Рішення № 94392019, 26.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2021Справа № 910/15210/20Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮАЖ"

прос. Перемоги 89-А, м. Київ 115, 03115

до Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху"

вул. Чистяківська,19-а, м. Київ 62, 03062

про стягнення 152 837,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮАЖ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" про стягнення 152 837,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що статтею 1194 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Під час вчинення ДТП водій ОСОБА_1 (надалі - Третя особа), керуючи транспортним засобом «МАЗ» (державний номерний знак: НОМЕР_1 ), який належить на праві власності Комунальному підприємству «Центр організації дорожнього руху» та перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, а відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, тому саме на відповідача покладається обов`язок відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховим лімітом за шкоду майну, що складає суму в розмірі 152 837,01 грн., внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

29.10.2020 від Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" надійшов відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю та заявляє клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Стосовно клопотання про розгляд справи з викликом сторін суд зазначає наступне.

Суд, розглянувши клопотання Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, приходить до висновку, що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи предмет та підстави позову, подані докази, Судом встановлено, що предметом позову у даній справі є стягнення 152 837,01 грн. збитків, завданих джерелом підвищеної небезпеки, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін.

02.11.2020 Комунальним підприємством "Центр організації дорожнього руху" подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія».

Стосовно клопотання відповідача про залучення Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, суд зазначає наступне. Суд, розглянувши вказане клопотання Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" приходить до висновку, що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Водночас суд зазначає, що з поданої заяви не вбачається та заявником не обґрунтовано, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», оскільки Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» вже здійснено виплату страхового відшкодування в межах максимального ліміту на суму 100 000,00 грн.

Отже, дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, ураховуючи обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», суд дійшов висновку, що рішення, прийняте за наслідками розгляду даного спору, не вплине на права та обов`язки Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія».

Окрім того, відповідачем подано клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Суд, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, наявність у матеріалах справи висновку експертного автотоварознавчого дослідження №09-07-2020 від 15.07.2020, котре прийняте судом, дійшов висновку, що для вирішення спору у суду відсутня потреба у проведенні експертизи у даній справі.

З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі експертизи.

09.11.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮАЖ" надійшла відповідь на відзив.

13.11.2020 від Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

16.11.2020 відповідачем подано додаткові документи по справі.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

11 червня 2020 року о 12 год. 35 хв. ОСОБА_1 (надалі - Третя особа), керуючи транспортним засобом «МАЗ» (державний номерний знак: НОМЕР_1 ), який належить на праві власності Комунальному підприємству «Центр організації дорожнього руху» (надалі - Відповідач), рухаючись в м. Києві по бул. Дружби Народів, е/о № 208, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Touareg» (державний номерний знак: НОМЕР_2 , що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛЮАЖ».

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2016 року но справі №757/26112/20-п ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема порушення п. 2.3(6), п. 13.1 Правил дорожнього руху України.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем та підтверджено матеріалами справи, в результаті винних дій ОСОБА_1 , які призвели до виникнення дорожньо-транспортної пригоди, автомобілю «Volkswagen Touareg» (державний номерний знак: НОМЕР_2 було спричинено низку механічних пошкоджень, тим самим завдано Позивачу збитків.

Як зазначає позивач, розмір збитків, яких зазнало Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮАЖ» в результаті пошкодження транспортного засобу «Volkswagen Touareg» (державний номерний знак: НОМЕР_2 під час зазначеної дорожньо-транспортної пригоди згідно Висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 09-07-2020 від 15 липня 2020 року, складеного судовим експертом Опанасюк О.Є. складає 199 637,01 грн.

За умовами п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Згідно з умовами полісу № АО/3436257 ліміт страхової відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 100 000,00 грн., а франшиза 0,00 грн.

03.08.2020 року на підставі платіжного доручення № 25792 Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» здійснило виплату страхового відшкодування ТОВ "ЛЮАЖ" в розмірі 100 000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що страхове відшкодування, що було виплачене Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» у розмірі 100 000,00 грн. лише частково покриває заподіяний матеріальний збиток завданий власнику автомобіля Volkswagen Touareg, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , тому невідшкодована частина заподіяної шкоди, за розрахунком позивача, становить 99 637,01 грн., виходячи з розрахунку: 199 637,01 грн. (витрати, яких особа зазнала в зв`язку з пошкодженням транспортного засобу) - 100 000 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) = 99 637,01 грн.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Транспортний засіб «МАЗ» (державний номерний знак: НОМЕР_1 ) належить на праві власності Комунальному підприємству «Центр організації дорожнього руху» та, як зазначено у Постанові Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2016 року по справі № 757/26112/20-п, ОСОБА_1 займає посаду водія у Комунальному підприємстві «Центр організації дорожнього руху».

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 статті 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Дана позиція закріплена також в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", у відповідності до якого відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Таким чином, частина 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, заподіяну їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв`язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття:

а) перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"),

б) завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 911/2589/17 та від 27.04.2018 у справі № 910/9029/17 та в постановах Вищого господарського суду України від 04.04.2017 у справі № 904/8646/16 та від 16.02.2016 у справі №910/13767/15

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, в силу вимог ст. 1194 Цивільного кодексу України для визначення різниці між відшкодованою страховою виплатою та фактичним розміром шкоди обов`язковим є встановлення саме розміру завданої шкоди майну потерпілого.

В даному випадку, відповідач, як роботодавець винної у скоєнні ДТП особи, є відповідальним за збиток, заподіяний автомобілю Volkswagen Touareg, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , в результаті його пошкодження під час ДТП 11.06.2020 року.

Суд вважає, що стаття 1194 Цивільного кодексу України чітко встановлює обов`язок особи (в даному випадку Комунальному підприємству «Центр організації дорожнього руху») сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості у вигляді різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) перед позивачем, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача в частині стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 99 637,01 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Щодо витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі 4 000,00 грн. суд зазначає наступне.

На підтвердження понесених витрат у зазначеному розмірі позивач надав договір про проведення автотоварознавчої експертизи №09/07-2020 від 09.07.2020, акт виконаних робіт від 14.07.2020 та копію платіжного доручення від 14.07.2020 №3891 на суму 4 000,00 грн.

Суд наголошує, що чинне процесуальне законодавство надає можливість отримати висновок експерта на замовлення учасника справи без ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3 ст. 98 ГПК України).

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

За змістом ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Суд наголошує, що чинне процесуальне законодавство надає можливість отримати висновок експерта на замовлення учасника справи без ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3 ст. 98 ГПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).

При цьому належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Оцінюючи висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 09-07-2020 від 15 липня 2020 року, суд вважає, що зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи. У висновку зазначено, що відповідно до вимог частини 5 статті 101 ГПК України експерт обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 Кримінального кодексу України.

У той же час, висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 09-07-2020 від 15 липня 2020 року, складений кваліфікованим атестованим судовим експертом Опанасюк Олександром Євгеновичем, свідоцтво №2029 від 23.06.2020.

За таких обставин висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 09-07-2020 від 15 липня 2020 року приймається судом в якості належного та допустимого доказу.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає обґрунтованими та доведеними доводи щодо стягнення з відповідача суми 4 000,00 грн. за складання висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 09-07-2020 від 15 липня 2020 року, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про відшкодування вартості оренди транспортного засобу у розмірі 49200,00 грн. суд зазначає наступне.

Як вказує позивач, для відновлення свого порушеного права внаслідок дорожньо-транспортної пригоди Позивачем на час неможливого використання транспортного засобу «Volkswagen Touareg» (державний номерний знак: НОМЕР_2 ) було укладено Договір оренди транспортного засобу та на період з 16.06.2020р. до 15.09.2020р. було взято в оренду транспортний засіб аналогічного класу та схожого за технічними характеристиками, загальна вартість оренди транспортного засобу склала 49 200,00 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог у вказаній частині зазначає, що жоден з видів діяльності позивача, зазначений як у виписці з ЄДРПОУ від 03.02.2015, так і у роздруківці відомостей з ЄДРПОУ, що знаходяться в публічному доступі, з діяльністю, що потребує використання легкового автомобіля, не пов`язаний. Окрім цього, відповідач вказує, що строк оренди транспортного засобу складає 3 місяці, проте ремонт пошкодженого транспортного засобу, відповідно до кількості годин, вказаних в ремонтній калькуляції, не перевищує тижня.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним нормативно-правовим актом, яким визначено вичерпний перелік шкоди заподіяної в результаті ДТП. Статті 28 та 29 вказаного Закону положень щодо вартості витрат на оренду транспортного засобу у зв`язку з неможливістю використання внаслідок ДТП власного транспортного засобу не містять.

Норми ч. 2 ст. 22 ЦКУ та ст. 224 ГКУ є нормами загальних нормативно-правових актів, у той час як положення ст. 28 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" - є приписами спеціального нормативно- правового акту, яким визначено вичерпний перелік шкоди заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого.

Відповідно до п. 4 листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії», при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За змістом статті 29 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу. Відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленого законом, включаючи витрати на усунення, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих в наслідок ДТП, з метою евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плати за послуги стоянки.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 35-37 своєї постанови від 04 липня 2018 року у справі № 755\18006\15-ц (провадження № 14-176цс18) висловила правову позицію, за якою, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні у межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдавав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

При цьому в п.36 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц, висловлено правову позицію щодо до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за якою обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників, а тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, (п.57 Постанови)

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частинами 1 та 2 ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); у відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом вказаної статті завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

4) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Суд не вбачає наявність у спірних правовідносинах усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення.

Відтак, суд зазначає, що позивачем не доведено наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між пошкодженням належного йому на прав власності транспортного засобу «Volkswagen Touareg» (державний номерний знак: НОМЕР_2 ) та необхідністю відшкодування за рахунок відповідача вартості оренди транспортного засобу у розмірі 49200,00 грн.

Отже, у суду відсутні правові підстави для застосування такої міри відповідальності до відповідача, як стягнення збитків, через відсутність всього складу цивільного правопорушення, а тому позовна вимога позивача про стягнення із відповідача 49 200,00 грн. збитків, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судом дана належна оцінка доводам відповідача викладеним у відзиві на позовну заяву, проте відповідачем не спростовано жодними доказами факт невиконання законних вимог позивача щодо відшкодування заподіяного матеріального збитку, як власнику автомобіля Volkswagen Touareg, державний реєстраційний номер НОМЕР_3

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості заперечень відповідача проти позовних вимог та необхідності часткового задоволення позову.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮАЖ" підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1554,55 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮАЖ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" (вул. Чистяківська, 19-а, м. Київ 62, 03062, код ЄДРПОУ: 32955518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮАЖ" (прос. Перемоги 89-А, м. Київ 115, 03115, код ЄДРПОУ: 34299010) основного боргу - 99 637,01 грн., витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження - 4000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору - 1554,55 грн.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов