Рішення № 94352663, 22.01.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року м. Житомир справа № 240/19920/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лавренчук О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3358 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А3358 в якому просить:

- визнати протиправним дії військової частини А3358 щодо проведення виплати мені індексації після дня мого звільнення;

- зобов`язати військову частину А3358 нарахувати та виплатити мені середній заробіток за 1179 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 06.08.2017 року по 27.10.2020 включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру мого грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати індексації.

В обґрунтування позову вказує, що при звільненні з військової служби з ним не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме індексація мені виплачена лише 28.10.2020, що підтверджено банківською випискою про надходження коштів на мій рахунок. Вважає дії військової частини А3358 щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відділом документального забезпечення суду 15.12.2020 зареєстровано відзив на позовну заяву в якому відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, вказує, що позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. Враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність його поновлення на посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації є безпідставними, а позовні вимоги не підлягають задоволенню. Вказує, що позивач був звільнений у 2017 році. При звільненні з ним був здійснений розрахунок і проведена виплата належних позивачу сум. Питання щодо розміру виплаченої позивачу індексації виникло у позивача через з роки після звільнення, та слугувало підставою для звернення до суду, щодо визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення. Зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні суттєво перевищує заборгованість з індексації грошового забезпечення, що порушує принцип співмірності та справедливості. Просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, з`ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Встановлено, що наказом №60-РС від 02.08.2017 старшого солдата за контрактом ОСОБА_1 звільнено в запас, а Наказом №168 від 04.08.2017 із 05 серпня 2017 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року ухвалено: Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3358 щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.08.2017 року. Зобов`язати Військову частину А3358 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.08.2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що 28.10.2020 ОСОБА_2 було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 6078,00 грн (а.с. 12).

Вважаючи, що відповідач несвоєчасно здійснив повний розрахунок з позивачам, останній вважає, що має право на середній заробіток за час такої затримки.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Встановлено, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1178 днів (із 06.08.2017 по 27.10.2020).

Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за два місяці, що передували місяцю звільнення, становить 228,17 грн, згідно довідки №791 від 10.12.2020 ((7360,98 грн + 6557,45 грн)/61 календарний день за червень та липень).

Отже, розмір середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні становить 268784,26 грн (1178 днів * 228,17 грн).

Однак, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою закінчення проходження позивачем військової служби є 05 серпня 2017 року, а до суду з позовом про стягнення індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду у березні 2020 року (згідно інформації, яка міститься в КП "ДСС"), тобто зі спливом двох років шести місяців після звільнення.

Враховуючи співмірність сум середнього заробітку із розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, а також виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнути на його користь 6078,00 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19 та у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі №240/10627/20.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3358 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні - невиплаті індексації грошового забезпечення.

Стягнути з Військової частини А3358 (вул. Київське шосе, 42, м.Житомир, 10007, код ЄДРПОУ 14304637) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6078 (шість тисяч сімдесят вісім) гривень 00 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук