Рішення № 94391906, 25.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.01.2021Справа № 910/13432/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" 79039, м. Львів, вул. Золота 42,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лорсон" 79021, Львівська область, місто Львів, вул. Петлюри С., будинок 30А

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" 79039, м. Львів, вул. Золота, будинок 42

про стягнення 74 416,71 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лорсон" про стягнення 74 416,71 грн., а саме 72168,11 грн. основного боргу, 1231,11 грн. процентів річних та 1017,49 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 41APLvz1897-18 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (суб`єктів господарювання) від 25.12.2018 в частині своєчасної та повної оплати поставленого природного газу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 29.09.2020 від позивача надійшло клопотання б/н від 28.09.2020 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яке суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено. В свою чергу судом встановлено, що в клопотанні про усунення недоліків позовної заяви позивачем викладено клопотання про витребування доказів згідно ст. 81 ГПК України, а саме у Акціонерного товариства "Львівгаз" належним чином засвідчених копій актів розмежування балансової належності об`єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування, підписаних між АТ "Львівгаз" та ТОВ" Лорсон", а також дані комерційних вузлів обліку, згідно яких визначається обсяг переданого (спожитого) газу ТОВ "Лорсон" за грудень 2019 року, оскільки у позивача зазначені документи та дані відсутні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13432/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/13432/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз".

Так, через відділ діловодства суду 13.10.2020 та 26.10.2020 на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2020 від позивача надійшли клопотання про долучення документів до матеріалів справи, в т.ч. докази направлення копії позову з додатками з відміткою про отримання зазначених матеріалів третьою особою.

Також, на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2020 щодо витребування доказів АТ «Львівгаз» надано копії зазначених документів, які судом долучено до матеріалів справи.

Окрім цього, 01.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання, відповідно до якого останній надав докази погашення відповідачем суми основного боргу та підтримав заявлені вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та процентів річних.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзиви на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 06.10.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 03164, м. Київ, вул. Підлісна 1, оф. 11, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 року.

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом згідно з положеннями ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 2 вказаної статті).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

В Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, щодо відповідача, місцезнаходження ТОВ "ЛОРСОН" (код ЄДРПОУ 415259646) після відкриття провадження у справі ухвалою суду від 06.10.2020 року було змінено на: 79021, Львівська область, місто Львів, вул.Петлюри С., будинок 30А.

Проте, враховуючи приписи ч. 2 ст. 31 ГПК України, згідно яких справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду, спір підлягає розгляду Господарським судом міста Києва.

Разом з тим ухвала суду від 06.10.2020 повернута відділенням поштового зв`язку 10.10.2020 неврученою відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/13432/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому суд наголошує, що відповідно до частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що сторони не повідомили суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 06.10.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорсон" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 25 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівгаз Збут" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лорсон" (відповідач у справі, споживач за договором) укладено Договір № 41APLvz1897-18 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (суб`єктів господарювання), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу природний газ (далі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначений договором.

Розділами 2 - 11 Договору сторони узгодили якість, обсяг природного газу та умови його постачання, ціну постачання природного газу, порядок та строки проведення розрахунків, права, обов`язки та відповідальність сторін, порядок припинення (обмеження) та відновлення газопостачання, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина 3 статті 631 Цивільного кодексу України).

Як визначено умовами розділу 11 Договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.12.2018 до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Дія цього Договору розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли на підставі статті 631 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 11.1 Договору даний Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

При цьому оскільки матеріали справи не містять доказів наявності намірів сторін щодо припинення дії спірного Договору, строк дії останнього продовжувався та, відповідно, позивачем здійснювались поставки природного газу споживачеві (відповідачу).

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами пункту 1.5 Договору передача газу за цим Договором здійснюється на межах балансової належності об`єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування.

Перелік ЕІС-код точок комерційного обліку споживача, по яких буде здійснюватися постачання газу постачальником наведено в додатку № 1, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток № 1 друкується лише у разі, якщо по інших точках комерційного обліку газу здійснює інший постачальник) (пункт 1.6 Договору).

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період (пункт 4.1 Договору), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ.

Місячний обсяг відбору (споживання) газу споживачем не повинен перевищувати підтверджений обсяг газу більше ніж на +/-5% (пункт 2.4 Договору).

