Рішення № 94381055, 28.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року Справа № 804/19760/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді судді суддіСерьогіної О.В. Єфанової О.В. Луніної О.С. за участі секретаря судового засіданняГанжі О.С. за участі: представника позивача представника відповідача - 1 представника відповідача - 2,3 Кушніра В.В. Отроди Т.Ю. Полівчука Д.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі в органах внутрішніх справ, стягнення коштів за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

01.12.2014 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позов, яв якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014 року за № 2239 о/с "По особовому складу" в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_2 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції, з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік);

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 04.11.2014 року за № 426 о/с "По особовому складу" в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_2 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції, з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік);

- поновити ОСОБА_2 на службу в органи внутрішніх справ на посаді заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції з 04.11.2014 року;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу за період з 04.11.2014 року і по день винесення судом постанови по справ середнє грошове забезпечення, яке на момент звільнення отримував ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції;

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2015 року зупинено провадження у данній справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 року поновлено провадження у справі.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2020 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Серьогіна О.В., судді - Єфанова О.В. та Луніна О.С.

23.09.2020 року від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій він просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014 року за №2239 о/с "По особовому складу" в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_2 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції, з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік);

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 04.11.2014 року за № 426 о/с "По особовому складу" в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_2 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції, з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік);

- поновити ОСОБА_2 на службу в органи внутрішніх справ на посаді заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції з 04.11.2014 року;

- зобов`язати Національну поліцію України запропонувати ОСОБА_2 рівнозначну посаду в штаті Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу за період з 04 листопада 2014 року і по день винесення судом постанови по справ середнє грошове забезпечення, яке на момент звільнення отримував ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції;

- зобов`язати Національну поліцію України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_2 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади";

- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.10.2020 року заяву представника позивача - Кушніра В.В. про зміну предмету позову у даній справі задоволено. Залучено Національну поліцію України в якості співвідповідача у даній справі. Розпочато спочатку розгляд даної справи та призначено підготовче засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 04.11.2014 року за № 426 о/с "По особовому складу" полковника міліції ОСОБА_2 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України, згідно з п.п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнених з органів внутрішніх справ. Позивач вважає, що він мав бути звільнений з посади, без звільнення з органів внутрішніх справ. Також звільнення відбулося у період, коли він знаходився у черговій відпустці. У порушення об`єктивності та законності прийняття рішення щодо звільнення з посади, а також з органів внутрішніх справ, до позивача не було здійснено жодного службового розслідування або належної перевірки. На думку позивача, звільнення його з посади лише з обставин зайняття ним певної посади із застосуванням до нього міри колективної відповідальності за формальними ознаками є порушенням норм Конституції України. Крім того, відповідачами, при прийнятті оскаржуваних наказів не враховано основоположні принципи очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади" не відповідає стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.

Міністерство внутрішніх справ України заперечує проти позовних вимог ОСОБА_2 та у відзиві на позовну заяву зазначає, що 16.10.2014 року набрав чинності Закону України "Про очищення влади", відповідно до якого заходи щодо люстрації поширюються на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнення яких проводиться на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, без проведення відповідної перевірки. Процедура люстрації, яка передбачена Законом України "Про очищення влади" поширюється на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, які у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року перебували на посадах керівного складу (керівники або їх заступники) обласних Головних управлінь (територіальних органів) МВС України. Таким чином, враховуючи, що позивач у визначений Законом України "Про очищення влади" період з листопада 2013 року по лютий 2014 року більше року сукупно обіймав посаду першого заступника керівника територіального органу МВС України, на останнього поширюється дія вказаного закону, що свідчить про правомірність оскаржуваних наказів про звільнення. Крім того, необґрунтованими є посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Полях та інші проти України", оскільки вказаним рішенням суд визнав лише порушення прав заявників з боку держави, а не з боку суб`єкта владних повноважень. Перебування позивача у відпустці не є перешкодою для видання наказу про його звільнення. Не підлягає задоволенню, на думку відповідача, й позовна вимога щодо поновлення позивача на раніше займаній посаді або на рівнозначній посаді, оскільки позивач проходив службу в Головному управління МВС України в Дніпропетровській області та не перебував у трудових відносинах з МВС України. Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ Головне управління МВС України в Дніпропетровській області перебуває у стані припинення та на теперішній час не ліквідовано, МВС України не є правонаступником органів внутрішніх справ та не є суб`єктом владних повноважень, який уповноважений здійснювати виплату грошового забезпечення на користь позивача.

Головне управління МВС України в Дніпропетровській області також заперечує проти задоволення позовних вимог позивача та надало до суду письмовий відзив, в якому зазначає, що враховуючи вимоги ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади" позивачу заборонено протягом десяти років обіймати посади щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Також ГУ МВС у Дніпропетровській області не погоджується з твердженням позивача що його звільненню з органів внутрішніх справ повинно було передувати проведення службового розслідування, оскільки позивач відповідав критеріям, визначеним у ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", а тому до останнього було застосовано вимоги ч.3 ст.1 цього Закону щодо заборони займати посади особам, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Також, відповідач зазначає, що наказом №425 о/с від 04.11.2014 року позивач був відкликаний з відпустки та в цей же день згідно наказу №426 о/с від 04.11.2014 року був звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил. Також звертає увагу суду на те, що норми закони не визнані неконституційними, відтак підлягають обов`язковому виконанню відповідачем.

Національна поліція України заперечує проти задоволення вимог позивача та надало до суду письмовий відзив, в якому зазначає, що між Національною поліцією України та позивачем відсутні ознаки будь-якого публічно-правового спору, оскільки жодних правовідносин між сторонами не існувало.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 23.12.2020 року. У судовому засіданні, відкритому 23.12.2020 року, оголошено перерву на 28.12.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 з грудня 2012 року по 22 лютого 2014 року займав посаду заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції.

Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №413 о/с від 21.10.2014 року полковнику міліції ОСОБА_3 заступнику начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальнику кримінальної міліції надано частину чергової відпустки за 2014 рік на 26 днів з 27.10.2014 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014 року за №2239 о/с "По особовому складу" полковника міліції ОСОБА_2 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VІІ та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №425 о/с від 04.11.2014 року полковника міліції ОСОБА_3 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції у зв`язку із службовою необхідністю відкликано з чергової відпустки за 2014 рік, яка надана наказом №413 о/с від 21.10.2014 року.

Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №426 о/с від 04.11.2014 року полковника міліції ОСОБА_3 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції з 04.11.2014 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з постановлення на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VІІ та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

До Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" стосовно ОСОБА_3 внесено інформацію щодо поширення на нього заборони протягом десяти років з дня набрання чинності Законом України "Про очищення влади" займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).

Позивач вважає вказані накази протиправними, такими, що суперечать чинному законодавству та підлягають скасуванню, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає, що відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Також статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, взявши на себе зобов`язання поважати права людини.

Згідно з статтею 1 цього Закону, Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року № 1682-VII (набрав чинності 16.10.2014 року).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 1 вказаного Закону у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 1 Закону встановлено, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону).

Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту шостого частини першої даної статті заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Частиною 3 статті 1 Закону № 1682-VII передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону № 1682-VII встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Колегія суддів встановила, що заходи з очищення влади (люстрації) до ОСОБА_3 були застосовані без проведення будь-якої перевірки на підставі відомостей, наявних в особовій справі про перебування позивача з 10.12.2012 року по 22.02.2014 року, тобто більше року сукупно, на посаді першого заступника керівника територіального органу МВС України.

Вказана обставина, за висновками відповідачів, є достатньо для застосування відповідних заборон на підставі критеріїв, визначених статтею 3 Закону №1682-VII.

Надаючи оцінку правомірності застосування до позивача заходів очищення влади лише на підставі факту перебування останнього на вказаних посадах протягом сукупного строку більше одного року, суд зазначає наступне.

Аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1682-VII дає підстави для висновку, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала. Верховенство права означає врахування судами тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Європейським судом з прав людини 17 жовтня 2019 року прийнято рішення у справі "Полях та інші проти України", яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.

У вказаному рішенні ЄСПЛ визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" зазначив, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан В. Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Без встановлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

Таким чином заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.

Крім того, підходи до проведення люстрації, які викладені у Резолюції №1096 Ради Європи, знайшли свій розвиток у практиці ЄСПЛ, який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення у справі "Турек проти Словаччини", у справі "Матиєк проти Польщі", у справі "Бобек проти Польщі").

Так у рішенні ЄСПЛ у справі "Матиєк проти Польщі" Європейський суд з прав людини відзначає тісний зв`язок між процедурою люстрації та кримінально-правовою сферою: незважаючи на те, що Закон про люстрацію не надає суб`єкту люстрації статусу обвинуваченого і не використовує термін "обвинувачення", становище особи, що підлягає люстрації схоже на становище обвинуваченого в кримінальному процесі, зокрема, в тій мірі в якій його стосуються відповідні процесуальні гарантії. Суд зазначає, що заборона на зайняття певними професіями (політичними чи правовими) протягом тривалого періоду часу може мати дуже серйозні наслідки для людини, позбавляючи його або її можливості продовження професійного життя. Це може бути виправданим з урахуванням історичного контексту в Польщі, але це не змінює оцінку серйозності накладеного стягнення. Таким чином, вказана санкція повинна розглядатися як така, що, принаймні частково має каральний і стримуючий характер. Суд вважає, що, враховуючи її характер і тривалість, санкція передбачена Законом про люстрацію, повинна розглядатись як така, що спричиняє значну шкоду та має серйозні наслідки для заявника. Зважаючи різні аспекти справи, Суд зазначає про те, що переважають аспекти пов`язані із кримінальною відповідальністю. За таких обставин Суд дійшов висновку, що, враховуючи як характер правопорушення, так і характер і тяжкість покарання, звинувачення проти заявника становили по суті кримінальні звинувачення у контексті статті 6 Конвенції (пункти 49,55,57,58 даного рішення ЄСПЛ).

