Рішення № 94380694, 26.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/16983/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ковальчука В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2020 №0018497-5133-0311.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримала у дарунок від дідуся гараж, на який нараховано їй відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення грошове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 876,33 грн. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, оскільки наведений дарунок оподатковується за нульовою ставкою, так як вона є членом сім`ї дарувальника другого ступеня споріднення, що не заперечується Ківерцівським відділом ГУ ДПС у Волинській області у листі-відповіді від 01.10.2020 вих. №3077/В/03-20-04-16.

На підставі наведеного просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04.2020 №0018497-5133-0311. Додатково просить стягнути з відповідачів на її користь судові витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2000,00 грн.

Ухвалою суду від 15 січня 2020 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відзиві на позовну заяву від 23.12.2020 представник відповідача з даним позовом не погоджується та вважає його безпідставним, оскільки ОСОБА_1 належить на праві приватної власності нежитлове приміщення, а саме гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , гаражний кооператив «Автомобіліст-5», загальною площею 21 кв. м., тому у відповідності до вимог Податкового кодексу України позивач зобов`язана сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З урахуванням ставки, визначеної органом місцевого самоврядування на території м. Луцька розмір такого податку у 2019 році становить 1% від мінімальної заробітної плати за кожен квадратний метр площі нерухомого майна.

Крім того, представник відповідача заперечує щодо задоволення на користь позивача витрат на правову допомогу у зв`язку з їх необґрунтованістю.

На підставі вищенаведеного просить відмовити у задоволенні позову повністю.

До додаткових письмових пояснень від 05.01.2021 представник позивача додає на обґрунтування витрат на правову допомогу детальний опис виконаних робіт адвокатом.

У запереченнях на додаткові пояснення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача просить повність відмовити у задоволенні вимог щодо їх стягнення з підстав, наведених у відзиві, а також відсутності документів, що свідчать про оплату за такі витрати.

Ухвалою суду від 26 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні за участю сторін.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 16 січня 2017 року укладено договір дарування гаража, відповідно до якого ОСОБА_2 (дарувальник) передає безоплатно у власність ОСОБА_3 (обдаровувана) майно, а саме цегляний гараж за № НОМЕР_1 , загальною площею 21 кв. м., який знаходиться у гаражному кооперативі «Автомобіліст-5», що розташований за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 2а.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 29.12.2020 №239256725 ОСОБА_3 належить на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення, цегляний гараж, загальною площею 21 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , гаражний кооператив «Автомобіліст-5», гараж НОМЕР_1 , про що здійснено запис про право власності №18575129, внесений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Базалицькою О.Р. на підставі договору дарування №113 від 16.01.2017.

На підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2020 №0018497-5133-0311, яким позивачу визначено за 2019 рік суму грошового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 876,33 грн.

Позивач не погодилася з даним податковим повідомленням-рішенням та оскаржила його в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, яка рішенням від 04.12.2020 скаргу залишила без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення – без змін.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі – ПК України) передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України, податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно із пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до пп. «г» пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки.

Згідно з пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів - платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп.266.5.1. п.266.5 ст.266 ПК України).

Відповідно до рішення Луцької міської ради від 27.06.2018 №43/3 та додатку №1 до нього з 01.01.2019 року органом місцевого самоврядування встановлено на території м. Луцька ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з якого слідує, що ставка податку за 1 квадратний метр нерухомого майна, а саме гаражів наземних та підземних для юридичних осіб становить 1 відсоток, а для фізичних осіб 0,5 відсотку розміру мінімальної заробітної плати.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII встановлено у 2019 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня – 4 173 гривні.

Таким чином, нарахування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об`єктів нежитлової нерухомості, а саме гаражів наземних та підземних для фізичних осіб на території м. Луцька за 2019 рік становить 0,5 відсотку розміру мінімальної заробітної плати, що складає 20,86 грн. за 1 кв. м. (4173 грн. х 0,5% = 20,86 грн.).

Суд не бере до уваги доводи представника позивача щодо відсутності у позивача обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки останній посилається на норми податкового законодавства, що стосуються оподаткування доходів під час переходу права власності в результаті дарування майна. Наведені представником позивача податкові пільги у вигляді ступеня споріднення позивача з дарувальником майна не поширюється на оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, та застосовуються під час оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав, що не стосується спірних правовідносин.

З врахуванням того, що ОСОБА_4 належить на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення, цегляний гараж, загальною площею 21 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у гаражному кооперативі «Автомобіліст-5», та не заперечується сторонами, тому позивач зобов`язана сплатити за 2019 рік податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 438,06 грн. (20,86 грн. х 21 кв. м. = 438,06 грн.).

Однак відповідач невірно розрахував такий податок для позивача, вважаючи, що ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме щодо гаражів на території м. Луцька становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр нерухомого майна, водночас, як встановлено судом та зазначено вище, така ставка податку становить 0,5 відсотку розміру мінімальної заробітної плат для фізичних осіб.

Отже, нарахування позивачу податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 438,27 грн. (876,33 грн. – 438,06 грн. = 438,27 грн.) є протиправним, а тому позов підлягає до часткового задоволення шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2020 №0018497-5133-0311 в частині нарахування податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в сумі 438,27 грн.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами 1, 3, 4 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки суд позов задовольняє частково, тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 420,48 грн., що був сплачений відповідно до квитанції №12 від 14.12.2020.

Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 2000,00 грн., то суд приходить до таких висновків.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме: договору про надання правової допомоги №187 від 11 грудня 2020 року; акта виконаних робіт від 14 грудня 2020 року; детального опису виконаних робіт адвоката ОСОБА_5 у справі №140/16983/20; квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 11.12.2020, адвокатом ОСОБА_5 було надано послуги ОСОБА_1 на суму 2000,00 грн.

З акта виконаних робіт від 14 грудня 2020 року слідує, що вартість послуг, наданих адвокатом ОСОБА_5 на суму 2000,00 грн. включають: вивчення матеріалів та законодавства ( 2 год.) – 500 грн.; збирання доказів (2 год.) – 500 грн.; підготовка та подання позовної заяви – 1000,00 грн.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Атрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.

Крім того, як встановлено частинами другою, третьою статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, ціни позову та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні, без проведення судового засідання), та приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо їх стягнення на користь позивача, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 2000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, а також те, що послуги щодо вивчення матеріалів та законодавства, збирання доказів охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 300,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в загальній сумі 720,48 грн., що складаються із суми судового збору та витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 27 квітня 2020 року №0018497-5133-0311 в частині нарахування ОСОБА_1 податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в сумі 438,27 грн. (чотириста тридцять вісім гривень 27 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 720,48 грн. (сімсот двадцять гривень 48 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Д. Ковальчук