Рішення № 94391908, 25.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.01.2021Справа № 910/14736/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" проїзд Індустріальний 1, місто Авдіївка, Ясинуватський район, Донецька область,86065

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, місто Київ, 03150

про стягнення 2 637,60 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" по стягнення 2637,60 грн. неустойки.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на несвоєчасну доставку відповідачем, переданого йому позивачем для перевезення згідно залізничних накладних №№ 48702765, 48697296, вантажу, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 2637,60 грн. неустойки (штрафу), нарахованої згідно статті 116 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14736/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/14736/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 05.10.2020 про відкриття провадження у справі № 910/14736/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 010573839152 була отримана останнім 12.10.2020.

Так, 25.11.2020 через канцелярію суду відповідачем подано відзив б/н від 19.11.2020 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в їх задоволенні. Зокрема, в обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилаючись на наявність обставин проведення антитерористичної операції у Донецькій області, відсутність понесених позивачем збитків внаслідок порушених термінів доставки вантажу та незавдання іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок порушення строків доставки, а також зазначає про право суду на зменшення розміру неустойки.

Окрім цього у відзиві міститься клопотання про поновлення строку на подачу відзиву в зв`язку з встановленням карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби. Відзив разом з доказами надсилання його копії на адресу позивача судом долучений до матеріалів справи.

Також 07.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, до якої долучено докази її направлення відповідачу, в якій позивач звертає увагу суду, що відповідачем не спростовано факт того, що мало місце порушення термінів доставки вантажу з його сторони, а лише просить зменшити суму штрафу. Крім того відповідачем не надані докази на підтвердження розміру заподіяної позивачеві шкоди, отже підстави для застосування ст 233 ГК України про зменшення позовних вимог відсутні. Відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, у травні 2020 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" на підставі залізничних накладних № 48702765 та № 48697296 здійснено перевезення вантажу (вугілля кам`яного) зі станції відправлення Маріуполь-Порт Донецької залізниці на станцію призначення Авдіївка Донецької залізниці, одержувачем яких є Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод", внаслідок чого між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею вантажоодержувачу. Копії вказаних залізничних накладних наявні в матеріалах справи.

У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничних накладних на станції відправлення та під час перевезення від залізниці не надходило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий останньою до перевезення без зауважень та заперечень.

У зв`язку із викладеним суд приходить до висновку, що наявністю залізничних накладних як форми договору перевезення вантажів встановлено факт укладення між позивачем та відповідачем договірних зобов`язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Згідно частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно із пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до підпункту "а" пункту 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084.

Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Окрім цього, як визначено пуктом 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Згідно пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за затримання терміну доставки вантажів в межах, визначених Статутом залізниць України.

Отже, при здійсненні перевезень вантажів залізничним транспортом на підставі договорів перевезення, укладених із суб`єктами господарювання - замовниками, залізниця, як перевізник, несе відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань в порядку, визначеному Статутом залізниць України, та відповідає перед контрагентами за допущені нею прострочення у доставці вантажів до станції призначення в порядку, визначеному транспортним статутом на залізниці.

Відповідно до пункту 41 Статуту залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно пункту 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила), визначено терміни, в які залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та 1 доба за кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Відповідно до пункту 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (пункт 2.1 Правил).

При цьому згідно пункту 2.4 Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

У відповідності до пункту 2.9 Правил у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (пункт 2.10 Правил).

За приписами пункту 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 862/5083, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної і дорожньої відомості. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці, або дата подачі вагона під вивантаження, якщо вона здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.

Позивачем зазначається в позовній заяві та встановлено судом, вантаж, що прямував за спірними залізничними накладними, відповідачем доставлено та видано вантажоодержувачу вже після закінчення встановленого терміну доставки, про що свідчать календарні штемпелі прибуття вантажу у графі 51 та видачі вантажу у графі 52, а відтак - відповідач допустив прострочення доставки вантажу.

Так, як підтверджується календарними штемпелями на спірних залізничних накладних, відповідно до залізничної накладної № 48702765 вантаж, що прямував за вказаною залізничною накладною у вагоні № 56235856, а також відповідно до залізничної накладної № 48697296 вантаж у вагонах № 61868980, № 56340532 та № 61014155, було передано для перевезення 03.05.2020, отже термін доставки вантажу починається з 24-ї годин дати приймання вантажу, а саме 04.05.2020, та відповідачем було фактично доставлено на станцію призначення 10.05.2020, тобто із простроченням на понад 2 доби після закінчення встановленого терміну доставки (3,2 доби від дати завантаження).

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (стаття 920 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Як підтверджується календарними штемпелями на спірних накладних № 48702765 та № 48697296 відповідачем доставлено позивачу вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що у відповідності до пункту 116 Статуту та пункту 1.1. Правил є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу.

Зокрема, у зв`язку з простроченням відповідачем строку доставки вантажу, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, позивачем згідно п. 116 Статуту за накладною № 48702765 нараховано відповідачу 10% штрафу у розмірі 659,40 грн., виходячи з провізної плати 6 594,00 грн. (659,40 грн.*10%), а також за накладною № 48697296 - 10% штрафу у розмірі 1978,20 грн., виходячи з провізної плати 19782,00 грн. (1978,20 грн.*10%).

Таким чином, у зв`язку із простроченням відповідачем строку доставки вантажу, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, позивачем на підставі статті 116 Статуту залізниць України нараховано відповідачу штраф у загальному розмірі 2637,60 грн. виходячи з провізної плати відповідно до вказаних вище залізничних накладних.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Як зазначалось судом вище, відповідальність залізниці за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів передбачена статтею116 Статуту.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/420/2012 від 04.04.2012 нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Згідно з абзацом другим пункту 8 Правил датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Зокрема, як встановлено судом, згідно відміток в залізничних накладних №№ 48702765, 48697296 прийнятий до перевезення вантаж прибув на станцію призначення з порушенням нормативно розрахованого терміну доставки.

Календарними штемпелями на залізничних накладних, доданих до позовної заяви, підтверджується, що вантаж відповідачем доставлено позивачу з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.

Так, згідно пункту 4.3 розділу ІV Правил оформлення перевізних документів у разі складання акта в графі 49 "Відмітки залізниці" зазначаються його номер і коротко причина, з якої його складено (наприклад, "про нестачу ___ місць", "про нестачу маси ____ кг", "про відсутність пломб" тощо).

Натомість як встановлено судом будь - яких відміток про причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки, спірні залізничні накладні не містять та відповідачем докази наявності таких причин у наданому суду відзиві не наведені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.

Відповідно до статті 116 Статуту залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.

Наразі, належних та допустимих доказів на підтвердження порушення термінів доставки вантажу з незалежних від залізниці обставин станом на час розгляду справи відповідачем суду не надано.

В свою чергу в наданому відзиві на позовну заяву відповідач не навів заперечень щодо факту порушення Акціонерним товариством "Українська залізниця" термінів доставки вантажу та тривалості такого порушення, зазначивши, що дане порушення не призвело до збитків інших господарюючих суб`єктів та настання негативних наслідків для самого позивача, а також відповідач вважає, що розмір штрафу є неспівмірним наслідкам завданого порушення.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 2 вказаної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання

Частиною 1 статті 233 Господарського клдексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду; за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Тобто при вирішенні питання про можливість зменшення штрафу, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Суд констатує, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мають передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість неналежного виконання зобов`язань та наступне понесення витрат.

Окрім вищевикладеного суд звертає увагу, що недотримання вимог, визначених Статутом, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена статтею 116 Статуту.

Суд зазначає, що у даному випадку санкція не є договірною, а випливає зі зазначених положень Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, якими чітко визначено розмір штрафу, і підстав вважати його надмірно великим у порівнянні з допущеним правопорушенням господарський суд не убачає.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної доставки переданого позивачем до перевезення залізницею вантажу.

Щодо посилання відповідача в обґрунтування не співмірності нарахованих позивачем штрафних санкцій на обставини проведення антитерористичної операції та введення Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» суд зазначає, що на підтвердження викладених у відзиві тверджень, зокрема, щодо перебування частини залізничної мережі регіональної філії "Донецька залізниця'' АТ "Укрзалізниця", маршрутом за якою здійснювалось перевезення вантажу у спірних вагонах, в зоні проведення АТО, а також обставин, які внаслідок цього виникли та у зв`язку з якими має місце затримка доставки вантажу, відповідачем жодних належних та допустимих доказів не надано.

Окрім цього суд зауважує про відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованого позивачем штрафу у даному спорі, позаяк наданий відзив, окрім посилання на відсутність вини та умислу АТ «Українська залізниця» в невиконанні зобов`язань перед позивачем, не містить відповідного клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач в обґрунтування заперечень проти позовних вимог не надав суду жодних доказів поважності причин неналежного виконання свого зобов`язання щодо своєчасної доставки вагонів, винятковості даного випадку та обґрунтованого заперечення невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, оскільки викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву посилання на не співмірність розміру штрафу та відсутність негативних наслідків не можуть бути розцінені судом в якості достатніх та виключних підстав для зменшення штрафних санкцій, позаяк оцінюються судом виключно в контексті заперечень проти доводів позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасної доставки відповідачем переданого його позивачем для перевезення вантажу та, відповідно, порушення норм статті 41 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної доставки вантажу відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню в сумі, визначеній позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (86065, Донецька обл., місто Авдіївка, проїзд Індустріальний, будинок 1; код ЄДРПОУ 00191075) 2 637 (дві тисячі шістсот тридцять сім) грн. 60 коп. штрафу та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 25 січня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон