Рішення № 94411514, 20.01.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/16668/20

Провадження № 2/521/1126/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Бобуйок І.А.,

секретаря судового засідання – Кушнірук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (зареєстрованою в м. Одесі та Одеській області не значиться) про усунення перешкод в користуванні службовою квартирою шляхом виселення з квартири та встановлення порядку користування, -

В С Т А Н О В И В :

07.10.2020 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просила суд: зобов`язати ОСОБА_2 , не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні службовою квартирою АДРЕСА_3 та виселити його із незаконно займаної службової квартири АДРЕСА_4 без надання іншого жилого приміщення; зобов`язати ОСОБА_3 виконати наступний порядок проживання в службовій квартирі АДРЕСА_3 : позивача розмістити зі своєю дружиною - ОСОБА_4 в кімнаті розміром - 10,2, а ОСОБА_3 в кімнаті розміром -29,1 кв. метра разом з донькою ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 передати ключі від кімнати розміром - 10,2 кв.метра позивачу; не вселяти в службову квартиру сторонніх осіб та родичів без погодження з наймачем; не приводити в службову квартиру, фізичних осіб в якості гостів без отримання згоди від відповідача та стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача - ОСОБА_1 витрати на проведення судового розгляду в сумі - 15 840,80 грн., посилаючись на такі обставини.

Згідно позовної заяви, позивач проживає з донькою дружини у службовій квартирі АДРЕСА_3 , на підставі ордеру на житлове приміщення. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 вселився в квартиру АДРЕСА_3 безпідставно, та разом з ОСОБА_3 заважає позивачу користуватися службовою квартирою, через що, позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою про усунення перешкод в користуванні службовою квартирою шляхом виселення з квартири та встановлення порядку користування.

В судове засідання представник позивача з`явився, просив позовну заяву задовольнити.

В судове засідання представник відповідачки ОСОБА_3 з`явився просив відмовити у задоволенні позовної заяви, відзиву на позов не надав.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився повідомлявся про дату, час та місце належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до змісту ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про припинення дії, яка порушує право.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 на праві власності належить Держаному підприємству Одеська Залізниця, що підтверджується довідкою № 226401164 від 01.10.2020 року з Реєстру прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 118 ЖК УРСР, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЖК УРСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЖК УРСР, на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Судом встановлено, що позивач та ОСОБА_3 вселилися у квартиру АДРЕСА_3 на підставі ордеру на житлове приміщення № 009539 серія ПО від 26.01.2015 року.

Відповідно до ст. 123 ЖК УРСР, порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 61 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно ч. 1 ст. 816 ЦК України, у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов`язків щодо користування житлом.

Згідно ст. 64 ЖК УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Суду не було надано договір найму жилого приміщення між позивачем та ДП Одеська залізниця, а тому суд не може встановити, які особи проживають разом із наймачем. У матеріалах справи наявний лише ордер на житлове приміщення № 009539 серія ПО від 26.01.2015 року, згідно якого до складу сім`ї ОСОБА_1 входять ОСОБА_6 (дружина) та ОСОБА_3 (донька).

Згідно ч. 4 ст. 816 ЦК України, порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.

Відповідно до ст. 817 ЦК України, наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому. Особи, які вселилися у житло відповідно до частини першої цієї статті, набувають рівних з іншими особами прав користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні.

Згідно ст. 47 ЖК УРСР, норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Згідно ст. 48 ЖК УРСР, жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі. Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства. Жиле приміщення може бути надано з перевищенням норми жилої площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира) або призначається для осіб різної статі (частина друга статті 50).

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 50 ЖК УРСР, жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев`ять років, крім подружжя. Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім`ї, двома і більше сім`ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 54 цього Кодексу. Особам похилого віку, а за висновком лікувально-профілактичного закладу також відповідним категоріям інвалідів і хворих на їх прохання жилі приміщення надаються на нижніх поверхах або в будинках з ліфтами.

Стосовно позовної вимоги позивача щодо встановлення порядку проживання в службовій квартирі АДРЕСА_3 , а саме: позивача розмістити зі своєю дружиною - ОСОБА_4 в кімнаті розміром - 10,2, а ОСОБА_3 в кімнаті розміром -29,1 кв. метра разом з донькою ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 передати ключі від кімнати розміром - 10,2 кв.метра позивачу; не вселяти в службову квартиру сторонніх осіб та родичів без погодження з наймачем; не приводити в службову квартиру, фізичних осіб в якості гостів без отримання згоди від відповідача, суд роз`яснює позивачу наступне.

Суду не було надано відомостей щодо підстав вселення до службової квартири третьої особи – ОСОБА_4 та її доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , договір найму житла відсутній.

Суд не може встановити порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, оскільки суду не зрозуміло на яких підставах ОСОБА_4 та її донька вселились до службової квартири, чому відповідач у запропонованому ним порядку визначив проживання доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яка не є їй родичкою, та у яких різниця у віці 11 років, в не ізольованій (прохідній) кімнаті службової квартири.

Стосовно інших вимог порядку користування службовим приміщенням, суд звертає увагу, що вони відносяться до загальних правилами користування житловим приміщенням, що визначені у Житловому кодексі УРСР, а тому суд не вбачає законних підстав для встановлення визначених правил користування житловим приміщенням.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Як регламентує ст. 29 ч.1 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно змісту ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений в здійсненні права власності (ч.2 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як:

- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом;

- виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій;

- абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї.

Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (BUDCHENKO v. UKRAINE, № 38677/06, § 40, ЄСПЛ, від 24 квітня 2014 року).

Суд роз`яснює позивачу, що лише власник квартири під АДРЕСА_3 має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю квартирою, зокрема, шляхом виселення осіб.

Відповідно до відповіді Відділу адресно - довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області (Вхід.№ ЕП - 17810 від 28.10.2020 року) на запит Малиновського районного суду м. Одеси відповідач – ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 04.12.2015 року.

До того ж суду, не було надано ніяких доказів проживання ОСОБА_2 у квартирі під АДРЕСА_3 , а саме, що ОСОБА_2 чинив спроби вселитися до квартири, здійснював оплату за квартиру, що у квартирі наявні особисті речі ОСОБА_2 .

Отже, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги, яка полягає у зобов`язанні ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні службовою квартирою АДРЕСА_3 та виселити його із незаконно займаної службової квартири АДРЕСА_4 без надання іншого жилого приміщення, з огляду на те, що ОСОБА_1 не є власником квартири АДРЕСА_3 , а тому не може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання квартирою АДРЕСА_3 шляхом виселення, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за іншою адресою, докази того, що ОСОБА_2 вселився до квартири під АДРЕСА_3 в матеріалах справи відсутні, а судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує те, що оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв`язку з цим судові витрати за рахунок відповідача не компенсуються.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

На підставі ст. 47 Конституції України, ст. ст. 41, 47, 48, 50, 58, 118, 122, 123 ЖК УРСР, ст. ст. 15,16, 29, 319, 321, 810, 811, 816, 817 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 267, 282, 352 ЦПК України, СУД –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (зареєстрованою в м. Одесі та Одеській області не значиться) про усунення перешкод в користуванні службовою квартирою шляхом виселення з квартири та встановлення порядку користування – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 26.01.2021 року.

СУДДЯ: І.А. Бобуйок