Рішення № 94361528, 14.01.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2411/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

до Приватного акціонерного товариства “Енергія” (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, буд. 1)

про стягнення 1048538,28 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17 від 02.10.2018 р., у тому числі – 808547,49 грн. пені, 158538,71 грн. 3% річних, 81452,08 грн. інфляційних втрат,

секретар судового засідання: Павлюк В.Г.

Представники сторін:

від позивача: Поліщук В.О. (довіреність № 14-334 від 22.12.2020 р., свідоцтво адвоката ДП № 3720 від 08.06.2018 р.);

від відповідача: Потапова О.К. (довіреність № 07-д від 04.01.2021 р., свідоцтво адвоката КС № 8890/10 від 13.03.2020 р.); Семак О.М. (контракт б/н від 25.06.2020 р.).

Обставини справи:

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – НАК “Нафтогаз України”, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Енергія” (далі – ПрАТ “Енергія”, відповідач) про стягнення 1048538,28 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17 від 02.10.2018 р., у тому числі – 808547,49 грн. пені, 158538,71 грн. 3% річних, 81452,08 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання ПрАТ “Енергія” зобов`язань за договором постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17 від 02.10.2018 р. в частині своєчасного проведення розрахунку за переданий у власність відповідача природний газ, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 808547,49 грн. пені, 158538,71 грн. 3% річних, 81452,08 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.08.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.09.2020 р.

Підготовче засідання відкладалось.

10.09.2020 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив № 972 від 09.09.2020 р. (вх. № 19165/20 від 10.09.2020 р.) на позовну заяву, відповідно до якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що 02.10.2018 р. між ПрАТ “Енергія” та позивачем було укладено договір постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17, згідно з умовами якого постачальник зобов`язувався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, з 01.10.2018 р. по 17.10.2018 р., обсягом до 300 тис. куб. метрів. У подальшому обсяги газу, що поставлявся, змінювалися шляхом укладення додаткових угод до вказаного договору.

Як вказує відповідач, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 217 “Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу” від 16.06.2014 р. ПрАТ “Енергія” було відкрито рахунок в АТ “Ощадбанк” із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги теплопостачання. Відповідно до вказаної постанови, з жовтня 2018 року по жовтень 2019 року (включно) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, до банку щомісячно надсилались реєстри нормативів відрахування коштів на користь позивача та газотранспортного і газорозподільного підприємств.

Також ПрАТ “Енергія” стверджує, що відповідно до положень вказаної постанови № 217 значний відсоток коштів, отриманих відповідачем від споживачів теплової енергії як плата за теплову енергію, автоматично списувався АТ “Ощадбанк” та перераховувався на рахунки АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, у зв`язку з чим відповідач взагалі не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались на підставі договору постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17 від 02.10.2018 р.

Водночас, відповідач вказує, що основним споживачем теплової енергії, для виробництва якої придбавається природний газ ПрАТ “Енергія”, є населення м. Обухів Київської області, яке, в свою чергу, несвоєчасно здійснює розрахунки за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання з останнім, що також впливає на затримку розрахунків з позивачем.

22.10.2020 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив № 39/5-2708-20 від 21.10.2020 р. (вх. № 22922/20 від 22.10.2020 р.), за якою АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” вважає твердження відповідача, викладені у відзиві, безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству. Позивач, серед іншого, наголошує, що згідно з постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 р. у справі № 904/1210/18, спеціальний режим проведення розрахунків не обмежує контрагентів у можливості виконати грошове зобов`язання іншим способом, не змінює строків здійснення розрахунків та не виключає відповідальності, передбаченої умовами подібних договорів. До того ж, позивач зазначив, що відповідачем разом з відзивом не надано суду докази того, що він вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості природного газу. Окрім того, позивач просив поновити строк для подання відповіді на відзив.

18.11.2020 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв`язку від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № 2670 від 18.11.2020 р. (вх. № 25602/20 від 18.11.2020 р.), в яких останній заперечує обґрунтування позивача, наведені у відповіді на відзив, та вважає позовні вимоги останнього безпідставними. Серед іншого, відповідач зазначає, що правовідносини, досліджені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 р. у справі № 904/1210/18, на яку посилається позивач, а саме – правовідносини між газопостачальними організаціями, не є аналогічними чи тотожними правовідносинам, які розглядаються у даній справі № 911/2411/20, оскільки Приватне акціонерне товариство “Енергія” є теплопостачальною організацією.

У судовому засіданні 19.11.2020 р. представник позивача наголошував на тому, що постанова Верховного Суду від 26.06.2020 р. у справі № 904/1210/18 стосується правовідносин, тотожних даній справі; представники відповідача підтримували подані ПрАТ “Енергія” заперечення № 2670 від 18.11.2020 р. на відповідь на відзив.

Також у судовому засіданні 19.11.2020 р. представники учасників процесу заявили про надання суду всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.11.2020 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2020 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.12.2020 р. було відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 14 січня 2021 р.

У судовому засіданні 14.01.2021 р. представник позивача позовні вимоги підтримував; представники відповідача проти позову заперечували.

У судовому засіданні 14.01.2021 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

02.10.2018 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (на даний час - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Приватним акціонерним товариством “Енергія” (споживач) було укладено договір № 2492/18-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2018 р. по 17.10.2018 р. природний газ орієнтовним обсягом до 300000 тис.куб.м.

У відповідності з пунктом 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1000 куб. м газу за цим договором на дату його укладання становить 5930,40 грн. (у тому числі - ПДВ 20%).

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступним за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 р. до 17.10.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору).

До вказаного договору між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 24.10.2018 р., № 2 від 27.10.2018 р., № 3 від 05.11.2018 р., № 4 від 27.11.2018 р., № 5 від 13.03.2019 р., № 6 від 20.03.2019 р., № 7 від 29.03.2019 р., № 8 від 24.04.2019 р., № 9 від 23.04.2019 р., № 10 від 27.05.2019 р., № 11 від 27.05.2019 р., № 12 від 27.06.2019 р., № 13 від 27.06.2019 р., № 14 від 23.07.2019 р., № 15 від 29.07.2019 р., № 16 від 29.08.2019 р., № 17 від 29.08.2019 р., № 19 від 30.09.2019 р., № 18 від 12.09.2019 р., відповідно до умов яких сторонами було погоджено та внесено зміни в пункт 2.1 договору постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17 від 02.10.2018 р. щодо зміни обсягів передачі природного газу у відповідні періоди та зміни в розділ 12 щодо строку дії даного договору, дію якого відповідно до додаткової угоди № 11 від 27.05.2019 р. продовжено до 30.09.2019 р. (включно).

На виконання умов договору № 2492/18-ТЕ-17 постачання природного газу від 02.10.2018 р. НАК «Нафтогаз України» було поставлено ПрАТ “Енергія” природний газ на загальну суму 55530829,35 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, у тому числі – від 31.10.2018 р. на суму 2965852,34 грн., від 30.11.2018 р. на суму 9957545,78 грн., від 31.12.2018 р. на суму 12214069,60 грн., від 31.01.2019 р. на суму 13198092,94 грн., від 28.02.2019 р. на суму 7656388,18 грн., від 31.03.2019 р. на суму 7552679,18 грн., від 30.04.2019 р. на суму 1160598,01 грн., від 31.05.2019 р. на суму 667067,47 грн., від 30.06.2019 р. на суму 1199,33 грн., від 31.06.2019 р. на суму 92457,29 грн., від 31.08.2019 р. на суму 1286,26 грн., від 30.09.2019 р. на суму 63591,98 грн., підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Зазначена обставина сторонами справи не заперечується.

З матеріалів справи слідує, що ПрАТ “Енергія” було оплачено поставлений НАК «Нафтогаз України» газ у повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача за загальний період з 01.10.2018 р. до 29.02.2020 р.

Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за періоди прострочення оплат.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначалося вище та вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений газ згідно договору № 2492/18-ТЕ-17 постачання природного газу від 02.10.2018 р. станом на момент подання позову до суду було погашено повністю, однак з порушенням строків виконання зобов`язання.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що він є теплопостачальним підприємством, яке безпосередньо забезпечує населення, бюджетні установи/організації, інших споживачів м. Обухів Київської області житлово-комунальними послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання; несвоєчасна оплата за використаний на потреби теплопостачання природний газ, що стала наслідком нарахування штрафних санкцій, вказаних в позові, виникла внаслідок несвоєчасної сплати населенням за отримані послуги з теплопостачання; державою передбачений механізм компенсації різниці між тарифами та собівартістю теплової енергії, однак на даний час не відшкодовано з державного бюджету відповідачу різницю в тарифах за 2016 рік на суму 21080187,00 грн., що вказує на відсутність вини відповідача; на підставі Закону України "Про теплопостачання", а також з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» від 18.06.2014 р., державою було визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Відповідач, посилаючись на дані обставини, стверджує, що в його діях відсутня вина в несвоєчасному проведенні розрахунків за отриманий природний газ, а також що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язань, а отже у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відтак, з огляду на специфіку господарської діяльності відповідача, відсутність його вини у несвоєчасному виконанні умов договору, проведення повної оплати за договором, враховуючи скрутне фінансове становище відповідача, причиною якого є заборгованість споживачів теплової енергії за надані послуги перед ПрАТ “Енергія”, а також те, що тариф на теплопостачання є збитковим, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у даній справі у повному обсязі.

Слід зазначити, що частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.

На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 18.06.2014 р. № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (далі - Порядок № 217).

Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

В силу частин четвертої, п`ятої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Порядок № 217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме - передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку № 217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку № 217).

Отже, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р., дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат.

Наведена правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 р. у справі № 903/918/19.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд констатує, що вказаний Порядок № 217 не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина третя статті 12 цього Закону).

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 цього Закону).

Умовами пункту 6.3 укладеного сторонами договору постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17 від 02.10.2018 р. було визначено порядок здійснення оплати за природний газ, згідно якого: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі, коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений у минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як оплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Умовами пункту 5.3 нової редакції договору згідно додаткової угоди № 4 від 27.11.2018 р. було визначено порядок здійснення оплати за природний газ, згідно якого: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюються вимоги пп. 2 п. 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі, коли на споживача не поширюються вимоги пп. 2 п. 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання. Кошти, які надійшли від споживача на рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий в установі уповноважених банків, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений у минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Згідно з п. 5.1 нової редакції договору згідно додаткової угоди № 4 від 27.11.2018 р. оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 10.3 цього договору підписання будь-яких договорів (або інших документів) про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах відповідно до механізму, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України (до 01.01.2019 р. - відповідно до постанови КМУ від 14.02.2018 р. № 110), а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Аналізуючи положення наведених пунктів 6.3 договору та 5.1, 5.3 договору в редакції додаткової угоди № 4, суд встановив, що відповідач (споживач) в будь-якому випадку зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до умов цього договору, в тому числі - у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.

Отже, сторони у договорі постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17 від 02.10.2018 р., з урахуванням додаткової угоди № 4 від 27.11.2018 р., визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов`язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від обставин надходження на відкритий відповідачем як теплопостачальною організацією в уповноваженому банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання грошових коштів кінцевих споживачів як оплати вартості теплової енергії, виробленої відповідачем із природного газу позивача.

Поряд з цим, зазначення відповідачем у відзиві на позов однією з підстав неможливості своєчасного розрахунку за отриманий природний газ тієї обставини, що державою не відшкодовано відповідачу різницю в тарифах за 2016 рік, що за розрахунком відповідача складає 21080187,00 грн., судом оцінюється критично, оскільки дана обставина не підтверджена належними доказами.

Отже, враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що відповідачем здійснено оплати за договором з порушенням строків, визначених умовами договору.

Як зазначалось вище, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача 808547,49 грн. пені, 158538,71 грн. 3% річних, 81452,08 грн. інфляційних втрат.

Пунктом 8.2 договору (аналогічний пункт 7.2 у редакції згідно з додатковою угодою № 4 від 27.11.2018 р.) передбачено, що у разі невиконання п. 6.1 цього договору (п.п. 5.1, 5.6 нової редакції договору, з урахуванням додаткової угоди № 4) споживач зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У силу вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені було визначено позивачем в сумі 808547,49 грн., нарахованій на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі – за період з 27.12.2018 р. до 21.01.2019 р. в сумі 35990,76 грн., з 26.01.2019 р. до 27.02.2019 р. в сумі 91689,02 грн., з 26.02.2019 р. до 18.04.2019 р. в сумі 159977,55 грн., з 26.03.2019 р. до 30.05.2019 р. в сумі 132401,16 грн., з 26.04.2019 р. до 23.09.2019 р. в сумі 292534,97 грн., з 28.05.2019 р. до 15.10.2019 р. в сумі 61539,38 грн., з 26.06.2019 р. до 21.10.2019 р. в сумі 32222,39 грн., з 26.07.2019 р. до 21.10.2019 р. в сумі 44,24 грн., з 28.08.2019 р. до 22.10.2019 р. в сумі 2133,46 грн., з 26.09.2019 р. до 22.10.2019 р. в сумі 14,56 грн., і він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 158538,71 грн. 3% річних та 81452,08 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 2448316,67 грн., нарахованій на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі – за період з 27.12.2018 р. до 21.01.2019 р. в сумі 7057,03 грн., з 26.01.2019 р. до 27.02.2019 р. в сумі 17978,24 грн., з 26.02.2019 р. до 18.04.2019 р. в сумі 31368,13 грн., з 26.03.2019 р. до 30.05.2019 р. в сумі 25961,01 грн., з 26.04.2019 р. до 23.09.2019 р. в сумі 57359,80 грн., з 28.05.2019 р. до 15.10.2019 р. в сумі 12066,53 грн., з 26.06.2019 р. до 21.10.2019 р. в сумі 6318,12 грн., з 26.07.2019 р. до 21.10.2019 р. в сумі 8,67 грн., з 28.08.2019 р. до 22.10.2019 р. в сумі 418,33 грн., з 26.09.2019 р. до 22.10.2019 р. в сумі 2,85 грн., і він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 81452,08 грн., нарахованих на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі – за березень 2019 року в сумі 35435,80 грн., за квітень 2019 року в сумі 42327,88 грн., з травня 2019 року до серпня 2019 року в сумі 3036,43 грн., з серпня 2019 року до вересня 2019 року в сумі 4,77 грн., за вересень 2019 року в сумі 647,20 грн., і він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Отже, за результатами перевірки судом розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, наданих позивачем, суд встановив, що вони є арифметично вірними. Крім того, відповідачем вірність розрахунків не заперечено, власних контррозрахунків не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” у даній справі у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу (у тому числі – щодо скрутного фінансового становища відповідача) була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Енергія” (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, буд. 1, код 13699556) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 808547 (вісімсот вісім тисяч п`ятсот сорок сім) грн. 49 коп. пені, 158538 (сто п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн. 71 коп. 3% річних, 81452 (вісімдесят одну тисячу чотириста п`ятдесят дві) грн. 08 коп. інфляційних втрат, 15728 (п`ятнадцять тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 07 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 25.01.2021 р.

Суддя В.М. Бабкіна