Рішення № 94353370, 25.01.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4381/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки,

ВСТАНОВИВ:

10.11.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправну бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області, щодо невиплати, ОСОБА_1 , в день звільнення 01.03.2019 грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки в кількості 42 діб;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 , грошову компенсацію за 42 діб невикористаної додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за 2015, 2017 та 2018 роки.

В обґрунтування позову зазначено, що наказом ГУНП в Луганській області № 8 о/с від 07.11.2015 позивача прийнято до Національної поліції.

Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасників війни) від 02.10.2015 №18/1.1/ХІІІ/109 позивачу надано статус учасника бойових дій (посвідчення НОМЕР_1 від 30.10.2015).

З 07.11.2015 позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції.

Наказом ГУНП в Луганській області від 27.02.2019 №170 о/с позивача звільнено з Національної поліції (за власним бажанням).

27.02.2019 позивачу наданий витяг з наказу від 27.02.2019 № 170 о/с, в якому зазначено: «Звільнений зі служби в поліції старший лейтенант поліції ОСОБА_1 (0120927), оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Лисичанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 01.03.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 08 років 06 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 07 років 04 місяці 12 дів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 6 діб, установивши розмір премії за березень 2019 року 169,3 %.».

02.09.2020 позивачем до відповідача направлений запит.

Згідно довідки № 43359/111/35-2020 від 30.09.2020 позивачу додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015, 2017,2018 роки не надавалась.

Компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учасника бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки позивач не отримував.

Таким чином, під час звільнення позивача та по теперішній час з ним не проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за всі невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки.

З посиланням на норми Конституції України, Законів України "Про Національну поліцію", "Про відпустки", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про оплату праці", позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 29-36), в якому зазначив таке.

Зі змісту частини 1 статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" у вказаному Законі йдеться лише про "щорічні чергові оплачувані відпустки", а тому у частині 10 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, йдеться про щорічну чергову оплачувану відпустку (яка відповідно до статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" складається з щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки).

Тобто поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільненні "щорічну чергову оплачувану відпустку".

До інших видів відпусток, які надаються поліцейському, що вказані у частині 2 статті 92 Закону України "Про Національну поліцію", застосовуються норми законодавства про відпустки.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відпустки", законодавство про відпустки складається з Конституції України, Закону України "Про відпустки", Кодексу законів про працю України (КЗпП України), інших законів та інших нормативно-правових актів.

З урахуванням правил законодавчої техніки вбачається, що зазначений вид відпустки («додаткова відпустка із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій) «не є щорічною відпусткою, з огляду на розміщення вказаної норми в окремій статті КЗпП України (а саме в ст. 77-2 КЗпП України), у той час як види щорічних додаткових відпусток (з відкритим переліком) розміщено у ст. 76 КЗпП України, що виключає можливість розгляду «додаткової відпустки із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій як одного з видів відпустки, про які йдеться у п. 3 ч. 1 ст. 76 КЗпП України; а також з огляду на розміщення норми, яка регламентує надання зазначеної відпустки (ст. 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності») у Законі України «Про відпустки» у розділі III вказаного Закону «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» (у свою чергу тривалість, умови та порядок надання щорічних (основних та додаткових) відпусток регламентовано у розділі II «Щорічні відпустки» вказаного Закону).

Із частини 1 статті 83 КЗпП України кореспондуються положення частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки", відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, законодавством не передбачена.

Положення Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ визначають лише те, що учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1 ст. 12). Але в ньому відсутні норми, які б визначали виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, де в абз. 3 п. 14 ст. 10-1 прямо вказано: у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей, також не підлягають застосуванню при вирішенні вказаної справи, оскільки позивач не відноситься до категорії «військовослужбовець», у спірний період позивач був «поліцейським» та проходив службу в поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», де у розділі IX регламентовано питання соціального захисту поліцейських.

Позивач з рапортами про надання йому додаткової відпустки за 2015, 2017, 2018 роки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не звертався.

Отже, компенсація за не використані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 законодавством не передбачена.

Додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток. Отже, норми Закону України "Про відпустки" передбачені для щорічних відпусток (ст. 10-12 Закону про відпустки), та на порядок надання такої відпустки не поширюються.

У разі не використання додаткової відпустки працівником у поточному році, який мав право на її отримання, додаткова відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні.

Таку думку виразило Міністерство соціальної політики України у листах від 04.08.2016 № 430/13/116-16 та 23.09.2016 № 531/13/116-16.

У пункті 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06.04.2016 № 260 зазначено, що кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Тобто, обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення.

У даному випадку, належність до виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2017 та 2018 роки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій в наказі ГУНП в Луганській області від 12.11.2020 № 1311 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції не визначена.

Витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції отримано позивачем у день звільнення (12.11.2020), про що свідчить його власноручна розписка.

Позивач у встановленому порядку наказ ГУНП в Луганській області про звільнення, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим підрозділом ГУНП в Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржив, а тому вимога є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу III Порядок № 260 від 06.04.2016.

Просить суд, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі у зв`язку з необґрунтованістю.

25.01.2021 представник відповідача через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подав письмові пояснення, в обґрунтування яких зазначено, що у тексті відзиву на позов допущено технічну помилку у даті та номері наказу про звільнення позивача (арк. спр. 51-52).

Ухвалою суду від 12.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) (арк. спр. 23-24).

Ухвалою суду від 12.11.2020 зупинено провадження у справі (арк. спр. 25).

Ухвалою суду від 25.01.2021 поновлено провадження у справі (арк. спр.54).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , з 07.11.2015 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області (арк. спр. 13, 14, 15).

Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 27.02.2019 № 170 о/с "По особовому складу" звільнено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0120927), оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Лисичанського відділу Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 01.03.2019 (арк. спр. 19).

Статус учасника бойових дій підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 30.10.2015, а тому позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (арк. спр. 16).

Відповідно до довідки від 02.10.2020 № 9/252 позивачу за 2015 рік не надавалась відпустка як учаснику бойових дій (арк. спр. 20).

Відповідно до довідки від 30.09.2020 № 43359/111/35-2020 за період служби в поліції позивач скористався правом на відпустку як учасник бойових дій лише в 2016 році з 10.10.2016 по 23.10.2016 (арк. спр. 21).

Згідно з довідкою від 25.11.2020 № 4224/111/19-2020 відповідачем підтверджено, що позивач у 2015, 2017 та 2018 роках у додатковій відпустці із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій не перебував (арк. спр. 37), що підтверджено довідкою від 24.11.2020 № 51620/111/35-2020 (арк. спр. 40).

Відповідно до довідки про доходи від 23.11.2020 № 971/111/22-2020 за січень - лютий 2019 року позивачу всього нараховано 29317,04 грн, по 14658,52 грн за місяць (арк. спр. 41).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті п`ятої Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".

За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2015 року.

За приписами статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".

Закон України "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91 - 93 Законом № 580-VIII.

Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

За приписами частини дев`ятої та десятої статті 93 Закон № 580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 259 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2016 р. за № 657/28787, виплата винагороди здійснюється за місцем проходження служби поліцейського на підставі наказів про виплату такої винагороди.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, наказ про виплату винагороди видається з урахуванням документів, зазначених у пункті 3 цього розділу.

Так, пункт 3 розділу ІІ Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, підтвердженням безпосередньої участі в Заходах для виплати винагороди є наказ центрального органу управління поліцією про визначення граничної чисельності поліцейських, що можуть бути залучені в Заходах, накази про відрядження (залучення) поліцейських до складу сил та засобів (у межах визначеної центральним органом управління граничної чисельності) та витяг із розпорядчого документа одного із органів військового управління (Генерального штабу Збройних сил України, штабу АТО, Об`єднаного оперативного штабу Збройних сил України, штабів оперативно-тактичних угруповань, інших уповноважених органів) про включення і виключення поліцейських до (зі) складу сил та засобів, що беруть безпосередню участь у Заходах.

Крім того, відповідно до абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без вказівки на її вид (основна чи додаткова).

Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Закон України "Про відпустки" (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво - важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Приписами частини першої статті четвертої Закону № 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 805/5111/15-а.

При вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означитиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку у 2015, 2017 та 2018 роках.

З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.05.2020 по справі № 360/4127/19, а також у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.

Таким чином, на момент звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2015, 2017 та 2018 роки.

Щодо посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 № 430/13/116-16 та від 23.09.2016 № 531/13/116-16, суд зазначає.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Листи Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 №430/13/116-16 та від 23.09.2016 № 531/13/116-16 не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.

Щодо посилання відповідача, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні.

Посилання відповідача, що не оскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, суд вважає незмістовним, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому, розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити повністю.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (місце знаходження: 93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 1, ідентифікаційний код 40108845) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 01.03.2019.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 01.03.2019.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива