Рішення № 94411670, 20.01.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13080/20

Провадження № 2/522/4368/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Стогнієнко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» Мінов Дмитро Олександрович про визнання протиправним наказу про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» Мінов Дмитро Олександрович про визнання протиправним наказу про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди, в якому просить:

- визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставного звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України;

- зобов`язати відповідача, протягом 3-х календарних днів з дня набрання рішення суду законної сили, внести відповідний запис до ії трудової книжки про звільнення з посади секретаря з 17 квітня 2020 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з порушенням власником умов трудового договору;

- стягнути з Відповідача на ії користь невиплачену заробітну плату у розмірі 25234,30 грн. та вихідну допомогу у розмірі 32077,05 грн.;

- стягнути з Відповідача на ії користь моральну шкоду в сумі 42769,40 грн.;

- судові витрати по справі.

Позивачка мотивує вимоги тим, що 12 травня 2020 року ії було звільнено, в порядку п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин в період з 01.04.2020 року по 12.05.2020 року, про що зроблено відповідний запис в трудову книжку серії НОМЕР_1 . Звертає увагу на те, шо дані, вказані у цих документах не співпадають, а саме у трудовій книжці ОСОБА_1 у записі №1 при прийнятті на посаду вказана посада «секретар адміністрації», а у Наказі «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 » вказано посаду «секретар». Тому запис № 2 від 12.05.2020 року у трудової книжці ОСОБА_1 про звільнення вважати недійсним, а відповідно, і саме звільнення.

Зазначає, що 25 березня 2020 року Директор ТОВ ОСОБА_2 у смс-повідомленні на ії номер телефону вказав, що «в связи с введенным ЧП в стране полностью уходим с завтрашнего дня на удаленку», тобто з 26.03.2020 року працівники ТОВ «Рисоіл Україна» повністю переходять на роботу для виконування своїх обов`язків поза межами офісу. У відповідь надіслала на його номер телефону смс-повідомлення з проханням надіслати на ії робочу електронну адресу відповідний Наказ. Проте, ії не було повідомлено про режим роботи в період карантинних заходів. 06 квітня 2020 року вона відправила на електронні адреси Директора товариства та працівника відділу кадрів ОСОБА_3 заяву «Про намір виконувати свої функції за межами офісу» від 06 квітня 2020 року, де вказала свою адресу проживання та інші дані. Відповідь на цю заяву не отримала, а також ії не повідомлено про відновлення звичайного режиму роботи в офісі. Проте, керівництво підприємства здійснювали на неї моральний тиск: вимагали написати заяви про звільнення та відпустку, на які вказувала у смс-повідомленнях та електронному листуванні адміністрація саме звільнення за власним бажанням , відпустка за свій рахунок, або переведення на неповний робочий час з оплатою 40 % від окладу. У період з 06 квітня по 15 квітня 2020 року знаходилась на лікарняному, про що повідомила працівника відділу кадрів Товариства. Враховуючи, що працювати в цьому колективі з моральної точки зору було складно та недопустимо, 15 квітня 2020 року вона написала заяву про звільнення з 15 квітня 2020 року за згодою сторін ст. 36 КЗпП України. В той же день відправила на електрону адресу директора та працівника відділу кадрів Товариства зазначену заяву, але відповіді не отримала. 17 квітня 2020 року відправила на електронні адреси Директора та працівника відділу кадрів Заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушенням власником умов трудового договору (ст.38 КЗпП України) та супровідний лист щодо пересилання всіх документів, у т.ч. трудову книжку на адресу до Вимоги на ії ім`я.

Адміністрація Товариства у смс-повідомленнях та електронне листування постійно наполягала на ії особистому відвідуванні офісу у період послиненого карантину, коли МОЗ України просив максимально обмежити свою мобільність і не пересуватися без крайньої потреби.

