Рішення № 94353257, 25.01.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року справа №320/4458/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання незаконною відмови, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому просить суд:

- визнати незаконною відмову Головного управління Національної поліції Київської області щодо виплати компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області виплатити компенсацію матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку ОСОБА_1 у розмірі п`яти прожиткових мінімумів у розрахунку на місяць на одну особу, установлених законом на дату загибелі (смерті) поліцейського;

- стягнути з Головного управління Національної поліції Київської області на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. моральної шкоди.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що відповідач відмовив йому у виплаті компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробку, які були ним понесені під час поховання його сина, майора поліції ОСОБА_2 , який помер під час проходження служби в Національній поліції, з підстав не визначення Кабінетом Міністрів України порядку та розміру відповідної компенсації для органів Національної поліції України.

Позивач не погоджується з відмовою відповідача та вважає, що його право на отримання вказаної компенсації безпосередньо передбачено ст.15 Закону України "Про поховання та похоронну справу", та не може бути обмежено через відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України Порядку, враховуючи принцип "належного урядування".

Крім того, позивач вважає, що оскільки порядок та розмір компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку для поліцейських не визначений, то що розмір відповідної компенсації по аналогії закону має бути визначений, виходячи з розміру допомоги на поховання, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2000 №829 для військовослужбовців, що становить п`ять прожиткових мінімумів у розрахунку на місяць на одну особу, установлених законом на дату загибелі (смерті) поліцейського.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що виплата сім`ї, батькам або іншим особам, які зобов`язалися поховати померлого поліцейського, компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробку, передбаченої ст.15 Закону України "Про поховання та похоронну справу" здійснюється у разі смерті поліцейського під час виконання службових обов`язків.

Водночас, оскільки, смерть майора поліції ОСОБА_2 , який займав посаду заступника начальника Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області, не пов`язана з виконанням службових обов`язків, підстави для виплати його батьку, ОСОБА_1 , компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробку відсутні.

Також відповідач зазначив про безпідставність вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., оскільки позивачем не надано пояснень в чому саме полягає моральна шкоду та не обґрунтовано її розмір.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Київській області про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області (а.с.5-6).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.05.1987 ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6).

Як вбачається зі свідоцтва про смерть від 10.05.2019 серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 32 років, про що 10.05.2019 складено відповідний актовий запис №304 (а.с.6).

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_2 проходив службу у період з 10.08.2004 по 06.11.2015 в органах внутрішніх справ, а у період з 07.11.2015 по 05.05.2019 - в Головному управлінні Національної поліції в Київській області (а.с.7).

Дисциплінарною комісією Головного управління Національної поліції в Київській області на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 05.05.2019 №874 (а.с.52) було проведено службове розслідування за інформацією щодо вбивства заступника начальника Баришівського ВП Переяслав - Хмельницького ВП ГУНП в Київській області майора поліції ОСОБА_2 , за результатами якого складено висновок, затверджений начальником Головного управління Національної поліції в Київській області генералом поліції третього рангу ОСОБА_3 (а.с.24-30).

У вказаному висновку дисциплінарна комісія зазначила, що смерть заступника начальника Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області майора поліції ОСОБА_2 настала під час проходження служби в Національній поліції України, та не пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про виплату йому допомоги на поховання його вбитого сина ОСОБА_2 , за результатом розгляду якої Головне управління Національної поліції в Київській області листом від 19.11.2019 №29/П-747 повідомило позивачу, що до поліцейського неможливо застосувати вимоги Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині виплати допомоги на поховання (а.с.12).

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою, у якій просив компенсувати йому на підставі ст.15 Закону України "Про поховання та похоронну справу" матеріальні витрати на поховання.

Вказана заява була зареєстрована за №П-1656 від 11.12.2019 (а.с.10).

Головне управління Національної поліції в Київській області листом від 24.12.2019 №29/П-137 повідомило позивачу, що на сьогоднішній день Кабінетом Міністрів України не визначено порядок та розміри для реалізації статті 15 Закону України "Про поховання та похоронну справу" в системі Національної поліції України.

Крім того, за пунктом 2 висновку службового розслідування, яке проведено на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 06.05.2019 №874 смерть заступника начальника Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області майора поліції ОСОБА_2 настала під час проходження служби в Національній поліції України в не пов`язана з виконанням службових обов`язків.

У зв`язку з цим, Головне управління Національної поліції в Київській області зазначило про відсутність підстав для компенсування матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку (а.с.12).

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Національної поліції в Київській області на заяву позивача листом від 26.01.2020 №29/П-40 повідомило, що на сьогоднішній день Кабінетом Міністрів України не визначено порядок та розміри для реалізації ст.15 Закону України "Про поховання та похоронну справу" в системі Національної поліції України.

Головне управління Національної поліції в Київській області, з метою вирішення питання звернення по суті, а також можливості реалізації ст.15 Закону України "Про поховання ат похоронну справу" відповідним листом звернулось до Національної поліції з проханням виступити ініціатором розроблення та подання на затвердження до Кабінету Міністрів України порядку компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробків при надання допомоги в проведенні поховання померлим сім`ям, батькам або іншим особам, які зобов`язалися поховати поліцейських (а.с.13).

