Рішення № 94411532, 18.01.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/9493/20

Пр. №2/521/774/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого – судді Сегеди О.М.,

при секретарі – Ткач А.О., за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Багрій Н.М.,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», регіональної філії «Одеська регіональна філія «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування запису в трудовій книжці про звільнення,

встановив:

В червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовомдо Акціонерного товариства «Українська залізниця», регіональної філії «Одеська регіональна філія «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Укрзалізниця», регіональна філія «Одеська регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця»), посилаючись на те, що вона з 02 грудня 2002 року працювала на посаді лікаря-терапевта приймального відділення в Державному закладі «Дорожня лікарня» Державного підприємства «Одеська залізниця» (далі – ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця»), при цьому, за весь час її роботи, вона жодного разу не була притягнута до дисциплінарної відповідальності і до неї не було ніяких нарікань з боку керівництва стосовно її професійної діяльності.

Позивачка зазначала, що 23 серпня 2015 року о 01 год. 40 хв. бригадою швидкої допомоги до приймального відділення ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» був доставлений хворий – ОСОБА_2 , де він був оглянутий нею - черговим лікарем, а також черговим травматологом та черговим хірургом на факт вживання психоактивних речовин. При цьому, хворий був у свідомості, вільно орієнтувався в просторі та часі, були відсутні будь-які відомості про те, що хворий отримав травму голови. Крім того, на голові хворого були відсутні будь-які ознаки ушкоджень (рани, садна, гематоми, подряпини).

Вказувала, що всі ці обставини дали їй підстави виключити можливість закритої черепно-мозкової травми, черговим травматологом також не було зафіксовано закритої черепно-мозкової травми. При цьому, консультацію чергового травматолога зміни вона отримала 23 серпня 2015 року о 08:00 годині перед закінчення її зміни. Зазначала, що нею не було особисто сповіщено співробітників поліції про кримінальний характер ушкоджень у зв`язку з тим, що співробітником карети швидкої допомоги в її присутності було повідомлено про даний факт чергову частину поліції.

04 вересня 2015 року Головою комісії з реорганізації - головним лікарем ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» Гур`євим А.М. було видано наказ №1 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, а 17 вересня 2015 року відповідачем було видано наказ №351-ос про звільнення її з 17 вересня 2015 року із займаної посади лікаря-терапевта приймального відділення за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, що, за її думкою, було відповідним тиском за її відданість роботі.

Всі ці обставини стали причиною її звернення в січні 2016 року до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до Голови комісії з реорганізації – головного лікаря ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» Гур`єва А.М. про скасування наказів, поновлення на посаді, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року (справа №521/379/16ц), залишеним без змінухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року, були задоволені частково її позовні вимоги, а саме було поновлено їй строк для звернення з позовом до суду, визнано противоправним та скасовано наказ ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» №1 від 04 вересня 2015 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року були залишені без змін.

Крім того, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року, заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови комісії з реорганізації - головного лікаря ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» Гур`єва А.М. про скасування наказів, поновлення на посаді, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди за нововиявленими обставинами була залишена без задоволення.

Позивачка вказувала, що в червні 2020 року вона знову звернулась до суду за захистом своїх трудових прав з інших підстав, які не були досліджені у справі №521/379/16ц за її позовом до Голови комісії з реорганізації - головного лікаря ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» Гур`єва А.М. про скасування наказів, поновлення на посаді, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди, оскільки в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року було зазначено, що доводи, які були зазначені нею в обґрунтування касаційної скарги, а саме щодо неправомірної зміни відповідачем істотних умов її праці, зокрема щодо графіку її роботи, неповідомлення її про таку зміну, є безпідставними, з огляду на те, що це не було підставою позову та предметом розгляду в суді першої інстанції, причиною її звернення до суду з даним позовом.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що при постановленні Малиновським районним судом м. Одеси рішення від 06 липня 2016 року, суд виходив з того, що факт її відсутності 02 вересня 2015 року на робочому місці був підтверджений повідомленням завідуючої приймальним відділенням ОСОБА_3 про її відсутність на роботі 02 вересня 2015 року, актом від 02 вересня 2015 року про її відсутність на робочому місці 02 вересня 2015 року з 08.00 год. до 11 год. 40 хв., складеного за участю голови профспілки, інспектора відділу кадрів та завідуючої відділенням, письмовими поясненнями позивачки, в яких остання визнала факт своєї відсутності на роботі 02 вересня 2015 року без поважної причини, пообіцяла виправитися, а також результатами перевірки Головного управління державної праці в Одеській області скарги ОСОБА_1 , яким встановлено відповідність її звільнення вимогам законодавства.

За твердженням позивачки, суд при розгляді справи не взяв до уваги те, що у вересні 2015 року головний лікар ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» ОСОБА_4 зняв її із встановленого графіку чергувань, за яким вона на 0,5 ставки працювала з 2011 року у робочі дні з 15.00 год. до 08.00 год. ранку наступного дня, у вихідні та свята - з 08.00 год. ранку до 08.00 год. ранку наступного дня та змінив її режим роботи на щоденний з 08.00 год. до 11.51 год., окрім вихідних, не повідомивши її у відповідності до вимог діючого законодавства, чим змінив істотні умови її праці. Тому, у неї не було обов`язку бути присутньою на робочому місці 02 вересня 2015 року, а отже звільнення її за прогул є незаконним.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивачка просила суд поновити їй строк для звернення до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця», регіональної філії «Одеська регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання незаконним та скасування запису в трудовій книжці про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та моральну шкоду; визнати незаконним та скасувати наказ Голови комісії з реорганізації ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» №351-ос від 17 вересня 2015 року про її звільнення; визнати незаконним та скасувати запис від 17 вересня 2015 року в трудовій книжці (серії НОМЕР_1 ) про її звільнення з посади лікаря-терапевта приймального відділення; поновити її на посаді лікаря-терапевта приймального відділення у Регіональну філію «Одеська Регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця»; стягнути з АТ «Укрзалізниця» на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; стягнути з АТ «Укрзалізниця» судові витрати.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року було відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця», Регіональної філії «Одеська регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 81-83).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року було поновлено позивачці строк на звернення до суду за захистом порушеного трудового права та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця», Регіональної філії «Одеська регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування запису в трудовій книжці про звільнення, призначено підготовче судове засідання (а.с. 84-85).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2020 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 125-126).

Позивачка в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача, діюча за довіреністю від 22 квітня 2020 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні. Раніше надала відзив на позов, в якому просила суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачкою строків позовної давності (а.с. 152-153, 158-159).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Встановлено, що АТ «Укрзалізниця» є юридичною особою та діє на підставі Статуту, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 34-60).

Регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» є відокремленим підрозділом АТ «Укрзалізниця», який не має статусу юридичної особи. У своїй діяльності філія керується законодавством, Статутом товариства та внутрішніми документами Товариства, Положенням про регіональну філію АТ «Укрзалізниця».

Судом встановлено, що 03 грудня 2002 року ОСОБА_1 на підставі наказу №571к від 02 грудня 2002 року була прийнята на посаду лікаря-терапевта приймального відділення в ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця», що підтверджується записом №10 у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с. 15-16).

При прийомі на роботуОСОБА_1 була під особистий підпис ознайомлена з посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку, що підтверджується особовою карткою за №1267, яка була оглянута судом при огляді справи №521/379/16ц.

Наказом №351-ос від 17 вересня 2015 рокуОСОБА_1 була звільнена з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а.с. 17).

Встановлено, що у січні 2016 року позивачка звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до Голови комісії з реорганізації - головного лікаря ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» Гур`єва А.М. про скасування наказів, поновлення на посаді, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди (справа №521/379/16ц).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року (справа №521/379/16ц), залишеним без змінухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, а саме було поновлено їй строк для звернення з позовом до суду, визнано противоправним та скасовано наказ ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» №1 від 04 вересня 2015 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено (а.с. 61-63, 64-65).

