Рішення № 94381876, 25.01.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 січня 2021 року Справа № 280/7630/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; місце проживання та адреса для листування: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-6, код ЄДРПОУ № 20490012)

про визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач) , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначені пільгової пенсії за Списком № 1, передбаченої пунктом 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 084050006179 від 01 жовтня 2020 року, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області та викладене у повідомленні від 12 жовтня 2020 року № 0800-0206-8/53908;

- зобов`язати зарахувати період роботи з 16 квітня 1987 року по 14 січня 2000 року до пільгового стажу роботи за Списком № 1 згідно частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати призначити та виплатити пенсію на пільгових умовах за Списком 1 згідно частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення», починаючи з дня звернення Позивача до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та у вересні 2020 року звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, проте рішенням відповідача йому відмовлено у призначенні пенсії із посиланням на те, що надані ним довідки, видані підприємствами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, а тому згідно вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не можуть бути виконані та зареєстровані. Позивач, вважаючи прийняте рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 06 листопада 2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 09 листопада 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а справу призначено до розгляду на 09 грудня 2020 року.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 27 листопада 2020 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№57718), в якому зазначає, що відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Пільговий стаж позивача складає 6 років 11 місяців та він зарахований виключно за відомостями з реєстру застрахованим осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Уточнюючі пільговий стаж довідки, надані позивачем органом пенсійного фонду не враховані, оскільки видані підприємствами, що перебувають на тимчасово окупованій території. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

07 грудня 2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх.№59418), в якій зазначено, що трудова довідка уточнюючого характеру чи наказ може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці. Крім того, після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановленого Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13, 62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 11 вересня 2018 року № 4255 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Фактичним місцем проживання/перебування є: АДРЕСА_1 .

29 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» віл 09 липня 2003 року № 1058-IV. До заяви додав:

- довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

- довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників;

- паспорт;

- трудову книжку;

- військовий квиток;

- довідку про навчання;

- довідку із СПОВ про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення;

- довідки про заробітну плату за період страхового стажу до 01 липня 2000 року;

- довідку про зміну назви організації;

- заяву про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк).

Рішенням відділу з питань призначення Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01 жовтня 2020 року № 084050006179 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1. В обґрунтування відмови зазначено, що надані позивачем довідки про пільговий стаж від 09 липня 2019 року № 204, 205, 205/1, 206 ГП «Торезантрацит» м. Шахтарськ, від 09 липня 2019 року № 520, 521 «Шахта ім. С.М. Кірова» м. Макіївка, які перебувають на тимчасово окупованій території не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», документи, видані підприємствами, що перебувають на непідконтрольній українській владі території не підлягають виконанню та реєстрації. Інформація щодо перереєстрації підприємств, що видали уточнюючі довідки, на підконтрольній українській владі території - відсутні.

Повідомленням Олександрівського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 12 жовтня 2020 року № 0800-0206-8/53908 сповіщено позивача про прийняте рішення.

Позивач, не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставин, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (надалі - Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: 1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №1058-ІV, за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383) передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Комплексний аналіз норми дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах за пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є досягнення особою відповідного віку, перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 1, з урахуванням проведеної атестації робочих місць за час виконання роботи після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII та частини першої статті 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (пункт 1 Порядку).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, зазначеним Порядком передбачено у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, підтвердження спеціального трудового стажу також уточнюючою довідкою.

Згідно долученої до матеріалів справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 судом встановлено, що ОСОБА_1 працював:

У шахті «Комуніст» виробничього об`єднання «Октябрьуголь»:

- з 16 квітня 1987 року по 04 травня 1987 року: учнем підземного гірноробочого 14 розряду;

- з 14 червня 1987 року по 06 вересня 1987 року: підземним гірноробочим 2 розряду з повним робочим днем у шахті.

У Шахтоуправлінні ім.»60-я Великої Жовтневої соціалістичної революції»:

- з 01 липня 1991 року по 30 липня 1991 року гірноробочим підземним 3 розряду з повним робочим днем у шахті на час виробничої практики.

У Шахті «Зуєвська» ДП ДХК «Жовгеньвугілля»:

- з 22 квітня 1994 року по 24 травня 1997 року гірний майстер підземним з повним робочим днем у шахті;

- з 24 травня 1997 року по 16 липня 1999 року заступником начальника дільниці підземним з повним робочим днем у шахті;

- з 16 липня 1999 року по 04 грудня 1999 року гірним майстром підземним з повним робочим днем у шахті;

У Шахті імені С.М.Кірова» ДП «Макіїввугілля»:

- з 13 грудня 1999 року по 14 січня 2000 роки гірним майстром підземним з повним робочим днем в шахті;

- з 14 січня 2000 року по 14 лютого 2002 року начальник зміни;

- з 14 лютого 2002 року по 01 липня 2003 року заступник директора з питань охорони праці;

- з 01 липня 2003 року по 05 травня 2006 року заступник директора з питань охорони праці та техніки безпеки;

- з 05 травня 2006 року по 25 серпня 2006 року начальник зміни служби охорони праці та техніки безпеки.

