Рішення № 94361540, 25.01.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3349/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 18) в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40; 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 34-А)

до Управління соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації (09000, Київська обл., Сквирський р-н, м. Сквира, пров. Якушкіна, 3)

про стягнення 102712,01 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах,

Без виклику представників сторін

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі – позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення 102712,01 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем передбачених законом зобов`язань із відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 102712,01 грн. заборгованості за період з 01.11.2019 р. до 30.06.2020 р., а також судовий збір.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Публічним акціонерним товариством “Укртелеком” в особі Київської міської філії ПАТ “Укртелеком” позовною заявою до Управління соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області про стягнення 102712,01 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.11.2020 р. було відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належить відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

28.12.2020 р. до господарського суду Київської області від Управління соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області надійшов відзив на позовну заяву № 3323 від 23.12.2020 р. (вх. № 31932/20 від 28.12.2020 р.), відповідно до якого відповідач зазначав, що на сьогоднішній день не розроблено та не затверджено на законодавчому рівні відповідного механізму відшкодування коштів за послуги зв`язку за кошти місцевих бюджетів. Управлінням соціального захисту населення було розроблено розпорядження «Про схвалення проекту районної програми фінансування пільг для окремих категорій громадян Сквирського району на 2020 рік», яке схвалено розпорядженням № 22 голови Сквирської районної державної адміністрації 29.01.2020 р. та затверджене розпорядженням Сквирської районної ради від 27.02.2020 р. № 07-42-07. Однак, кошти з місцевого бюджету на заходи програми не надходили, оскільки сільські та міська ради не передбачали кошти на виконання заходів Програми. Оскільки протягом 2019-2020 років кошти з державного та районного бюджету на відшкодування послуг зв`язку не надходили, а Управління соціального захисту населення Сквирської райдержадміністрації, як некомерційна організація, не мала змоги проводити відшкодування, то заборгованість по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, виникла не з вини управління, а через відсутність кошторисних призначень на вказані цілі, та може бути погашена виключно після виділення коштів з місцевого бюджету та прийняття відповідної місцевої програми. Крім того, Управлінням неодноразово надавалися рекомендації органам місцевого самоврядування щодо виділення відповідних коштів на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають у м. Сквира та Сквирському районі. З огляду на зазначене, відповідачем вживались всі можливі заходи для вирішення, в межах своєї компетенції, спірних правовідносин. Проте, без належного державного врегулювання даних питань відшкодування пільг за послуги зв`язку на даний час відповідач вирішити самостійно не має об`єктивної можливості. Відповідач не є суб`єктом господарювання, є неприбутковою організацією, не має власних коштів і має нести відповідальність лише в межах коштів, які надійшли на фінансування державної програми соціального захисту населення у вигляді субвенції з державного бюджету та видатків місцевих бюджетів, а також інших джерел фінансування, не заборонених законодавством. З урахуванням зазначеного, відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

30.12.2020 р. до господарського суду Київської області від ПАТ “Укртелеком” в особі Київської міської філії ПАТ “Укртелеком” надійшла відповідь на відзив № 14-10/315 від 29.12.2020 р. (вх. № 32133/20 від 30.12.2020 р.), відповідно до яких позивач зазначав, що надання пільг з послуг зв`язку гарантовано громадянам України Конституцією та Законами України. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Держава, на виконання функції з соціального захисту населення, встановила певним категоріям осіб пільги з оплати послуг зв`язку, та взяла на себе зобов`язання компенсувати втрати доходу провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг, понесені ними внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів. До компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Сквирського району, а тому саме через відповідача держава діє у спірних правовідносинах, та саме відповідач зобов`язаний проводити розрахунки з позивачем, як організацією - надавачем послуг зв`язку, за надані особам, які мають пільги з їх оплати, послуги. Відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, за період з 01.11.2019 р. по 30.06.2020 р. в розмірі 102712,01 грн., а відсутність договору, бюджетного фінансування, внесення змін до законодавства та ухилення відповідача від виконання відповідних функцій, не є підставою для звільнення його від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання з відшкодування позивачу вартості наданих послуг.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Позивач у період з 01.11.2019 р. по 30.06.2020 р. надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах особам, які проживають на території м. Сквира Київської області, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг (форма “ 2-пільга”) за період листопад 2019 року – червень 2020 року та актами звірки розрахунків за послуги зв`язку пільговим категоріям осіб (форма “3-пільга”) за період з листопада 2019 року по червень 2020 року.

Загальна сума наданих позивачем вказаних послуг за період з 01.11.2019 р. по 30.06.2020 р. становить 102712,01 грн., обов`язок по відшкодуванню яких, за твердженням позивача, покладено на відповідача.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем направлялися на адресу відповідача листи № 82і250/58-1383 від 06.12.2019 р., № 82і250/58-48 від 08.01.2020 р., № 82і250/58-256 від 11.02.2020 р., № 82і250/58-363 від 11.03.2020 р., № 82і250/58-456 від 06.04.2020 р., № 82і250/58-570 від 06.05.2020 р., № 82і250/58-666 від 06.06.2020 р., № 82і250/58-773 від 06.07.2020 р. з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг (форма “2-пільга”), та актами звірки розрахунків за послуги зв`язку пільговим категоріям осіб (форма “3-пільга”) за період листопад 2019 року – червень 2020 року із загальною сумою вартості наданих послуг - 102712,01 грн. В підтвердження надсилання вказаних листів позивачем до суду надано описи вкладення у листи та рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Проте, відповідач не виконав свого обов`язку щодо відшкодування витрат, які були понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.11.2019 р. по 30.06.2020 р., у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 102712,01 грн.

06.12.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією № 14-07/244 від 30.09.2020 р. про сплату в добровільному порядку в строк до 10.10.2020 р. існуючої заборгованості у розмірі 102712,01 грн.

Однак, відповідач, всупереч вимогам чинного законодавства, заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, не оплатив, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що він не є суб`єктом господарювання, а є неприбутковою організацією і має нести відповідальність лише в межах коштів, які надійшли на фінансування державної програми соціального захисту населення у вигляді субвенцій з державного бюджету та видатків місцевих бюджетів, а також інших джерел фінансування, не заборонених законодавством, проте протягом 2020 року кошти на рахунок відповідача для надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв`язку не надходили, а тому відповідач, як некомерційна організація, не мав змоги проводити відповідне відшкодування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про телекомунікації”, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., інших законодавчих актів України.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України “Про телекомунікації” телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

За змістом частин 1, 2 ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Законом України “Про жертви нацистських переслідувань”, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Законом України “Про охорону дитинства” встановлені пільги з оплати послуг зв`язку для окремих категорій осіб.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

В силу ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

За змістом ст. 178 Господарського кодексу України та ст. 633 Цивільного кодексу України договір про надання телекомунікаційних послуг є публічним, оператор, провайдер телекомунікацій зобов`язаний здійснювати надання послуг зв`язку кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у наданні послуг за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законодавством. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Отже, вищенаведеними нормами чинного законодавства встановлено право фізичних осіб, які мають визначений вищевказаними законами соціальний статус, на отримання послуг зв`язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов`язок провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Статтями 89 та 102 Бюджетного кодексу України передбачено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. (в редакції, чинній у визначений позивачем у даній справі період надання послуг) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (далі – Порядок), який визначає відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії; допомоги сім`ям з дітьми, малозабезпеченим сім`ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Згідно з п. 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

З огляду на вищевикладене вбачається, що державні соціальні гарантії певним категоріям громадян закріплені приписами законодавства, які є нормами прямої дії, тобто безумовному обов`язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.

Разом з тим, судом встановлено, що саме до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території м. Сквира Київської області державної політики у сфері соціального захисту населення, тож відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.

Відповідно до п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), зокрема, щодо пільг з послуг зв`язку.

З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003 р., затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).

Згідно п. 3 Положення (в редакції, чинній у визначений позивачем у даній справі період надання послуг) Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою “1-пільга”, в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Відповідно до пунктів 10, 11 Положення (в редакції, чинній у визначений позивачем у даній справі період надання послуг) підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою “ 2-пільга”. Уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою “5-пільга” та реєстр розрахунків згідно з формою “7-пільга”; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою “3-пільга”; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою “3-пільга”; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами “4-пільга” та “6-пільга”.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання п. 10 Положення щомісячно направлялися відповідачу розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг (форма “2-пільга”) за період листопад 2019 року – червень 2020 року та акти звірки розрахунків за послуги зв`язку пільговим категоріям осіб (форма “3-пільга”) за період з листопада 2019 року по червень 2020 року.

Відповідачем, у свою чергу, будь-яких заперечень чи коригувань щодо кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику надано не було. Разом з тим, відповідачем не було повернуто позивачу акти звірки розрахунків за послуги зв`язку пільговим категоріям осіб (форма “3-пільга”) за спірний період, а також не було надано мотивованої відмови від їх підписання.

За таких обставин, суд вважає, що у відповідача, безпосередньо в силу закону, виник обов`язок з компенсації позивачу вартості наданих останнім телекомунікаційних послуг споживачам, які мають право на пільги, за період з 01.11.2019 р. по 30.06.2020 р. на загальну суму 102712,01 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р., № 7-рп/2004 від 17.03.2004 р., № 20-рп/2004 від 01.12.2004 р., № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р.).

Зокрема, у рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення Суду). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 р. та у справі “Бакалов проти України” від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що посилання відповідача на ненадходження у 2020 році на його рахунок коштів для надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв`язку не спростовує заявлені позивачем вимоги та не може бути підставою для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статями 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення повинні бути належними, допустимими, достовірними та вірогідними.

За таких обставин, встановивши, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались позивачем на виконання імперативних законодавчих приписів, а відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, враховуючи те, що відповідач належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами заявлених до нього вимог не спростував, доказів відшкодування витрат, які були понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 102712,01 грн. заборгованості по вказаних витратах за період з 01.11.2019 р. по 30.06.2020 р. є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Суд відзначає, що решта пояснень сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації (09000, Київська обл., Сквирський р-н, м. Сквира, провулок Якушкіна, 3, код 03193732) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 18, код 21560766) в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40, код 01189910) 102712 (сто дві тисячі сімсот дванадцять) грн. 01 коп. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, та 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 25.01.2021 р.

Суддя В.М. Бабкіна