Рішення № 94352945, 21.01.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року Справа № 280/8863/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд зобов`язати відповідача виплатити позивачу передбачену діючим законодавством компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 57709,71 грн. (14000,75 грн. - три проценти річних від простроченої суми + 43708,96 грн. - інфляційні втрати).

Ухвалою суду від 09.12.2020 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 19.02.2016 по справі №331/834/16-а орган ПФУ зобов`язано поновити виплату пенсії в повному обсязі починаючи з 01.06.2015. Разом з тим, позивач зазначає, що відповідачем його пенсія незаконно перерахована відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Зазначає, що у зв`язку з такими діями відповідача йому була недорахована та недоплачена пенсія за період з 01.06.2015 по грудень 2015 року в розмірі 104567,28 грн., що підтверджено постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі №808/1357/18. Позивач зазначає, що лише в жовтні 2020 року відповідачем виконано рішення національних судів та позивачу на банківський рахунок перераховано кошти в розмірі 104567,28 грн. Позивач вважає, що у зв`язку із незаконним утримання пенсії відповідач має обов`язок сплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, що зумовило звернення з позовом до суду. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідачем права позивача порушено не було, оскільки позивач не звертався до відповідача з заявою про виплату йому компенсації втрати частини доходів та відповідач не відмовляв позивачу у проведенні відповідних виплат. Також, відповідач вказував на те, що на спірні правовідносини не можуть поширюватись положення статті 625 ЦК України, які передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Відповідач зазначає, що виплата позивачу пенсії проведена в порядку черговості та одразу після надходження відповідних фінансових ресурсів. Також, відповідач звертав увагу на те, що виплата пенсії за рішенням суду носить разовий характер, а тому компенсація втрати частини доходів на таку виплату не нараховується. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 14.02.2002 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 19.02.2016 у справі №331/834/16-а задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя поновити позивачу виплату пенсії в повному обсязі, починаючи з 01.06.2015, а також зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Запоріжжя виплатити позивачу пенсію, незаконно утриману з 01.06.2015.

Крім того, судом встановлено, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 по справі №808/1357/18 визнано неправомірними дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо нарахування та здійснення пенсійних виплат позивачу за період часу з 01.06.2015 по 31.12.2015 у меншому розмірі, а також стягнуто з Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь позивача недоплачену пенсію за період з 01.06.2015 по 31.12.2015 у сумі 104567,28 грн.

15.10.2020 позивачу на картковий рахунок перераховано грошові кошти в розмірі 104567,28 грн.

Позивач вважаючи, що у відповідача наявний обов`язок виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у вигляді 3-х відсотків річних та інфляційних втрат, звернувся з даним позовом до суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами по даній справі виникли, у зв`язку із несвоєчасною виплатою на користь позивача грошових коштів в розмірі 104567,28 грн., які присуджено за рішенням суду.

При цьому, в якості правової підстави для звернення з позовом до суду позивач посилається на положення ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та положення статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, судом встановлено, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 по справі №808/1357/18 стягнуто з Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (правонаступником якого є ГУ ПФУ в Запорізькій області) на користь позивача недоплачену пенсію за період з 01.06.2015 по 31.12.2015 у сумі 104567,28 грн.

Отже, наведеною постановою суду стягнуто на користь позивача грошові кошти з відповідача, який є державним органом - суб`єктом владних повноважень, а відповідно виконання такого рішення здійснюється з певними особливостями, що встановлені зокрема Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Частинами 1, 4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Згідно з п.3 р.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що кошти в розмірі 104567,28 грн. стягнуті за постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 по справі №808/1357/18 виплачені позивачу 15.10.2020, що підтверджується документами доданими до відзиву.

Отже, у даному випадку позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в позові відповідно до висновків Верховного Суду за постовною від 31.01.2018 у справі №802/2678/15-а, оскільки позовні вимоги звернуті не до органів Державної казначейської служби України, які у розумінні положень статті 5 Закону №4901-VІ відповідають за нарахування та виплату компенсації за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду, а до органу Пенсійного фонду (боржника), а тому позовні вимоги щодо проведення розрахунку та виплати щодо компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати не підлягають задоволенню.

Щодо виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2016 у справі №331/834/16-а та посилань позивача на положення статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2016 у справі №331/834/16-а зобов`язано здійснити виплату пенсії з 01.06.2015.

Разом з тим, оскільки у вказаному судовому рішенні не було визначено конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, таке зобов`язання не може вважатися грошовим. Тому підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України у даному випадку відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 20.02.2019 у справі №642/6005/17.

До того ж, на підставі попереднього судового рішення позивач набув право власності на кошти та йому, як власнику цих коштів, належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ними.

Спір щодо неможливості реалізації позивачем свого права власності та володіння на кошти є спором про цивільне право.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-495цс16 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі №П/811/1917/14.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова