії. На заяву позивача про поновлення виплати пенсії в Україні, відповідач надіслав відповідь, де зазначив, що у відповідності до ст. 49 Закону № 1058 - IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Позивач вважає, що його права порушено, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, а відтак відповідач зобов`язаний поновити виплату пенсії. Просив позов задоволити.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін відмовлено.

Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Місце проживання особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає понад шість місяців на рік, тому у позивача можливе лише одне зареєстроване місце проживання, а саме в Польщі, що підтверджується довідкою з реєстрації місця проживання від 14.05.2020 № 34-вих-35650 та відміткою у паспорті для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 про оформлення 18.05.2020 виїзду на постійне проживання в Польщу, також прийняття з 0.07.2020 року на консульський облік у Генеральному консульстві України в Кракові. Статтею 51 Закону України № 1058 - IV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Угодою між Україною і Республікою Польща про соціальне забезпечення від 18.12.2012 року, набрала чинності з 01.01.2014 року передбачено право на пенсійне забезпечення, які приїхали до Польщі на постійне місце проживання з України. Право на виплату пенсії буде передано на нове місце проживання особи. Якщо місце проживання в Польщі позивачу варто звернутися до відділення соціального страхування (ZUS).

Не заслуговує посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, адже даним рішенням визнано неконституційним положення п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058 - IV на весь час проживання пенсіонера закордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надання Верховною Радою України та стаття 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яке стосується лише тих випадків, якщо не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надання Верховною Радою України. Водночас договір між Україною та Республікою Польща є ускладнений і діючий.

Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивачу, ОСОБА_1 , з 03.11.2015 року призначено пенсію по інвалідності (ІІІ група, загальне захворювання).

ОСОБА_1 18 травня 2020 року виїхав на постійне місце проживання до Республіки Польща, де 03 липня 2020 року був прийнятий на консульський облік в Генеральному консульстві України в м. Кракові.

Відповідачем припинено виплату пенсії позивачу

08 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення йому виплати пенсії в Україні.

Листом від 30.09.2020 № 6691-6802/Г-02/8-1300/20 відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, в якому зазначив наступне. У відповідності до ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Питання соціального забезпечення осіб, на яких поширювалося або поширюється законодавство України чи Польщі в галузі соціального забезпечення регулюється положеннями Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення, Адміністративним договором щодо застосування Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», іншими нормативними актами. Позивач з 18.05.2020 року виїхав на постійне місце проживання до Республіки Польща. Статтею 51 Закону України № 1058 - IV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Договір про соціальне забезпечення між Польщею та Україною, який почав діяти з 01.01.2014 року стосується і пенсіонерів, які приїхали до Польщі на постійне місце проживання з України. Право на виплату пенсії буде передано на місце проживання особи. Якщо місце проживання в Польщі, варто звернутися до відділення соціального страхування (ZUS).

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії.

Згідно з ч. 1 цієї статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

З дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, позивач, як громадянин України, проживаючи в Республіці Польща, має такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.

Більш того, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Угода між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення ратифікована Законом № 458-VII від 05.09.2013, застосовується стосовно України - до законодавства щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, що стосується: 1) хвороби (тимчасової непрацездатності), вагітності та пологів (материнства); 2) нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та/або смерті з цих причин; 3) безробіття; 4) пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; 5) допомоги на поховання.

Як передбачено п.1.5 Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженої 23.04.1999 постановою правління Пенсійного фонду України №4-5 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 20.05.2015 №10-1), пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення.

Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України та не залежить від місця проживання особи. Крім того, позивач не звертався до відповідача чи до компетентних органів Республіки Польща з заявою про переказ пенсії призначеної в Україні, що також є його правом а не обов`язком.

Додатково суд виходить з того, що однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії, є її належність до громадянства України. Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну. Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що посвідчує особу, яка звернулась за поновленням виплати пенсії, у зв`язку з чим відповідач дійшов неправомірного висновку про відсутність підстав для поновлення виплати позивачу пенсії.

Суд оцінює критично доводи відповідача про те, що до заяви позивачем не долучені документи про зареєстроване місце проживання на території України.

Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Як зазначено у п.2.9 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»», особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання. Враховуючи це, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії є виключно його правом та не створює відповідного обов`язку щодо їх подачі. Волевиявлення позивача щодо поновлення виплати йому пенсії оформлене ним письмово з наданням відповідних документів та засвідчене особистим підписом.

Відповідно до пункту 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Також відповідач не довів, а судом з матеріалів справи не встановлено, на підставі якого розпорядчого акту (рішення, протокол, розпорядження) відповідач припинив виплату позивачу пенсії починаючи з 06.08.2020 року (останнє зарахування пенсії було 05.08.2020 року). Факт нездійснення пенсійних виплат з 06 серпня 2020 року відповідач не спростовує.

Одночасно з цим, відповідь Головного управління від 30.09.2020 № 6691-6802/Г-02/8-1300/20 про відмову в поновлені виплати пенсії за своїм змістом і формою не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні вимог КАС України.

Отже, всупереч положенням ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не приймалось, а підстава, на якій фактично відбулось припинення виплати пенсії, також не відповідає вимогам закону, чого відповідач не спростував.

Зважаючи на це, суд вважає вимогу про поновлення нарахування та виплати пенсії по інвалідності обґрунтованою.

Також оскільки відповідач належними доказами не довів дійсну виплату позивачеві пенсії з 06 серпня 2020 року, ці кошти також необхідно зобов`язати виплатити позивачу.

Щодо позовної вимоги про виплату пенсії по інвалідності в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, суд зазначає, що предметом розгляду у даній справі є не розмір призначеної позивачу пенсії по інвалідності, а поновлення виплати такої. Відтак, вказана позовна вимога до задоволення не підлягає.

Щодо позовної вимоги про нарахування компенсації втрати чинних доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІта Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

При цьому,ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У той же час, п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати №159 встановлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

За змістом п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, суд зазначає, що компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

При цьому, слід враховувати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями зазначеного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові від 11 липня 2018 року по справі за № 487/6923/16-а.

В даному випадку, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.

Відтак, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Розподіл судових витрат провести у відповідності до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з дня припинення виплати пенсії (06.08.2020 року).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління ПФУ у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Повний текст рішення виготовлений 27.01.2021 року.

Суддя Кухар Н.А.