Відповідно до пункту 2.9 Договору визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку:

за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати постачальнику копію відповідного акту про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог кодексу ГРМ (пункт 2.9.1 Договору).

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірника акту приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника у письмовій формі або з використанням електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (пункт 2.9.2 Договору).

Споживач протягом двох днів з дати одержання акту приймання-передачі газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача або надати у письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акту приймання-передачі газу (пункт 2.9.3 Договору).

Згідно з пунктом 2.9.4 Договору, у випадку відмови від підписання акту приймання-передачі газу споживачем обсяг постачання (споживання) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку на підстав даних оператора ГРМ.

У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяги спожитого газу встановлюються згідно до даних оператора ГРМ (пункт 2.9.5 Договору).

За умовами пункту 1.3 Договору планові обсяги постачання газу по місяцях становлять: січень 5,0 тис.куб.м, лютий - 5,0 тис.куб.м, березень - 3,5 тис. куб.м, квітень - 1,5 тис.куб.м, травень - 0,1 тис.куб.м, червень - 0,1 тис.куб.м, липень - 0,1 тис.куб.м, серпень - 0,1 тис.куб.м,, вересень - 0,1 тис.куб.м, жовтень - 1,5 тис.куб.м, листопад - 3,5 тис.куб.м, грудень - 5,0 тис.куб.м.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем за період з грудня 2019 року по травень 2020 року включно здійснено поставку природного газу споживачу в обсязі 10 790,81 м.куб. на загальну суму 89 347,93 грн., що підтверджується складеними постачальником актами приймання-передачі природного газу за вказаний період.

Крім того, пунктом 5 глави 1 розділу 1 Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493 встановлено, що інформаційна платформа - це електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

За змістом пункту 1 глави 3 розділу IV Кодексу газотранспортної системи для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб`єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.

Відповідно до глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).

Оператор газотранспортної системи за заявою суб`єкта ринку природного газу, що займається оптовою купівлею-продажом або постачанням газу, присвоює суб`єкту унікальний EIC-код.

Оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).

Згідно пункту 2 глави 4 розділу IV Кодексу газотранспортної системи інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити, зокрема, ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку.

За положеннями Кодексу газотранспортної системи Реєстром споживачів постачальника є перелік споживачів, які в інформаційній платформі закріплені за певним постачальником у розрахунковому періоді (пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи).

Пунктом 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи визначено, що постачальник має право визначити по споживачу в інформаційній платформі кінцеву дату постачання природного газу такому споживачу (з якої споживач буде виключений з Реєстру такого постачальника) та/або визначити періоди постачання природного газу такому споживачу.

З матеріалів справи вбачається, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" було присвоєно оператором газотранспортної системи - Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" EIC-код 56X9300000001607, а споживач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лорсон" був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" з ЕІС-кодом 56XSО0001577HY00R з січня 2020 року по травень 2020 року.

Наведені доводи позивача підтверджуються долученим до позовних матеріалів скріншотом з Інформаційної платформи SAP Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про обсяги споживання природного газу відповідачем в січні-травні 2020 року, з якого, зокрема, вбачається, що ЕІС-кодом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" є 56XSО0001577HY00R.

Згідно зазначеного скріншоту з Інформаційної платформи SAP Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" остаточна алокація відборів Товариством з обмеженою відповідальністю "Лорсон" газу складає у грудні 2019 року - 2 633,49 куб.м., у січні 2020 року - 2 822,75 куб.м., у лютому 2020 року 2 405,99 куб.м, у березні 2020 року - 1 943,99 куб.м., у квітні 2020 року - 983,12 куб.м. та у травні 2020 року - 1,47 куб.м.

Згідно частини 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено пунктом 2.1 Договору якість газу, який передається споживачеві в пунктах призначення, має відповідати вимогам, установленим держави стандартами, технічними умовами, нормативно-технічними документами щодо його якості.

При цьому заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленого позивачем природного газу за вказаними актами відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки природного газу у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або актів розбіжностей щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання природного газу, доказів опротестування даних, зазначених в актах та скріншотах з Інформаційних платформ SAP Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" за грудень 2019 року - травень 2020 року до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов`язання з передачі природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю "Лорсон", а споживачем (відповідачем), у свою чергу, прийнятий та спожитий цей природний газ без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем газу на вказану суму належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У пункті 3.2 Договору сторонами погоджено, що ціна газу становить 1 979,76 грн. з ПДВ за 1000 куб.м. у тому числі тариф на транспортування природного газу магістральними газопроводами.

Розрахунковий період за Договором становить один календарний місяць - з 07:00 години першого дня місяця до 07:00 години першого дня наступного місяця включно (пункт 4.1 Договору).

У відповідності до пункту 4.2 Договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: 100 % місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.

У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п`ятиденний строк після збільшення цього обсягу (пункт 4.2.2 Договору).

Згідно з пунктом 4.2.3 Договору сторони встановили, що остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленої за Договором продукції матеріали справи не містять.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, свої зобов`язання щодо повної та своєчасної сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" грошових коштів у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору № 41APLvz1897-18 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (суб`єктів господарювання) від 25.12.2018 відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лорсон" перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 72 168,11 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 41APLvz1897-18 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (суб`єктів господарювання) від 25.12.2018 та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу в процесі розгляду справи судом встановлено, що за період з 25.09.2020 по 11.11.2020 відповідачем було сплачено на рахунок позивача 72 168,11 грн. в рахунок погашення заборгованості за Договором № 41APLvz1897-18 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (суб`єктів господарювання) від 25.12.2018 з посиланням в призначенні платежу на спірний Договір та акти приймання-передачі природного газу за період з грудня 2019 року по травень 2020 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи карткою рахунку 361 за грудень 2018 року - листопад 2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут".

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Судом встановлено, що оплата природного газу за спірними актами в розмірі 6 601,07 грн.(4625,48 + 1975,59), заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві 25.09.2020, тобто до відкриття провадження у справі № 910/13432/20 ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2020, відповідно, на момент відкриття справи предмет спору в частині стягнення 6 601,07 грн. заборгованості за поставлений природний газ відсутній.

Поряд із цим суд зазначає, що згідно приписів ст. 46 ГПК України позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог у відповідній частині або відмовитись від частини позовних вимог у сумі, що відповідає розміру суми погашення боргу відповідачем, з можливістю подальшої реалізації права звернення до суду з заявою про повернення судового збору у відповідній пропорційній сумі згідно приписів Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на відсутність предмету спору в частині оплати природного газу в сумі 6 601,07 грн. на час відкриття провадження у даній справі в зв`язку з добровільним перерахуванням відповідачем, позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було сплачено на рахунок позивача 65 567,04 грн., отже борг за поставлений природній газ у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після відкриття провадження у справі № 910/13420/20 ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2020, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 65 567,04 грн. основного боргу відсутній.

Отже, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 65 567,04 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Приймаючи до уваги вищезазначене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару згідно умов Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 231,11 грн. процентів річних та 1 017,49 грн. інфляційних втрат.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 4.2.3 Договору сторони визначили, що остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, натомість як вбачається зі змісту наданого позивачем розрахунку, останнім визначено граничний строк виконання зобов`язання з оплати поставленого природного газу та, відповідно, початок періоду прострочення та нарахування інфляційних втрат та процентів річних з 1 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, що не відповідає умовам укладеного між сторонами правочину.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства, в тому числі приписів статей 254 та 255 Цивільного кодексу України, та положень Договору, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 1 155,25 грн. процентів річних та 845,04 грн. інфляційних втрат, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 1 155,25 грн. процентів річних та 845,04 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 123, 129, пунктом 2 частини 1 статті 231, статтями 233, 236, 237, 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/13420/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лорсон" в частині стягнення 65 567,04 грн. основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лорсон" (79021, Львівська область, місто Львів, вул. Петлюри С., будинок 30А; код ЄДРПОУ 41259646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз Збут" (79039, Львівська обл., місто Львів, вул. Шевченка Т., будинок 111А; код ЄДРПОУ 39594527) 845 (вісімсот сорок п`ять) грн. 04 коп. інфляційних втрат, 1 155 (одна тисяча сто п`ятдесят п`ять) грн. 25 коп. процентів річних та 1 908 (одна тисяча дев`ятсот вісім) грн. 53 коп. судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 25 січня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон