Рішення № 94380534, 26.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 січня 2021 р. Справа № 120/190/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Волинець В.М.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Чоботок О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

12.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що постановою Сьомого апеляційного адміністративно суду від 26.10.2020 року у справі №120/1727/20-а його апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Вінницького окружного адміністративного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким його адміністративний позов до Керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка О.М. задоволено частково. Зокрема, зобов`язано керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка О.М. розглянути скаргу ОСОБА_1 від 11.03.2020 з дотриманням ст.18-19 Закону України "Про звернення громадян" та з урахуванням правових висновків суду у даній справі.

05.11.2020 року Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №120/1727/20-а, який позивач разом із заявою про примусове виконання рішення суду №120/1727/20-а 14.12.2020 року скерував на адресу відповідача.

04.01.2021 року позивач отримав повідомлення відповідача про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Позивач не погоджується із такими діями та вважає, що відповідач в порушення вимог п.4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 року № 512/5, порушив строк надіслання повідомлення про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання.

Також, позивач вважає, що наявність коду ЄДРПОУ установи де працює боржник згідно виконавчого листав №120/1727/20-а, не є перешкоджає належному виконанню рішення суду.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду, у якому просив:

- визнати виконавчі дії відповідача при направленні 31.12.2020 року на адресу позивача повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання незаконними та неправомірними;

- зобов`язати відповідача розпочати примусове виконання рішення суду згідно виконавчого листа №120/1727/20-а.

Ухвалою суду від 16.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, з урахування особливостей провадження визначених ст. 287 КАС України. Розгляд справи призначено на 26.01.2021 року.

Ухвалою суду від 19.01.2021 року допущено участь позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

21.01.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що згідно виконавчого листа №120/1727/20-а боржником є керівник апарату Київського апеляційного суду Рудченко Олег Миколайович.

Разом з цим, представник вважає, що в порушення вимог статей 4, 15 Закону України «Про виконавче провадження», ідентифікаційні дані зазначені Київського апеляційного суду, який не є боржником за виконавчим документом.

На переконання представника відповідача, вказані розбіжності унеможливлюють виконання виконавчого документа, зокрема, застосування заходів впливу, тощо.

Враховуючи зазначене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

22.01.2021 року представником відповідача подано додаткові пояснення. Зокрема зазначив, що до відділу примусового виконання рішень, дії якого є предметом позову, заява позивача передана на виконання разом з виконавчим листом 28.12.2020 року, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції та наступного дня, виконавцем винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Враховуючи зазначене, представник відповідача вважає, що строки прийняття рішень, встановленні чинним законодавством, державним виконавцем не порушено.

Також зауважив, що згідно положень статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Що стосується вимог позивача про зобов`язання відповідача розпочати примусове виконання рішення суду згідно виконавчого листа №120/1727/20-а, зауважив, що така вимога є дискреційними повноваженнями відповідача.

26.01.2021 року, позивач, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, з підстав викладених у заявах по суті та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративно суду від 26.10.2020 року у справі №120/1727/20-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка О.М. задоволено частково. Зобов`язано керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка О.М. розглянути скаргу ОСОБА_1 від 11.03.2020 з дотриманням ст.18-19 Закону України "Про звернення громадян" та з урахуванням правових висновків суду у даній справі.

05.11.2020 року Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №120/1727/20-а.

14.12.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання виконавчого листа №120/1727/20-а.

За результатом розгляду заяви позивача, 29.12.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, керуючись п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання.

Позивач не погоджується із такими діями та вважає, що відповідач в порушення вимог п.4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 року № 512/5, порушив строк надіслання повідомлення про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання, у зв`язку із чим звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу положень ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII).

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема, верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, а також гласності та відкритості виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Пункт 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII передбачає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Стаття 4 Закону № 1404-VIII визначає вимоги до виконавчого документа.

Частина 1 цієї статті говорить, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно п. 6 частини 4 статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо недотримання строків розгляду заяви про примусове виконання виконавчого листа №120/1727/20-а, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до трек номеру поштового відправлення 2102802080489, 21.12.2020 року відповідачем отримано заяву позивача про примусове виконання виконавчого листа №120/1727/20-а, однак повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання винесено лише 29.12.2020 року, тобто з порушенням встановленого пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» триденного строку.

Приписами частини другої статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач зазначає, що заява позивача надійшла до Міністерства юстиції України 21.12.2020 року, однак вся вхідна кореспонденція в подальшому розподіляється структурним підрозділам для подальшого розгляду та опрацювання в межах її компетенції. До відділу примусового виконання рішень, дії якого є предметом позову, заява ОСОБА_1 передана на виконання разом з виконавчим листом 28.12.2020 року, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно абзацу 3 ч. 5 ст. 13 Закону № 1404-VIII порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Отже, саме по собі порушення строку направлення повідомлення про повернення виконавчого документу без виконання в силу положень ч. 5 ст. 13 Закону № 1404-VIII не є підставою для визнання виконавчих дій протиправними.

Також, суд вважає, що вказані позивачем недоліки оформлення супровідного листа головного державного виконавця, як то: Відділ ПВР Департаменту ДВС Мінюсту України направляє постанову від 29.12.2020 року, а не повідомлення; не вказано на скількох аркушах за текстом, долучається документ, не можуть бути самостійною підставою для визнання виконавчих дій протиправними за наявності законних підстав для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання.

Разом з тим, позивач вважає, що наявність коду установи де працює боржник у виконавчому листі №120/1727/20-а, не є підставою для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, оскільки не перешкоджає належному виконанню рішення суду.

Надаючи правову оцінку посиланням позивача на відповідність виконавчого документу вимогам ст. 4 Закону України № 1404-VIII, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом та зазначено вище, позивач звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду №120/1727/20-а.

Разом з тим, вказаний виконавчий документ 29.12.2020 року повернутий позивачу з підстав визначених пунктом 6 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII, а саме у виконавчому документі зазначено код ЄДРПОУ боржника 42258617, який відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належить Київському апеляційному суду, а відповідно до виконавчого документу боржником є керівник апарату Київського апеляційного суду Радченко Олег Миколайович, тому у виконавчому листі містяться розбіжності, а саме назва боржника не відповідає коду ЄДРПОУ, що суперечить вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд зауважує, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 року у справі № 120/1727/20-а зобов`язано Радченка О.М. як керівника апарату Київського апеляційного суду розглянути запит ОСОБА_1 від 11.03.2020 року з дотриманням ст.18-19 Закону України "Про звернення громадян" та з урахуванням правових висновків суду у даній справі, відтак і адресу зазначено його місця роботи: вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, Код ЄДРПОУ 42258617 - Київський апеляційний суд.

В той же час, положення ст. 18 Закону №1404 визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Тобто, відсутність у виконавчому листі відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника та зазначений код ЄДРПОУ суб`єкта владних повноважень, у якому позивач є посадовою особою, в даному випадку не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документу без прийняття до виконання та не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати необхідну інформацію для вчинення виконавчих дій.

Таким чином, суд вважає, що при поверненні виконавчого листа позивачу відповідач діяв не в межах та не на підставі закону, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача розпочати примусове виконання рішення суду згідно виконавчого листа №120/1727/20-а, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для повернення виконавчого листа 120/1727/20-а, слугував висновок державного виконавця про те, що у виконавчому документі зазначені ідентифікаційні дані Київського апеляційного адміністративного суду, який не є боржником за виконавчим документом.

В той же час, суд дійшов висновку, що відсутність у виконавчому документі ідентифікаційних даних керівника апарату Київського апеляційного адміністративного суду не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документу без прийняття до виконання.

Водночас, п. 5 розділу ІІІ інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 від 02.04.2012 року передбачено, що у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, прийняття до виконання виконавчого листа здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, постанову про відкриття виконавчого провадження виконавець виносить на підставі виконавчого документу, поданого стягувачем разом з заявою про примусове виконання рішення. (п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 26 Закону № 1404).

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист 120/1727/20-а, повернуто позивачу без прийняття до виконання 29.12.2020 року, що виключає можливість державного виконавця розпочати виконавче провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що зобов`язати відповідача розпочати примусове виконання рішення суду згідно виконавчого листа №120/1727/20-а, без наявності у виконавця такого, з огляду на положення статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» є не можливим, а відтак відповідача слід зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.12.2020 року та прийняти рішення у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 року звернув увагу, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» акцентував, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Матківська проти України» від 12.03.2009 року зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження-це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи відсутність судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо повернення ОСОБА_1 без прийняття до виконання виконавчого листа №120/1727/20-а.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.12.2020 року та прийняти рішення у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення у повному обсязі виготовлене 26.01.2021 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович