Рішення № 94361439, 20.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2021Справа № 910/9103/20За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛЯНІВКА-ЕЛІОС"

до Державного підприємства "Гарантований покупець"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»,

2) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,

про стягнення 7 197 100, 99 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Саницька Б.В.

представники учасників справи:

від позивача: Нечитайло О.М.;

від відповідача: Левченко Д.Ю.;

від третьої особи-1: не з`явились;

від третьої особи-2: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛЯНІВКА-ЕЛІОС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Гарантований покупець» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 8 347 603, 25 грн, з яких: 7 975 097, 54 грн основна заборгованість, 122 578, 08 грн пеня, 217 234, 89 грн штраф, 23 382, 67 грн 3% річних та 9 310, 07 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.193, 199, 230, 265 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №16451/01 про купівлю-продаж електроенергії від 30.01.2019, в частині своєчасної та повної оплати поставленої електроенергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/9103/20, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.07.2020.

17.07.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позовних вимог посилаючись на їх необґрунтованість. Зокрема зазначив, що джерелом надходження грошових коштів для продавців електричної енергії за "зеленим" тарифом є платежі, пов`язані з оплатою НЕК "Укренерго" послуг підприємства, однак вказаною компанією не було здійснено розрахунків в повному обсязі, що і унеможливлює здійснення підприємцем розрахунків з виробником електроенергії. Також вказує, що позивачем у позові не враховано платежі на загальну суму 363 343, 36 грн.

29.07.2020 у підготовче засідання з`явились представники сторін. Представник позивача повідомив суд, що не отримував відзив на позовну заяву, в зв`язку з чим, необхідний час для ознайомлення та підготування відповіді на відзив. Судом відкладено підготовче засідання на 18.08.2020.

30.07.2020 від відповідача надійшли клопотання про залучення до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

12.08.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві, та, зокрема, зазначає, що посилання відповідача на невиконання НЕК «Укренерго» своїх зобов`язань не відповідає дійсності та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором.

У підготовче засідання 18.08.2020 з`явились представники сторін. Представник відповідача в підготовчому засіданні підтримав раніше подані клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб, представник позивача заперечував проти їх задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (надалі - третя особа-1) та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - третя особа-2). Підготовче засідання відкладено на 22.09.2020.

25.08.2020 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній заперечує проти обставин викладених у відзиві, та зазначає, що матеріали справи не містять доказів недотримання відповідачем порядку виконання грошового зобов`язання за договором. Також просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до 1 грн.

07.09.2020 від третьої особи-2 надійшли пояснення по справі, справу просив розглядати без участі представника НКРЕКП.

10.09.2020 від третьої особи -1 надійшли пояснення щодо позову, в яких зазначено про необґрунтованість позовних вимог щодо прострочення оплати.

22.09.2020 від відповідача надійшла відповідь на пояснення третіх осіб.

Засідання призначене на 22.09.2020 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва суду від 21.10.2020 підготовче засідання призначено на 18.11.2020.

18.11.2020 у підготовче засідання з`явились представники позивача та відповідача. Треті особи 1 та 2 в засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили. Суд відклав підготовче засідання на 01.12.2020.

01.12.2020 у підготовче засідання з`явились представники позивача та відповідача. Треті особи 1 та 2 в засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили. Суд відклав підготовче засідання на 15.12.2020.

10.12.2020 від позивача надійшла заява про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 7 197 100, 99 грн, з яких: 6 825 286, 29 грн основна заборгованість, 122 489, 31 грн пеня, 217 056, 23 грн штраф, 22 966, 75 грн 3% річних та 9 302, 41 грн інфляційні втрати. Також, у зв`язку зі зменшенням позовних вимог просить повернути 18 106, 18 грн сплаченого судового збору.

15.12.2020 від відповідача надійшли відповіді на запитання позивача подані разом з позовом, у порядку ст.90 ГПК України.

15.12.2020 у підготовче засідання з`явились представники позивача та відповідача. Треті особи 1 та 2 в засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили. Суд 15.12.2020 протокольно прийняв до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.01.2021.

19.01.2021 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме копій актів коригування від 20.10.2020 та 03.11.2020.

Представник позивача в судовому засіданні 20.01.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти позову в повному обсязі. Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Протокольною ухвалою судом поновлено відповідачу строк на подачу доказів та долучено подані 19.01.2021 акти до матеріалів справи.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка представників третіх осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 20.01.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2018 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛЯНІВКА-ЕЛІОС" (ВАД) укладено договір № 16451/01 (надалі - договір), за умовами п. 1.1. якого ВАД зобов`язується продавати, а ДПЕ зобов`язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.

30.06.2019 між Державним підприємством "Енергоринок" та Товариством з обмеженою відповідальністю " УЛЯНІВКА-ЕЛІОС" було укладено додаткову угоду № 167/01 (надалі додаткова угода №167/1) до договору від 30.01.2018 № 16451/01.

У пункті 1 додаткової угоди № 167/01 сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова "Державне підприємство ''Енергоринок'' (далі - ДПЕ), що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від 18.01.2012 № 579645 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах" замінити на слова "Державне підприємство ''Гарантований покупець'' (далі - гарантований покупець), що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця ".

Згідно з п. 2 додаткової угоди № 167/01 сторони дійшли згоди статті 1-10 договору замінити статтями 1-8 в новій редакції.

Відповідно до п. 1.1. договору в редакції додаткової угоди № 167/01, за цим договором виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок).

Згідно з п. 2.1. договору в редакції додаткової угоди № 167/01, сторони визнають свої зобов`язання згідно з Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 307, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.

У пункті 2.2. договору в редакції додаткової угоди № 167/01 визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства виробника за "зеленим" тарифом в балансуючій групі виробників за "зеленим" тарифом.

Відповідно до п. 2.3. договору в редакції додаткової угоди № 167/01, виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а Гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

За приписами пунктів 2.4., 2.5. договору в редакції додаткової угоди № 167/01, виробник за "зеленим" тарифом продає Гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у національній валюті України.

Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.

Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку (п. 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 167/01).

Відповідно до пунктів 3.2., 3.3. договору в редакції додаткової угоди № 167/01, розрахунок за куплену Гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ.

Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.

Згідно з п. 10.1 Порядку, до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Пунктом 10.4 Порядку передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного акта купівлі-продажу.

Згідно з п. 8.3 Порядку фактичний обсяг відпущеної/відібраної продавцем електричної енергії визначається в кожному розрахунковому місяці, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.

Відповідно до п. 4.6. договору в редакції додаткової угоди № 167/01, гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від неоплаченої суми згідно з Порядком (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок продавця за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки продавців за "зеленим" тарифом.

06.05.2020 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1375/01/20 до договору від 30.01.2019 № 16451/01 (надалі - додаткова угода № 1375/01/20), у якій сторони дійшли згоди статті 1-7 договору викласти в новій редакції.

За положеннями пунктів 3.1., 3.3. договору в редакції додаткової угоди № 1375/01/20, обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Відповідно до п. 4.6 договору в редакції додаткової угоди № 1375/01/20 гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати продавцю за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку або главі 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7 % від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок продавця за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки продавців за "зеленим" тарифом.

На виконання умов договору сторонами були підписані акти купівлі-продажу електроенергії за березень 2020 року від 31.03.2020 на суму 3 673 630, 54 грн та за квітень 2020 року від 30.04.2020 на суму 5 119 500, 25 грн, всього на загальну суму 8 793 130, 79 грн.

Відповідачем, у свою чергу, оплачено позивачу електроенергію продану в березні 2020 року в загальній сумі 1 714 721, 39 грн, а саме: 16.03.2020 - 180 532, 90 грн, 25.03.2020 - 249 067, 03, 12.06.2020 - 50 712, 57 грн, 18.06.2020 - 87 410, 12 грн, 25.06.2020 - 87 386, 75 грн, 30.06.2020 - 130 997, 29 грн, 15.07.2020 - 144 959, 32 грн, 23.07.2020 - 117 88, 60 грн, 30.07.2020 - 372 906, 20 грн, 31.07.2020 - 138 933, 90 грн і 153 926, 71 грн. У квітні 2020 року в загальній сумі 247 096, 08 грн, а саме: 15.04.2020 - 100 662, 23 грн та 24.04.2020 - 147 096, 08 грн, а всього 1 962 479, 70 грн.

Також позивачем та відповідачем складено 20.10.2020 акт коригування до акту купівлі-продажу за березень 2020 року на суму -2 552, 32 грн та 03.11.2020 акт коригування до акту купівлі-продажу за квітень 2020 року на суму -2 812, 48 грн.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором у частині повної та своєчасної оплати поставленої електроенергії, у зв`язку з чим позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 6 825 286, 29 грн основної заборгованості, 122 489, 31 грн пені, 217 056, 23 грн штрафу, 22 966, 75 грн 3% річних та 9 302, 41 грн інфляційних втрат.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно з ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що в березні-квітні 2020 року позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку електричної енергії відповідачу, яка прийнята останнім без заперечень та зауважень, з урахуванням актів коригування, на загальну суму 8 787 765, 99 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників з "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом з урахуванням ПДВ.

Отже, 100 % оплати відпущеної електричної енергії здійснюється з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

Згідно з правилами глави 10 Порядку гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 29.04.2020 № 902 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у березні 2020 року. Отже, відповідач зобов`язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії в березні до 04.05.2020.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 27.05.2020 № 995 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у квітні 2020 року. Отже, відповідач зобов`язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії в квітні до 29.05.2020.

Проте, відповідачем проведено частковий розрахунок з позивачем за березень 2020 року до 04.05.2020 на суму 429 599, 93 грн, залишок несплаченої заборгованості становив 3 241 478, 29 грн. За квітень 2020 року на суму 247 758, 31 грн, залишок несплаченої заборгованості становить 4 868 928, 69 грн.

Отже, з наведеного вище вбачається, що відповідач допустив прострочення договірних зобов`язань зі своєчасної та повної оплати електричної енергії, поставленої йому позивачем у березні-квітні 2020 року.

Також у період з 12.06.2020 по 31.07.2020 відповідачем здійснено оплату поставленої електроенергії за березень 2020 року на загальну суму 1 285 121, 46 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача заборгованості за грошовим зобов`язанням зі сплати на користь позивача 6 825 286, 29 грн за поставлену електроенергію в березні-квітні 2020 року (8 793 130, 79 грн (загальна сума за актами) - 1 962 479, 70 грн (оплати здійснені відповідачем) - 2 552, 32 грн - 2 812, 48 грн (акти коригування)). Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 6 825 286, 29 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 122 489, 31 грн пені нарахованої за загальний період з 01.05.2020 по 23.06.2020 та 217 056, 23 грн штрафу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У частині 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

З аналізу наведених норм убачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію у відсотковому відношенні. Крім того, узгоджений договором розмір пені та штрафу узгоджується з приписами статті 231 ГК України.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати продавцю за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку або главі 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7 % від не оплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок продавця за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позивачем помилково здійснено нарахування пені за березень 2020 року починаючи з 01.05.2020, а також не враховано, що починаючи з 12.06.2020 облікова ставка НБУ становила 6%, а не 8% як визначено позивачем у розрахунку.

З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що за загальний період прострочення з 05.05.2020 по 23.11.2020 підлягає до стягнення пеня в сумі 110 346, 99 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також судом встановлено, що прострочення відповідачем оплати електроенергії за березень 2020 року на суму 3 103 355, 60 триває більше ніж 30 днів, отже позивач правомірно нарахував відповідачу штраф на вказану суму боргу в розмірі 7%, що за розрахунком суду складає 217 234, 89 грн, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Отже, вимога позивача, про стягнення штрафу є обґрунтованою, проте невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 ГПК України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, стягненню з відповідача підлягає сума штрафу в розмірі заявленому позивачем - 217 056, 23 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 22 966, 75 грн розрахованих за період з 01.05.2020 по 23.06.2020 та 9 302, 41 грн інфляційних втрат за період травня 2020 року.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Правовий аналіз статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України свідчить, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору, є грошовим зобов`язанням, відтак, на них поширюється дія ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

Крім того, приписи ст.625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторонами в договорі не передбачено іншого розміру процентів річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, в пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Водночас формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Враховуючи вищевикладене посилання відповідача на те, що одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованими за кожен день прострочення невиконання зобов`язання та пені обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання є подвійним стягненням пені викладені в запереченнях на відзив від 25.08.2020 є необґрунтованими.

Дослідивши доданий до позову розрахунок 3% річних, судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних позивачем невірно визначено початок прострочення з оплати поставленої електроенергії.

У зв`язку з чим судом було здійснено перерахунок 3% річних починаючи з 05.05.2020 по 23.06.2020 стягненню з відповідача підлягають 3 % річних у сумі 22 711, 89 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням визначеної позивачем суми боргу та періоду, з яким суд погоджується, оскільки заборгованість виникла в першій половині місяця, та встановлено, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат за травень 2020 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 9 330, 32 грн, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Отже, вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягає інфляція саме в розмірі заявленому позивачем - 9 302, 41 грн.

Крім цього, суд відхиляє заперечення відповідача проти позову, з огляду на таке.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не обґрунтовано дати виникнення зобов`язання та відповідно дати прострочення зобов`язання, не підтверджено факт настання строку остаточної оплати спірних періодів відповідно до п. 10.4 Порядку, суд зазначає про їх помилковість та невідповідність дійсності, з огляду на встановлені судом обставини на підставі належних та допустимих доказів несвоєчасного та неповного виконання відповідачем зобов`язань. Відповідач, в свою чергу, доказів належного здійснення оплати поставленої енергії до суду не надав.

Пунктом 10.4 Порядку визначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії.

