Рішення № 94352016, 20.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року Справа № 160/13949/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А4291 (49041, м. Дніпро, вул. Аеродром, ЄДРПОУ 08092527), Військової частини А4608 (49069, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 147, ЄДРПОУ 08414149) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини А4291 (далі - відповідач-1), Військової частини А4608 (далі - відповідач-2) в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 (ідентифікаційний код 08092527) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (25.09.2018р.).

- зобов`язати військову частину А4291 (ідентифікаційний код 08092527) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (25.09.2018р.).

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 (ідентифікаційний код 08092527) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 08.09.2016 року по 25.09.2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (25.09.2018р.).

- зобов`язати військову частину А4291 (ідентифікаційний код 08092527) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 08.09.2016 року по 25.09.2018 року, виходячи з розміру і ротового забезпечення на день звільнення з військової служби (25.09.2018р.).

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 ідентифікаційний код 08092527) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 25.09.2018 року.

- зобов`язати військову частину А4291 (ідентифікаційний код 08092527) нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 25.09.2018 року.

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4608 (ідентифікаційний код 08414149) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 08.09.2016 року по 28.02.2017 року.

- зобов`язати Військову частину А4608 (ідентифікаційний код 08414149) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 08.09.2016 року по 28.02.2017 року.

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 (ідентифікаційний код 08092527) щодо не проведення 25 вересня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з військової служби у запас Збройних Сил України.

- зобов`язати військову частину А4291 (ідентифікаційний код 08092527) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військової служби за період з 25 вересня 2018 р. по день постановлення адміністративним судом рішення у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на день звільнення з військової служби не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право, за час проходження військової служби, зокрема йому не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення за період з 08.09.2016 року по 25.09.2018 року, грошова компенсація за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військової служби. Зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому коштів, однак у відповідь отримав лист про відмову у виплаті зазначених грошових коштів за вказаний період. Вважає дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Ухвалою суду від 02.11.2020 року було відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

23.11.2020 року представником відповідача-1 надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У межах наявного фінансового ресурсу можливості здійснити виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у Міністерства оброни України у спірний період не було. Також зауважив, що Порядок №1078 не передбачає механізму нарахування та виплати індексації за попередні роки. Отже, відповідач вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку військової частини А4291 стосовно позивача не було допущено.

27.11.2020 року представником відповідача-2 надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог також заперечував, посилаючись на ті ж самі обставини, як відповіда-1 і також зазначав, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У межах наявного фінансового ресурсу можливості здійснити виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у Міністерства оброни України у спірний період не було. Також зауважив, що Порядок №1078 не передбачає механізму нарахування та виплати індексації за попередні роки. Отже, відповідач вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку військової частини А4608 стосовно позивача не було допущено.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, з 08.09.2016 року проходив військову службу в Збройних Силах України.

З 08.09.2016 року по 25.09.2019 року проходив службу у військовій частині А4291, з 08.09.2016 року по 28.02.2017 року проходив службу у військовій частині А4608.

Згідно наказу командира військової частини А4291 від 11.09.2019 року № 500 був звільнений з Лав Збройних Сил України у запас у зв`язку із закінченням строку контракту та виключений зі списків особового складу військової частини А4291 наказом командира військової частини А4291 від 25.09.2019 року №198.

17.09.2020 року позивач звернувся до відповідачів із заявами, в яких просив:

- нарахувати та виплатити мені грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2018 року;

- нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 08.09.2016 року по 25.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2018 року;

- нарахувати та виплатити мені індексацію грошового забезпечення за період з 08.09.2016 року по 25.09.2018 року.

Листом від 25.09.2020 року №488 відповідачем-1 надано відповідь позивачу та зазначено наступне.