Враховуючи вище викладене, до особи, до якої застосовується люстрація згідно Закону, повинні бути застосовані усі гарантії правового захисту, передбачені Конституцією України для осіб, обвинувачених у кримінальному правопорушенні.

Аналогічні стандарти люстраційних заходів напрацьовані Європейською комісією "За демократію через право" (Венеціанська комісія). Зокрема, у висновку CDL-AD(2012)028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного закону цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов`язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості. Крім того, у цьому висновку вказано, що процедура розгляду стосовно перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури. Висновок CDL-AD(2012)028 вказує також на те, що найменування особи повинне публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.

Так, в матеріалах даної адміністративної справи міститься лист МВС України від 28.09.2020 року №31363 згідно з яким службове розслідування стосовно ОСОБА_3 , яке передувало звільненню його з органів внутрішніх справ, не проводилося.

Крім того, оскаржуваний наказ Міністерства внутрішніх справ України № 2239 о/с від 27.10.2014 року також не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, колегія суддів вважає їх непропорційними, невиправданими та такими, ще не є необхідними у демократичному суспільстві.

Оскаржувані накази відповідачів не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 817/3431/14 та від 18.06.2020 року у справі № 809/3977/14, так, зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на десять років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Враховуючи сукупність викладених обставин, колегія суддів доходить висновку про протиправність наказів Міністерства внутрішніх справ України № 2239 о/с від 27.10.2014 року "Про особовий склад" та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 04.11.2014 року № 426 о/с щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_2 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції, з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік) та необхідність їх скасування, як таких, що суперечать чинному національному законодавству та принципам міжнародного права з прав людини.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, належним способом поновлення порушених прав позивача є поновлення саме на посаді, з якої його було звільнено, з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу по час фактичного поновлення позивача на посаді.

Відповідно до ч. 5 ст. 241-1 КЗпП України коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Згідно з п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача зі займаної посади 04.11.2014 року (останній робочий день), останній підлягає поновленню на посаді з наступного дня, тобто з 05.11.2015 року.

Щодо поновлення позивача на службу в органах внутрішніх справ та зобов`язати Національну поліцію України запропонувати позивачу рівнозначну посаду в штаті Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року №1388 "Про організаційно-штатні питання" вирішено вважати такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств Міністерства внутрішніх справ України згідно з відповідним переліком змін у штатах, у тому числі скорочені всі посади.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 року у справі № 806/1914/17 дійшов висновку, що аналогічність завдань міліції та поліції встановлена статтею 3 Закону України "Про міліцію" та статтею 2 Закону України "Про Національну поліцію", відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та як наслідок, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Так, у вказаній постанові, Верховний Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд правомірно має поновити його на попередній посаді.

Одже, позивач підлягає поновленню на посаді заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції з 05.11.2014 року в Головному управління МВС України в Дніпропетровській області.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України УРСР № 114 від 29.07.1991 року, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

В абзаці 5 пункту 6 постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1994 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом встановлено, що період вимушеного прогулу з 05.11.2014 року по 28.12.2020 року складає 1543 робочі дні.

Згідно з довідкою Головного управління МВС України в Дніпропетровській області № 2047 від 28.12.2020 року, середньоденне грошове забезпечення заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції полковника міліції ОСОБА_2 становило 353,96 грн.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував проти визначеної відповідачем суми середньоденного грошового забезпечення.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на корить позивача з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області складає: 353,96 грн. (в день) х 1543 дні = 546160,28 грн.

Пленум Верховного Суду України в Постанові № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз`яснив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне допустити постанову до негайного виконання рішення суду у частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Національну поліцію України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Згідно з пунктом 2 Розділу I Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1704/5 від 16.10.2014, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за № 1280/26057, реєстр - це електронна база даних, яка містить відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (п. 4 Положення).

Відповідно до пункту 9 Положення Держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Пунктом 2 Розділу II Положення визначено, що підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу, зокрема, є надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", інформації про звільнення особи з посади.

Згідно з п. 5 Розділу II Положення підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України "Про очищення влади" перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

Таким чином, у Міністерства юстиції України виникає обов`язок по вилученню з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" тільки після надходження відповідного судового рішення.

Враховуючи, що судом визнано неправомірними накази про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил, то є наявні підстави для вилучення з Реєстру відомостей про позивача щодо застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" саме на підставі даного судового рішення, а тому такі позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи сукупність викладених обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази у їх сукупності при безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

У зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

У зв`язку із перебуванням судді Луніної О.С. у відпустці з 11.01.2021 року по 24.01.2021 року, повний текст постанови виготовлено та підписано складом суду 25.01.2021 року.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 251, 295 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014 року за № 2239 о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_2 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції, з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік).

Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 04 листопада 2014 року за № 426 о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_2 заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції, з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік).

Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника кримінальної міліції з 05 листопада 2014 року.

Стягнути з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 листопада 2014 року по 28 грудня 2020 року у розмірі 546160,28 грн. з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

В задоволені решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 25 січня 2021 року.

Головуючий суддя О.В. Серьогіна

Суддя О.В. Єфанова

Суддя О.С. Луніна