Не погоджуючись з відмовою відповідача здійснити компенсацію витрат на ритуальні послуги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про поховання та похоронну справу" від 10.07.2013 №1102-IV (далі - Закон №1102) поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб`єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі - тіла); забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об`єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих); надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

Відповідно до статті 15 Закону №1102 Збройні Сили України, інші утворені відповідно до закону військові формування, а також Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, інші державні органи надають допомогу в проведенні поховання померлих сім`ям, батькам або іншим особам, які зобов`язалися поховати померлих військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, які померли (загинули) під час проходження служби (виконання службових обов`язків), компенсують матеріальні витрати на ритуальні послуги та на спорудження надгробків у порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено вище, відповідач, відмовляючи позивачу у надання компенсації витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку, зазначив про невизначення Кабінетом Міністрів України порядку та розмірів компенсації матеріальних витрат, передбачених ст.15 Закону №1102, в системі Національної поліції України.

Суд погоджується, що станом на дату виникнення спірних правовідносин Кабінетом Міністрів України не розроблено окремого нормативно-правового акта, який би визначав розмір та порядок нарахування та виплати особі, яка здійснила поховання поліцейського, що помер (загинув) під час проходження служби (виконання службових обов`язків), компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробків.

Водночас, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність порядку компенсації особі, яка здійснила поховання поліцейського, який що помер (загинув) під час проходження служби (виконання службових обов`язків), матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробків не може ставитись в провину такій особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити окремий порядок компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробків, яка надається під час поховання працівників Національної поліції України, які померли (загинули) під час проходження служби (виконання службових обов`язків), то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Отже, особа не може бути позбавлена права на отримання компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку, які були понесені нею під час поховання поліцейського, який помер (загинув) під час проходження служби (виконання службових обов`язків), через незабезпечення державою впровадження певних процедур для реалізації закріпленого права на отримання компенсації.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість виплати відповідної компенсації, з огляду на відсутність нормативно-правового акта, який регулює порядок її виплати, є необґрунтованими.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

При цьому частиною четвертою цієї статті визначено, що забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Суд звертає увагу на те, що на виконання статті 15 Закону №1102 постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1185 було затверджено Порядок надання допомоги на проведення поховання осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які померли (загинули) під час проходження служби (виконання службових обов`язків) (далі - Порядок №1185).

Пунктом 2-5 вказаного Порядку визначено, що допомога на проведення поховання померлої особи виплачується членам сім`ї, батькам або особі, яка здійснила її поховання, протягом шести місяців з дати звернення за такою допомогою.

Особи, зазначені в пункті 2 цього Порядку, мають право звернутися за допомогою на проведення поховання протягом трьох місяців з дати смерті померлої особи.

Допомога на проведення поховання надається Мін`юстом, його міжрегіональними управліннями з питань виконання кримінальних покарань та пробації, установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, утвореними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби, в яких померла особа проходила службу (виконувала службові обов`язки), за рахунок коштів, передбачених на їх утримання, у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на час її виплати.

Допомога на проведення поховання надається на підставі свідоцтва про смерть померлої особи та заяви, паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу, зазначену в пункті 2 цього Порядку.

Враховуючи вищенаведені положення статей 6, 7 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність окремого порядку надання допомоги на проведення поховання і компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробків сім`ям, батькам або іншим особам, які зобов`язалися поховати померлих поліцейських, суд вважає, що у даній справі за аналогією мають бути застосовані положення Порядку №1185.

При цьому, суд вважає не переконливими посилання позивача на необхідність застосування у даному випадку положень постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2000 №829 "Про грошове забезпечення військослужбовців", оскільки ця постанова була прийнята до прийняття Закону №1102, а тому не регулює спірні правовідносини.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач не має права на отримання відповідної компенсації з огляду на те, що смерть його сина, майора поліції ОСОБА_2 , який займав посаду заступника начальника Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області, настала під час проходження служби в Національній поліції та не пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Проте, суд не приймає до уваги таку позицію, оскільки виплата відповідної допомоги передбачена у тому числі для компенсації витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробків у зв`язку з похованням поліцейських, які померли (загинули) у тому числі під час проходження служби, а не лише виконання службових обов`язків, що підтверджується структурою цієї норми.

У висновку службового розслідування вказано, що смерть заступника начальника Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області майора поліції ОСОБА_2 настала під час проходження служби в Національній поліції України, що є підставою для виплати компенсації.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав право на отримання компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку, які були ним понесенні під час поховання сина, майора поліції ОСОБА_2 у розмірі, передбаченому Порядком №1185.

Враховуючи вищевказане, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції у Київської області виплатити ОСОБА_1 компенсацію матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку у розмірі одного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язуваного характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Національної поліції виплатити ОСОБА_1 компенсацію матеріальних витрат на ритуальні послуги та на спорудження надгробків у розмірі одного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції Київської області на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із ч.2 ст.25 Закону №393 громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).

При цьому, Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції у Київської області виплатити ОСОБА_1 компенсацію матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Київській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробку у розмірі одного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.