Рішення № 94414047, 26.01.2021, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/7020/20

Провадження № 2/210/534/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"26" січня 2021 р.

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Вікторович Н.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі відокремленого структурного підрозділу Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 18 грудня 2020 року звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом 94460,00 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позову представник позивача, посилався на те, що позивач ОСОБА_1 впродовж 10 років 2 місяців працював на підземних роботах шахт «Гігант», «Коммунар» ВО «Кривбасруда». Працюючи в період часу з 25.12.1989р. по 10.07.1995р. (5 років 7 місяців) - підземним гірничим майстром ш. «Гігант», де 90% робочої зайнятості виконувані ним роботи, з причин несистематичного застосування комплексу пилоподавлення на підземних дільницях, характеризувались запиленістю повітря робочої зони, яка перевищувала гранично допустимий рівень концентрації. Працюючи в період часу з 21.08.1978р. по 31.03.1983р. (4 роки 7 місяців) у ш.«Коммунар» ВО «Кривбасруда» - підземним дільничним, 50% робочої зайнятості знаходився на робочих місцях, де запиленість повітря робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію. Посилюючим шкідливим фактором був несприятливий мікроклімат, який є характерним для підземних робіт. У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, позивачем отримано хронічне професійне захворювання: пиловий бронхіт І ст. емфізема легень І ст. ЛНІ-ІІ ст. У зв`язку із заподіянням шкоди, позивач 24.02.2003 року вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією , за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності - 20% по пиловому бронхіту з 17 лютого 2003 року - безстроково, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні. У зв`язку з вказаними хронічними професійними захворюваннями порушено звичний спосіб життя позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, періодичні приступи задухи, які знімаються лише за допомогою медикаментозних препаратів. Позивача систематично турбує приступоподібний кашель, з виділенням невеликої кількості харкотиння, переважно в нічний час, що порушує його сон та позбавляє можливості нормально відпочивати, призводить до важкості, болю та хрипу у грудній клітці, до головного болю, до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги в денний час, що має наслідком перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Виникнення професійного захворювання та втрата працездатності, призводить до постійного перенесення позивачем больових відчуттів, необхідності проходження лікування, що має наслідком нераціональну втрату часу та життєвої енергії, ушкодження здоров`я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя позивача, втрата працездатності призвела до відсутності можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, обмежило можливість позивача приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу близьким та рідним людям тощо.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України судове засідання не проводиться.

Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - Фонд) надав відзив на позов, в якому заперечував проти позову, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Відділенням Фонду з 2003 року по 2020 рік позивачу відшкодовано: одноразову допомогу 8800,00 грн.; щомісячні страхові виплати, які компенсують частину втраченого заробітку - 227230,35грн. За відшкодуванням будь-яких інших видів виплат позивач до відділення Фонду не звертався. З 2003 року негативної динаміки погіршення здоров`я позивача не відбувалося, змін відсотка працездатності МСЕК не встановлено, тому посилання на суттєве погіршення здоров`я є необґрунтованим. Відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві залежно від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладання на Фонд обов`язку здійснювати таку виплату. Надані позивачем докази завдання йому моральної шкоди - довідка МСЕК та акт розслідування професійного захворювання за формою П-4 , як єдина підстава для відшкодування моральної шкоди є безпідставними.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши у сукупності докази, подані в обґрунтування позову, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював з 21.08.1978р. по 31.03.1983р. на шахті «Коммунар» ВО «Кривбасруда» - підземним дільничним, з 25.12.1989р. по 10.07.1995р. - підземним гірничим майстром шахти «Гігант», що вбачається з трудової книжки (а.с.14-22).

Українським Науково-дослідним інститутом промислової медицини у 2003 році позивачу встановлено діагноз: пиловий бронхіт І ст. Емфізема легень Іст. ЛНІ-ІІ ст. (а.с.8, 9).

Відповідно до п.15 Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 26.01.2003 року (форми П-4), причиною професійного захворювання є: тривалий період роботи (10 років 2 місяців) в умовах: підвищеної запиленості повітря робочої зони: пил з вмістом вільного Si02 від 10 до 70% в концентрації від 2,8 мг/м3 до 6,2 мг/м3 при гранично допустимій концентрації - 2,0 мг/м3; Несприятливий мікроклімат: відносна вологість повітря - 90% при допустимій 30-80%. (а.с.9, 10).

Професійне захворювання виникло за таких обставин: ОСОБА_1 у продовж 10 років 2 місяців працював на підземних роботах шахт «Гігант», «Коммунар» ВО «Кривбасруда». Працюючи в період часу з 25.12.1989р. по 10.07.1995р. (5 років 7 місяців) - підземним гірничим майстром ш. «Гігант», де 90% робочої зайнятості виконувані ним роботи, з причин несистематичного застосування комплексу пилоподавлення на підземних дільницях, характеризувались запиленістю повітря робочої зони, яка перевищувала гранично допустимий рівень концентрації. Працюючи в період часу з 21.08.1978р. по 31.03.1983р. (4 роки 7 місяців) у ш.«Коммунар» ВО «Кривбасруда» - підземним дільничним, 50% робочої зайнятості знаходився на робочих місцях, де запиленість повітря робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію (п.14 Акту) (а.с.9).

Позивач 24.02.2003 року вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 20% по пиловому бронхіту з 17 лютого 2003 року - безстроково, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні (а.с.7).

У зв`язку з професійним захворюванням позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні (а.с.10-13).

Статтею ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон).

Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку з 24.02.2003 року.

Частинами 1, 3 ст.28 Закону у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 24.02.2003 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз. 4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3. ст.34 у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до ч.8 ст.36 Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Згідно з вимогами ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 440 -1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв`язку з професійним захворюванянм встановлений, оскільки позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.п.3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням вказаних фактичних даних у справі, правових норм, які підлягають застосуванню, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь втрати професійної працездатності 20 % , встановлений у 2003 році безстроково, відсутність негативної динаміки , характер, інтенсивність і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, необхідність прикладати значні зусилля для продовження активного життя, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 45 000,00 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач переносить у зв`язку з втратою професійної працездатності.

При зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.

Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року справа № 761/11472/15-ц.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відтак, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» , пропорційно до задоволених вимог, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 840,80грн.

Враховуючи викладене, керуючись рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року, ст.ст.23, 1167 ЦК України, ст.ст.10, 11, 27, 60, 88,137, 213- 215 ЦПК України, ст.ст.173, 237-1 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі відокремленого структурного підрозділу Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я – задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я – 45 000,00 гривень (сорок п`ять тисяч гривень 00 коп.) без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В решті позову – відмовити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ідентифікаційний код юридичної особи 41323962, місцезнаходження: 49020, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 93, в особі відокремленого структурного підрозділу Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (50074, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Миру, 30а)

Суддя: Н. Ю. Вікторович