Рішення № 94361484, 25.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.01.2021Справа № 910/16817/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ"

до Головного управління ДПС у м. Києві

про стягнення 35 000,00 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БДФ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про стягнення 35 000,00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на статтю 1173 Цивільного кодексу України та статтю 21 Податкового кодексу України, обґрунтовані документальним підтвердженням витрат Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ" у розмірі 35 000,00 грн. на оплату професійної правничої допомоги, наданої Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери" позивачу на підставі укладеного між ними Договору № 17-07/18 від 17.07.2018 в рамках розгляду адміністративними судами справи № 826/11358/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і вимоги від 06.07.2018 року, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2020 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві строк для усунення недоліків.

26.11.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про усунення недоліків та клопотання про долучення доказів.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2020 року відкрито провадження у справі № 910/16817/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

14.12.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Головного управління ДФС у м. Києві від 09.12.2020 року про заміну відповідача його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, у зв`язку з реорганізацією та приєднанням до Головного управління ДПС у м. Києві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року заяву Головного управління ДФС у м. Києві про заміну сторони її правонаступником задоволено; замінено відповідача у справі № 910/16817/20 - Головне управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 01.12.2020 про відкриття провадження у справі № 910/16817/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Головного управління ДФС у м. Києві, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105476357639, відповідно до якого Головне управління ДФС у м. Києві ухвалу суду отримало 04.12.2020 року.

Слід зазначити, що адреса Головного управління ДФС у м. Києві співпадає з адресою його правонаступника - Головного управління ДПС у м. Києві, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 2 статті 52 Господарського процесуального кодексу України, усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Крім того, ухвала від 21.12.2020 про заміну відповідача його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19. Наведена ухвала отримана уповноваженим представником Головного управління ДПС у м. Києві 29.12.2020 року, що підтверджується, зокрема, відомостями сайту "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення з трек-номером: 0105477140919.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.07.2018 між Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери" (далі - Бюро) і Товариством з обмеженою відповідальністю "БДФ" (клієнт) укладено договір про надання Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери" правової допомоги № 17-07/18 (далі - Договір), за умовами якого позивач доручив, а Бюро взяло на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу, яка може включати:

пункт 1.1 Договору: надання правової допомоги по представленню інтересів (бути представником) клієнта в усіх громадських, кооперативних, комунальних, державних органах, органах місцевого самоврядування, в будь-яких підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності, перед окремими фізичними особами та фізичними особами-підприємцями;

пункт 1.2 Договору: надання правової допомоги по представленню (захисту) інтересів з усіх питань, пов`язаних із проведенням органами державної податкової служби, органами контрольно-ревізійної служби, органами соціального страхування, органами Пенсійного фонду, органами санітарно-епідеміологічної служби України, органами державної служби України, органами МНС України, органами захисту прав споживачів, органами екологічного контролю, органами Антимонопольного комітету України, органами прокуратури, Служби безпеки України, органами митної служби, правоохоронними органами (в тому числі відповідними відділами та управління МВС України) будь-яких перевірок чи інших дій в межах їхньої компетенції, відібрання пояснень, надання свідчень, показів, при проведенні затримання, огляду, обшуку, виїмки, складанні протоколів обшуку, вилучення, допиту, будь-яких слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів кримінально-правового, адміністративного, дисциплінарного впливу за участю чи відносно клієнта;

пункт 1.3 Договору: надання правової допомоги по представленню інтересів клієнта в усіх судових установах, в тому числі, але не виключено, в місцевому загальному суді, апеляційному суді, господарському суді, адміністративному суді, в суді касаційної інстанції, у Верховному суді, органах виконавчої служби.

За умовами пунктів 5, 6 Договору ціна виконання цього доручення визначається сторонами у додаткових угодах. Крім того, клієнт зобов`язується сплатити адвокату фактичні витрати, пов`язані з виконанням цього доручення (оплата роботи фахівців, оплата судових витрат, обов`язкових платежів, транспортні витрати, зв`язок, технічні витрати тощо).

У пункті 1 Додатку № 1 від 17.07.2018 року до Договору № 17-07/18 сторони цього правочину погодили надання Бюро клієнтові правової допомоги з юридичного супроводу в Окружному адміністративному суді міста Києва справи про скасування опису майна у податкову заставу за № 130083-17 від 06.07.2018 та податкова вимога від 06.07.2018 (отримано 13.07.2018 року) Головного управління ДФС у місті Києві по справі за поданням Головного Управління ДФС у місті Києві в Печерському районному суді міста Києва.