З метою з`ясування питань дотримання ії трудових прав, 17.04.2020 року вона звернулася зі скаргою, якій був присвоєний вхідний номер 10522513 року на Урядову «гарячу лінію» з питанням вирішення законним способом роботи за межами офісу або звільнення. 05 травня 2020 року отримала Лист Головного Управління Держпраці в Одеській області від 05.05.2020 року на електронну адресу, в якому вказано, що працівник у першу чергу повинен звернутися безпосередньо до роботодавця, а при трудовому спорі для поновлення порушених прав до суду.

Вказує, що після закінчення лікарняного, продовжувала перебувати на своєму робочому місці вдома з 9 до 18 годин, за раніше вказаною адресою згідно заяви «Про намір виконувати свої функції за межами офісу підприємства» від 06.04.2020 року. Крім того, у цей період доступ до електронної адреси був заблокований Відповідачем, тому вона не має можливості надати усі скріншоти переписки з робочої електронної пошти. Повідомлення відправляла листи зі своєї особистої пошти за електронною адресою.

У зв`язку з послабленням карантину в Україні з 11 травня 2020 року, 13 травня 2020 року на адресу Товариства направила вимогу цінним листом, шляхом засобів зв`язку «Укрпошта» (накладна № 6505810357122) з описом вкладення на юридичну адресу Відповідача з проханням надіслати оригінали документів, у тому числі трудову книжку з відповідним записом згідно заяви про звільнення. До Вимоги надавались оригінали документів, що і раніше у зв`язку з карантином відправлялись на електронні адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вказані вище: заява «Про намір виконувати свої функції за межами офісу підприємства» від 06.04.2020 року; заява «Про звільнення ОСОБА_1 за згодою сторін ст. 36 КЗпП України з 15.04.2020 року » від 15.04.2020; заява (лист) від 15.04.2020 року про інформування щодо перебування на лікарняному ОСОБА_1 та інше; Лікарняний лист ОСОБА_1 Серія АДН №232710 за період з 06.04.2020 року по 15.04.2020 року; заява «Про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням у зв`язку з порушенням власником умов трудового договору ст.38 КЗпП України з 17.04.2020 року» від 17.04.2020 року. Враховуючи, що нею повторно не було отримано документи, повторно 30 червня 2020 року цінним листом (Накладна Укрпошта №6505810409807) з описом вкладення відправила Вимогу на юридичну адресу Відповідача з вимогою щодо компенсаційних виплат та пересилання Укрпоштою трудової книжки та інших документів на зазначену адресу.

Лише 10 липня 2020 року отримала пакет документів, у тому числі трудову книжку, де зроблено запис, що ії звільнено за прогул без поважних причин, в порядку п.4 ст. 40 КЗпП України. До Листа №0607-01 від 06.07.2020 року додані наступні документи: наказ №24-к/ тр від 12.05.2020 року про звільнення за прогул ОСОБА_1 ; довідка, видана ОСОБА_1 у тому, що вона працювала в ТОВ «Рисоіл Україна» з 29.08.2019р по 12.05.2020р.; довідка ОСОБА_1 №1205-3 від 12.05.2020 року про середню заробітну плату для розрахунку на випадок безробіття.

Вважає, що в порушення вимог ст. 149 КЗпП України роботодавець не повідомив ії про факт складання актів та не надав можливості надати письмові пояснення, наказ про звільнення прийнятий більше одного місяця після виявлення відсутності працівника робочому місці. Також вважає, що звільнення відбулось з порушенням правил для застосування дисциплінарних стягнень, оскільки діючим Законодавством України встановленні категорії осіб, яких не можна звільняти за ініціативою роботодавця. До цієї категорії відноситься працездатна молодь протягом двох років з моменту прийняття на роботу та внутрішньо переміщені особи.

Враховуючи, що відповідач порушив умови та порядок звільнення, безпідставно та необґрунтовано вніс запис до трудової книжки, чим фактично припинив трудові відносини, а також не були здійснені виплати по день видачі трудової книжки.

Оскільки відповідач неправомірно відмовився виплачувати нараховану заробітну плату в день звільнення (у тому числі за час вимушеного прогулу), з Відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період починаючи із 01 квітня 2020 року по 10 липня 2020 року в сумі 25234,30 грн., а аткож Відповідач повинен виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 32077,05грн..

У зв`язку із вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконання ним умов трудового законодавства та безпідставного систематичного порушення прав, ій завдано моральну шкоду, відповідно до ст.ст. 23, 216 Цивільного Кодексу України, яка полягає у наступному: спричиненому тяжкому психологічному шоці у момент, коли вона дізналась про звільнення за прогул без поважних причин; у нехтуванні відповідачем ії законних прав на заробітну плату за договором; у незаконності дій Відповідача щодо невиконання умов договору стосовно оплати праці, починаючи із квітня 2020 року по дату звільнення; у використанні Відповідачем свого домінуючого положення, що призведе до вчинення ним протиправних дій які він дозволяє собі здійснювати, з метою використання своїх можливостей для задоволення власних потреб. Також, у зв`язку з несвоєчасним отриманням трудової книжки, вона не мала можливості для пошуку нової роботи для отримання заробітної плати.

Зазначає, що з 2014 року є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України (м. Донецьк) та на момент звільнення була студенткою ОНУ ім І. І. Мечнікова. Проживає одна в орендованій квартирі і знаходиться у скрутному матеріальному становищі, тому робота була потрібна для оплати за оренду квартири, на харчування та на ліки, переїзд погано сказався на ії психологічному здоров`ї. Також, у зв`язку зі зменшенням виплат вимушена була знову здійснювати пошук нового місця проживання за більш маленьку ціну за оренду квартири, тому що власного місця проживання не має.

Всі ці обставини значно погіршують ії психологічне здоров`я та розчарування можливості відновлення своїх прав, через такі дії Відповідача. З моменту виникнення такого протиправного ставлення до неї, вона перебуває в сумнівах щодо добровільного відновлення порушених Відповідачем законних прав, через що постійно відчуває психологічний дискомфорт розуміючи про можливі проблеми які можуть виникнути при наступному працевлаштуванні на інше місце роботи, та будучі на сьогодні безробітна вимушена, думати та переїжджати на нове місце проживання за більш меншу плату.

20 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив на позов ТОВ «Рисоіл Україна», в якому просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі (т. 2 а.с.1-14). Зазначають, що звільнення ОСОБА_1 відбулося у чіткій відповідності та встановленому порядку, згідно ст.ст. 147?149 КЗпП України:

1.Актами зафіксована відсутність ОСОБА_1 в період з 01.04.2020 року по 12.05.2020 року на робочому місці.

2.Відповідач, з метою з`ясування підстав відсутності працівника, направив запити до закладів охорони здоров`я м. Одеси та отримав відповідь, що у період з 06.04.2020 по 15.04.2020 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

3.У Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради Відповідач з`ясував офіційну адресу місця проживання ОСОБА_1 .

4.Відповідач направив на офіційну адресу місця проживання ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку запити від 02.04.2020 №0204-03 та від 03.04.2020 №0304-7 про надання пояснень ОСОБА_1 з приводу відсутності на робочому місці 01.04.2020,02.04.2020. Також 30.04.2020 Відповідач направив Запит про надання пояснень та причин відсутності на роботі за період з 01.04.2020 по 30.04.2020.

5. ОСОБА_1 відмовилася від отримання запитів ТОВ “Рисоіл Україна” та не надала пояснень щодо причин невиконання трудових обов`язків і відсутності більше місяця на робочому місці, у той час як для звільнення на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП достатньо відсутності працівника на робочому місці протягом більше ніж трьох годин.

6.Враховуючи перебування ОСОБА_1 на лікарняному, строк дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відповідно до ст.148 КЗпП України Відповідачем не порушений.

7.Відповідач здійснив розрахунок та виплату сум, що підлягають сплаті ОСОБА_1 під час звільнення 12.05.2020. При цьому виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності була здійснена у встановленому порядку (виплата у день звільнення першої частини допомоги по тимчасовій непрацездатності, другої частини лікарняних після отримання Відповідачем коштів від Фонду соціального страхування).

8.Відповідач видав наказ про звільнення та здійснив відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 .

9.У день звільнення, 12.05.2020, ОСОБА_1 була відсутня на роботі. У відповідності п.4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом N 58 від 29.07.93 Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.12.05.2020, у день звільнення, на адреси місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ) було направлене відповідне повідомлення.

Зазначають, що 18.05.2020 року Відповідач отримав поштове відправлення Позивача від 12.05.2020 року про направлення трудової книжки, наказу про звільнення з 17.04.2020 року на адресу, зазначену у вимозі. 19.05.2020 року направлено трудову книжку на зазначену адресу.

16.06.2020 року відповідачу повернулося поштове відправлення від 19.05.2020 року з трудовою книжкою ОСОБА_1 , з відміткою поштового відділення за ф.20: “повертається за закінченням встановленого строку зберігання”

22.06.2020 року Відповідач знову направив ОСОБА_1 повідомлення від 22.06.2020 №2206-01 про необхідність з`явитися до офісу підприємства для отримання трудової книжки у зв`язку зі звільненням, оскільки відправлення за адресою, вказаною Позивачкою у вимозі від 12.05.2020 року, повернулось Відповідачу.

26.06.2020 року Відповідач отримав вимогу ОСОБА_1 про направлення трудової книжки, наказу про звільнення, розрахункових листів на ту саму адресу, з якої до підприємства повернулося поштове відправлення з відміткою “повертається за закінченням встановленого строку зберігання”.

08.07.2020 року Відповідач вдруге направив Позивачу трудову книжку та документи щодо звільнення, які були нею отримані 10.07.2020 року.

Враховуючи наведене, Відповідач здійснив дії у чіткій відповідності чинному законодавству та не має нести відповідальність за неотримання за зазначеною Позивачем адресою трудової книжки, наказу про звільнення, довідок. При цьому, розрахунок здійснений з позивачкою в повному обсязі.

08 грудня 2020 року до суду надійшли письмові пояснення представника третьої особи (т. 1 а.с. 132-136).

В судове засідання 08 грудня 2020 року позивачка не з`явилась. Матеріали справи не містили відомості щодо отримання відзиву на позовну заяву нею. За відсутністю заяви позивачки про розгляд справи за ії відсутністю та враховуючи ії право подати відповідь на відзив, розгляд справи відкладено для здійснення повторного сповіщення ОСОБА_1

09 грудня 2020 року до суду надійшла заява позивачки через Електронний суд про прискорення розгляду справи (т. 2 а.с. 158?159).

В судове засідання 20 січня 2020 року позивачка повторно не з`явилась. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка будь-якого учасника справи за умови його належного повідомлення про дату, час і місце цього засідання та враховуючи наявність в матеріалах справи заяви позивачки про прискорення розгляду справи, суд розглянув справу по суті за ії відсутності.

Представник відповідача позов не визнала, заперечувала проти задоволення позову, оскільки позивачка з 01 квітня 2020 року по 12 травня 2020 року була відсутня на робочому місці без поважних причин. В зв`язку з чим у роботодавцем відповідно вимог діючого законодавства прийнятий наказ про звільнення. Крім того, на запити адвоката стало відомо, що позивачка з 06 квітня по 15 квітня 2021 року перебувала на лікарняному. Зазначені обставини були враховані при винесені наказу від 12 травня 2020 року про звільнення, а також здійснені виплати, які передбачені при звільнені з урахуванням усіх фактичних обставин під час перебування в трудових відносинах.

Згідно із ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду секретаря (у структурному підрозділі Адміністрація) за строковим трудовим договором ТОВ «Рисоіл Україна» з 29.08.2019 року по 28 листопада 2019 року, про що виданий наказ підприємства № 61-к/тр від 28.08.2019 року (т. 2 а.с.16).

Наказом ТОВ «Рисоіл Україна» від 28 листопада 2019 року № 81-к/тр ОСОБА_1 , секретаря Адміністрації переведено на постійну роботу з 29.11.2019 року з окладом 9556 гривень (т. 2. а.с. 17).

