Рішення № 94354162, 25.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

25 січня 2021 року № 520/12683/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточненого адміністративного позову просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області за період з 01 січня 2016 року по 16 вересня 2016 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів у розмірі 109 тис. 897 грн. 90 копійок (сто дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто сім гривень) 90 копійок, з урахування раніше виплаченої суми;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області на підставі рішення Конституційного суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, виходячи із 15 мінімальних заробітних плат, у розмірі 109 тис. 897 грн. 90 копійок (сто дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто сім гривень) 90 копійок, з урахування раніше виплаченої суми;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , матеріальну шкоду, завдану Законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 109897,90 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1515-VIII у зв`язку з поданням заяви про відставку та відповідно до пунктів 2 та 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України його було звільнено з посади судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області та відраховано зі штату суду. У позовній заяві позивачем вказано, що 25.02.2019 року ним на адресу начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області була направлена заява про відшкодування державою шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним з приводу проведення перерахунку недоотриманої заробітної плати за період з 01.01.2015 року по 16.09.2016 року. Однак, відповідач листом повідомив про відсутність законодавчих підстав для здійснення перерахунку недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.01.2015 року по 16.09.2019 року. Позивач, вважаючи свої права порушеними звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.12.2019 року прийнято адміністративний позов до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі за вищевказаним позовом.

Представник відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилкових висновках позивача. При цьому, представником відповідача вказано, що у спірних правовідносинах не було допущено порушень, а отже позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилкових висновках позивача, а отже задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1515-VIII у зв`язку з поданням заяви про відставку та відповідно до пунктів 2 та 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Наказом голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16.09.2016 року №05-04/79 ОСОБА_1 відраховано зі штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Також, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів вбачається, що 25.02.2019 року позивачем на адресу начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області була направлена заява про відшкодування державою шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним з приводу проведення перерахунку недоотриманої заробітної плати за період з 01.01.2015 року по 16.09.2016 року.

Листом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 12.03.20196 року №06-16/628/19 позивача було повідомлено про відсутність законодавчих підстав для здійснення перерахунку недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.01.2015 року по 16.09.2019 року.

У позовній заяві позивачем вказано, що з 01.01.2016 року Територіальним управлінням щомісячно здійснювалось нарахування та надання йому суддівської винагороди, як складалась із посадового окладу на рівні 10 мінімальних заробітних плат та доплат за вислугу років (70%), та здійснювалось утримання податків з доходів фізичних осіб (18% + 1,5 %).

Конституційним Судом України 04.12.2018 року було прийнято рішення № 11-р/2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат».

Позивачем вказано, що за період з 16.09.2016 року загальний розмір його доходу складав - 173778,08 грн., про що свідчать розрахункові листи. При цьому, згідно довідки, виданої на підставі особистого рахунку за вересень 2016 №04-54/257 від 15.05.2017 року позивач недоотримав суму суддівської винагороди у розмірі 109897,90 грн., оскільки остання мала бути нарахована не із розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, а із розрахунку 15 мінімальних заробітних плат.

Згідно наявних в матеріалах справи копій розрахункових листів суддівська винагорода позивача за період з 01.01.2016 року по 16 вересня 2016 року склала: у січні: оклад - 5802 грн. 11 коп., вислуга років - 4061 грн. 48 коп., суддівська винагорода - 13562 грн. 42 коп., а всього нараховано: 23426 грн. 01 коп.; - у лютому: оклад - 13780 грн. 00 коп., вислуга років - 9646 грн. 00 коп., індексація 19 грн. 29 коп., а всього нараховано - 23445 грн. 29 коп., у березні: оклад 13780 грн. 00 коп., вислуга років - 9646 грн. 00 коп., індексація - 19 грн. 29 коп., а всього нараховано - 23445 грн. 29 коп., у квітні: оклад - 13123 грн. 81 коп., вислуга років - 9186 грн. 67 коп., індексація - 18 грн.37 коп., відрядні - 1115 грн. 52 коп., а всього нараховано - 23444 грн. 37 коп., у травні знаходився у відпустці та оклад склав - 5342 грн. 11 коп., вислуга років - 3739 грн. 48 коп., суддівська винагорода - 15568 грн. 42 коп., матеріальна допомога на оздоровлення - 14500 грн., суддівська винагорода 3892 грн. 11 коп., а всього нараховано - 43042 грн. 12 коп., у червні та липні - не нараховано, був у відпустці, у серпні: оклад 14500 грн. 00 коп., вислуга років - 10150 грн. 00 коп., суддівська винагорода - 12325 грн. 00 коп., а всього нараховано - 36975 грн. 00 коп.

Позивач, вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 16.01.2020 року було зупинено провадження у справі за вищевказаним позовом до набрання законної сили рішенням у справі №Пз/9901/17/19.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень у справі №200/9195/19-а оприлюднено рішення Верховного Суду від 11.03.2020 року, яке набрало законної сили 04.11.2020 року.

Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України (у редакції, чинній до 30.09.2016) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" статтю 130 Конституції України доповнено положенням про те, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною третьою статті 129 Закону №2453-VІ (у редакції, чинній до 01.01.2015) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

В подальшому, Законом України від 28.12.2014 №76-VII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", що набрав законної сили з 01.01.2015, до частини третьої статті 129 Закону №2453-VІ внесені зміни, зокрема, в абзаці першому цифри "15" замінено цифрами "10" та виключено абзац шостий, згідно з яким посадовий оклад судді місцевого суду з 1 січня 2015 року мав становити 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України від 12.02.2015 №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності з 29.03.2015, Закон №2453-VІвикладено у новій редакції. У новій редакції Закону №2453-VІ положення про суддівську винагороду викладені у статті 133, частина третя якої передбачала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З 30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, у пункті 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VІ (пункт 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII).

Суд зазначає, що з 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VІІІ), пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого було встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Законом України від 15.05.2018 №2415-VIII в абзаці другому пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ слово та цифри "1600 гривень" замінено словами та цифрами "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року".

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Згідно п.3 цього рішення Конституційного Суду України положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку про те, що приписи статті 133 Закону №2453-VI у її первинній редакції відновили свою дію з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.

Проте, Законом №1774-VIII змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників та запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати спочатку на фіксовану суму, а згодом - на прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Суд зазначає, що у 2015-2016 роках розмір мінімальної заробітної плати був установлений виключно законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого і мав обчислюватися посадовий оклад судді, а саме: з 01.01.2015 - 1218 грн, з 01.09.2015 - 1378 грн, з 01.01.2016 - 1378 грн, з 01.05.2016 - 1450 грн.

При цьому, з 01.01.2017 посадовий оклад судді підлягав обчисленню, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 01.01.2017 - 1600 грн, з 01.01.2018 - 1762 грн, з 01.01.2019 - 1921 грн.

Відтак, суд зазначає, що таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягав застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не був меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.11.2020 року по справі №580/1724/19.

Водночас, враховуючи вищевикладене та з огляду на зміст позовної заяви, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не можуть впливати на конституційність норм Закону №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №812/727/17, від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17, від 18 березня 2020 року у справі №826/5518/17 та від 11 березня 2020 року у зразковій справі №200/9195/19-а.

Положеннями ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (м-н Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корп. 2, м. Харків, 61050) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.