Рішення № 94395194, 17.12.2020, Любешівський районний суд Волинської області

Справа №162/272/20

Номер провадження 2/162/124/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року смт. Любешів

Любешівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Гладіч Н.І.,

за участю секретаря судових засідань Пилипчук Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

АТ КБ "ПриватБанк" 06 квітня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 23 червня 2010 року в сумі 70707,48 грн. та 2102,00 грн. судових витрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що відповідно до укладеного 23 червня 2010 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 договору №б/н відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, чим взяв на себе зобов`язання щомісячно сплачувати кредит, відсотки за його користування, комісію, а також інші витрати згідно договору. Однак у зв`язку з тим, що відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, станом на 11 березня 2020 року виникла заборгованість на загальну суму 70707,48 гривень.

У поданій до суду відповіді на відзив, представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд їх задоволити, стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 16 липня 2020 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Вказала, що у Анкеті-заяві не визначено процентну ставку, не встановлено кредитний ліміт, порядок нарахування пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та строк його повернення (користування ним), не вказано строку дії кредитної картки. Проте, в підписаній відповідачем Анкеті-заяві датою її складення є - 23 червня 2010 року, дата отримання картки - 23 серпня 2010 року.

Зазначила, що за відсутності підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що станом на 30 вересня 2019 року заборгованість за поточним тілом кредиту складала 33014,52 гривень, станом на 11 березня 2020 року - 479,82 гривні, за період користування кредитною картою, з 01 лютого 2011 року по 27 лютого 2020 року, відповідачем сплачено позивачу 111119,65 гривень, що свідчить про відсутність складової заборгованості за вказаним кредитним договором, а саме заборгованості за тілом кредиту, представник відповідача просила суд в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Ухвалою Любешівського районного суду від 07 жовтня 2020 року підготовче провадження в даній цивільній справі - закрито та призначено розгляд справи по суті.

Представником позивача Савіхіною А.М., 14 грудня 2020 року, з порушенням порядку передбаченого ст.49, 189 ЦПК України, подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої остання просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором №б/н від 23 червня 2010 року в розмірі 52054,59 гривень, з яких: 37930,72 гривень - заборгованість за тілом кредиту; в тому числі 37930,72 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14123,87 гривень - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; а також понесені позивачем судові витрати.

В судове засідання на розгляд справи представник позивача АТ КБ "ПриватБанк"Бурець Н.С. не з`явилася. У поданій до суду заяві просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 , у поданій до суду заяві, просила судове засідання проводити без участі відповідача ОСОБА_1 та його захисника, в задоволенні позовних вимог просила суд відмовити повністю.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та не оспорювалось сторонами, що 23 червня 2010 року, відповідачем у даній цивільній справі, ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Згідно якої 23 серпня 2010 року ОСОБА_1 отримав карту, бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка "Універсальна" вказав - 500,00 гривень, Пам`ятка клієнта - ОСОБА_1 вручена не була.

Згідно довідок, наданих суду позивачем, дата відкриття та старт карткового рахунку датовано 23 червня 2010 року. З наявного в Анкеті-заяві запису встановлено, що відповідач ОСОБА_1 картку та ПІН отримав 23 серпня 2010 року.

У поданій позивачем "Справке об условиях кредитования с использованием платежной карты "Кредитка Универсальная" 30 дней льготного периода" наявний підпис та дата підписання документу - 2000.06.23.

З наявних у справі розрахунків заборгованості за договором №б/н від 23 червня 2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 11 березня 2020 року заборгованість відповідача перед Банком становить - 70707,48 грн, яка складається із заборгованості: за поточним тілом кредиту - 479,82 грн; за простроченим тілом кредиту - 37970,97 грн; за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України - 15122,34 грн; по пені - 13291,14 грн; по судовим штрафам - 3843,21 грн..

Станом на 11 березня 2020 року відповідачем у даній цивільній справі було сплачено Банку, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, - 112119,65 гривень.

Так, згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції держава захищає права споживачів.

Частиною першою статті 1 ЦК встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з пунктами 3, 6 частини першої статті 3 ЦК засадами цивільного судочинства зокрема є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до

статті 625 цього Кодексу.

У рішенні №7-рп/2013 від 11 липня 2013 року Конституційний Суд України зокрема зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, дослідивши наявну в матеріалах справи Анкету-заяву суд дійшов висновку, що вона не містить істотних умов, властивих для кредитних договорів, адже в ній фіксується лише намір клієнта оформити платіжну картку. Інші надані банком документи (довідка про умови кредитування з використанням карти "Універсальна", 30 днів пільгового кредиту) містить лише загальну інформацію щодо умов кредитування при використанні цієї картки.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги покликається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини кредитного договору. Протенаявні у матеріалах справи Умови та правила надання банківських послуг, які передбачали сплату процентів, пені, комісій та ін. не містять підпису ОСОБА_1 , а отже, позивачем не доведено, що відповідач, підписуючи Анкету-заяву, погодився на приєднання до цих Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, ознайомившись з ними. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач розумів саме ці умови та погодився з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому, не можна вважати Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку належним доказом та складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Враховуючи вказане, вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, пені та комісії за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, а також штрафів є безпідставними тане підлягають задоволенню.

Також, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк", тобто позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про суму кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору.

Надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитним договором №б/н від 23 червня 2010 року не є належним доказом факту існування та розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, оскільки такий розрахунок сформований банком без підтвердження будь-якими первинними документами.

Той факт, що відповідач є клієнтом АТ КБ "Приватбанк" та користувався картковим рахунком, виписка з якого є в матеріалах справи, не може достовірно свідчити про отримання відповідачем кредитних коштів саме в тому розмірі та на тих умовах, які зазначає АТ КБ "ПриватБанк" у своєму позові. Вказана виписка не підтверджує тої обставини, що відповідач отримав кредитну картку 23 червня 2010 року після підписання Анкети-заяви.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладеного в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц.

Суд не приймає до уваги подану 14 грудня 2020 року позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог та доданий до неї як доказ розрахунок заборгованості, оскільки вони подані поза встановленим Цивільним процесуальним кодексом України строком, тому є неналежними та недопустимими доказами наявності у відповідача ОСОБА_1 вказаного в заяві розміру заборгованості перед позивачем АТ КБ "ПриватБанк" у зв`язку з чим відхиляються судом.

Разом з цим встановлено, що відповідач в даній цивільній справі - ОСОБА_1 фактично отримав та користувався коштами наданими у добровільному порядку позичальником - АТ КБ "ПриватБанк" внаслідок чого виникла заборгованість за поточним тілом кредиту у сумі 479,82 грн.. Проте, за період користування кредитними коштами, станом на 11 березня 2020 року, відповідачем сплачено позивачу - 112119,65 грн, що в 233 рази перевищує суму заборгованості відповідача за поточним тілом кредиту.

Частиною першою статті 81 ЦПК встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд, дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Позивач при поданні позовної заяви сплатив 2102 гривні судового збору, які у зв`язку з відмовою у позові не підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 264, 265, 282 ЦПК, суд-

ухвалив:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 23 червня 2010 року - відмовити.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору при поданні позовної заяви, у розмірі 2102 гривні 00 копійок - залишити за позивачем Акціонерним товариством Комерційного банку "ПриватБанк".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Любешівський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 26 січня 2021 року.

Головуючий: Н.І. Гладіч