Пунктом 2 означеного Додатку передбачено, що вартість робіт, вказаних у пункті 1 цього Додатку, складає 35 000,00 грн. на момент підписання адвокатського договору.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 826/11358/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ" (інтереси якого ) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і вимоги від 06.07.2018 року, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 130083-17 про опис майна у податкову заставу від 06.07.2018; визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 130083-17 від 06.07.2018, а також стягнуто на Товариство з обмеженою відповідальністю "БДФ" понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 945, 22 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі № 826/11358/18 апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року в наведеній справі - без змін.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з актом виконаних робіт № 1 від 20.07.2018 до Додатку № 1 від 17.07.2018 до Договору про надання правової допомоги юристом та комплексне юридичне обслуговування від 17.07.2018 виконавець (Бюро) виконав, а замовник (позивач) прийняв роботу, що включала в себе юридичний супровід в Окружному адміністративному суді міста Києва по справі про скасування опису майна у податкову заставу за № 130083-17 від 06.07.2018 та податкова вимога від 06.07.2018 (отримано 13.07.2018 року) Головного управління ДФС у місті Києві по справі за поданням Головного Управління ДФС у місті Києві в Печерському районному суді міста Києва, загальною вартістю 35 000,00 грн. На підставі платіжного доручення від 19.07.2018 № 2944 Товариство з обмеженою відповідальністю "БДФ" перерахувало на рахунок Бюро 35 000,00 грн. плати за юридичний супровід згідно з рахунком № 20 від 17.07.2018 без ПДВ.

Обґрунтовуючи позовні вимоги на підставі положень статті 1173 Цивільного кодексу України та статті 21 Податкового кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю "БДФ" посилалося на вчинення відповідачем неправомірних дій, що, на думку позивача, підтверджується рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2019 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі № 826/11358/18, внаслідок чого Товариству з обмеженою відповідальністю "БДФ" було завдано збитків на суму 35 000,00 грн., які полягають у понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач був вимушений звернутися до адвоката за відновленням власного, порушеного контролюючим органом, права.

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 цього Кодексу, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до пункту 21.3 статті 21 Податкового кодексу України шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.

Згідно з пунктом 21.4 статті 21 Податкового кодексу України посадова або службова особа контролюючого органу несе перед державою відповідальність в порядку регресу в розмірі виплаченого з бюджету відшкодування через неправомірні рішення, дії чи бездіяльність цієї посадової (службової) особи.

Крім того, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у статтях 1173, 1174 Цивільного кодексу України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173 і 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 2, частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих правових норм, правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову (пункт 5 частини 2 зазначеної норми).

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "БДФ" звернулося до суду із вимогою про стягнення з відповідача суми матеріальної шкоди в розмірі 35 000,00 грн., завданої внаслідок неправомірних дій відповідача, на підставі, зокрема, статті 1173 Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи свої вимоги документальним підтвердженням витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги, наданої йому Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери" на підставі Договору № 17-07/18 від 17.07.2018 в рамках розгляду адміністративними судами справи № 826/11358/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і вимоги від 06.07.2018 року, зобов`язання вчинити дії.

Отже, за змістом позовної заяви позивач ототожнює розмір майнової шкоди із витратами на оплату правової допомоги за Договором про надання правової допомоги № 17-07/18 від 17.07.2018, укладеним між позивачем та Адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов та партнери", перелік послуг за яким зазначено в акті та відповідно до якого позивач перерахував плату за юридичний супровід згідно з рахунком № 20 від 17.07.2018 у розмірі 35 000,00 грн. (платіжне доручення від 19.07.2018 № 2944).

За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3 статті 27 цього Закону).

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.

Так, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення грошових коштів, сплачених ним за послуги адвоката згідно з договором про надання правової допомоги у зв`язку із розглядом адміністративної справи № 826/11358/18.

Відповідно до частин 1, 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правову допомогу.

Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно зі статтею 143 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо судових витрат вирішується адміністративним судом у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката, є такими, що понесені особою, у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в адміністративній справі у порядку господарського судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 925/245/19 та від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилався як на підставу для своїх вимог до відповідача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25.01.2021 року.

Суддя В.С. Ломака