29 листопада 2019 року наказом ТОВ «Рисоіл Україна» внесені зміни з 01.12.2019 року до штатного розпису товариства для посади «Секретар» у графі «посадовий оклад, грн» цифри «9556» замінити на «11470» тощо (т.2 а.с. 18, 19-20).

На підставі наказу від 12.05.2020 № 24-к ОСОБА_1 була звільнена з 12 травня 2020 року, згідно п.4. ч.1 ст.40 КЗпП України, за прогул без поважних причин. Також, у п. 2 наказу зазначено, виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 29.08.2019 року по 31.03.2020 року у кількості 10 календарних днів. У п. 3 наказу, визначено оплатити ОСОБА_1 дні непрацездатності з 06.04.2000 року по 10.04.2020 року за рахунок підприємства. Підставою зазначено: 1. Акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 року по 12 травня 2020 року; 2. Лист відповідь - вих. № 790 від 30.04.2020 року Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» вихідний № 790 від 30.04.2020 року (т. 1 а.с. 42).

Позивачка з 01 квітня 2020 року припинила виконання трудових обов`язків та була відсутня на робочому місці до дати звільнення, що зафіксовано відповідними Актами ТОВ про відсутність на роботі з 01 квітня 2020 року по 12 травня 2020 року (т.2 а.с. 25-50).

Суд не приймає до уваги доводи позивачки щодо виконання трудових обов`язків секретаря поза межами приміщення офісу ТОВ «Рисоіл Україна», оскільки суду не надані належні та допустимі, достатні докази доручення керівництвом Товариства позивачці виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором дистанційно.

При цьому, в ході судового розгляду встановлено, що посада секретаря Товариства не відноситься до категорії працівників, яким надано право на час карантинних заходів працювати дистанційно (т. 2 а.с. 21?22). У позовній заяві, позивачка зазначає, що перебуваючи дома, в неї був відсутній доступ до службових електронних адрес підприємства.

Крім того, 29 квітня 2020 року Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради повідомлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 у 2015 році взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 90).

Також, ТОВ «Рисоіл Україна» направлені запити від 02 квітня 2020 року, 03 квітня 2020 року на адресу місця реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 та зазначеного місця проживання: АДРЕСА_4 (адреса зазначена у заяві про прийняття на роботу) та за адресою реєстрації ВПО: АДРЕСА_1 з зазначенням мобільного номера телефону про надання пояснень щодо відсутності на робочому місці з 01 квітня 2020 року (т. 2 а.с. 51 -61).

Також, 12 травня 2020 року ТОВ «Рисоіл Україна» направлено на адресу місця реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 та зазначеного місця проживання: АДРЕСА_4 (адреса зазначена у заяві про прийняття на роботу) з зазначенням мобільного номера телефону повідомлення про припинення трудових відносин, виплату компенсацію за невикористану щорічну відпустку та час непрацездатності (т. 2 а.с. 66-72).

19 травня 2020 року та 22 червня 2020 року повідомлення повторно направлено на зазначені адреси, а також на адресу: м. Одеса, вул. Армійська, 10, Укрпошта, відділення № 58, до вимоги ОСОБА_1 , яка зазначена останнєю у листі на адресу підприємства в травні 2020 року (а.с. 62-65).

Відповідно до положень статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно пункту 4 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснено в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Підставою застосування дисциплінарного стягнення є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, а саме у КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Виходячи з правової природи інституту дисциплінарної відповідальності, при притягненні працівника до даного виду відповідальності, відповідач повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з тим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Прогул є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня без поважних причин (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Необхідно відмітити, що закон не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тобто не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому суд, вирішуючи позов про поновлення на роботі саме з підстав відсутності прогулу, надає оцінку поясненням працівника з огляду на всі фактичні обставини справи, доведені відповідними доказами з дотриманням статті 76 ЦПК України. При цьому обов`язок доведення вини працівника у такому порушенні трудової дисципліни як прогул, за який має настати відповідальність у вигляді звільнення, покладено на роботодавця.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. Очевидно, поважними слід визнати такі причини, які виключають вину працівника.