Відповідно до Списку №1 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій і посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах» Постанови Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 року посади, на яких працював позивач, надають право на пільгову пенсію.

Відповідно до Списку № 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» №162 від 11 березня 1994 року; Списку № 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» № 36 від 16 січня 2003 року, позивач займав посади, що надають право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, загальний стаж позивача за Списком № 1 складає 19 років 3 місяці та 18 днів.

Вищевказаний трудовий стаж підтверджується доданими до адміністративного позову довідками з місця роботи.

Як зазначалось, пунктом 3 Порядку № 383 передбачено, що до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

За змістом пунктів 1 та 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі - Порядок №442), що набрав чинності 21 серпня 1992 року, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року № 383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Згідно з підпунктами 4.1 - 4.2 Порядку № 383 при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.

З аналізу зазначених норм вбачається, що у Порядку йдеться мова про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

За умовами пункту 4.3 Порядку, у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Велика палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19 лютого 2020 року сформулювала правовий висновок, згідно з яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Крім того, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 520/15025/16-а, провадження № 11-1207апп19) в якій зазначено, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці», працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 цієї постанови дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

При цьому суд зазначає, що до матеріалів справи додано довідки щодо трудової діяльності та заробітної плати, уточнюючі довідки про підтвердження пільгового стажу, історичні довідки та довідки про підземні виходи, а також табелі спуску - виїзду.

Щодо їх видачі підприємствами, що розташовані на непідконтрольній Україні території, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини першої статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно із статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.

Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova a№d Russia, 23 лютого 2016 року). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, на думку суду, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

При цьому, суд також вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07 лютого 2008 року, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Судом встановлено, позивач з 16 квітня 1987 року працював на посадах, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а з 01 вересня 1987 року по 31 березня 1994 року.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» №103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Так, 22 квітня 1994 року позивач прийнятий гірним майстром підземним з повним робочим днем в шахті (запис №13 в трудовій книжці; наказ №372к від 27 квітня 1994 року).

Разом з тим, як вбачається з трудової книжки позивача, 04 грудня 1999 року його звільнено за власним бажанням з Шахти «Зуєвська» ДП ДХК «Жовгеньвугілля» та 13 грудня 1999 року прийнято на Шахту імені С.М.Кірова» ДП «Макіїввугілля» на посаду гірного майстра підземного з повним робочим днем в шахті.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні при призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за Списком № 1 періодів з 16 квітня 1987 року по 04 грудня 1999 року та з 13 грудня 1999 року по 14 січня 2000 року.

Підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати період з 05 грудня 1999 року по 12 грудня 1999 року відсутні, а тому в цій частині слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши докази по справі в їх сукупності за правилами статей 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем було порушено права позивача.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13).

Тобто, призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

З врахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно не враховано до пільгового стажу періоди роботи з з 16 квітня 1987 року по 04 грудня 1999 року та з 13 грудня 1999 року по 14 січня 2000 року. Відтак позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком №1, що надає право на отримання пільгової пенсії за віком вказані періоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the U№ited Ki№gdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відтак суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пільгової пенсії з урахуванням стажу за періоди з 16 квітня 1987 року по 04 грудня 1999 року та з 13 грудня 1999 року по 14 січня 2000 року як пільгового стажу, що дає право на вихід на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку.

При цьому, оскільки судом не досліджувався загальний стаж роботи, що дає право на вихід на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити пенсію на пільгових умовах за Списком 1 згідно частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення», починаючи з дня звернення, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду сплачено 840,80 грн. судового збору, який підлягає частковому стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Оригінал платіжної квитанції №29319388 від 06 листопада 2020 року знаходить в матеріалах адміністративної справи.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; місце проживання та адреса для листування: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-6, код ЄДРПОУ № 20490012) про визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначені ОСОБА_1 пільгової пенсії за Списком № 1, передбаченої частиною другою статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №084050006179 від 01 жовтня 2020 року, прийняте Головним управлінням пенсійного фонду України у Запорізькій області та викладене у Повідомленні від 12 жовтня 2020 року № 0800-0206-8/53908.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 вересня 2020 року щодо призначення пільгової пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши при цьому до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 16 квітня 1987 року по 04 грудня 1999 року та з 13 грудня 1999 року по 14 січня 2000 року.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 25 січня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов