Рішення № 94380382, 18.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 січня 2021 р. Справа № 120/4879/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивачка, ФОП ОСОБА_1 ) із позовом до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування постанови.

В обґрунтуванні позовних вимог позивачка зазначає, що на її адресу надійшов лист від відповідача у якому містилась оскаржувана постанова про накладення адміністративно-господарського штрафу в сумі 34000 грн.

Однак, на переконання позивачки, оскаржувана постанова є протиправною, оскільки обставини, що були виявлені в ході проведення перевірки стосуються транспортного засобу, який належить позивачці, проте відповідно до договору оренди вказаний транспортний засіб передано у користування ФОП ОСОБА_2 , водночас, ФОП ОСОБА_2 на підставі договору суборенди зазначений транспортний засіб передано в користування ТОВ «Мітел Торг», та рейс при якому проводилась перевірка здійснювався ТОВ «Мітел Торг», про що також свідчить товарно-транспортна накладна. Тому, за твердженнями позивачки, вона у спірних відносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої Законом України "Про автомобільний транспорт". Також, позивачка зазначає про порушення допущені при проведенні габаритно-вагового контролю та при розгляді справи.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами, також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав, що підтверджується розпискою, яка міститься у матеріалах справах, однак відзив на адресу суду від Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області не надходив.

Згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд наголошує, що відповідачем не повідомлено суд про причини неподання відзиву на позов, як і не надходило заяв від відповідача щодо продовження процесуальних строків. При цьому суд зазначає, що станом на дату прийняття рішення в даній справі строк, передбачений для розгляду справ даної категорії, закінчився.

Відтак, суд вважає за можливе та необхідне вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.

05.11.2020 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за наявними у справі матеріалами та заява про долучення до матеріалів справи судової практики.

З`ясувавши доводи позивачки, викладені в позовній заяві, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, та надавши їм оцінку, суд встановив наступне.

Відповідно до матеріалів справи, 08.07.2020 на автомобільній дорозі М-14 203 км+500 м. (стаціонарний пункт ГВК) посадовими особами Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки DAF модель XF95480, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується актом проведення перевірки від 08.07.2020 року.

Під час зважування транспортного засобу марки модель XF95480, д.н.з. НОМЕР_1 , було встановлено, що повна фактична маса автомобіля – 40,15 тонн при нормативно допустимій - 40 тонн, фактичне навантаження на другу одиночну вісь – 13,25 т при нормативно допустимій вазі - 11 т.

Зазначене підтверджується довідкою від 08.07.2020 року №031854 про результати здійснення габаритно - вагового контролю та талоном зважування №61335 від 08.07.2020.

За результатами проведеного вагового контролю посадовими особами Укртрансбезпеки складено акт №043323 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 08.07.2020 та розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №043323 від 08.07.2020 на суму 403,20 євро.

07.09.2020 року відповідачем було розглянуто справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, за наслідком розгляду якої винесено постанову №198490 від 07.09.2020 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 34000 грн., за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за що передбачена абз. 16 частини 1 ст. 60 Закону України " Про автомобільний транспорт ".

В подальшому від Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області на адресу ФОП ОСОБА_1 надійшов лист №68024/20-1/24-20 від 08.09.2020 до якого долучено вище зазначену постанову №198490 від 07.09.2020 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Вважаючи таку постанову протиправною, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Так, цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частини 11 статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

За приписами частини 3 статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі - Положення № 103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення № 103).

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону N 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб`єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Надаючи оцінку обставинам, на які безпосередньо посилається позивач у своєму адміністративному позові, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб`єктом юридичної відповідальності згідно абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 є автомобільний перевізник.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Крім того статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.

Судом встановлено, що станом на день проведення перевірки та складання акту проведення перевірки від 08.07.2020 року, на підставі якого винесено оскаржувану постанову, власником транспортного засобу DAF модель XF95480, д.н.з. НОМЕР_1 є ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_2 .

Разом з тим, ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 уклали договір оренди від 29.11.2019 №291119, відповідно до умов якого позивач передав орендареві майно, з метою його використання орендарем у своїй діяльності. Загальна вартість предмету оренди, його найменування, модель, вік випуску, вартість одиниці, кількість вказана в специфікації (додаток №1 до договору) (пункти 1.1, 1.2 договору). В додатку №1 до вказаного договору оренди визазначено, що предметом оренди є автомобіль марки DAF модель XF95480, д.н.з. НОМЕР_1 та причеп STAS модель SA339K, д.н.з. НОМЕР_3 .

Відповідно до акту прийому-передачі від 02.12.2019 ФОП ОСОБА_2 прийнято вказаний транспортний засіб та причіп.

В подальшому між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Мітел Торг» укладено договір суборенди від 29.11.2019 №М-2980, згідно з яким вказані транспортний засіб та причіп передано в строкове платне користування ТОВ «Мітел Торг». Відповідно до актів прийому-передачі від 02.12.2019 ТОВ «Мітел Торг» прийняло вказаний транспортний засіб та причіп.