Разом з тим, звільнення за вчинення прогулу (в тому числі і за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) є дисциплінарним стягненням і має здійснюватися з дотриманням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень (ст. ст. 147 - 149 Кодексу законів про працю України).

Із матеріалів справи вбачається, що з 01 квітня 2020 року по 12 травня 2020 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці.

В ході судового розгляду встановлено, що з 06 квітня 2020 року по 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала на лікарняному, про що свідчить лист Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико - санітарної допомоги № 4» Одеської міської ради від 30 квітня 2020 року та листок непрацездатності Серії АДН № 232710. З зазначенням 16 квітня 2020 року стати до роботи (т. 2 а.с. 39, 94).

При цьому, з 01 квітня 2020 року по 03 квітня 2020 року та з 16 квітня 2020 року по 12 травня 2021 року суду не надані належні, допустимі та достатні докази про поважні причини неявки позивачки на робоче місце.

Посилання позивачки на електронне листування не є належним та допустимим, достатнім доказом, а з матеріалів справи не вбачається належним чином оформлених (письмово) листів чи заяв з боку працівника щодо подання заяви роботодавцю про звільнення.

Крім того, ГУ Держпраці в Одеській області Листом №15-М-590/0313-4389 від 05.05.2020 повідомлено, що поновлення порушених прав працівника може бути здійснено особою, що їх порушила. Тому, працівник, у першу чергу повинен звернутись безпосередньо до роботодавця.

Таким чином, судом встановлено, що позивачці було відомо про знаходження свого робочого місця, при цьому не надано суду доказів поважності відсутності ії на робочому місці з 01 квітня 2020 року по 03 квітня 2020 року та з 16 квітня 2020 року по 12 травня 2020 року, тобто скоєння позивачкою прогулу, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що наявні підстави для звільнення позивачки з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

При цьому, відповідно ст. 116 КЗпП України, в день звільнення 12 травня 2020 року, ТОВ «Рисоіл Україна» виплатило ОСОБА_1 кошти на банківську карту, а саме:

1)компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 3656,06 грн. (за вирахуванням податків та зборів)

2) за період тимчасової непрацездатності з 06.04.2020 по 15.04.2020 першу частину допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняні) у розмірі 903,21 грн. Після отримання коштів з Фонду соціального страхування, 26 червня 2020 року підприємство виплатило решту допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняні) у розмірі 903,21 грн.

Оскільки ОСОБА_1 у період з 01.04.2020 по 12.05.2020 не виконувала трудові обов`язки, була відсутня на робочому місці, заробітна плата за вказаний період не нараховувалася.

У день звільнення Відповідачем були оформлені довідки:

-від 12.05.2020 № 1205-2 Довідка (про нарахований та виплачений дохід у квітні-травні 2020 року).

-від 12.05.2020 № 1205-3 Довідка про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття та здійснений розрахунок (т. 2 а.с. 84?86).

Отже, з урахуванням звільнення позивачки за ініціативою роботодавця, в порядку п. 4 ст. 40 КЗпП України відсутні встановлені діючим законодавством підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 32077,05 грн та стягнення заробітної плати за період з 01.04.2020 року по 10.07.2020 року за час вимушеного прогулу у розмірі 25234,30 грн не підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч.5 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Ця ж стаття закріплює, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Лише наявність та доведеність всіх 4 елементів такої типової для правопорушення формули дає право на відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням відсутності, порушень дій щодо звільнення на підставі наказу ТОВ «Рисоіл Україна» від 12 травня 2020 року№ 24-к/тр за прогул ОСОБА_1 відсутні правові підстави для стягнення моральної шкоди в сумі 42 769,40 гривень.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог позивачки слід відмовити у звязку з необґрунтованістю.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 21, 36, 116, 117, 235, 237-1, ст.ст. 23, 216 ЦК України, ст.ст. 3, 22 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» Мінов Дмитро Олександрович про визнання протиправним наказу про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 25.01.2021 року.

Суддя Р.Д. Абухін

20.01.2021