Рішення № 94383708, 26.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.01.2021 р. справа №520/17134/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області проскасування вимоги про сплату боргу, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 30.11.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 01.12.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 04.01.2021р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, платник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування в повному обсязі вимоги ГУ ДПС України в Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019р. № Ф-2328-23.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що протягом 2012-2019р.р. фактично не здійснював підприємницьку діяльність, доходу у межах господарської діяльності не одержував. Наголошував, що у період листопада 2015р.-квітня 2017р. перебував під вартою у слідчому ізоляторі, а з червня 2017р. працював найманим робітником. Окрім того, наполягав на існуванні істотних і вагомих порушень у процедурі винесення оскаржуваної вимоги.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до вимог закону, зокрема, ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та п.1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449). Стверджував, що згідно даних інформаційної системи податкових органів, позивач перебуває на обліку як фізична особа - підприємець, самостійно не виконував обов`язків щодо сплати єдиного соціального внеску, у зв`язку з чим в автоматизованому режимі були проведені нарахування за період з 2017 по 2019 р. та складено оскаржувану вимогу.

Відзив на позов надійшов до суду 24.12.2020р.

Відповідь на відзив надійшла до суду 14.01.2021 р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За твердженням заявника, унаслідок проходження процедури державної реєстрації фізична особа - громадянин ОСОБА_1 набув статусу фізичної особи-підприємця - 05.03.2012р.

За власним твердженням заявника, ОСОБА_1 перебував під слідством у кримінальному провадженні №12015220280002002 від 03.11.2015р., унаслідок обрання судом відповідного запобіжного заходу у періоди 05.11.2015р.-12.02.2016р. та 22.03.2016р.-21.04.2017р. знаходився під вартою в Державній установі "Харківський слідчий ізолятор", при цьому у період 12.02.2016р.-22.03.2016р. - вибував для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи. На підтвердження викладених обставин заявником подано копію листа заданої установи.

Згідно з відомостями копії трудової книжки ОСОБА_1 , у період з 01.06.2017р. по 27.04.2018р. заявник працював у ТОВ "Кулінар", а у період з 09.01.2019р. по 07.02.2020р. - у ТОВ "Харківський м`ясокомбінат".

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності була здійснена 16.10.2020 р. за власним рішенням заявника.

У ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що 14.11.2019р. Головним управлінням ДПС у Харківській області без проведення будь-якої перевірки та без складання жодних письмових документів відносно заявника, було прийнято оскаржувану вимогу № Ф-2328-23 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 27702,69 грн. (а.с.13).

До складу спірної суми недоїмки структурно входить: 1) сальдо розрахунків станом на 31.12.2015р. - 1.163,43грн., 2) 8.448,00грн. недоїмки за 2017 рік, 3) 7.371,54грн. недоїмки за 2018 рік, 4) 10.719,72грн. недоїмки за 2019 рік.

Вказаний правовий акт індивідуальної дії був надісланий контролюючим органом на адресу заявника - АДРЕСА_1 , і згідно наявного підпису у повідомленні про вручення поштового відправлення вручений 13.11.2019 р.

Утім, суду видається сумнівною обставина отримання 13.11.2019 р. вимоги, винесеної 14.11.2019р.

Ця обставина об`єктивно не має впливу на законність оскарженого правового акту індивідуальної дії, але є вагомими та істотним параметром в аспекті забезпечення юридичної визначеності з приводу існування акту як такого.

За твердженням заявника, про існування вказаної вимоги він дізнався 08.10.2020р. після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, відкритого по виконанню спірної вимоги.

Дізнавшись про наявність недоїмки з ЄСВ, заявник в особі представника - адвоката розпочав процедуру з`ясування стану розрахунків з Державою по оплаті ЄСВ.

Так, 12.10.2020 р. заявником було направлено скаргу на спірну вимогу до ДПС України.

Рішення від 04.11.2020 р. скаргу було залишено без задоволення.

Звернення заявника від 13.11.2020р. з приводу списання згаданої недоїмки станом на час розгляду справи залишено без відповіді.

Стверджуючи про протиправність оскарженого управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу прийняття вимоги та нарахування недоїмки по ЄСВ, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України проголошено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а ст.92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Таким законом відносно справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI (далі за текстом - Закон № 2464-VI).

За визначеннями п.п.2 і 6 ч.1 ст.1 Закону № 464-VI, єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ до кола платників ЄСВ віднесені і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У порядку ч.1 ст.78 КАС України заявник визнав обставини власної реєстрації у якості ФОП, а відтак, ця обставина додатковому доказуванню у ході розгляду справи не підлягає.

З 01.01.2017р. відповідно до абз.1 і 2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII та Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) було запроваджено спеціальне правило, у силу якого відсутність доходу ФОП у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу не звільняло громадянина від виконання публічного обов`язку з оплати ЄСВ, а зумовлювало проведення платежу з ЄСВ, який є не меншим за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, з 01.01.2017р. обов"язок з оплати ЄСВ підприємцем не поставлений законодавцем у залежність від події наявності чи відсутності доходу.

Тому усі аргументи заявника про протилежне визнаються судом юридично неспроможними.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає також і на положення Податкового кодексу України, у розумінні п.п.14.1.226 ст.14 якого самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Звідси слідує, що категорія «самозайнята особа» за змістом норм Податкового кодексу України поглинає як фізичних осіб-підприємців, так і осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність, а сама категорія "незалежна професійна діяльність" позначена законодавцем безвідносно до такої ознаки (критерію) як отримання доходу.

За визначенням п.п.14.1.195 ст.14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

З огляду на положення наведених вище норм матеріального права суд доходить до переконання про те, що проголошене ст.43 Конституції України право громадянина на працю може бути реалізоване конкретною людиною одночасно у статусі фізичної особи - підприємця, у статусі самозайнятої особи, у статусі найманого працівника, у статусі виконавця зобов`язань за договором найму (підряду).

У силу ч.1 ст.2 Закону №2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положеннями ст.4 Закону №2464-VI визначено, що платниками ЄСВ є, зокрема, роботодавці (за найманих працівників), фізичні особи - підприємці (самі за себе та найманих працівників), самозайняті особи (самі за себе та найманих працівників).

При цьому, виходячи із задекларованої Законом №2464-VI мети соціального захисту оплата однією і тією ж людиною декількох публічних платежів однієї і тієї ж правової природи - ЄСВ у межах окремих аспектів функціонування людини як учасника суспільних відносин (а саме: у статусі фізичної особи - підприємця, у статусі самозайнятої особи, у статусі найманого працівника, у статусі виконавця зобов`язань за договором найму (підряду) не призводить до покращення майнового стану як майбутнього отримувача пенсії.

Тому, відносно спірного випадку суд вважає релевантним правовий висновок постанови Верховного Суду від 27.11.2019р. по справі №160/3114/19, згідно з яким якщо особа є найманим працівником, то така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

На виконання імперативних приписів ч.4 ст.9 КАС України суд з метою з"ясування об`єктивної істини з власної ініціативи витребував від учасників справи додаткові документи.

Заявником була подана копія трудової книжки серії НОМЕР_1 . Відповідно до записів у цій книжці заявник протягом 01.06.2017р.-27.04.2018р. та 09.01.2019р.-07.02.2020р. виконував функції найманого працівника за трудовим договором, тобто належав до категорії осіб, обов"язок за оплату ЄСВ за яких покладений на роботодавця.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення з приводу справляння ЄСВ за період 01.01.2017р.-31.12.2019р., а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення, позаяк усупереч вимогам національного закону України контролюючим органом не взято до уваги обставин виконання заявником протягом 01.06.2017р.-27.04.2018р. та 09.01.2019р.-07.02.2020р. функцій найманого працівника за трудовим договором.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Між тим, у спірних правовідносинах вчинені контролюючим органом порушення закону спричинили настання негативних наслідків, що є визначеною процесуальним законом підставою для скасування оскарженого правового акту індивідуальної дії та визнання протиправним управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу справляння ЄСВ за період 01.01.2017р.-31.12.2019р.

На цей період припадає визначення оскарженою вимогою усієї суми недоїмки, окрім - 1.163,43грн.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав розгорнуту оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

З цих міркувань та з огляду на відсутність взагалі будь-яких доводів заявника та неподання заявником взагалі будь-яких доказів суд не знаходить підстав для скасування оскарженої вимоги за епізодом визначення недоїмки з ЄСВ у розмірі 1.163,43грн.

Решта доводів заявника (у тому числі і посилання на абзаци 1 і 2 п.9-15 розділу VIII Закону №2464-VI у редакції Закону України від 13.05.2020р. №592-ІХ) на увагу суду не заслуговують, оскільки у зв`язку з допущенням контролюючим органом явного та очевидного і нездоланного дефекту у повноті з"ясування обставин справи та обгрунтованості суджень не мають юридичного значення для правильного вирішення спору по суті.

Оскільки відносно платежів з ЄСВ не застосовується інститут давності, а заявник визнав обставину власної реєстрації у якості ФОП та обставину провадження протягом певного часу діяльності за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, то суд не знаходить вагомих правових підстав для звільнення заявника від виконання публічного обов`язку з оплати недоїмки з ЄСВ у розмірі 1.163,43грн., позаяк ця недоїмки виникла ще до 31.12.2014р.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.139 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 14.11.2019р. № Ф-2328-23 в частині 26.539,26грн. (двадцять шість тисяч п`ятсот тридцять дев`ять грн.)26 коп.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко