Рішення № 94420902, 27.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/16385/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ковальчука В.Д., розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення начальника Нововолинського відділення податків та зборів фізичних осіб Головного управління ДПС у Волинській області від 11.11.2020 №0013340421 щодо застосування штрафу у розмірі 1853,40 грн. та нарахування пені 8225,38 грн. за несплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 31.12.2002 року позивач є пенсіонером та отримує пенсію за вислугою років, а 10.10.2017 року йому виповнилось 60 років. З грудня 2005 року фактично припинив займатись підприємницькою діяльністю і по даний час не здавав звітності до податкового органу та не сплачував відповідних податків. Крім того, 27.12.2019 року остаточно припинив підприємницьку діяльність про, що було внесено запис № 21990060002012378 до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи зазначені факти вважає, що починаючи з 01.01.2018 року звільнений від сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ), а тому оскаржуване рішення суперечить вимогам закону та є протиправним, що порушує його конституційні права.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В поданому до суду відзиві від 28.12.2020 вих. №6664/03-20-05-01-10 представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала з наступних підстав.

Відповідно до даних АІС "Податковий блок" позивач перебував на обліку в податкових органах як фізична особа-підприємець з 19.03.2003 по 27.12.2019. До інформаційної бази ГУ ДПС у Волинській області внесено відомості про те, що з 01.01.2018 позивач є пенсіонером, який досяг пенсійного віку та з 01.01.2018 йому виплачується пенсія.

Вказує на те, що фізичні особи-підприємці звільняються від обов`язку сплачувати єдиний внесок за себе, якщо вони отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Позивач в період до набуття 60-річного віку не звільнявся від сплати ЄСВ, оскільки звільнення від сплати осіб, які отримують пенсій за вислугу років не передбачена законодавством.

Позивачу нарахований єдиний соціальний внесок за період з 01.01.2017-31.12.2017 в сумі 8448 грн. та за січень 2018 року в сумі 819,06 грн. Надалі нарахування позивачу не здійснювалось.

Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника загальна сума заборгованості зі сплати ЄСВ стягнута повністю з платника в межах виконавчого провадження 07.10.2020.

Оскільки суму податкового боргу зі сплати ЄСВ погашено позивачем із затримкою, тому контролюючим органом сформовано рішення про застосування штрафу та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 27 січня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні за участю сторін.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 17.03.2003 зареєстрований як фізична особа-підприємець та припинив підприємницьку діяльність 27.12.2019 за власним рішенням, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В період здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець позивач був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до копії посвідчення №3917, виданого Управлінням МВС у Волинській області з 31.12.2002 ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ".

Копією довідки про доходи № 5261542249231698, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області 26.11.2020 підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилось 60 років, що підтверджується копією паспорта позивача серії НОМЕР_1 .

11.11.2020 ГУ ДПС у Волинській області прийняло рішення №0013340421 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано до ОСОБА_1 штраф у розмірі 1853,40 грн. та нараховано пеню в сумі 8225,38 грн. за період з 10.02.2018 до 07.10.2020 за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд встановив наступне.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 1); застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з частиною четвертою статті 4 цього Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзаців 1 та 2 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Частиною четвертою статті 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону №2464-VI.

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону №1774-VIII), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший).У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий).

Згідно пункту 1 частини десятої статті 9 Закону №2464-VI, днем сплати єдиного внеску вважається, у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами пунктів 6 та 7 частини першої статті 13 Закону №2464-VI, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску та застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу; орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків (до 01 січня 2015 року - 10 відсотків) своєчасно не сплачених сум.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац перший) Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац четвертий). У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п`ятий).

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також - Інструкція №449).

Розділом ІV Інструкції №449 встановлено, зокрема, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах , визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму, що перевищує 10 гривень (абзац десятий пункту 3). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (абзац перший пункту 4).

Позивач стверджує, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки з 31.12.2002 року є пенсіонером та отримує пенсію за вислугою років, ІНФОРМАЦІЯ_1 йому виповнилось 60 років, а з 27.12.2019 року остаточно припинив підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим з 01.01.2018 року звільнений від сплати єдиного соціального внеску.

З цього приводу суд зазначає, що за змістом частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, необхідними умовами для застосування положень частини 4 статті 4 Закону №2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера за віком чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому, єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За положеннями норм Законів, які регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення (Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення") до видів державних пенсій віднесено пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії в разі втрати годувальника, пенсії за вислугу років.

Таким чином, пенсії за віком та пенсії за вислугу років є різними видами пенсійного забезпечення. У той же час, законодавець, визначаючи коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, такими визнає лише пенсіонерів за віком, осіб з інвалідністю або тих, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Як вбачається з інтегрованої картки за платежем "для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування" по коду "71040000" станом на 09.02.2018 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 обліковувався борг з єдиного соціального внеску у розмірі 8448,00 грн., яка виникла за період з 01.01.2017-31.12.2017, та станом на 30.04.2018 така заборгованість складала 9267,06 грн. Надалі нарахування сум єдиного внеску позивачу податковим органом не здійснювалось.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням за період з 10.02.2018 до 07.10.2020 за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування контролюючий орган нарахував позивачу пеню в сумі 8225,38 грн. та застосував штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум єдиного внеску, що становить 1853,40 грн.

З наведеного слідує, що позивачу нараховані штрафні санкції та пеня на суму заборгованості зі сплати єдиного внеску, яка існувала станом на 10.02.2018 та своєчасно не погашена позивачем за попередній період, тобто коли останній був платником єдиного внеску, та погашена останнім 07.10.2020 в межах виконавчого провадження.

Враховуючи те, що нарахування позивачу штрафних санкцій та пені здійснювалось податковим органом на суму заборгованості зі сплати єдиного внеску, яка виникла в період його перебування на пенсії за вислугу років, однак в цей час останній не був пенсіонером за віком, тому суд дійшов висновку, що на позивача не розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати єдиного внеску, встановлена частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, а отже позивач відповідно до вимог закону був зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати єдиний внесок як особа, що зареєстрована як фізична особа-підприємець.

У зв`язку із несвоєчасною сплатою позивачем єдиного внеску контролюючим органом 11.11.2020 винесено оскаржуване рішення №0013340421 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцять статті 9 Закону №2464-VI).

Отже, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. За несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф та нараховується пеня про що посадова особа органу доходів і зборів приймає рішення. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

В матеріалах справи докази, що підтверджують своєчасну сплату позивачем єдиного внеску відсутні.

Головною умовою для нарахування санкцій є встановлений факт несплати (несвоєчасної сплати) єдиного внеску, і факт несвоєчасної сплати ЄСВ у цій справі мав місце, чого не спростовано, тому суд на підставі письмових доказів у справі приходить до висновку про правомірність винесення ГУ ДПС у Волинській області рішення від 11.11.2020 №0013340421, відтак підстави для скасування такого рішення відсутні.

Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, надано обґрунтовані доводи правомірності винесення оскаржуваного рішення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у задоволенні адміністративного позову відмовлено, судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення від 11 листопада 2020 року №0013340421 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Д. Ковальчук