Рішення № 94392267, 18.01.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2021 справа № 914/2814/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНДСТРЕМ», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМАР ЛТД», м. Львів

про стягнення 26 434,27 грн

за участю представників:

від позивача: Ратушняк П.В. - адвокат;

від відповідача: Крамар А.О. - адвокат

Обставини розгляду справи.

27.10.2020 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНДСТРЕМ», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМАР ЛТД», м. Львів про стягнення 26 434,27 грн.

Ухвалою від 02.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 30.11.2020.

30.11.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМАР ЛТД» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №34117/20 від 30.11.2020) та клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (вх. №34120/20 від 30.11.2020).

Ухвалою від 30.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи відкладено на 17.12.2020.

15.12.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНДСТРЕМ» надійшло клопотання про долучення документів (вх. №35681/20 від 15.12.2020).

15.12.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМАР ЛТД» надійшло клопотання про долучення документів (вх. №35775/20 від 15.12.2020).

17.12.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМАР ЛТД» надійшла заява про поновлення строків для подання попереднього розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу (вх. №35933/20 від 17.12.2020).

В судовому засіданні 17.12.2020 було оголошено перерву до 23.12.2020.

23.12.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНДСТРЕМ» надійшла відповідь на відзив (вх. №36372/20 від 23.12.2020).

23.12.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМАР ЛТД» надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх. №36382/20 від 23.12.2020).

Ухвалою від 23.12.2020 поновлено відповідачу строк для подання попереднього розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу, розгляд справи відкладено на 11.01.2021.

24.12.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНДСТРЕМ» надійшли пояснення обставин справи (вх. №36517/20 від 24.12.2020).

11.01.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМАР ЛТД» надійшло пояснення з питань, що виникли при розгляді справи (вх. №327/21 від 11.01.2021).

В судовому засіданні 11.01.2021 було оголошено перерву до 18.01.2021.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.11.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір №1249 про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу. За цим договором позивач надав відповідачу відповідні послуги на загальну суму 21 426,89 грн, що підтверджується актами надання послуг. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати за надані послуги не виконав, заборгованість становить 21 426,89 грн. За порушення строків оплати вартості послуг відповідачу нараховано 3 988,71 грн пені, 399,85 грн інфляційних, 618,82 грн 3% річних. Таким чином, просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 26 434,27 грн та судові витрати.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що 18.10.2019 відповідач звернуся до позивача із листом про тимчасове призупинення надання послуг за договором у зв`язку із удосконаленням виробничих процесів. Однак, позивач відповіді на вказаний лист не надав. 25.10.2019 відповідач звернувся до позивача із листами, у яких просив надати пояснення щодо неналежного виконання умов договору. У відповіді на вказані листи позивач надав пояснення щодо причин незабезпечення працівників змінним чистим одягом та відмови щодо проведення ремонту, який мав незначні пошкодження, а також з огляду те, що відправлений одяг не відповідав умовам повернення, заявлено вимогу про компенсацію на підставі п. 6.4. договору. 29.10.2019 під час планової заміни використаного одягу на чистий відповідачем було виявлено розбіжність у маркуванні та найменуванні одиниць одягу, а також завищено вартість наданих послуг. Вказаний одяг було повернуто водію позивача, а на актах зроблено відмітку про розбіжність. 31.10.2019 відповідач повідомив позивача про неналежне виконання ним зобов`язань за договором. Проте, відповіді відповідач не отримав. Зважаючи на вказані обставини, 05.11.2019 відповідач надіслав позивачу лист, у якому повідомив про виявлені порушення умов договору та зазначив про намір розірвати договір в односторонньому порядку на підставі п. 12.1. договору. Не отримавши відповіді від позивача, відповідач листом від 11.11.2019 повторно вказав на неодноразові порушення відповідачем умов договору та наголосив, що попереднім листом відповідач розірвав договір в односторонньому порядку. Крім цього, вказаним листом відповідач вказав на те, що сума заборгованості у розмірі 50 528,71 грн, яка підлягає сплаті позивачу, буде врахована відповідачем у якості відшкодування збитків відповідно до п. 12.2. договору. Відповідач також зазначив, що оскільки договір було припинено ним в односторонньому порядку, то відповідач в подальшому припинив користуватись послугами, а тому акти, які були надані позивачем, відповідачем не підписувались, а заборгованість, які зазначена позивачем за такими актами, є безпідставною.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

06.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНДСТРЕМ» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАМАР ЛТД» (замовник) було укладено договір №1249 про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу (далі - договір).