Суд звертає увагу, що акти за березень ат квітень 2020 року відповідачем підписані, що підтверджується матеріалами справа, тоді як дата виникнення зобов`язань відповідача обліковується з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, а тому строк оплати відповідачем 100 % відпущеної електричної енергії настав.

Крім того, суд вважає безпідставними заперечення відповідача стосовно того, що оплата вартості електричної енергії за "зеленим" тарифом залежить від надходження коштів від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", яке неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання.

Суд зазначає, що укладеним між сторонами договором саме відповідач взяв на себе обов`язок купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору та законодавства України, в тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641.

Саме лише посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, не може бути прийнято судом, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі, в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за "зеленим тарифом" отриманої у березні-квітні 2020 року.

Суд наголошує, що відповідач не довів належними доказами відсутність своєї вини та, відповідно, необхідність звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання в розумінні ст. 614 Цивільного кодексу України.

Суд також не приймає до уваги твердження відповідача про те, що виконання грошових зобов`язань відповідача перед позивачем встановлено на законодавчому рівні та повинно здійснюватися протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п`ять років.

Так, відповідно до пункту 4 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України про удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії" від 21.07.2020, що набрав чинності 01.08.2020, Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом з метою погашення заборгованості державного підприємства "Гарантований покупець" перед суб`єктами господарювання, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії, що утворилась станом на 1 серпня 2020 року, доручено розробити та подати до Верховної Ради України законопроект щодо відшкодування такої заборгованості протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п`ять років.

Отже, наразі відсутній будь-який нормативних акт, який би на законодавчому рівні встановлював інший порядок та спосіб виконання зобов`язань Державного підприємства "Гарантований покупець" перед позивачем, ніж передбачено договором.

Також відповідач вказує, що джерелом надходження коштів для продавців за «зеленим» тарифом є платежі, пов`язані з оплатою НЕК «Укренерго» послуг гарантованого покупця із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Обсяг виконання відповідачем зобов`язань перед позивачем пов`язаний із виконанням спеціальних зобов`язань НЕК «Укренерго» як іншим учасником спірних правовідносин. Відповідач зазначає про відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання у зв`язку з невиконанням спеціальних обов`язків НЕК «Укренерго». Крім того, за твердженнями відповідача, предметом даного спору є вимоги позивача, порядок та спосіб виконання яких встановлений на законодавчому рівні.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини прострочення відповідачем оплати поставленої електроенерії за договором № 16451/01 від 30.01.2019, аніж їх спростував відповідач.

Крім цього, відповідачем у запереченнях на відповідь на відзив заявлене клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 1 гривні.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому згідно положень частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

У свою чергу, відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру штрафних санкції не надав суду жодних доказів, зокрема: фінансової звітності за 2019-2020 роки, виписок з банків щодо наявності/відсутності грошових коштів на рахунках, інших доказів тяжкого фінансового стану та необхідності зменшення розміру неустойки, які б давали підстави вважати, що у даному випадку наявні виняткові обставини, з урахуванням яких суд міг скористатися своїм правом та зменшити розмір штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, суд не вбачає об`єктивних підстав для зменшення розміру пені та штрафу заявленого позивачем до стягнення з відповідача за порушення строків оплати поставленої електроенергії.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 6 825 286, 29 грн основного боргу, 9 302, 41 грн інфляційних втрат, 22 711, 89 грн 3% річних, 110 346, 99 грн пені та 217 056, 23 грн штрафу.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представником позивача подано клопотання про повернення судового збору в розмірі 18 106, 18 грн, у зв`язку з зменшення позовних вимог.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, враховуючи, що позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у загальному розмірі 8 347 603, 25 грн та в подальшому зменшено позовні вимоги до 7 197 100, 99 грн, суд дійшов висновку, що позивач має право на повернення 17 257, 54 грн судового збору.

Зі змісту ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що рішення суду не є виконавчим документом, у зв`язку з чим, питання про повернення судового збору буде вирішено окремою ухвалою суду.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЯНІВКА-ЕЛІОС» (54020, Миколаївська область, місто Миколаїв, провулок Транспортний, будинок 9, ідентифікаційний код 41100784) 6 825 286 (шість мільйонів вісімсот двадцять п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн 29 коп. основного боргу, 9 302 (дев`ять тисяч триста дві) грн 41 коп. інфляційних втрат, 22 711 (двадцять дві тисячі сімсот одинадцять) грн 89 коп. 3% річних, 110 346 (сто десять тисяч триста сорок шість) грн 99 коп. пені, 217 056 (двісті сімнадцять тисяч п`ятдесят шість) грн 23 коп. штрафу та 107 770 (сто сім тисяч сімсот сімдесят сім) грн 55 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 25.01.2021.

Суддя Я.А.Карабань