Рішення № 94392021, 26.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2021Справа № 910/18614/20Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп", м. Київ

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ

в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ

про стягнення 45 039,05 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.11.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач) суми 3% річних в розмірі 8 293,35 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 36 745,70 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №53-129-01-18-01629 від 13.11.2018 року в частині розрахунку за поставлений позивачем товар.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала суду від 27.11.2020 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105476211014 ухвалу суду від 27.11.2020 про відкриття провадження у справі отримав 03.12.2020 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 18.12.2020 року (включно).

04.01.2021 року (з пропущенням встановленого судом строку) відповідачем було подано до суду відзив в якому він зазначає, що позивачем невірно обраховано 3% річних, оскільки за розрахунком відповідача ця сума становить 1 992,88 грн.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Приписами частин 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Однак, відповідачем до відзиву не додано відповідне клопотання про поновлення пропущеного ним процесуального строку, оскільки відзив відповідачем подано до суду вже після 18.12.2020 року, а саме 04.01.2021 року.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи клопотання відповідача про поновлення пропущеного ним процесуального строку, відзив поданий відповідачем, долучається до матеріалів справи без надання йому відповідної правової оцінки.

16.01.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що здійснені позивачем в позовній заяві розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірними.

Правом на подачу до суду заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.11.2018 року між відповідачем (покупець) та позивачем (постачальник) укладено Договір поставки №53-129-01-18-01629 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначних у Договорі, поставити світлі нафтопродукти (далі - продукція) виробництва ВАТ Мозирський НПЗ» (Республіка Білорусь), АТ «Укргазвидобування» (Україна) для потреб ВП «Рівненської АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов`язується порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в специфікаціях (далі - специфікації), які є невід`ємною частиною Договору. (пункт 1.2. Договору).

Сума Договору складає 3 861 253,32 грн, у тому числі ПДВ 20% - 643 542,22 грн. (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору оплата поставленої продукції за специфікаціями здійснюється покупцем за кожну партію, що поставляється, протягом 10 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача. (п. 5.4. Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.06.2019 року, а в частині оплати за поставлену продукцію, до повного розрахунку. (п. 10.1. Договору).

Специфікацією №1 до Договору сторони погодили найменування продукції, кількість ціну та строки поставки.

Як вказує позивач, ним, на виконання умов Договору, було поставлено відповідачу продукцію на суму в розмірі 3 710 910,96 грн на підставі наступних видаткових накладних:

- №РН-0005123 від 22.11.2018 року на суму 867 526,32 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ №041-35/1858 від 22.11.2018 року);

- №РН-0005124 від 22.11.2018 року на суму 621 710,40 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ №041-35/1858-1 від 22.11.2018 року);

- №РН-0005206 від 27.11.2018 року на суму 889 776,00 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ №041-35/1901 від 28.11.2018 року);

- №РН-0005295 від 29.11.2018 року на суму 465 844,80 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ №041-35/1931 від 30.11.2018 року);

- №РН-0005296 від 29.11.2018 року на суму 866 053,44 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ №041-35/1932 від 30.11.2018 року).

Відповідачем здійснено оплату продукції на суму в розмірі 3 710 910,96 грн, згідно наступних платіжних доручень:

- №2890_СМ022/396 від 22.12.2018 року на суму 465 844,80 грн по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1931 від 30.11.2018 року;

- №2891_СМ022/400 та №2892_СМ020/459 від 22.12.2018 року на суму 866 053,44 грн по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1932 від 30.11.2018 року;

- №54_IG005/259 від 16.01.2019 року на суму 621 710,40 грн по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1858-1 від 22.11.2018 року;

- №74_ІН031/890 від 17.01.2019 року на суму 867 526,32 грн по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1858 від 22.11.2018 року;

- №77_ІН031/891 від 17.01.2019 року на суму 889 776,00 грн по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1901 від 28.11.2018 року.

Вимогою б/н від 27.07.2019 року, яка адресована відповідачу, позивач вимагав сплати нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Як зазначає позивач, відповіді від відповідача отримано не було, що стало причиною звернення до суду з вимогою про стягнення з останнього суми 3% річних в розмірі 8 293,35 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 36 745,70 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір поставки №53-129-01-18-01629 від 13.11.2018 року належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором поставки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу продукції на загальну суму 3 710 910,96 грн, що підтверджується зазначеними вище видатковими накладними та актами приймання-передачі ТМЦ.

Як передбачено п. 4.2. Договору сторони погодили, що оплата поставленої продукції за специфікаціями здійснюється покупцем за кожну партію, що поставляється, протягом 10 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, оплата вартості продукції відповідачем повинна була бути здійснена в наступні строки:

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1858 від 22.11.2018 року - до 06.12.2018 року;

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1858-1 від 22.11.2018 року - до 06.12.2018 року;

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1901 від 28.11.2018 року - до 12.12.2018 року;

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1931 від 30.11.2018 року - до 14.12.2018 року;

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1932 від 30.11.2018 року - до 14.12.2018 року.

Як встановлювалось судом вище, відповідачем здійснено оплату продукції за вказаними актами, але з порушенням визначених Договором строків, а саме:

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1931 від 30.11.2018 року оплата здійснена 22.12.2018 року;

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1932 від 30.11.2018 року оплата здійснена 22.12.2018 року;

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1858-1 від 22.11.2018 року оплата здійснена 16.01.2019 року;

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1858 від 22.11.2018 року оплата здійснена 17.01.2019 року;

- по Акту приймання-передачі ТМЦ №041-35/1901 від 28.11.2018 року оплата здійснена 17.01.2019 року.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

З огляду на таке, суд зазначає, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

Позиція викладена Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду №910/13071/19 від 20.11.2020 року.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційної складової суми заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому, позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню на суму в розмірі 8 293,35 грн 3% річних та 36 742,70 грн інфляційних втрат, за вірно визначений позивачем період.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір, у розмірі 2 102,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код 26251923, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 31) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп» (ідентифікаційний код 39039648, місцезнаходження: 01010, м. Київ, пров. Хрестовий, буд. 2, офіс 405) суму 3% річних в розмірі 8 293,35 грн (вісім тисяч двісті дев`яносто три гривни 35 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 36 745,70 грн (тридцять шість тисяч сімсот сорок п`ять гривень 70 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.М. Морозов