Вказаним рішенням суду від 06 липня 2016 року (справа №521/379/16ц) було встановлено, що 02 вересня 2015 року завідуюча приймальним відділенням ОСОБА_3 повідомила головного лікаря про відсутність на роботі лікаря-терапевтаОСОБА_1 , за участі голови профспілки та інспектора відділу кадрів, завідуючою відділенням було складено акт про відсутністьОСОБА_1 на роботі з 08:00 години до 11 годин 40 хвилин. 02 вересня 2015 року ОСОБА_1 з`явилась на роботу лише близько 12:00 години. О 12:00 годині проводилось засідання ЛКК, на якому була присутня ОСОБА_1 02 вересня 2015 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких визнала факт відсутності на роботі 02 вересня 2015 року без поважної причини, пообіцяла виправитися. Вже через день, 04 вересня 2015 року ОСОБА_1 спізнилася на роботу на 25 хвилин, чим було порушено лікувальний процес, який у приймальному відділенні є безперервним цілодобово. Факт запізнення, що є порушенням трудової дисципліни, ОСОБА_1 також визнала письмово, знову пообіцяла виправитися. Таким чином, факт прогулу позивачки без поважних причин підтверджено достатніми доказами - рапортом її безпосереднього керівника ОСОБА_3 , актом та власноручно написаним поясненням.

04 вересня 2015 року адміністрація лікарні звернулася до голови профспілки з клопотанням про надання дозволу на звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважної причини. 08 вересня 2015 року було проведено засідання профкому, на якому була присутняОСОБА_1 , яка визнала факт відсутності на робочому місці без поважної причини 02 вересня 2015 року. Рішенням від 08 вересня 2015 року, протокол №66, профком надав згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважної причини. Наказом від 17 вересня 2015 року №351-ОС позивачку було звільнено за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України

21 жовтня 2015 року Головним управлінням держпраці в Одеській області було проведено перевірку дотримання законодавства про працю за скаргою ОСОБА_1 . За результатами перевірки порушень не виявлено, що підтверджується довідкою №15-01-007/0016. Звільнення ОСОБА_1 було здійснено у відповідності до законодавства.

Отже, рішенням Малиновського районного суду м. Одесивід 06 липня 2016 року (справа №521/379/16ц) було встановлено, що адміністрацією лікарні не були порушені підстави, строки та порядок звільнення позивачки за прогул без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року були залишені без змін (а.с. 66-67).

Судом встановлено, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року, заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови комісії з реорганізації - головного лікаря ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» Гур`єва А.М. про скасування наказів, поновлення на посаді, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди за нововиявленими обставинами була залишена без задоволення (а.с. 68, 69-72).

Встановлено, що ОСОБА_1 не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, посилаючись на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року, в червні 2020 року звернулась до суду за захистом своїх трудових прав, але з інших підстав, які не були досліджені за її твердженням у цивільній справі №521/379/16ц за її позовом до Голови комісії з реорганізації - головного лікаря ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» Гур`єва А.М. про скасування наказів, поновлення на посаді, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що при постановленні Малиновським районним судом м. Одеси рішення від 06 липня 2016 року, суд виходив з того, що факт її відсутності на робочому місці був підтверджений повідомленням завідуючої приймальним відділенням ОСОБА_3 про її відсутність на роботі 02 вересня 2015 року, актом від 02 вересня 2015 року про її відсутність на робочому місці 02 вересня 2015 року з 08.00 год. до 11 год. 40 хв., складеного за участю голови профспілки, інспектора відділу кадрів та завідуючої відділенням, письмовими поясненнями позивачки, в яких остання визнала факт своєї відсутності на роботі 02 вересня 2015 року без поважної причини, пообіцяла виправитися, а також результатами перевірки Головного управління державної праці в Одеській області скарги ОСОБА_1 , яким встановлено відповідність її звільнення вимогам законодавства.

