Рішення № 94355083, 25.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року м. Київ №640/1979/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері

зв`язку та інформатизації

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 37994258), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, по виплаті ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 37994258) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 292 591 грн 64 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу;

- зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 37994258) нарахувати та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески (єдиний соціальний внесок), пов`язані із виплатою заробітної плати, за період вимушеного прогулу з 17.05.2014 по 17.12.2015 року;

- зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 37994258) у встановленому порядку подати до органу Пенсійного фонду, органу Міністерства доходів та зборів скореговані відомості про помісячні суми заробітку ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу з 17.05.2014 по 17.12.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 має право на отримання заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 17.05.2014 по 17.12.2015 року з тих підстав, що указ В.о Президента України від 17.05.2014 р. № 478/2014 "Про звільнення Голови та членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації" скасовано в судовому порядку, проте виплата середнього заробітку відповідачем не здійснювалась. Також зазначає, що нарахована на користь позивача, згідно з рішенням суду, заробітна плата (грошове забезпечення) за вимушений прогул, є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач позов не визнав, у своєму відзиві зазначив, що позивач порушив строк для звернення до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності НКРЗІ по виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки відповідно до Указу Президента України №708/2015 від 17.12.2015, позивача поновлено на посаді члена НКРЗІ. При цьому також зазначено, що в питанні виконання рішення Верховного Суду щодо поновлення позивача на посаду члена НКРЗІ порушень законодавства про оплату праці не було, оскільки останньою не заявлено вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу при розгляді справи.

В свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив, де він зазначає, що доводи представника відповідача в частині пропуску строку для звернення до адміністративного суду суперечать нормам діючого законодавства, з огляду на що наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній просить суд залишити позовну заяву без розгляду або відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Указом в.о. Президента України від 17.05.2014 р. № 478/2014 на підставі частини першої статті 20 Закону України "Про телекомунікації" та статті 112 Конституції України звільнено із займаних посад Голову Комісії та п`ятьох її членів, в тому числі ОСОБА_1 , а Указом в.о. Президента України від 17.05.2014 р. № 479/2014 призначено нового Голову та інших членів Комісії.

Із записів у трудовій книжці позивача видно, що фактично його звільнено з посади 20 травня 2014 року.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 02.07.2015 року у справ №800/306/14, залишеною без змін постановою Верховного суду України від 10.11.2015 року визнано незаконним і скасовано Указ виконуючого обов`язки Президента України, Голови Верховної Ради України Турчинова Олександра Валентиновича від 17 травня 2014 року № 478/2014 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації. Поновлено ОСОБА_1 на посаді члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, з 20 травня 2014 року.

На виконання судового рішення Указом Президента України від 17.12.2015 року №708/2015 ОСОБА_1 поновлено на посаді члена НКРЗІ, наказом Голови НКРЗІ від 17.12.2015 рок №440/к «Про скасування пункту 1 наказу Голови НКРЗІ від 20.05.2014 року №107/к з 17.12.2015 року.

17 грудня 2015 року наказом Голови НКРЗІ №441/к «Про дат припинення роботи ОСОБА_1 на посаді члена НКРЗІ 17.12.2015 року визначено датою припинення роботи ОСОБА_1 на посаді члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Вважаючи невиплату заробітної плати за час вимушеного прогулу протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до суду з позовом.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 235 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

З приводу доводів відповідача у відзиві на позовну заяву та клопотанні про звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом з пропуском встановленого строку звернення, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Наведене свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Конституційним Судом України констатовано, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 13.02.2020 у справі №818/1095/16.

Отже, підстави для застосування до позовних вимог ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, стягнення єдиних соціальних внесків, зобов`язання вчинити певні дії, строків звернення до суду, визначених у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в даному випадку відсутні, оскільки приписи статей КЗпП України є спеціальними, а тому вони мають пріоритет над приписами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.11.2019 у справі №592/4332/17 (провадження №К/9901/34563/18), від 19.12.2019 у справі №591/772/17 (адміністративне провадження №К/9901/29608/18), від 13.02.2020 у справі №818/1095/16 (адміністративне провадження №К/9901/23405/18).

З огляду на вищевикладене, суд зазначає наступне.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною його національного законодавства. Неправомірна бездіяльність щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу порушує право позивача на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю, своєчасно і в повному обсязі і в порядку, визначеному законом, отримати належні йому кошти із бюджету при відсутності з його боку порушення закону.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на те, що позивача звільнено у травні 2014 року, останніми двома місяцями роботи є березень та квітень 2014 року, які мають враховуватися для визначення середнього заробітку.

Як вбачається з наданої відповідачем довідки від 12.02.2020 року №23 середньоденна заробітна плата позивача становить 776,71 грн.

Час вимушеного прогулу позивача у період з 21.05.2014 року по 17.12.2015 року становить 398 робочих днів, а тому стягненню на його користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 309 130,58 грн. (398 р.д. х 776.7 грн.).

За викладених обставин, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню вимоги позивача в частині стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 37994258) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 309 130,58 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Стосовно вимог в частині визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, по виплаті ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки рішення суду у справі 800/306/14 стосувалося лише поновлення ОСОБА_1 на посаді члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, з 20 травня 2014 року та не містило жодних зобов`язань щодо виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Стосовно вимог ОСОБА_2 в частині зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 37994258) нарахувати та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески (єдиний соціальний внесок), пов`язані із виплатою заробітної плати, за період вимушеного прогулу з 17.05.2014 по 17.12.2015 року та зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 37994258) у встановленому порядку подати до органу Пенсійного фонду, органу Міністерства доходів та зборів скореговані відомості про помісячні суми заробітку ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу з 17.05.2014 по 17.12.2015 року, то суд також вважає за доцільне відмовити у їх задоволенні з огляду на передчасність таких вимог.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому. В той же час, позивач визначає свою вимогу на майбутнє

Так, суд зауважує, що наразі заробітна плата за час вимушеного прогулу на користь позивача не нарахована та не виплачена, а відтак, у суду відсутні підстави вважати, що при нарахуванні та виплаті її Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації за позивача не будуть перераховані відповідні суми єдиних соціальних внесків та відображені у первинних бухгалтерських та інших документах та відповідній звітності відносно останнього, як страхувальника.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 37994258) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 309 130,58 (триста дев`ять тисяч сто тридцять гривень 58 коп.) заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа