Рішення № 94414480, 18.01.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6142/20

Провадження № 2/0182/916/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.01.2021 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Рунчевої О.В., секретаря Нагаєвої Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

В 23.08.2007 року в рамках кримінальної справи № 32079054 старшим слідчим прокуратури м. Нікополя Авдієнко А.А., винесено постанову про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

По даній кримінальній справі Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області винесено обвинувальний вирок (справа № 1-182/10), однак арешт з квартири знятий не був.

Під час проведення досудового слідства у зазначеній кримінальній справі було встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована та проживала ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , без жодних правових підстав, видавши себе за онука померлої, зареєструвався в квартирі АДРЕСА_1 .

Після цього, 23.08.2005 року ОСОБА_3 звернувся до органу приватизації з письмовою заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та на підставі вказаної заяви 23.08.2005 року органом приватизації прийнято розпорядження про передачу ОСОБА_3 вказаної квартири у приватну власність. 30.08.2005 року на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на квартиру серії САА за № 844271.

В послідуючому, згідно договору купівлі-продажу від 01.09.2005 року, посвідченому приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новіковим І.М. 01.09.2005 року за реєстровим № 2706, ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4 .

Крім того, згідно договору купівлі-продажу від 13.10.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новіковим І.М. 13.10.2005 року за реєстровим №3118, ОСОБА_4 продав цю ж спірну квартиру Міністерству оборони України.

Міністерство оборони України розподілило вищевказану квартиру йому, ОСОБА_1 та на підставі свідоцтва про право власності, виданого Криворізькою квартирно-експлуатаційною частиною району Міністерства оборони України 02.10.2006 року серії НОМЕР_1 , квартира АДРЕСА_1 була передана йому у власність.

Однак рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.03.2011 року у цивільній справі № 2-157/11 позов Нікопольського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі виконавчого комітету Нікопольської міської ради до Комітету по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерства оборони України, ОСОБА_1 , треті особи на боці відповідачів: КП ЖЕК №6, сектор громадянства і реєстрації фізичних осіб Нікопольського МВ (по обслуговуванню м. Нікополь та Нікопольського району) ГУМВС України в Дніпропетровській області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання незаконним розпорядження про приватизацію, визнання незаконним свідоцтва про право власності, витребування квартири було задоволено частково, визнано незаконним розпорядження Комітету по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради від 25.08.2005 року № 8310-б на приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 ; визнано незаконним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 від 30.08.2005 року серії САА № 844271; визнано незаконним розпорядження про приватизацію та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Криворізькою квартирно-експлуатаційною частиною району Міністерства оборони України 02.10.2006 року серії ЯЯЯ № 553478 на його ім`я; витребувано у нього квартиру АДРЕСА_1 та передано її територіальній громаді м. Нікополя в особі виконавчого комітету Нікопольської міської ради. В іншому відмовлено.

Зазначає, на підставі рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 941 від 28.12.2011 року йому надано ордер з право зайняття вказаної квартири, після чого Комітет по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради видав 13.02.2012 року на його ім`я свідоцтво про право власності на нерухоме майно – вказану спірну квартиру.

В жовтні 2020 року він дізнався, що на сьогодні не знятий арешт, накладений на цю квартиру ще у серпні 2007 року.

Враховуючи викладене, просить суд скасувати арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 06.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та по справі призначено підготовче судове засідання. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву (а.с. 22-23).

Ухвалою суду від 12.01.2020 року закрите підготовче засідання по даній справі, справу призначено до розгляду по суті (а.с 32).

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити (а.с. 26).

Також в матеріалах справи наявна заява прокурора Нікопольської місцевої прокуратури, ОСОБА_5 про розгляд справи без його участі, просить справу вирішити відповідно до вимог законодавства. Доводи щодо позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (а.с. 27). До цієї заяви додано відзив представника Дніпропетровської обласної прокуратури, ОСОБА_6 (а.с. 30 - 31), згідно якого відповідно до п.1 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі і особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку передбаченому ст. ст.174,539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутності сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 23.08.2007 року в рамках кримінальної справи № 32079054 старшим слідчим прокуратури м. Нікополя Авдієнко А.А., винесено постанову про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 14.10.2020 року (а.с. 16) .

Судом також встановлено, що по даній кримінальній справі Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області винесено обвинувальний вирок (справа № 1-182/10), однак арешт з квартири знятий не був.

Під час проведення досудового слідства у зазначеній кримінальній справі було встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована та проживала ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , без жодних правових підстав, видавши себе за онука померлої, зареєструвався в квартирі АДРЕСА_1 .

Після цього, 23.08.2005 року ОСОБА_3 звернувся до органу приватизації з письмовою заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та на підставі вказаної заяви 23.08.2005 року органом приватизації прийнято розпорядження про передачу ОСОБА_3 вказаної квартири у приватну власність. 30.08.2005 року на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на квартиру серії САА за № 844271.

В послідуючому, згідно договору купівлі-продажу від 01.09.2005 року, посвідченому приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новіковим І.М. 01.09.2005 року за реєстровим № 2706, ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4 .

Крім того, згідно договору купівлі-продажу від 13.10.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новіковим І.М. 13.10.2005 року за реєстровим №3118, ОСОБА_4 продав цю ж спірну квартиру Міністерству оборони України.

Міністерство оборони України розподілило вищевказану квартиру йому, ОСОБА_1 та на підставі свідоцтва про право власності, виданого Криворізькою квартирно-експлуатаційною частиною району Міністерства оборони України 02.10.2006 року серії НОМЕР_1 , квартира АДРЕСА_1 була передана йому у власність.

Викладені обставини були встановлені рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.03.2011 року у цивільній справі № 2-157/11, який поданий позов Нікопольського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі виконавчого комітету Нікопольської міської ради до Комітету по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерства оборони України, ОСОБА_1 , треті особи на боці відповідачів: КП ЖЕК №6, сектор громадянства і реєстрації фізичних осіб Нікопольського МВ (по обслуговуванню м. Нікополь та Нікопольського району) ГУМВС України в Дніпропетровській області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання незаконним розпорядження про приватизацію, визнання незаконним свідоцтва про право власності, витребування квартири було задоволено частково, визнано незаконним розпорядження Комітету по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради від 25.08.2005 року № 8310-б на приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 ; визнано незаконним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 від 30.08.2005 року серії САА № 844271; визнано незаконним розпорядження про приватизацію та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Криворізькою квартирно-експлуатаційною частиною району Міністерства оборони України 02.10.2006 року серії ЯЯЯ № 553478 на його ім`я; витребувано у нього квартиру АДРЕСА_1 та передано її Територіальній громаді м. Нікополя в особі виконавчого комітету Нікопольської міської ради. В іншому відмовлено (а.с. 6-11).

У подальшому, на підставі рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 941 від 28.12.2011 року позивачу ОСОБА_1 розподілено вказану спірну квартиру АДРЕСА_1 та надано 04.01.2012 року корінець ордера на житлове приміщення № 25 на право зайняття вказаної квартири (а.с. 12-13).

13.02.2012 року Комітетом по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно – вказану спірну квартиру (а.с. 14).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався, що станом на сьогодні арешт, накладений в рамках кримінальної справи № 32079054 на його квартиру перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися нею на власний розсуд.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до норм ст. 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Відповідно до п.п. 8,9 ч. 1 ст. 324, ст. 330 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, що зробити з майном описаним для забезпечення цивільного позову і можливості конфіскації майна, що зробити з речовими доказами.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, при постановленні судом обвинувального вироку від 17.09.2010 року по справі № 1-182/10 не було вирішено питання щодо зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , на яку було накладено арешт постановою старшого слідчого прокуратури м. Нікополя Авдієнко А.А. від 23.08.2007 року..

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту ч. 4 статті 174 КПК України Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

З ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час ухвалення судового рішення обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Крім цього, позивач не був стороною кримінальної справи, та чинним на час накладення арешту кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення майна з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, яка тривалий час потерпає від безпідставного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Зокрема, після ухвалення судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.

В такому випадку арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Зазначена правова позиція відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року у справі № 372/2904/17-ц та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року № 911/1247/18.

Статтею 16 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» розуміється як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, суд акцентує увагу на принципі який закріплює право особи вільно володіти своїм майном, що викладений у частині 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суд, з огляду на встановлену судову практику вважає, що з моменту винесення вироку по справі № 1-182/10, існування арешту на квартиру АДРЕСА_1 , (накладеного постановою старшого слідчого прокуратури м. Нікополя від 27.08.2007 року в межах кримінальної справи 32079054) є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відтак, суд з наведених вище підстав, вважає за необхідне скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого прокуратури м. Нікополя Авдієнко А.А. по кримінальній справі № 32079054 від 23.08.2007 року на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 13.02.2012 року, виданого Комітетом по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради.

Керуючись ст. ст. 12,13,18,62,64,76,81,89,263-265,268 ЦПК України, -

В І Р И Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою – АДРЕСА_2 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938, місцезнаходження – 49044, м. Дніпро, Соборний район, вул. Дмитра Яворницького, буд. 38) про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого прокуратури м. Нікополя Авдієнко А.А. по кримінальній справі № 32079054 від 23.08.2007 року на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 13.02.2012 року, виданого Комітетом по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О. В. Рунчева