Доказів того, що вказані договори є нечинним чи нікчемним матеріали справи не містять. Таких доказів відповідач суду також не надав.

Згідно з товарно-транспортною накладною від 07.07.2020 №037093 автомобільним перевізником зазначено ФОП « ОСОБА_3 », водієм – ОСОБА_4 .

Відповідно до наказу ТОВ «Мітел Торг» №5 від 29.11.2019, ОСОБА_4 прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів з грудня 2019 року.

Разом з тим вказана товарно-транспортна накладна від 07.07.2020 №037093 містить печатку ТОВ «Мітел Торг», що в сукупності досліджених доказів дає підстави для висновку, що саме ТОВ «Мітел Груп» у даній ситуації є автомобільним перевізником.

Таким чином, позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону №2344-ІІІ та не може нести відповідальність, передбачену абзацом 8 частини 1 статті 60 цього Закону.

Крім того, суд зазначає, що наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568) затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363). Згідно з розділом 1 Правил №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом частини другої статті 801 Цивільного кодексу України витрати, пов`язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Отже, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позивач в розумінні вимог Закону № 2344 в межах спірних правовідносин не є автомобільним перевізником, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно ст. 48 Закону № 2344, у зв`язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно господарського штрафу згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону немає.

Підсумовуючи вищевикладене та враховуючи, що позивач в межах спірних правовідносин не вважався автомобільним перевізником в розумінні статей 1, 48 Закону №2344, оскаржувана постанова відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу № 198490 від 07.09.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Окремо надаючи оцінку доводам позивача про те, що зі змісту акту про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів та довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю вбачається, що вказані документи не містять характеристик вимірювального та зважувального обладнання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 12, 13 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Суд вказує, що позивачем не доведено, що під час здійснення габаритно-вагового контролю використовувалось вимірювальне і зважувальне обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, або що обладнання перебувало у несправному стані. З огляду на викладене суд відхиляє доводи позивача в цій частині. При цьому також враховується висновок щодо оцінки подібних обставин, наведений у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 819/586/16.

Крім того, суд зауважує, що нормами чинного законодавства не передбачено обов`язкового пред`явлення водію транспортного засобу при здійсненні габаритно-вагового контролю документів про державну метрологічну атестацію вимірювального приладу, яким здійснено габаритно-ваговий контроль, а також протоколу, свідоцтва про метрологічну реєстрацію на предмет відповідності технічних характеристик ваг тощо. Тобто ненадання посадовими особами Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю вказаної документації не свідчить про протиправність їхніх дій та відсутність права використовувати відповідне зважувальне обладнання.

Надаючи оцінку доводам позивача що її було позбавлено можливості брати участь у розгляді справи про автомобільний транспорт, суд зазначає таке.

Пунктами 25-27, 29 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок №1567) визначено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Як зазначає позивач в позовній заяві, повідомлення від 30.07.2020 про час і місце розгляду справи про порушення було направлено їй засобами поштового зв"язку 31.07.2020 року та отримано нею 19.08.2020 року, що підтверджується трекінг - відстеженням з сайту Укрпошти. При цьому розгляд справи було призначено на 18.08.2020 року.

Крім того, позивач зазначає, що оскаржувану постанову прийнято відповідачем 07.09.2020 року, проте повідомлення про розгляд справи 07.09.2020 року вона взагалі не отримувала.

Суд зауважує, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували наведені твердження позивача та свідчили б про інші факти, відтак, суд погоджується з доводами позивачки, що вона не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи про порушення, і за вказаних обставин у відповідача не було підстав розглядати справу за відсутності позивачки.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В даному ж випадку, позиція відповідача з приводу заявлених позовних вимог суду не відома, адже останній у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, а також не надав жодних пояснень з приводу неможливості подання витребуваних судом доказів.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про протиправність застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу на підставі оскаржуваної постанови, оскільки зазначені в ній відомості не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, судом не встановлено факт порушення позивачем вимог ст. 48 Закону України « Про автомобільний транспорт».

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем в обгрунтування заявлених вимог, суд доходить висновку, що з вище наведених мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру ставка судового збору для фізичної особи-підприємця складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В силу положень Закону України "Про Державний бюджет України" на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року встановлено розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб - 2102 гривні.

З огляду на викладене, розмір судового збору за подання даного адміністративного позову фізичною особою – підприємцем становить 840,80 грн. (2102*0,4 = 840,80).

Разом з тим, відповідно до квитанції №0.0.1831646554 від 11.09.2020, позивачкою при зверненні до суду із даним позовом сплачено судовий збір у сумі 878,80 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України суд присуджує на користь позивачки документально підтверджені понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно - господарського штрафу № 198490 від 07.09.2020 року.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна