Рішення № 94421514, 27.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 р. Справа№200/10234/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О.,

секретар судового засідання: Притула С.С.;

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: Зубар М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправної бездіяльності і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі – ГУ СБУ, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; - стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової службі в сумі 646 009,12 грн.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку з ним при звільненні. Зазначає, що незважаючи на те, що останній день проходження ним військової служби 15.02.2017, відповідачем було виплачено належні йому при звільненні кошти, а саме грошові компенсації за неотримане речове майно, невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також одноразову грошову допомогу при звільненні на загальну суму 227 068,27 грн зі значним порушенням нормативно визначених строків, зокрема: - грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена 26.10.2020, тобто через 1349 днів після його звільнення, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі № 200/7951/20-а; - грошова компенсація за неотримане речове майно була виплачена 21.12.2017, тобто через 309 днів після його звільнення; - одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена 15.03.2017, тобто через 28 днів після його звільнення; - грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки була виплачена 15.03.2017, тобто через 28 днів після його звільнення.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що строк звернення з вимогою про зобов`язання ГУ СБУ виплатити відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати з 15.03.2017. З огляду на це, оскільки позивач пропустив встановлений строк звернення до суду, то наявні підстави для залишення позову без розгляду. Вважає, що термін «усі суми, що належать при звільненні» повинен тлумачитись обмежено і під ним не можуть розумітись ті суми, про обов`язок з виплати яких власник не знав, а працівник не заявляв відповідну вимогу. Крім того, зазначає, що у частині другій статті 117 КЗпП України мова йде про відповідальність власника за затримку виплати сум щодо яких між власником та працівником виник спір не пізніше дня звільнення (а якщо працівник в день звільнення не працював - не пізніше дня пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок). Посилається на те, що на день звільнення позивача був відсутній спір між ним та ГУ СБУ щодо невиплати компенсації за відпустку УБД. Ураховуючи положення статей 116 та 117 КЗпП України, виплачена позивачу сума компенсації за відпустку УБД не належить до сум, за несвоєчасну виплату яких ГУ СБУ може нести відповідальність за статтею 117 КЗпП України. ГУ СБУ звертає увагу на відсутність його вини в затримці виплат допомоги при звільненні, компенсації за щорічну відпустку. Зазначає, що ГУ СБУ, як розпорядник бюджетних коштів, не має права проводити будь-які виплати, якщо на такі цілі не встановлені відповідні бюджетні асигнування. Крім того відповідач вважає, що наявні підстави для істотного зменшення розміру відшкодування.

Позивачем надана відповідь на відзив в якій він наполягає на задоволенні позовних вимог. Зазначає, що бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплати йому в день виключення зі списків особового складу належних компенсацій та допомоги, є протиправною. Вважає, що наявність вини відповідача доведена рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі № 200/7951/20-а. Також вважає, що оскільки остання за датою із зазначених виплат була здійснена відповідачем лише 26.10.2020, вказана дата і є днем фактичного остаточного розрахунку відповідача з ним при звільненні. Твердження відповідача про пропущений строк звернення до суду є хибним. Посилається також на те, що про передбачуване його звільнення з військової служби відповідачеві було ним повідомлено ще 20.09.2016 шляхом подання відповідного рапорту, тобто майже за 5 місяців до його звільнення, яке відбулося 15.02.2017, що є достатнім строком для своєчасного здійснення належних йому при звільненні виплат, вина відповідача у несвоєчасно проведених виплатах є очевидною. Крім того зазначає, що загальна сума позовних вимог є абсолютно обґрунтованою та належним чином обрахованою. Вважає, що мають місце всі законні і належним чином обґрунтовані підстави до задоволення його позовних вимог у повному обсязі, що свідчитиме про дотримання принципів справедливості й співмірності.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Просить врахувати відсутність вини ГУ СБУ в невиплаті позивачу компенсації за відпустку УБД. Також посилається на те, що у 2014 році облікові документи щодо речового забезпечення військовослужбовців ГУ СБУ (на той час - Управління СБ України в Донецькій області), у тому числі ОСОБА_1 , вибули з володіння відповідача, внаслідок захоплення членами незаконних збройних формувань адміністративної будівлі УСБУ в Донецькій області за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим, протягом 2016-2017 років відповідачем здійснювались заходи з відновлення облікових даних стосовно всіх військовослужбовців ГУ СБУ. Виплата ОСОБА_1 компенсації за речове майно була здійснена невідкладно після відновлення відповідних облікових даних та отримання бюджетних коштів. Критерії зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, мають застосовуватись комплексно та індивідуально у кожному випадку, таким чином, щоб враховувати обставини конкретної справи. У зв`язку з цим, якщо застосовувати зазначене позивачем співвідношення між сумою стягнення та затриманою сумою, то воно не може мати першочергового та вирішального значення для визначення справедливості заявленої до відшкодування суми. Таке співвідношення повинно розглядатись лише з урахуванням всіх обставин справи. Також відповідач вважає несправедливим та непропорційним покладати на ГУ СБУ всю відповідальність за затримку виплати компенсації за відпустку УБД, з огляду на відсутність у законодавстві норми про обов`язок виплачувати таку компенсацію, існуючу судову практику Верховного Суду, а також не звернення позивача за захистом свого порушеного права протягом 3,5 років.

Ухвалою суду від 09.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувані докази. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 10 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про зупинення провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 11 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 11 січня 2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 27 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 27 січня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про залишення позовної заяви без розгляду.

Позивач до судового засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Крім того, у цьому клопотанні просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 .

З довідки Управління Служби безпеки України в Донецькій області від 16.02.2017 № 498 випливає, що позивач проходив військову службу в Службі безпеки України з 01.03.1995 по 15.02.2017.

Відповідно до довідки ГУ СБУ від 10.08.2020 № 15/105 позивачу виплачені: - вихідна допомога при звільненні 179304,25 грн, яка перерахована на картковий рахунок 15.03.2017; - грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки 10758,25 грн, яка перерахована на картковий рахунок 15.03.2017; - грошова компенсація речового майна 16923,68 грн, яка перерахована на картковий рахунок 21.12.2017.

З витягу з наказу Управління Служби безпеки України в Донецькій області від 13.02.2017 № 51-ос випливає, що позивача виключено зі списків особового складу з 15.02.2017 (наказ від 09.12.2016 № 1489-ос, подання до звільнення від 21.11.2016).

У рапорті від 23.01.2017 позивач просить виплатити йому грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.

До суду надана копія протоколу № 1 від 30.06.2016 наради щодо постановки на речове забезпечення військовослужбовців, які прибули на місце служби до Управління СБ України в Донецькій області в м. Маріуполь щодо з`ясування інформації про стан забезпечення речовим майном військовослужбовців, які прибули на місце служби до УСБ України в Донецькій області в м. Маріуполь, без даних щодо належності по речовому майну, які містилися в арматурних картках.

З копії протоколу № 2 від 30.06.2016 наради щодо постановки на речове забезпечення військовослужбовців, які прибули на місце служби до Управління СБ України в Донецькій області в м. Маріуполь випливає, що комісією прийняте рішення військовослужбовців поставити на речове забезпечення на підставі абзацу 5 а. 2.19 Наказу від 17.07.2014 № 396.

22 лютого 2017 року т.в.о. начальника Управління СБ України в Донецькій області затверджений акт щодо постановки на речове забезпечення військовослужбовців, які прибули на місце служби до Управління СБ України в Донецькій області в м. Маріуполь, яким комісією запропоновано зарахувати ті предмети речового майна військовослужбовців, які були належні їм за останні 3 роки, ураховуючи належність 2014 року включно. До списку таких військовослужбовців включений позивач.

До суду надані копії довідки № 155 від 06.09.2017 про вартість грошової компенсації за неотримане речове майно і довідки від 31.20.2017 про вартість речового майна, що належить до видачі, які складені відносно позивача.

5 жовтня 2020 року позивач звернувся до ГУ СБУ із заявою щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 200/7951/20-а, яке набрало законної сили, задоволено повністю позов (від 21.08.2020) ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії. Визнана протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік. Зобов`язано Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 15 лютого 2017 року.