Так, відповідачем у вказаному листі щодо вимог позивача про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки запропоновано надати посвідчення учасника бойових дій та визначитись із підставою, які визначені чинним законодавством, за якою позивач бажає отримати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Щодо вимоги позивача про індексації грошових коштів відповідачем у листі було зазначено, що у період з 01.04.2017 року по 25.09.2018 року включно виплата індексації не здійснювалась у зв`язку з нормативно-правовими документами, а саме статтею 51 Бюджетного кодексу України, якою встановлено що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення» та відмовлено у нарахуванні та виплаті індексації у зв`язку з тим, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України (вхідний Міністерства оборони України від 08.08.2017 року №13700/3 та від 08.08.2017р. № 78/0/66-17) не передбачено механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди, а отже підстав для нарахування та виплати індексації за попередні періоди немає.

Додатково у листі військової частини А4291 зазначено, що у період з 20.08.2016 року по 28.02.2017 року (включно) військова частина А4291 перебувала на повному забезпеченні, в тому числі і на грошовому забезпеченні у військовій частині А4608 на підставі розпорядження Начальника управління оборонного планування - заступника начальника штабу Командування ПС ЗС України від 17.05.2016 року №350/106/2/1051/дск

Отже, грошове забезпечення за період з 08.09.2016 року по 28.02.2017 року (включно) нараховувалось та виплачувалось позивачу у військовій частині А4608.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошові компенсації за спірний період, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог про грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік та грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 08.09.2016 року по 25.09.2018 року, суд зазначає про таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).

Стаття 1 Закону № 2011-XII передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.п.19,20 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».

При цьому, абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів призупинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Спірні правовідносини щодо стягнення компенсації за невикористані позивачем щорічні додаткові відпустки, у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

При цьому суд вказує, що відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. № 702 (далі - Постанова №702) визначено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постанова №702 передбачає військові посади, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.

Так, відповідно до п. 4 додатку 4 Переліку № 702 старший оперативний черговий - заступник командира військової частини має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Як встановлено судом, позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А4291 та займав посаду старшого оперативного чергового - заступника командира військової частини.

Таким чином позивач, будучи військовослужбовцем займав посаду, визначену у Переліку № 702, а тому під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 10-1 Закону № 2011-XII за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткових відпусткок.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави щодо підтвердження його права на отримання грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткових відпусток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).

Щодо позовних вимог про право позивача на індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, суд зазначає про таке.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закону № 1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Статтями 2 та 4 Закону № 1282-ХІІ, зокрема, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-ХІІ).

Згідно п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

В силу пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідачів щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Суд також зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Викладене в сукупності свідчить про те, що доводи відповідачів щодо відсутності коштів для виплати індексації, на переконання суду, не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16.09.2020 року у справі №815/2590/18.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст.117 КЗпПУ в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в Збройних Силах України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116, 117 КЗпПУ як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Збройних Силах України.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №813/1180/18 (адміністративне провадження №К/9901/63389/18) у постанові від 03.10.2019.

Втім, враховуючи позовні вимоги позивача, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачами, а саме не було допущено протиправної бездіяльності щодо невиплати компенсації за затримку розрахунку, оскільки можливість нарахувати та виплатити таку компенсацію виникає в день виплати відповідної грошової компенсації.

Оскільки, на час розгляду справи, у суду відсутнє підтвердження порушення прав позивача в частині невиплати йому грошових компенсацій за затримку розрахунку, суд зазначає про передчасність та безпідставність вимог позивача про зобов`язання військової частини А4291 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А4291 (49041, м. Дніпро, вул. Аеродром, ЄДРПОУ 08092527), Військової частини А4608 (49069, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 147, ЄДРПОУ 08414149) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину А4291 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 08.09.2016 року по 25.09.2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину А4291 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків, які пов`язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 08.09.2016 року по 25.09.2018 року, виходячи з розміру і ротового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 25.09.2018 року.

Зобов`язати військову частину А4291 нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 25.09.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4608 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 08.09.2016 року по 28.02.2017 року.

Зобов`язати Військову частину А4608 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 08.09.2016 року по 28.02.2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський