Постанова № 9438138, 03.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03.02.10Справа №2а-2823/09/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів: головуючого судді - Гавури О.В.;

суддів - Дудкіної Т.М.,

Майсак О.І.,

при секретарі - Трігуб Г.В.,

з участю:

позивача не зявився;

представника відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, Лашкевич Світлана Петрівна, довіреність № 202/1 від 19.02.2009,

представника відповідача - Державної судової адміністрації України, Лашкевич Світлана Петрівна, довіреність № 11-674/09 від 10.02.2009,

представника відповідача - Державного казначейства України, Рузаєва Олена Сергіївна, довіреність №18-22/240-768 від 19.01.2010,

представника третьої особи - Севастопольського апеляційного господарського суду Щербаков Сергій Олександрович, довіреність № 5038-141 від 11.01.2010,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_6доТериторіального управління державної судової адміністрації в м. Севастополі,Державної Судової Адміністрації України,Державного казначейства України, третя особа: Севастопольський апеляційний господарський судпрозобов»язання вчинити певні дії, стягнення недоотриманого грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа: Севастопольський апеляційний господарський суд про зобов»язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманого грошового забезпечення в розмірі 68194,00 грн. Вказує, що він працює на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду. Згідно з довідками про заробітну плату, в порушення вимог Конституції України та Закону України “Про статус суддів”, він недоотримав заробітну плату за період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року. Підставою недоотримання є заниження розміру посадового окладу, не донарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу. У вказаний період позивач працював у Севастопольському апеляційному господарському суді на посаді судді. Просить зобов»язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» у сумі 68194,00 грн. та стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі та Державної судової адміністрації України на його користь заборгованість з щомісячного грошового забезпечення в розмірі 68194,00 грн.

Ухвалою суду від 17 грудня 2009 року відкрито провадження по адміністративній справі.

Ухвалою суду від 17 грудня 2009 року підготовче провадження по справі закінчено та призначено до судового розгляду.

Позивач у судове засідання не зявився, надав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з врахуванням первісних позовних вимог (а.с. 51).

Представник відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України з позовними вимогами не погодилася у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та просить у задоволенні відмовити. Вказує, що згідно з пунктом 20 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. У даному випадку Державна судова адміністрація діяла та діє на підставі законів України „Про Державний бюджет України на 2005-2009 р.р.”, Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституції України, а отже, не може бути відповідачем у даній справі.

Представник відповідача - Державного казначейство України, в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог щодо Державного казначейства України відмовити, оскільки Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Представник третьої особи у судовому засіданні з позовними вимогами погодився у повному обсязі, але письмових пояснень суду не надав.

Згідно п. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності тощо. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган на підстав пункту 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, з огляду на вказане, спір належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, заслухавши пояснення представника відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, Державної судової адміністрації України та представника третьої особи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 з червня по грудень 2005 року працював на посаді судді у Севастопольському апеляційному господарському суді (а.с. 6).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 126, 129 та 130 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 15.12.1992 р. № 2862-XII “Про статус суддів” професійні судді є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 "У справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій)" зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів” свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Таким чином, згідно із Конституцією України та Законом України “Про статус суддів” позивач має право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Відповідно до ст. 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 року прийнято постанову № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, якій надана зворотна дія в часі: з 01.06.2005.

На підставі цього нормативного акту з 01.06.2005 року Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.

03.09.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 565 “Про оплату праці суддів”, якою підвищено їм посадові оклади - пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України, однак набрання чинності цієї постанови було визначене, згідно з пунктом 5 цієї постанови, на майбутнє - з 01.01.2006. Тобто впродовж семи місяців судді отримували заробітну плату менше, ніж встановленої законом.

Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України “Про статус суддів”, однак не усунув порушення вимог частини другої названої статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” чинності з 01.01.2006.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивачі мають право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Доводи представників відповідачів про відсутність компетенції щодо зміни видатків з Державного бюджету та порушення бюджетного законодавства у випадку задоволення позову, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх функцій та зобов'язань щодо забезпечення конституційних гарантій незалежності та неупередженості суддів. Порушені права позивача підлягають відновленню.

Відповідно до довідки бухгалтерії Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_6 донарахована заробітна плата згідно з постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 „Про оплату праці суддів” за період з 01 червня по 31 грудня 2005 року в сумі 68194, 00 грн. (арк. с. 8).

Відповідно до статті 120 Закону України “Про судоустрій України”, Положення про Державну судову адміністрацію України Державна судова адміністрація України з 1 січня 2003 року здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 Закону України “Про судоустрій України” встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Відповідно до норм "Бюджетного кодексу України", від 21.06.2001 № 2542-III, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 N 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28.02.2002 N 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 N 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2. цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 N 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами). До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Пункт 1.3. встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005, № 1232, якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пунтку 3. основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на 9500,0 тис. грн.

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню у частині позовних вимог, заявлених до Державної судової адміністрації України.

У той же час позивачем заявлені вимоги про зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 68194, 00 грн.

Перевіряючи можливість задоволення позову саме таким способом, суд зазначає наступне.

Статтями 125, 128 Закону України "Про судоустрій України" Територіальні управління державної судової адміністрації утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Територіальні управління державної судової адміністрації підпорядковуються Державній судовій адміністрації України. Територіальні управління державної судової адміністрації є територіальними органами Державної судової адміністрації України. Територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та п.1 ч.4 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Таким чином, Державне казначейство України, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі не є суб»єктами, які мають відповідати за позовом, а лише входять до системи органів, що забезпечують реалізацію механізму виділення коштів з бюджету.

Статтею 162 КАС України суд може самостійно обрати спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги саме шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_6 заборгованість з грошового забезпечення за серпень-грудень 2005 року в розмірі 68194, 00 грн.

Доводи представника відповідачів, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати не можуть прийняті до уваги з наступних підстав.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання невиплати позивачеві, передбаченого законодавством розміру грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання. Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Суд також зазначає, що доводи представника відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки спірні виплати пов'язані з трудовими правовідносинами, на які строки позовної давності не поширюються, оскільки за частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України N 322-УІІІ, 10.12.1971 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 до Державної судової адміністрації України, в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_6 заборгованості з грошового забезпечення за серпень-грудень 2005 року в розмірі 68194, 00 грн. підлягають задоволенню.

Оскільки за п. 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" позивачі за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин звільнені від сплати державного мита, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 КАС України 08.02.10.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400), як головного розпорядника коштів, на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_6 (99028, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” заборгованість (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів) з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року у сумі 68194,00 грн. (шістьдесят вісім тисяч сто девяносто чотири гривні 00 копійок).

В задоволенні решти вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини пятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

СуддяО.В. Гавура

Судді:Т.М. Дудкіна

О.І. Майсак