Ухвала суду № 94353544, 25.01.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

м. Миколаїв.

25 січня 2021 р. справа № 400/2525/20

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Мороз А.О., ознайомившись з позовною заявою:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

доЗаводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029

третя особавідділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056

провизнання дій протиправними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 07.06.16 р. ВП № 57226906В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - відповідач), третя особа відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо примусового стягнення та виконавчих дій на виконання постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 57226906;

2) скасувати постанову про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою від 3 липня 2020 р. суд залишив позовну заяву без руху, вказавши на такі недоліки:

- предметом оскарження є постанова про стягнення з позивачки виконавчого збору, прийнята 7 червня 2016 р., тоді як позовна заява подана до суду 30 червня 2020 р., тобто із пропуском строку, визначеного Кодексом адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) для оскарження рішень органів виконавчої служби. Одночасно суд визнав неповажними причинами пропуску строку звернення до суду посилання позивачки на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження в червні 2020 р.;

- також суд вказав на невизначеність (нечіткість) позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача, спрямованих на примусове виконання постанови про стягнення виконавчого збору, так як такі дії позивачкою не конкретизовані;

- крім цього, судовий збір сплачено не в повному обсязі, адже позовна заява містить дві вимоги: одна немайнова (визнання протиправними неіндивідуалізованих дій відповідача), друга майнова (скасування постанови про стягнення виконавчого збору). Позивачка сплатила судовий збір в сумі 841,0 грн., залишок несплаченого судового збору склав 6 457,72 грн.;

- позивачка не вказала процесуальний статус третьої особи - із самостійними вимогами чи без таких, на стороні позивачки чи відповідача.

На усунення вищевказаних недоліків ОСОБА_1 жодних дій не вчинила, ніяких документів суду не подала.

Ухвалою від 17 вересня 2020 р. суд повернув позовну заяву та додані до неї матеріали. В ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначив, що сплив строк усунення недоліків позовної заяви. При цьому, суд послався на норми Закону України від 18 червня 2020 р. № 731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Позивачка оскаржила зазначену ухвалу в апеляційному порядку.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 р. апеляційна скарга задоволена, ухвала про повернення позовної заяви скасована, а справа № 400/2525/20 направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У постанові апеляційного суду зокрема зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, так як повинен був повідомити позивачку про початок перебігу процесуального строку усунення недоліків позовної заяви або сплив такого строку.

Одночасно у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду зазначено, що доводи апеляційної скарги в частині інших недоліків позовної заяви, ним не перевіряються, так як вони не були підставою для повернення позовної заяви та мають оцінюватись судом першої інстанції під час продовження розгляду справи.

Відповідно до ст. 171 ч. 1 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Таким чином, з урахуванням правової оцінки П`ятого апеляційного адміністративного суду підставам повернення позовної заяви, суд першої інстанції не позбавлений можливості вказати позивачу на недоліки позовної заяви та залишити її без руху.

Як вже зазначалось судом, позивачка оскаржує дії відповідача щодо примусового стягнення на виконання постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 57226906 та постанову про стягнення виконавчого збору.

Стосовно оскарження постанови про стягнення виконавчого збору, суд зазначає наступне.

Загальним правилом є оскарження дій (бездіяльності) чи рішень за правилами того закону, який діяв на час вчинення дії, допущення бездіяльності чи прийняття рішення.

Спірна постанова про стягнення виконавчого збору датована 7 червня 2016 р.

Стаття 181 ч. 1 КАС України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин визначала, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Нинішня редакція стаття 287 ч. 1 КАС України, яка передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, не містить відмінностей від попередньої вищенаведеної редакції цієї норми.

Отже, обов`язковою передумовою для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення, дій (бездіяльності) державного (приватного) виконавця, є відсутність іншого порядку оскарження.

На час прийняття відповідачем спірної постанови, чинним був Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (надалі - Закон № 606-XIV).

Відповідно до ст. 82 ч. 1 Закону № 606-XIV, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ст. 82 ч. 4 Закону № 606-XIV).

Таким чином, на час прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору, КАС України визначав, що до адміністративного суду можуть звернутись учасники виконавчого провадження, за умови відсутності іншого порядку судового оскарження. В той же час, Закон № 606-XIV встановлював правило, згідно з яким сторони виконавчого провадження оскаржують рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ.

5 жовтня 2016 р. набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 р. № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII), який по іншому врегулював спірні правовідносини. Так, згідно з ст. 74 ч. 1, 2 цього Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, загальне правило оскарження до суду, який видав виконавчий документ, із прийняттям Закону № 1404-VIII залишилось незмінним, але з цього правила законодавцем зроблено виняток - в незалежності від того, яким судом видано виконавчий документ, постанови про стягнення виконавчого збору оскаржуються до адміністративного суду.

Разом з тим, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору прийнята під час дії Закону № 606-XIV, який передбачав оскарження до суду, який видав виконавчий документ, застосуванню підлягає саме його положення.

Так як позовна заява з додатками була повернута, суд не може вирішити питання підсудності адміністративному суду позовних вимог в частині оскарження постанови про стягнення виконавчого збору.

Стаття 181 ч. 2 КАС України, в редакції на час прийняття спірної постанови, і ст. 287 ч. 2 КАС України на теперішній час визначають, що позовну заяву з приводу оскарження рішень, дій (бездіяльності) посадової особи виконавчої служби може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Позивачка подала позовну заяву не у строк, визначений вищенаведеними нормами, а майже через 4 роки після винесення відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору.

З приводу строку звернення до суду, позивачка послалась на те, що з матеріалами виконавчого провадження вона ознайомилась лише 17 червня 2020 р. і саме від цієї дати слід обраховувати строк звернення до адміністративного суду.

Відповідно до наведених приписів ст. ст. 181 ч. 2 і 287 ч. 2 КАС України, перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня коли позивач дізнається про порушення своїх прав або повинен дізнатись про таке порушення.

При цьому, використання законодавцем такої правової конструкції як "повинен дізнатись" дозволяє стверджувати, що законом на особу, яка звертається до суду за захистом своїх прав, покладається обов`язок дбати про обізнаність щодо їх стану, проявляти розумну зацікавленість для з`ясування фактів порушення.

Закони № 606-XIV і № 1404-VIII, які регламентують проведення виконавчих дій, передбачають, що боржник у виконавчому провадженні має право брати участь у проведенні виконавчих дій (ст. 12, 19 законів відповідно).

Згідно з ст. 28 ч. 1 Закону № 606-XIV, стягнення з боржника виконавчого збору оформлюється постановою державного виконавця, яка надсилається на його адресу.

Таким чином, позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав спірною постановою ще в червні 2016 р.

Посилання на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, суд не може визнати поважними причинами пропуску строку звернення до суду, з огляду на наступне.

Так, поважність причин пропуску строку звернення до суду, є оціночною категорією, яка повинна встановлюватись в кожній справі з урахуванням всіх обставин.

Разом з тим, слід виходити з того, що поважними причинами можуть бути визнані лише такі, за наявності яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або суттєво ускладненим. Такі причини є об`єктивними і незалежно від волі позивача та докладених ним зусиль, унеможливлюють звернення до суду.

Ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження є правом боржника, яке він реалізує на власний розсуд. Позивачка ніяким чином не обґрунтувала неможливість своєчасного ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження і не навела доводи, чому таке ознайомлення відбулось лише через 4 роки після прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.

Також суд зважує і на те, що посилання особи на час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, призводить до штучного збільшення строку оскарження, що є неприпустимим та суперечить меті судового захисту і інституту строків.

Відповідно до ст. 160 ч. 5 п. 4 КАС України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Під змістом позовних вимог слід розуміти визначений позивачем спосіб захисту свого права. Способи судового захисту передбачені ст. 5 ч. 1 КАС України. Одним з таких способів є визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

При цьому, визнання дій протиправними, є родовим способом судового захисту, який у позовній заяві повинен бути індивідуалізованим, із зазначенням в чому саме полягають дії, які оскаржуються позивачем.

В той же час, в позовній заяві така вимога сформульована без конкретизації дій, які вчиняються відповідачем для виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Деякі заходи примусового виконання рішення (ст. 32 Закону № 606-XIV і ст. 10 Закону № 1404-VIII) оформлюються постановами державного виконавця.

В позовній заяві йдеться про наявність арештів майна позивачки, але за вимогами ст. 57 Закону № 606-XIV і ст. 56 Закону № 1404-VIII, арешт майна оформлюється відповідною постановою виконавця, яка і має бути окремим і самостійним предметом оскарження, а не дії, як помилково вважає позивачка.

Невизначення позивачкою дій відповідача, які є предметом оскарження, позбавляє суд можливості визначити кількість позовних вимог та, відповідно, розмір судового збору.

При цьому, суд звертає увагу позивачки на те, що в даному випадку від неї вимагається не додаткове обґрунтування позовних вимог, як помилково вважає позивачка в апеляційній скарзі, а індивідуалізація тих дій відповідача, які є предметом оскарження.

Відповідно до ст. 161 ч. 3 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судовий збір ОСОБА_1 сплатила в розмірі 841,0 грн.

Правові засади справляння судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ст. 3 ч. 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Згідно з ст. 4 ч. 2 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 р. становить 2 102,0 грн.

Вимога позивачки про скасування постанови про стягнення виконавчого збору на суму 792 871,83 грн., є вимогою майнового характеру.

При цьому, суд виходить з того, що позовна вимога майнового характеру - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, під майном згідно зі ст. 1 Першого Протоколу, розуміється наявне і належне особі майно, в тому числі і грошові кошти (наприклад рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 р. у справі "Moreira Ferreira v. Portugal").

Таким чином, вимога позивачки про скасування постанови про стягнення з неї виконавчого збору в сумі 792 871,83 грн., спрямована на захист свого майна, а саме грошових коштів, а тому є майновою вимогою.

Відтак, розмір судового збору за вимогу майнового характеру становить 7 928,72 грн. (792 871,83 грн. х 1%,).

Враховуючи, що судовий збір оплачено в розмірі 841,0 грн., позивачці слід подати доказ сплати судового збору в розмірі 7 928,52 грн.

Суд звертає увагу, що з 1 січня 2021 р. судовий збір сплачується на рахунок № UA838999980313191206084014478, отримувач коштів ГУК/тг м. Миколаїв/22030101, код отримувача 37992030, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030101, найменування збору: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), призначення платежу: судовий збір за позовом (ПІБ, ідентифікаційний код/серія та номер паспорта позивачки).

Так як ухвалою від 17 вересня 2020 р. суд повернув позовну заяву та всі додатки, в матеріалах справи відсутні додатки до позову та копії позовної заяви з додатками для відповідача та третьої особи.

Відтак, позивачка має направити до суду:

- додатки до позовної заяви для суду, для залучення їх до матеріалів справи;

- дві копії позовної заяви з усіма додатками для направлення їх судом відповідачу та третій особі.

Крім того, в позовній заяві позивач в якості третьої особи визначив відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), але із змісту ст. 49 КАС України слідує, що треті особи можуть мати статус: 1) треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, 2) треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: а) на стороні позивача, б) а стороні відповідача.

З урахуванням цього, позивачка має визначити статус третьої особи відповідно до вимог КАС України.

Як передбачено ст. 169 ч. 1, 2 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Щодо клопотання позивачки про призначення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає наступне.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначаються ст. 287 КАС України.

Згідно з ст. 287 ч. 4 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. Дана норма є імперативною і не передбачає можливості зміни порядку розгляду даної категорії справи на розсуд суду або за клопотанням учасників справи.

Керуючись ст. ст. 161, 169, 248, 287 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Залишити позовну заяву без руху.

2. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.

3. У десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до Миколаївського окружного адміністративного суду:

1) заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду;

2) визначити, які саме дії відповідача, вчинені ним на примусове виконання постанови про стягнення виконавчого збору, є предметом оскарження;

3) документ про сплату судового збору в розмірі 7 928,52 грн.

4) додатки до позовної заяви (для суду) та дві копії позовної заяви з усіма додатками (для відповідача та третьої особи);

5) визначити процесуальний статус третьої особи.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.

5. Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя А. О. Мороз