Рішення № 94353498, 20.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10053/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0780 (оперативне командування "Захід") про визнання протиправним та скасування наказу, -

в с т а н о в и в :

10.11.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А0780 (оперативне командування "Захід") , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командувача повітряного командування «Захід» від 30 вересня 2020 року №71 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності за заподіяння ним прямої дійсної матеріальної шкоди у вигляді неналежних виплат грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень у сумі 38237,72 грн за період з 21.03.2019 по 31.12.2019 та з 01.01.2020 по 31.03.2020;

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходить військову службу у військовій частині А0780. За наслідками проведення службового розслідування, наказом командувача повітряного командування «Захід» від 30 вересня 2020 року №71 ОСОБА_1 було притягнуто до повної матеріальної відповідальності за заподіяння ним прямої дійсної матеріальної шкоди у вигляді неналежних виплат грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень у сумі 38237 гривень 72 копійки за період з 21 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року та з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року. Позивач вважає зазначений наказ протиправним, оскільки відсутні правові підстави для притягнення його до повної матеріальної відповідальності на підставі ст.3, ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі», так як позивач мав усі правові підстави для отримання грошової компенсації за піднайом житла.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позов, у якому зазначив, що позивач двічі забезпечувався службовим житлом Міністерством оборони України в межах населеного пункту, в якому проходив військову службу, а саме - отримав дві квартири в с. Солонка Пустомитівського району Львівської області на сім`ю у складі 4-х осіб, які в подальшому були приватизовані його синами. Оскільки вказане житло знаходиться у власності членів сім`ї позивача та відповідно до наказу начальника Львівського гарнізону «Про визначення населених пунктів, що знаходяться в безпосередній близькості від розташування військових частин Львівського гарнізону» с. Солонка входить у межі Львівського гарнізону, ОСОБА_1 повинен був повідомити командира військової частини щодо правомірності виплати йому грошової компенсації за піднайом (найом) житла відповідно до вимог пункту 10 розділу V наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380. Порушення позивачем вказаного обов`язку призвело до заподіяння державі матеріальної шкоди у вигляді неналежних виплат грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень у сумі 38237,72 грн особі, яка не мала права на отримання такої компенсації. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 13.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині А0780 та на час виникнення спірних правовідносин займає посаду начальника відділу сил підтримки.

Наказом командувача повітряного командування «Захід» від 23 липня 2020 року №304ад «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування з метою уточнення причин та умов, які призвели до неналежних виплат грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень полковнику ОСОБА_1 у сумі 38 237 грн.

За наслідками проведення службового розслідування складено акт службового розслідування, яким встановлено, що у зв`язку з доведенням на читці наказів військової частини А0780 наказу начальника Львівського гарнізону від 21 березня 2019 року №5/г «Про визначення населених пунктів, що знаходяться в безпосередній близькості від розташування військових частин Львівського гарнізону» полковник ОСОБА_1 був обізнаний (міг ознайомитись), що с. Солонка входить у межі Львівського гарнізону. Відповідно, беручи до уваги те, що останній забезпечувався житлом від Міністерства оборони України в с. Солонка, відтак, був зобов`язаний письмово повідомити командиру військової частини А0780 щодо правомірності виплати йому грошової компенсації за піднайом (найом) житла протягом десяти днів з дня настання таких обставин.

Своєю бездіяльністю полковник ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 10 розділу V наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року №380 «Про затвердження Інструкцій з організації забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями», що призвело до заподіяння матеріальної шкоди державі у вигляді неналежних виплат грошової компенсації за піднайом (найм) житлового приміщення у м. Львові.

Відповідно до наказу командувача повітряного командування «Захід» від 30 вересня 2020 року №71 ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності за заподіяння ним прямої дійсної матеріальної шкоди у вигляді неналежних виплат грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень у сумі 38237 гривень 72 копійки за період з 21 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року та з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року.

Позивач вважає вказаний вище наказ протиправним, а тому звернувся з даним адміністративним позовом до суду з вимогою про його скасування.

При вирішенні спору, суд керувався наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Порядок виплати грошової компенсації деяким категоріям військовослужбовців за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначає Інструкція про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена Наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 №737.

Відповідно до п 8.1 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями грошова компенсація за піднайом (найом) жилого приміщення (далі - грошова компенсація) виплачується: особам офіцерського складу у разі, якщо вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби (навчання), не отримали за рахунок держави грошову компенсацію за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло; курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім`ї, у разі ненадання їм жилої площі в сімейних гуртожитках, відсутності таких гуртожитків та жилого приміщення за місцем проходження ними військової служби (навчання).

Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла (додаток 42), незалежно від дати видання наказу командира (начальника) військової частини чи керівника вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу: особам офіцерського складу - за місцем проходження військової служби (навчання) згідно з наказом командира (начальника) військової частини; курсантам - за місцем проходження військової служби (навчання) згідно з наказом керівника вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу.

Відповідно до пункту 8.6. Інструкції грошова компенсація не виплачується у разі: наявності у військовослужбовця або членів його сім`ї за місцем проходження військової служби жилого приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площею, що відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством; не здачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Аналогічні вказаним підставам для невиплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення містить і постанова КМ України «Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень» від 26 червня 2013 року №450 (надалі - Постанова №450), прийнята на виконання вимог статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , відповідно до п. 6 якої грошова компенсація не виплачується у разі:

наявності у військовослужбовця або членів його сім`ї житлового приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площа якого відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, або забезпечення службовим житлом, житловим приміщенням для постійного проживання (грошовою компенсацією за належне йому для отримання житлове приміщення), або проживання військовослужбовця у спеціально пристосованій казармі чи гуртожитку, в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця її проходження. Перелік таких населених пунктів визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держспецзв`язку, ДКА та Управлінням державної охорони;

нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження;

штучного погіршення військовослужбовцем житлових умов шляхом обміну займаного житлового приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання житлового будинку (частини будинку), а також внаслідок вилучення житлового приміщення, використовуваного для провадження господарської діяльності промислового характеру, в населених пунктах, зазначених в абзаці другому цього пункту, - протягом п`яти років з моменту вчинення таких дій.

З наявних у справі матеріалів суд встановив, що позивач отримував грошову компенсацію на піднайом (найом) житлового приміщення у м. Львові, проте з часу прийняття наказу начальника Львівського гарнізону від 21 березня 2019 року №5/г «Про визначення населених пунктів, що знаходяться в безпосередній близькості від розташування військових частин Львівського гарнізону», відповідно до якого с. Солонка Пустомитівського району Львівської області ввійшло в перелік таких населених пунктів, відповідач вважає, що позивач втратив право на таку компенсацію, оскільки був забезпечений Міністерством оборони України двома квартирами на сім`ю у складі чотирьох осіб у вказаному населеному пункті за місцем дислокації військових частин, в яких він проходив військову службу.

Відтак, підставою для невиплати грошової компенсації відповідач вважає саме пп. 1 п. 6 Постанови №450, тобто - забезпечення службовим житлом, житловим приміщенням для постійного проживання (грошовою компенсацією за належне йому для отримання житлове приміщення) в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця її проходження.

Так, дійсно відповідно до наявної в матеріалах справи довідки квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова Міністерства оборони України від 18.03.2015 №1204 ОСОБА_1 під час проходження служби у військовій частині 38427 з 14.08.1992 по 05.12.1996 та у військовій частині А3755 з 05.12.1996 по 28.04.2005 отримав службове житло - квартири АДРЕСА_2 - 03.05.2006 особовий рахунок переоформлений на сина - ОСОБА_2 , 1985 р.н., квартира №34 - 05.12.2008 особовий рахунок переоформлений на сина - ОСОБА_3 , 1990 р.н.

Проте на час виникнення спірних правовідносин зазначені вище житлові приміщення втратили статус службових та перебувають у власності повнолітніх синів позивача. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 19.10.2011 власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_3 . А відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 26.06.2013 власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 . Квартири приватизовані згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Крім того, відповідно до довідки військової частини А0780 від 01.10.2020 №350/173/220 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у військовій частині А0780 з 21.10.2013 складом сім`ї дві особи (позивач та його дружина), що вказує на те, що позивач потребує поліпшення житлових умов у населеному пункті проходження військової служби.

Отже, з огляду на викладені обставини, на час проведення службового розслідування та винесення оскаржуваного наказу про притягнення до повної матеріальної відповідальності позивача, останній не мав службового житла чи житлового приміщення для постійного проживання в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця її проходження.

Наявність житлових приміщень, які відповідають встановленим санітарним і технічним вимогам, площа яких відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, у синів позивача в населеному пункті в безпосередній близькості від місця проходження військової служби - с. Солонка - теж не може слугувати підставою для припинення виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин сини позивача не можуть вважатися членами його сім`ї, оскільки проживали окремо від нього та не вели з ним спільного господарства.

При формуванні вказаного висновку суд керується рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну "член сім`ї», відповідно до абз.5 п.6 мотивувальної частини якого членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа №686/8440/16-ц).

Таким чином, наявність у синів житла для проживання у безпосередній близькості до військової частини А0780, у якій служить ОСОБА_1 , не призводить до того, що позивач не мав права на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) житла, оскільки він зі своєю дружиною не проживав разом з синами та не вів з ними спільного господарства.

Інші підстави для припинення виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення не підлягають дослідженню, оскільки не ходять в предмет доказування у даній справі, так як не були покладені в основу оскаржуваного наказу командувача повітряного командування «Захід" від 30 вересня 2020 року №71 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності за заподіяння ним прямої дійсної матеріальної шкоди у вигляді неналежних виплат грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень.

Підсумовуючи наведені обставини справи та норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мав усі належні правові підстави для отримання грошової компенсації за піднайом житла у м. Львові, що вказує на відсутність у нього обов`язку повідомляти командира військової частини про те, що він більше не має права на отримання такої грошової компенсації.

Таким чином, відсутність неправомірних дій/бездіяльності позивача та негативних наслідків, спричинених такими діями /бездіяльністю вказують на протиправність притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності та, відповідно, й наказу командувача повітряного командування «Захід" від 30 вересня 2020 року №71.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командувача повітряного командування «Захід" від 30 вересня 2020 року №71 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності за заподіяння ним прямої дійсної матеріальної шкоди у вигляді неналежних виплат грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень у сумі38237,72 грн за період з 21.03.2019 по 31.12.2019 та з 01.01.2020 по 31.03.2020.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Разом з тим, частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу наказу про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності та на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про протиправність такого акта, оскільки такий прийнято необґрунтовано, за відсутності факту вчинення військовослужбовцем протиправних дій /бездіяльності та негативних наслідків такої поведінки.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0780.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі - 5000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За правилами частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання вимог цієї норми позивач подав копії: - договору про надання правничої (правової) допомоги від 30.10.2020; ордера на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1044231 від 05.11.2020; акта виконаних робіт №б/н від 30.10.2020, копії квитанцій про оплату правових послуг від 30.10.2020 на суму 2000 грн та від 02.11.2020 на суму 3000 грн.

Згідно з актом виконаних робіт адвокатом надано наступні послуги:

- надання консультації та узгодження правової позиції - 0,5 год.;

- опрацювання нормативно-правових актів з приводу грошової компенсації військовослужбовцям за піднайом житла, а також перебування на квартирній черзі - год.;

- пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення поняття «членів сім`ї військовослужбовця» - 0,5 год.;

- ознайомлення з матеріалами службового розслідування - 0,5 год.;

- складання позовної заяви - 2,5 год.

Як видно із поданих позивачем документів, розмір судових витрат позивача за надання правової (правничої) допомоги у цій справі становить 5000,00 грн з розрахунку вартості 1 год. - 1000 грн.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однак, з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У даному випадку суд зазначає, що справа, яка розглядається, згідно з положеннями статей 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі, а тому присудження на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі визначеного сторонами гонорару адвоката у сумі 5000 грн не відповідає зазначеним вище критеріям та є завищеною.

Так, на переконання суду, опрацювання нормативно-правової бази, пошук в ЄДРСР рішень в аналогійній категорії справ та вивчення матеріалів службового розслідування не підлягають виділенню в самостійні види послуг та окремій оцінці, оскільки такі є складовою частиною послуги (роботи) по складанню позовної заяви. А тому обґрунтованими та співмірними вважає суд витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн з розрахунку 3 год. роботи адвоката на надання консультацій та узгодження правової позиції й складання позовної заяви.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - військової частини А0780.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командувача повітряного командування «Захід» від 30 вересня 2020 року №71 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності за заподіяння ним прямої дійсної матеріальної шкоди у вигляді неналежних виплат грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень у сумі38237,72 грн за період з 21.03.2019 по 31.12.2019 та з 01.01.2020 по 31.03.2020.

Стягнути з Військової частини А0780 (оперативне командування "Захід") (місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Лисенка, 12, код ЄДРПОУ 24981468) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн.

В задоволенні вимог про стягнення 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.01.2021.

Суддя Грень Н.М.