Але при цьому, за твердженням позивачки, суд при розгляді її позову не взяв до уваги те, що у вересні 2015 року головний лікар ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» ОСОБА_4 зняв її із встановленого графіку чергувань, за яким вона на 0,5 ставки працювала з 2011 року у робочі дні з 15.00 год. до 08.00 год. ранку наступного дня, у вихідні та свята - з 08.00 год. ранку до 08.00 год. ранку наступного дня та змінив режим її роботи на щоденний з 08.00 до 11.51 год., окрім вихідних, не повідомивши її у відповідності до вимог діючого законодавства, чим змінив істотні умови праці.

Отже, за думкою позивачки, у неї не було обов`язку бути присутньою на робочому місці 02 вересня 2015 року, тому її звільнення за прогул є незаконним.

Відповідно до п. 1.4 посадової інструкції лікаря-терапевта приймального відділення ОСОБА_1 , затвердженої наказом головного лікаря від 12 лютого 2013 року, яка була надана до суду позивачкою разом з позовом – лікар-ординатор працює за графіком, затвердженим завідувачем відділенням, заступником головного лікаря лікарні по лікувальній роботі й погодженому з комітетом профспілки лікарні (а.с. 18-21).

Пунктами 2.22, 2.25 посадової інструкції лікаря-терапевта приймального відділення ОСОБА_1 встановлено, що лікар-ординатор відповідно до завдань відділення лікарні зобов`язаний чергувати по лікарні й у прийомному відділені відповідно до графіка, затвердженому заступником головного лікаря лікарні по лікувальній роботі; працювати за графіком. Зміна графіка роботи допускається тільки за згодою завідувача відділенням і заступника головного лікаря лікарні по лікувальній роботі (а.с. 19).

Отже, зі змісту посадової інструкції лікаря-терапевта приймального відділення ОСОБА_1 не вбачається, що при прийнятті її на роботу або згодом графік її роботи був встановлений на визначений строк або безстроково.

Статтею 57 КЗпП встановлено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Відповідно до ст. ст. 58, 59 КЗпП при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Галузевих правил внутрішнього трудового розпорядку» від 18 грудня 2000 року №204-о встановлено, що умови роботи закладу охорони здоров`я затверджуються правилами внутрішнього трудового розпорядку за погодженням із профспілковим комітетом. Один з розділів цих правил присвячується організації праці колективу для забезпечення надання цілодобової та якісної медичної допомоги населенню. У цьому розділі адміністрація може передбачити залучення до чергувань у стаціонарі лікарів амбулаторно-поліклінічних підрозділів. Причому виконання цієї роботи має бути включено до посадових обов`язків зазначених працівників.

Згідно з розділом V вказаного Наказу в закладах охорони здоров`я із цілодобовим режимом роботи застосовується щомісячний облік робочого часу за погодженням із профспілковим комітетом з дотриманням норми робочого часу за обліковий період (місяць, квартал, півріччя). Під час складання графіків роботи та встановлення тривалості змін роботодавець має ураховувати характер і умови праці. Призначати працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. Графіки змінності доводяться до відома працівників, як правило, не пізніше ніж за один місяць до введення в дію.

Зі змісту п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку вбачається, що графіки змінності затверджуються при роботі змінами протягом дня (доби). В інших випадках, коли робота не проводиться змінами, але час початку і закінчення роботи не є постійним або вихідні дні надаються «за змінним графіком», передбачене затвердження графіків роботи. Вони складаються на певний проміжок часу, на певний обліковий період, у межах якого повинна бути дотримана встановлена тривалість робочого тижня. У будь-якому разі повинне забезпечуватися дотримання річного балансу робочого часу. Такі графіки доводяться до відома працівників не пізніш як за місяць до введення їх у дію.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що у приймальному відділенні ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» лікарі працювали згіднографіків роботи, затверджених головою комісії з реорганізації ОСОБА_4 .

Згідно витягу з графіків роботи приймального відділення ДЗ «Дорожня лікарня» ДП «Одеська залізниця» у частині роботи лікаря ОСОБА_1 , підписаного головою комісії з реорганізації ОСОБА_4 , остання повинна була працювати у вересні 2015 року щоденно з 08.00 год. до 11.51 год., окрім вихідних, а саме 1, 2, 3, 4, 7, 8, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 28, 29, 30 (а.с. 23).

З пояснень позивачки, які вона надала на засіданні профкому 08 вересня 2015 року вбачається, що 01 вересня 2015 року їй подзвонила в.о. завідуючої відділенням ОСОБА_5 і попередила її про те, що вона повинна виходити на роботу щоденно з 08.00 год. до 11.51 год. (а.с. 25-28).

Дані пояснення спростовують твердження позивачки про те, що вона не була повідомлена про зміну графіку роботи.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачка також стверджує, що в результаті зміни її графіка роботи змінились істотні умови її праці.

Відповідно до ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Із аналізу ч. 3 ст. 32 КЗпП України слідує, що у разі, коли роботодавець лише за умов зміни в організації виробництва та праці планує змінити систему та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановити або скасувати неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів або найменування посад він має попередити працівника про це не пізніше, ніж за два місяці. Попереджаючи працівника про таку зміну істотних умов праці, роботодавець має чітко зазначити, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попередженні дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

Зі змісту правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 23 березня 2016 року у справі №6-2748цс15, вбачається, що при зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто змін, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.

Зміна істотних умов праці не передбачає ліквідації трудової функції працівника та виведення посади зі штату. Водночас, зміна в організації виробництва і праці, наслідком яких є скорочення штату або чисельності працівників, означає, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться із штатного розпису.

Суд вважає, що зміна графіка роботи не є зміною істотних умов праці, а тому відповідач не повинен був попереджати позивачку про зміну графіка роботи не пізніше, ніж за два місяці, оскільки відповідно до п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку графіки доводяться до відома працівників не пізніш, як за місяць до введення їх у дію.

При цьому, діючим законодавством не передбачено складання наказу про зміну графіка роботи працівників та ознайомлення останніх з ним під розписку.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що оскільки позивачка була повідомлена про зміну графіка її роботи, то вона зобов`язана була його виконувати.

Отже, обставини на які посилається позивачка в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують факт того, що останньою були порушені вимоги трудового законодавства.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція при встановленні фактів судовим рішенням у іншій справі має місце лише тоді, коли в у ній брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (ВС/КЦС №761/29966/16-ц від 18 грудня 2019 року).

За таких обставин, суд вважає, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2016 року (справа №521/379/16ц), залишене без змінухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року, яке набрало законної сили, при розгляді даної справи має преюдиціальне значення, оскільки стосується тих саме сторін та правовідносин.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування запису в трудовій книжці про звільнення задоволенню не підлягають, оскільки її звільнення з роботи відповідало вимогам трудового законодавства і матеріали даної справи не спростовують факту здійснення 02 вересня 2015 року прогулу без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Представником відповідача АТ «Укрзалізниця» у відзиві на позов було заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 158-159).

При розгляді вимог відповідача щодо застосування позовної давності, суд виходить з роз`яснень п. 1.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року встановлено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити й обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення, незалежно від підстав припинення трудового договору. Розглядаючи трудові спори після їх попереднього розгляду в КТС, суд з`ясовує й обговорює додержання і причини пропуску як для десятиденного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, так і тримісячного строку звернення до КТС (ст. 225 КЗпП), якщо останньою він не був поновлений. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Коли пропущений десятиденний строк не буде поновлено, заява, відповідно до ст. 228 КЗпП, залишається без розгляду. Оскільки при пропуску місячного та тримісячного строку в позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи.

За таких обставин, суд вважає, що підстав для застосування строку позовної давності немає.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Судовий збір у справі складає 840,80 грн., який позивачкою при зверненні до суду не сплачено, оскільки вона звільнена від його сплати на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 40, 43, 47, 233, 235 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 12,13, 81, 259, 264, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», регіональної філії «Одеська регіональна філія «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування запису в трудовій книжці про звільнення – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26 січня 2021 року.

Суддя: О.М. Сегеда