Отже, у справі № 200/7951/20-а судом надано оцінку бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Така бездіяльність визнана протиправною, а тому у суду відсутні підстави надання нової оцінки поведінки відповідача у вказаних правовідносинах.

Судом у вказаній справі встановлено, що наказом голови Служби безпеки України від 9 грудня 2016 року № 1489-ос підполковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби на підставі підпункту «а» пункту 61 підпункту «б» пункту 63 (за станом здоров`я – непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час) та підпункту «б» пункту 88-1 Положення в запас Служби безпеки України та виключений зі списків особового складу наказом т.в.о. начальника Управління СБ України в Донецькій області від 13 лютого 2017 року № 51-ос. Відповідно до довідки від 13 серпня 2020 року № 398 позивачу щорічна додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015 – 2017 роки не надавалась.

Позивач зазначає, що отримав компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій 26.10.2020 на підтвердження чого надав виписку по його картковому рахунку ПуАТ «Державний ощадний банк України» від 28.10.2020 № 304.

Відповідно до довідки ГУ СБУ від 10.08.2020 № 15/106 про грошове забезпечення позивача, останньому нараховано за січень 2017 року 14344,34 грн, за лютий 2017 року 7684,47 грн.

Згідно з довідкою ГУ СБУ від 24.11.2020 № 15/207 позивачу нараховано 14344,34 грн грошового забезпечення за грудень 2016 року і 14344,34 грн грошового забезпечення за січень 2016 року. Зазначене також підтверджується довідкою ГУ СБУ про грошове забезпечення позивача від 25.11.2020 № 15/208.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, роботодавцем допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Судом установлено, що відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 26.10.2020, а позов було подано до суду 31.10.2020.

Отже, позивач звернувся з цим позовом у встановлений законом строк звернення до адміністративного суду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що часткове здійснення розрахунку з позивачем у 2017 році не впливає на правила застосування строків звернення до адміністративного суду, оскільки визначальною обставиною, яка враховується судом при вирішення питання щодо початку перебігу цього строку у справі щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, є дата здійснення остаточного розрахунку з позивачем.

Верховний Суд України у постанові №21-8а15 від 17.02.2015 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-223цс14 Верховним Судом України зазначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2405цс15 Верховний Суд України зазначив, що «установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності».

Відтак, посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів для здійснення виплат позивачу не виключає його відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Отже, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».

Згідно з п. 8 розділу ІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.

Застосовуючи на наведені правові висновки Верховного Суду України і Верховного Суду, необхідно враховувати, що: - суми вихідної допомога при звільненні, грошової компенсація за невикористані дні щорічної відпустки і грошової компенсації речового майна були виплачені роботодавцем у добровільному порядку ще у 2017 році (15.03.2017 та 21.12.2017) і позивач не звертався до суду щодо стягнення цих виплат; - компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена 26.10.2020 року, але позивач звернувся з відповідною заявою до ГУ СБУ та позовом до суду лише в серпні 2020 року (понад 3 роки з моменту виключення позивача зі списків особового складу); - виплата грошової компенсації речового майна потребувала здійснення роботодавцем розрахунку забезпеченості у зв`язку з неможливістю визначення забезпеченості військовослужбовця речовим майном належними предметами речового майна через тимчасову окупацію території України, зокрема м. Донецьк, в якому розташовувалися адміністративні будівлі роботодавця; - не наведення позивачем розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні його майнових втрат; - розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який заявлено позивачем до стягнення, суттєво перевищує загальний розмір виплат, які не були здійснені на момент виключення позивача зі списків особового складу.

Суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10000,00 грн відповідає засадам справедливості і співмірності з урахуванням установлених судом обставин.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ідентифікаційний код 20001504, 84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56) про визнання протиправної бездіяльності і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки країни в Донецькій області, у наступному Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Стягнути з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової службі в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, скорочене рішення проголошене в судовому засіданні 27 січня 2021 року. У повному обсязі рішення буде складене протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення суду складене 27 січня 2021 року.

Суддя К.О. Куденков