Рішення № 94381862, 25.01.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року Справа № 280/8696/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Вознесенівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Вознесенівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №0800-0202-8/54657 від 16.10.2020 щодо відмови позивачу у переході з пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства з пенсії «по інвалідності» на «мати інваліда з дитинства»;

зобов`язати Вознесенівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перехід з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії «по інвалідності» на пенсію «мати інваліда з дитинства», та призначити позивачу пенсію за віком як матері інваліда з дитинства, відповідно до ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 06.10.2020 з моменту звернення до Головного управління ПФУ в Запорізькій області.

Ухвалою суду від 07.12.2020 позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем надано до суду документи на виконання вимог ухвали суду, в тому числі уточнену позовну заяву, в якій в якості відповідача визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Ухвалою суду від 21.12.2020 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем було безпідставно та необґрунтовано відмовлено їй у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію «мати інваліда з дитинства». Позивач вказує на те, що підставою для відмови їй у переведенні на пенсію «мати інваліда з дитинства» стало те, що інвалідність її дитині встановлено після досягнення 6-ти річного віку. Проте, позивач вважає, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, як і не передбачено вимоги для призначення пенсії, як обов`язковість визнання дитини інвалідом до 6-ти річного віку. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідно до довідки №2296 від 21.08.2019 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється інвалідом з 15.10.1999, діагноз дає право на оформлення інвалідності з дня виявлення захворювання, а в графі чи діагноз дає право на оформлення інвалідності до 6 років стоїть прочерк. Відповідач зазначає, що інвалідність дитині позивача встановлена після досягнення 7-ми річного віку. Відповідач вважає, що відповідно до положень чинного законодавства України, мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Відповідач вважає, що оскільки позивачем не надано висновку про те, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною - інвалідом до досягнення 6-ти річного віку, то відповідно позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області, як така, що отримує пенсію по інвалідності.

06.10.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про перехід на інший вид пенсії, а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 16.10.2020 №0800-0202-8/54657 позивачу відмовлено у переведені на інший вид пенсії з посиланням на те, що відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради від 21.08.2019 №2296, згідно з якої діагноз «інвалід з дитинства» встановлено дитині після досягнення 6-ти річного віку.

Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо відмови у переведенні на інший виж пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно положень статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Згідно п.2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Відповідно до пункту 2.18 Порядку №22-1, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а умови досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.

За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства.

Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст.2 Закону №875-ХІІ, а також ст.1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз.3 ст.1 Закону №2961-ІV, дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

При цьому, визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі №2109-III.

Зі змісту пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

В свою чергу відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Кабінет Міністрів України постановою №917 від 21.11.2013, затвердив Положення про лікарсько-консультативну комісії (далі - Положення №917).

Відповідно до пункту 3 Положення №917 лікарсько-консультативні комісії (далі - комісії) функціонують у закладах охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

У рішенні про утворення центральних комісій, комісій визначається їх персональний склад, місце та розпорядок роботи.

До складу комісії входять голова, лікарі за спеціальностями, спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або практичний психолог.

У засіданнях комісії можуть брати участь представники органів соціального захисту населення, психолого-медико-педагогічних консультацій, а також у разі потреби - представники державної служби зайнятості, інших підприємств, установ та організацій (за згодою).

Організаційною формою роботи комісій є засідання. Періодичність проведення засідань комісії визначається її головою, але не рідше одного разу на місяць.

При цьому, відповідно до підпункту 6 пункту 7 розділу «Обов`язки і права комісій» Положення №917 комісії надають висновок про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

З викладеного вбачається, що висновок про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку може бути надано виключно комісією.

Суд зауважує, що відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що позивачем ані до органу ПФУ, ані до суду не надано висновку комісії МСЕК, в якому було б вказано, що ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, а відтак позивачу було правомірно відмовлено у переведенні на інший вид пенсії.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлена права повторно звернутися за призначенням пенсії, відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058, у разі отримання відповідного висновку МСЕК.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час ухвалення судового рішення суд враховує правову позицію ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВРНОГО СУДУ, яка викладена в постанові від 15.05.2019 по справі №330/2181/16-а.

Також, суд враховує правові позиції ВЕРХОВНОГО СУДУ викладені у постановах від 05.12.2019 по справі №174/438/17(2-а/174/67/2017), від 31.10.2019 по справі №680/852/17, Третього апеляційного адміністративного суду у постанові від 09.12.2020 по справі № 160/6462/20.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова