Рішення № 94375928, 19.01.2021, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/3629/19

Провадження № 2/663/225/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року м. Скадовськ Херсонської області

Скадовський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого, судді Пухальського С. В.,

за участі секретаря судового засідання Радіонової О. Ю.,

представника позивача - адвоката Литвиненка Є. О.,

представника Міністерства інфраструктури України Лов`як С. С.,

представника ДП «АМПУ» Перейми Д. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі адвоката - Литвиненка Євгена Олександровича до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Міністр Міністерства інфраструктури України Криклій Владислав Артурович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача «Профспілкова організація Скадовського морського порту», про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою в обґрунтування вимог якої зазначив, що наказом в.о. Міністра інфраструктури України від 23 червня 2017 року, його, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), було призначено на посаду начальника Миколаївської філії Державного Підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - Миколаївська філія ДП «АМПУ») за переводом із відповідної посади начальника Скадовської філії ДП «АМПУ».

Призначення його на посаду начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» було здійснено за поданням в.о. Голови Державного Підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») від 19 червня 2017 № 3699 у відповідності до Статуту ДП «АМПУ» та Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ», затвердженого наказом ДП «АМПУ». Вказаним наказом про призначення не передбачено строку, на який його було призначено на посаду начальника філії.

Наказом Міністра інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, з урахуванням наказу від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос про внесення змін до попереднього наказу, його звільнено з посади начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» 28 жовтня 2019 року у зв`язку із припиненням повноважень посадової особи, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Позивач, посилаючись на те, що звільнення на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України не може бути до нього застосовано, оскільки він не є посадовою особою в розумінні положень вказаної норми трудового права, а тому його звільнення є незаконним, просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, «Про керівника Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України»; визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос, «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос»; поновити його на роботі на посаді начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ»; стягнути з ДП «АМПУ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 09 грудня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (т. 1 а.с. 64-65).

13 січня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ДП «АМПУ» просив відмовити у задоволенні заявлених позивачем вимог з підстав їх необґрунтованості. Таку позицію обґрунтовував зокрема правомірністю оскаржуваних наказів про звільнення (т. 1 а.с. 85-96).

23 січня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Міністерства інфраструктури України посилаючись на безпідставність заявлених позивачем позовних вимог просила відмовити у задоволенні позовної заяви (т. 1 а.с. 168-171).

Ухвалою суду від 11 березня 2020 року постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т. 1 а.с. 212-213).

Ухвалою суду від 23 вересня 2020 року до участі в справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача «Профспілкову організацію Скадовського морського порту» (т. 2 а.с. 84-85).

29 жовтня 2020 року представником позивача подані пояснення до цивільного позову, в яких з наведенням відповідних обґрунтувань зауважив, що доводи представників відповідачів про необґрунтованість позовних вимог є хибними та такими, що не спростовують підстав позовної заяви (т. 2 а.с. 116-126).

Представник позивача - адвокат Литвиненко Є. О. в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях до неї.

Представник ДП «АМПУ» - Перейма Д. О. просив відмовити у задоволенні заявлених позивачем вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Представник Міністерства інфраструктури України - Лов`як С. С. підтримавши позицію та доводи представника ДП «АМПУ» також просила відмовити у задоволенні заявлених позивачем вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Міністр Міністерства інфраструктури України Криклій В. А. в судове засідання не з`явився, судом вживалися заходи щодо його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

«Профспілковою організацією Скадовського морського порту» явку представника в судове засідання не забезпечено, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи в установленому законом порядку.

Заслухавши доводи та заперечення учасників судового процесу, дослідивши надані докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 3).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, на підставі принципу змагальності сторони учасники справи з метою ухвалення рішення на свою користь зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують, або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності ухвалення бажаного для них рішення.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 та частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин убачається наступне.

Наказом в.о. Міністра інфраструктури України Лавренюка Ю. Ф. № 71-О від 23 червня 2017 року, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Скадовської філії ДП «АМПУ» 26 червня 2017 року відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 КЗпП України (п.1 наказу). 27 червня 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» (п.4 наказу) (т. 1 а.с. 11).

Наказом Міністра інфраструктури України Криклія В. А. від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ», шляхом звільнення його 17 жовтня 2019 року, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України. Підстава: пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, подання в. о. голови ДП «АМПУ» від 10 жовтня 2019 року № 10-03-06-07/194 (т. 1 а.с. 12).

Наказом Міністра інфраструктури України Криклія В. А. від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос, внесені зміни до наказу Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, а саме: в пункті 1 наказу слова та цифри «17 жовтня 2019 року» замінено словами та цифрами «28 жовтня 2019 року» (т. 1 а.с. 24).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 зазначено, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Системний аналіз положень пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України та частини 3 статті 99 ЦК України дає підстави дійти висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

Згідно зі статтею 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.

Таким чином, передбачена пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів діяльності працівників.

За пунктом 5 пунктом частини 1 статті 41 КЗпП України підставою для розірвання договору є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Таким чином, припинення трудового договору з посадовою особою на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України залежить від волі власника.

У законодавстві про працю визначення поняття «посадова особа» відсутнє.

Для заповнення цієї прогалини Державною інспекцією України з питань праці надано роз`яснення від 24 липня 2014 року, згідно з якими до категорії «посадових осіб» у розумінні пункту 5 статті 41 КЗпП України можна віднести, зокрема, категорію працівників, визначених як «посадові особи» в статті 2 Закону України «Про державну службу», в статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», та як «службові особи» у примітці до статті 364 Кримінального кодексу України. На думку цього органу, терміни «посадова особа» та «службова особа» є синонімічними. До останніх, відповідно до абзацу першого пункту 1 примітки до статті 364 Кримінального кодексу України, зокрема належать: особи, які обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, установах або організаціях незалежно від форми власності посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. Посадовими (службовими) особами вважаються особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації. Посадова особа наділена певним обсягом повноважень і в їх межах має право вчиняти дії, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини (наприклад, право прийняття та звільнення працівників, застосування дисциплінарних чи адміністративних стягнень тощо).

Адміністративно-господарські обов`язки передбачають наявність повноважень з управління і розпорядження майном підприємства, забезпечення контролю за господарськими операціями, у цій справі - обов`язки з управління або розпорядження державним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо).

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», до осіб, які здійснюють організаційно-розпорядчі обов`язки, зокрема належать керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Крім того, поняття «посадова особа» розкрито в Господарському кодексі України (далі - ГК України) щодо посадових осіб підприємств, у тому числі заснованих на державній формі власності (державних підприємств).

Зокрема, відповідно до статті 63 ГК України одним із видів підприємств є державне підприємство, що діє на основі державної власності (абзац п`ятий частини 1 статті 63 ГК України).

Згідно з частиною 3 статті 65 ГК України керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Відповідно до статуту (у новій редакції) ДП «Адміністрація морських портів України», що міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 113-127), ДП «Адміністрація морських портів України» є державним унітарним, комерційним підприємством, створеним відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (пункт 1 статуту). Філії (адміністрації морських портів), що утворюються в кожному морському порту, очолюють керівники адміністрацій морських портів (начальники морських портів), які призначаються на посаду та звільняються з посади уповноваженим органом управління (Міністерством інфраструктури України) за поданням голови підприємства. Посадовими особами підприємства є голова підприємства, заступники голови підприємства, головний бухгалтер підприємства, члени наглядової ради підприємства, керівники структурних підрозділів апарату управління відповідно до організаційної структури, затвердженої головою підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління, керівники відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), заступники керівників відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), головні бухгалтери відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів) (пункт 7.9 статуту).

Уповноважений орган управління ДП «Адміністрація морських портів України» (яким є Міністерство інфраструктури України) відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, за поданням голови підприємства призначає та звільняє керівників адміністрацій морських портів (начальників морських портів) (пункт 9.1 статуту).

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460, Міністерство інфраструктури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв`язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості).

Адміністрація морських портів України - це державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту) (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України від 17 травня 2012 року № 4709-VI «Про морські порти України»).

Відповідно до частини 3 статті 15 Закону України «Про морські порти України» голова адміністрації морських портів України призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, за поданням голови адміністрації морських портів України. Керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) діє на підставі положення про адміністрацію морського порту, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Відповідно до Положення про Миколаївську філію ДП «Адміністрація морських портів України» (т. 1 а.с. 107-112), (далі - Положення про Миколаївську філію), філія діє на підставі цього Положення як філія підприємства, є відокремленим підрозділом ДП «Адміністрація морських портів України», який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені цього підприємства частину господарської діяльності (пункт 3.1 Положення про Миколаївську філію).

Керівництво філією на принципах єдиноначальства здійснює начальник філії, який призначається на посаду та звільняється з посади уповноваженим органом управління (яким є Міністерство інфраструктури України) за поданням голови ДП «Адміністрація морських портів України» та йому підпорядковується (пункти 5.1, 5.2 Положення про Миколаївську філію).

Начальник Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на підставі пункту 5.8 Положення про Миколаївську філію у межах повноважень, визначених законодавством України, статутом підприємства, положенням, розпорядчими документами та довіреністю, наданою головою підприємства, зокрема здійснює управління поточною діяльністю філії, несе відповідальність за стан та діяльність філії, забезпечує ефективне використання та збереження майна, закріпленого за філією.

Таким чином, статутом ДП «Адміністрація морських портів України» начальник його Миколаївської філії, як керівник відокремленого підрозділу ДП «Адміністрація морських портів України», віднесений до посадових осіб, посада, яку обіймав ОСОБА_1 , згідно з Положенням про Миколаївську філію пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків щодо управління Миколаївською філією ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрацією Миколаївського морського порту), отже, позивач відноситься до категорії посадових осіб, на яких поширювалась дія пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Як свідчить Закон України «Про морські порти України», статут ДП «Адміністрація морських портів України» та Положення про Миколаївську філію, повноваження начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) можуть бути припинені Міністерством інфраструктури України, з ним може бути розірвано контракт у будь-який час на розсуд Міністерства, з будь-яких підстав та незалежно від причин, які цьому передували.

Згідно з установленою процедурою, на підставі подання голови ДП «Адміністрація морських портів України», Міністерство інфраструктури України як уповноважений орган управління, наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників такої категорії, прийняло правомірне рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту), що було оформлено відповідним наказом.

Твердження щодо неможливості звільнення позивача за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України спростовуються приписами статей 3, 4 цього Кодексу, відповідно до яких законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.

Крім того, сама норма статті 41 КЗпП України не містить обмеження в застосуванні пункту 5 частини 1 цієї статті до керівників державних підприємств чи їх структурних підрозділів.

Позивач, уклавши трудовий договір на відповідних умовах із зазначенням додаткових підстав припинення його трудових відносин, тим самим висловив свою згоду на його майбутнє звільнення за рішенням роботодавця без наведення будь-яких інших підстав та незалежно від причин. Враховуючи, що позивач обіймав керівну посаду в Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту), що пов`язано з покладанням на нього додаткової відповідальності за здійснення керівництва філією, а тому застосування додаткових підстав для звільнення із займаної посади є виправданим та правомірним.

Вказане в повній мірі узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, наведеними у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19, які суд покладає в основу прийнятого рішення.

Також, виходячи з положень статті 43 КЗпП України, звільнення на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України не передбачає попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, тому доводи представника позивача в цій частині судом не приймаються.

З огляду на встановлені обставини справи, досліджені докази, вимоги норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позивачем недоведені позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів про його звільнення та внесення змін щодо дати звільнення, що є підставою для відмови у задоволенні цих вимог та, відповідно, вимог про поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки є похідними від первісних вимог.

Таким чином, оцінюючи в сукупності обставини, на яких ґрунтуються заявлені позивачем вимоги, аналізуючи надані сторонами докази, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в особі адвоката - Литвиненка Євгена Олександровича до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Міністр Міністерства інфраструктури України Криклій Владислав Артурович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача «Профспілкова організація Скадовського морського порту» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Скадовський районний суд Херсонської області з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 25 січня 2021 року.

Суддя Скадовського районного суду

Херсонської області Пухальський С. В.