За цим договором виконавець (позивач) надає замовнику (відповідачу) в тимчасове оплатне користування робочий одяг (далі - одяг), який належить виконавцю на правах власності. Виконавець також приймає на себе зобов`язання з надання послуг доставки, прання і ремонту, а також заміни зношеного одягу, який використовувався за його прямим призначенням (далі - послуги).

Згідно з п. 1.2. договору виконавець має виключне право здійснювати прання та обслуговування наданого одягу.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що цей договір за своєю суттю є змішаним договором у розумінні ч. 2 ст. 628 ЦК України та до нього застосовуються положення законодавства щодо оренди (окрім лізингу) та положення щодо надання послуг.

За умовами п. 2.1 договору одяг надається на підставі заявки замовника - листа примірки (Додаток 1). Всі зміни в кількості наданих одиниць одягу оформлюються на підставі письмової заявки з підписом відповідальної особи та печаткою.

Відповідно до п. 2.2. договору підставою для розрахунків за цим договором є загальна кількість предметів одягу, які виконавець надав у користування замовнику відповідно до листа примірки (додаток 1) та/або замовлення, розміщеного та підтвердженого у системі eLindstrom.

Згідно п. 3.1. договору виконавець зобов`язався надавати замовнику послуги, критерії якості яких узгоджуються сторонами і зазначені в Додатку 6 до цього договору.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що замовник забезпечує передачу використаного одягу для обміну на чистий одяг в узгодженому місці та в узгоджений день тижня, а також можливість вільного доступу до цього одягу для його обміну. Виконавець забирає використаний одяг для обслуговування один раз на тиждень.

Згідно з п. 9.1. договору сума оплати за цим договором визначається кількістю наданого в користування одягу та ціною його обслуговування, що вказана в Додатку 2.

У відповідності до примітки А Додатку 2 до договору ціна послуг включає в себе одяг, доставку, регулярне щотижневе прання та обслуговування, ремонт одягу, заміну зношеного одягу в разі необхідності. Крім того - попередню примірку одягу по фігурі конкретного працівника.

Відповідно до пунктів 9.4, 9.5 договору ціни не включають в себе податок на додану вартість та інші збори податкового характеру. Періодичність виставляння рахунків складає чотири (4) тижні. Виставлені рахунки відсилаються засобами електронного зв`язку на електронну адресу особи замовника відповідальної за оплату наданих послуг. Разом із рахунком замовнику направляються податкова накладна та акт виконаних робіт, який підтверджує надання послуг за цим договором. Сторони визнають, що акти складені в електронному вигляді та підписані електронними цифровими підписами є первинними документами, які підтверджують факт надання послуг за договором.

Послуги вважаються наданими в повному обсязі та без зауважень, якщо протягом 2-х тижнів з моменту відправлення рахунку, податкової накладної та акта, що підтверджує надання послуг, замовник не пред`явив жодних письмових претензій щодо якості наданих послуг (пункт 9.6 договору).

Згідно з п. 9.7. договору оплата за надані послуги здійснюється замовником в гривнях шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Термін оплати наданих послуг - 14 днів із дати виставлення рахунку.

Пунктом 12.1. договору встановлено, що замовник має право розірвати цей договір в односторонньому порядку без будь-яких зобов`язань щодо виплати відшкодування за умови, якщо виконавець неодноразово порушує свої договірні зобов`язання і ситуація не виправляється після трьох (3) письмових повідомлень замовника.

Замовник також має право на отримання відшкодування від виконавця за прямі та фактичні збитки, які були завдані у зв`язку з необхідністю переукладення договору про надання послуг, викликані порушенням цього договору. При цьому, сума відшкодування не повинна перевищувати суми вартості послуг, що вказана у цьому договорі за останні (2) місяці. В такому випадку одяг залишається власністю виконавця. Сплата виконавцем будь-яких інших компенсацій у зв`язку з розірванням цього договору не передбачається (п. 12.2. договору).

Відповідно до п. 12.3 договору сторони домовились, що виконавець має право розірвати цей договір у разі, якщо замовник не оплачує рахунки у встановлений термін більше 3 (трьох) разів.

У Додатку 2 до договору сторони погодили ціну та інші виплати за обслуговування наданого в користування робочого одягу.

За твердженнями позивача, ним було надано відповідачу відповідні рахунки на оплату та акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 21 426,89 грн, а саме:

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №133282 від 07.10.2019 на суму 1 214,93 грн;

- рахунок на оплату №133282 від 07.10.2019 на суму 1 214,93 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №134584 від 07.10.2019 на суму 7 381,91 грн;

- рахунок на оплату №134584 від 07.10.2019 на суму 7 381,91 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №135837 від 04.11.2019 на суму 922,85 грн;

- рахунок на оплату №135837 від 04.11.2019 на суму 922,85 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №137214 від 04.11.2019 на суму 4 278,28 грн;

- рахунок на оплату №137214 від 04.11.2019 на суму 4 278,28 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №137870 від 02.12.2019 на суму 824,47 грн;

- рахунок на оплату №137870 від 02.12.2019 на суму 824,47 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №140312 від 02.12.2019 на суму 2 623,25 грн;

- рахунок на оплату №140312 від 02.12.2019 на суму 2 623,25 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №143198 від 30.12.2019 на суму 897,07 грн;

- рахунок на оплату №143198 від 30.12.2019 на суму 897,07 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №143537 від 30.12.2019 на суму 592,92 грн;

- рахунок на оплату №143537 від 30.12.2019 на суму 592,92 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №144334 від 27.01.2020 на суму 897,07 грн;

- рахунок на оплату №144334 від 27.01.2020 на суму 897,07 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №147586 від 24.02.2020 на суму 897,07 грн;

- рахунок на оплату №147586 від 24.02.2020 на суму 897,07 грн;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №150595 від 23.03.2020 на суму 897,07 грн;

- рахунок на оплату №150595 від 23.03.2020 на суму 897,07 грн;

Позивач зазначив, що вказані вище рахунки на оплату та акти були підписані ним електронним цифровим підписом, акти надсилалися за допомогою програми M.E.Doc, а також як додатки до надісланих на адресу ТзОВ «КРАМАР ЛТД» претензій.

Матеріалами справи підтверджується звернення ТзОВ «ЛІНДСТРЕМ» до ТзОВ «КРАМАР ЛТД» із претензіями за вих. №П-279 від 11.12.2019 на суму 17 245,69 грн; за вих. №397 від 20.01.2020 на суму 18 735,68 грн; за вих. №П-676 від 03.06.2020 на суму 21 426,89 грн (докази направлення вказаних претензій ТОВ «ЛІНДСТРЕМ» та їх отримання ТзОВ «КРАМАР ЛТД» містяться у матеріалах справи).

Разом з претензією за вих. №П-676 від 03.06.2020 ТзОВ «ЛІНДСТРЕМ» надіслало ТзОВ «КРАМАР ЛТД» повідомлення про розірвання договору на підставі п. 12.3 договору.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за надані послуги, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 21 426,89 грн основного боргу, 3 988,71 грн пені, 399,85 грн інфляційних, 618,82 грн 3% річних.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, а також умови договору, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин містить ознаки договору оренди та договору про надання послуг.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як було вказано вище, за умовами договору підставою для розрахунків за цим договором є загальна кількість предметів одягу, які виконавець надав у користування замовнику; виконавець разом із рахунком направляє замовнику податкову накладну та акт надання послуг, який підтверджує надання послуг за цим Договором.

Суд встановив, що позивачем було надано (надіслано) відповідачу рахунки на оплату та акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 21 426,89 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 21 426,89 грн підписувалися позивачем та надавалися відповідачу в програмі M.E.Doc. Зокрема, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №133282 від 07.10.2019 на суму 1 214,93 грн, №134584 від 07.10.2019 на суму 7 381,91 грн, №135837 від 04.11.2019 на суму 922,85 грн було підписано сторонами електронними цифровими підписами та скріплені електронними цифровими печатками.

Судом також встановлено, що позивачем разом з претензією за вих. №П-279 від 11.12.2019 відповідачу було надіслано рахунки на оплату №133282 від 07.10.2019 на суму 1 214,93 грн, №134584 від 07.10.2019 на суму 7 381,91 грн, №135837 від 04.11.2019 на суму 922,85 грн, №137214 від 04.11.2019 на суму 4 278,28 грн, №137870 від 02.12.2019 на суму 824,47 грн, №140312 від 02.12.2019 на суму 2 623,25 грн та акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №133282 від 07.10.2019 на суму 1 214,93 грн, №134584 від 07.10.2019 на суму 7 381,91 грн, №135837 від 04.11.2019 на суму 922,85 грн, №137214 від 04.11.2019 на суму 4 278,28 грн, №137870 від 02.12.2019 на суму 824,47 грн, №140312 від 02.12.2019 на суму 2 623,25 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією опису вкладення у лист №0303710692621. Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ «Укрпошта», поштове відправлення з даним штрихкодовим ідентифікатором було вручено відповідачеві 23.12.2019.

Також разом з претензією за вих. №397 від 20.01.2020 відповідачу було надіслано повторно рахунки на оплату та акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які надсилалися разом із вищевказаною претензією, а також рахунки на оплату №143198 від 30.12.2019 на суму 897,07 грн, №143537 від 30.12.2019 на суму 592,92 грн та акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №143198 від 30.12.2019 на суму 897,07 грн, №143537 від 30.12.2019 на суму 592,92 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією опису вкладення у лист №0303704847400. Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ «Укрпошта», поштове відправлення з даним штрихкодовим ідентифікатором було вручено відповідачеві 27.01.2020.

Разом з претензією за вих. №П-676 від 03.06.2020 відповідачу було надіслано повторно рахунки на оплату та акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які надсилалися разом із вищевказаними претензіями, а також рахунки на оплату 144334 від 27.01.2020 на суму 897,07 грн, №147586 від 24.02.2020 на суму 897,07 грн, №150595 від 23.03.2020 на суму 897,07 грн та акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №144334 від 27.01.2020 на суму 897,07 грн, №147586 від 24.02.2020 на суму 897,07 грн, №150595 від 23.03.2020 на суму 897,07 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією опису вкладення у лист №0303712885672. Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ «Укрпошта», поштове відправлення з даним штрихкодовим ідентифікатором було вручено відповідачеві 12.06.2020.

Як зазначено вище, за умовами пункту 9.6 договору послуги вважаються наданими в повному обсязі та без зауважень, якщо протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання рахунку, податкової накладної та акту, що підтверджує надання послуг, замовник не пред`явив жодних письмових претензій щодо якості наданих послуг.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача зауважень до якості наданих позивачем послуг, їх кількості, обсягу або наявності ненаданих позивачем послуг.

Судом встановлено, що відповідач в порядку пунктів 3.2, 4.3 договору, не висував позивачу будь-яких претензій щодо затримки здійснення доставки одягу, виявлення невідповідності одягу тощо.

Враховуючи вищевикладене, в силу положень пункту 9.6 договору, послуги за договором на загальну суму 21 426,89 грн вважаються наданими позивачем та прийнятими відповідачем за первісним позовом.

Крім того, як встановлено судом, позивачем було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, а саме: №2059 від 07.10.2019, №2184 від 07.10.2019, №2161 від 04.11.2019, №2296 від 04.11.2019, №2251 від 02.12.2019, №2403 від 02.12.2019, №5158 від 30.12.2019, №5324 від 30.12.2019, №685 від 27.01.2020, №730 від 24.02.2020, №817 від 23.03.2020 (копії квитанцій про реєстрацію вказаних податкових накладних містяться у матеріалах справи), які складено позивачем за результатами надання відповідачу послуг, в яких відображено вартість наданих ТзОВ «Ліндстрем» послуг.

Згідно з пунктами 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Таким чином, відповідач мав доступ до зареєстрованих позивачем податкових накладних, а також змогу включити суму ПДВ до податкового кредиту.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 817/537/17, презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 9.9. договору у випадку порушення строків оплати послуг виконавець має право отримати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку із простроченням відповідачем оплати вартості послуг, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 988,71 грн пені, 399,85 грн інфляційних, 618,82 грн 3% річних.

Позивач у позовній заяві та розрахунку позовних вимог зазначив, що датами, з яких виникло прострочення відповідача є 15-тий день з дати виставлення рахунку, а саме: рахунку на оплату №133282 від 07.10.2019 на суму 1 214,93 грн - 21.10.2019, рахунку на оплату №134584 від 07.10.2019 на суму 7 381,91 грн - 21.10.2019, рахунку на оплату №135837 від 04.11.2019 на суму 922,85 грн - 18.11.2019, рахунку на оплату №137214 від 04.11.2019 на суму 4 278,28 грн - 18.11.2019, рахунку на оплату №137870 від 02.12.2019 на суму 824,47 грн - 16.12.2019, рахунку на оплату №140312 від 02.12.2019 на суму 2 623,25 грн - 16.12.2019, рахунку на оплату №143198 від 30.12.2019 на суму 897,07 грн - 13.01.2020, рахунку на оплату №143537 від 30.12.2019 на суму 592,92 грн - 13.01.2020, рахунку на оплату №144334 від 27.01.2020 на суму 897,07 грн - 10.02.2020, рахунок на оплату №147586 від 24.02.2020 на суму 897,07 грн - 09.03.2020, рахунку на оплату №150595 від 23.03.2020 на суму 897,07 грн - 06.04.2020.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що в ті дати, які зазначені позивачем, було виставлено відповідачу рахунки на оплату. Таким чином, підстав вважати, що після 14-денного строку від цих дат у відповідача виникло прострочення, у суду нема.

Долучені позивачем до матеріалів справи повідомлення про доставку документа адресату, які сформовано програмою M.E.Doc, не можуть бути взяті судом до уваги як докази надіслання відповідних рахунків на оплату, оскільки як вбачається із змісту останніх, вони не підтверджують надіслання та отримання відповідачем файлів, що містять в собі чи являються рахунками на оплату за відповідний період.

Водночас, як зазначалося вище, позивач також разом із претензіями надсилав позивачу рахунки на оплату, зокрема, разом з претензією за вих. №П-279 від 11.12.2019, яка була отримана відповідачем 23.12.2019, останньому було надіслано рахунки на оплату вартості послуг, загальний розмір яких становив 17 245,69 грн, разом з претензією за вих. №397 від 20.01.2020, яка була отримана відповідачем 27.01.2020, останньому було надіслано рахунки на оплату вартості послуг, загальний розмір яких становив 1 489,99 грн, разом з претензією за вих. №П-676 від 03.06.2020, яка була отримана відповідачем 12.06.2020, останньому було надіслано рахунки на оплату вартості послуг, загальний розмір яких становив 2 691,21 грн.

Таким чином, з огляду на те, що відповідач отримав рахунки на оплату вартості послуг, загальний розмір яких становив 17 245,69 грн, 23.12.2019, прострочення відповідача щодо сплати 17 245,69 грн виникло з 06.01.2020. Також зважаючи на те, що відповідач отримав рахунки на оплату вартості послуг, загальний розмір яких становив 1 489,99 грн, 27.01.2020, прострочення відповідача щодо сплати 1 489,99 грн виникло з 10.02.2020, та також на те, що відповідач отримав рахунки на оплату вартості послуг, загальний розмір яких становив 2 691,21 грн, 12.06.2020, прострочення відповідача щодо сплати 2 691,21 грн виникло з 26.06.2020.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, у відповідності з вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати вартості послуг на суму 17 245,69 грн, прострочення щодо сплати яких виникло 06.01.2020, припиняється 06.07.2020, та послуг на суму 1 489,99 грн, прострочення щодо сплати яких виникло 10.02.2020, припиняється 10.08.2020, тобто через шість місяців з дня коли зобов`язання мало бути виконаним.

З урахуванням дати виникнення прострочення та з огляду на вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, судом здійснено перерахунок пені, яка після перерахунку ((17 245,69 ? 27% / 365 ? 25 (з 06.01.2020 по 30.01.2020) + (17 245,69 ? 22% / 365 ? 10 (з 31.01.2020 по 09.02.2020) + (18 735,68 ? 22% / 365 ? 32 (з 10.02.2020 по 12.03.2020) + (18 735,68 ? 20% / 365 ? 42 (з 13.03.2020 по 23.04.2020) + (18 735,68 ? 16% / 365 ? 49 (з 24.04.2020 по 11.06.2020) + (18 735,68 ? 12% / 365 ? 14 (з 12.06.2020 по 25.06.2020) + (21 426,89 ? 12% / 365 ? 11 (з 26.06.2020 по 06.07.2020) + (4 181,20 ? 12% / 365 ? 35 (з 07.07.2020 по 10.08.2020) + (2 691,21 ? 12% / 365 ? 71 (з 11.08.2020 по 20.10.2020)) повинна становити 1 892,51 грн.

Судом з урахуванням дати виникнення прострочення здійснено перерахунок також 3% річних та інфляційних. Після проведеного судом перерахунку розмір 3% річних ((17 245,69 ? 3% / 365 ? 35 (з 06.01.2020 по 09.02.2020) + (18 735,68 ? 3% / 365 ?? 137 (з 10.02.2020 по 25.06.2020) + (21 426,89 ? 3% / 365 ? 117 (з 26.06.2020 по 20.10.2020)) повинен становити 466,63 грн.

Розмір інфляційних після проведеного перерахунку ((17 245,69 ? 1,027 (з 06.01.2020 по 20.10.2020) + (1 489,99 ? 1,025 (з 10.02.2020 по 20.10.2020) + (2 691,21 ? 1,007 (з 26.06.2020 по 20.10.2020)) повинен становити 525,32 грн. Оскільки позивач не скористався своїм правом на збільшення позовних вимог в частині донарахованих сум інфляційних в порядку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 46 ГПК України, до задоволення підлягають інфляційні в сумі 399,85 грн, тобто в межах заявлених ним позовних вимог.

Судом не беруться до уваги доводи відповідача з огляду на наступне.

За загальним правилом, установленим частиною першою статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини третьої статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.

Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов`язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.

Так, за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.

Як зазначалося вище, у п. 12.1. договору зазначено, що замовник має право розірвати цей договір в односторонньому порядку без будь-яких зобов`язань щодо виплати відшкодування за умови, якщо виконавець неодноразово порушує свої договірні зобов`язання і ситуація не виправляється після трьох (3) письмових повідомлень замовника.

Відповідач у запереченнях зазначив, що відповідно до п. 12.1. договору відповідачем було прийнято рішення про розірвання договору. Повідомлення про неодноразове неналежне виконання умов договору та лист, яким було повідомлено позивача про розірвання договору, надсилалися відповідачем на електронну адресу позивача, на підтвердження чого відповідачем було долучено скріншоти монітора комп`ютера на паперових носіях (як паперова копія).

Згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (ч. 3 ст. 96 ГПК України).

Представник позивача у поясненнях зазначив, що жодних повідомлень від відповідача щодо розірвання договору, підстав такого розірвання, дати розірвання на адресу позивача не надходило, а договір діяв до моменту розірвання позивачем в односторонньому порядку через відсутність оплати рахунків до договору.

Слід також зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що договір було припинено відповідачем в односторонньому порядку, зокрема, докази на підтвердження того, що відповідачем було вчинено дії щодо повернення залишків одягу чи дії щодо їх викупу, тощо.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що договір в односторонньому порядку відповідачем не був розірваний.

Суд вважає також за необхідне зазначити, що відповідно до п. 9.6 договору послуги вважаються наданими в повному обсязі та без зауважень, якщо протягом 2-х тижнів з моменту відправлення рахунку, податкової накладної та акта, що підтверджує надання послуг, замовник не пред`явив жодних письмових претензій щодо якості наданих послуг.

Водночас, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт незгоди відповідача з обсягом та якістю наданих позивачем послуг.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 203 ГК України, господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, за змістом статей 203 ГК України, 601 ЦК України зарахування являє собою спосіб припинення зобов`язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов`язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим припущення про можливість зарахування підлягає спростуванню у тому чи іншому випадку стороною, яка отримала заяву про зарахування. Предметом доказування такого спростування буде достатньо обґрунтоване посилання на обставину, яка робить вимогу непридатною до зарахування.

Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов`язання (наприклад, за відсутністю зобов`язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов`язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна зі сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов`язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду.

В силу п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв`язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Однак, відповідачем не представлено доказів, які б доводили факт заподіяння збитків у зв`язку з, на думку відповідача, неналежним виконанням позивачем умов договору, не обґрунтовано доказами розмір збитків.

З урахуванням того, що між сторонами існує спір щодо наявності обов`язку сплатити заборгованість за надані послуги, надіслання відповідачем повідомлення про можливе зарахування зустрічних однорідних вимог не припиняє відповідно до закону його обов`язку щодо своєчасного перерахування грошових коштів за отримані за договором послуги.

Слід також зазначити, що невизначеність та відсутність доказів на підтвердження розміру заподіяних збитків, відсутність визначеного строку виконання позивачем зобов`язання щодо відшкодування розміру заподіяних збитків виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 601 ЦК України та, як наслідок, вказує на передчасність висновку про припинення зобов`язання відповідача щодо оплати вартості послуг шляхом зарахування зустрічної вимоги відповідача про сплату збитків.

З огляду на викладене, відсутні підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Суд вважає також за необхідне зазначити, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду із позовом про стягнення з позивача збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 21 426,89 грн основного боргу, 1 892,51 грн пені, 399,85 грн інфляційних, 466,63 грн 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати (судовий збір) по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Позивачем у позовній заяві було заявлено клопотання про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Представником позивача заявлено клопотання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 120,00 грн. Також представником відповідача заявлено клопотання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

З огляду на викладене, з метою створення для сторін належних умов для подання доказів на підтвердження своїх доводів щодо належного розміру витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, беручи до уваги клопотання представників сторін, суд вважає за необхідне призначити на 28.01.2021 о 11:30 год. судове засідання для вирішення питання про витрати на професійну правничу допомогу та зобов`язати сторони на протязі 5 днів після ухвалення рішення суду подати суду докази щодо понесених витрат у справі.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМАР ЛТД», м. Львів, вул. Д.Апостола, 16, літ. Х-1 (ідентифікаційний код 38978420) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНДСТРЕМ», м. Київ, вул. Віскозна, буд. 8 (ідентифікаційний код 34355058) 21 426,89 грн основного боргу, 1 892,51 грн пені, 399,85 грн інфляційних, 466,63 грн 3% річних, 1 923,12 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Призначити на 28.01.2021 о 11:30 год. судове засідання для вирішення питання про судові витрати. Зобов`язати сторони на протязі 5 днів після ухвалення рішення суду подати письмові докази понесених ними судових витрат, копії таких доказів надіслати одна одній, докази надіслання надати суду.

5. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 18.01.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 25.01.2021.

Суддя А.Б. Мазовіта